| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Законодавче визначення місцевого самоврядування |
||
|
Розвиваючи конституційну модель місцевого самоврядування, Закон від 6 жовтня 2003 р. характеризуються його як форму здійснення народом своєї влади. Дана форма забезпечує в межах, встановлених Конституцією РФ, федеральними законами, а у випадках, встановлених федеральними законами, - законами суб'єктів Федерації, самостійне і під свою відповідальність рішення населенням безпосередньо і (або) через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення виходячи з інтересів населення, з урахуванням історичних та інших місцевих традицій (ст. 1). Згідно із Законом від 28 серпня 1995 р. Місцеве самоврядування - це визнається і гарантується Конституцією РФ самостійна й під свою відповідальність діяльність населення за рішенням безпосередньо або через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення виходячи з інтересів населення, його історичних та інших місцевих традицій. Обидва визначення в основному збігаються. Ключова відмінність сучасного підходу - пряма характеристика місцевого самоврядування як форми народовладдя, що точно відображає роль місцевого самоврядування в системі народовладдя (ст. 3 Конституції РФ). В обох визначеннях місцеве самоврядування наділяється якістю самостійною і під свою відповідальність активності (вирішення питань місцевого самоврядування, діяльності з вирішення питань місцевого самоврядування). Обидва Закону слідом за Конституцією говорять про визнання і гарантування місцевого самоврядування. Коротко розкриємо всі ці якості. Початкове визначення місцевого самоврядування уточнюється в його змістовної, просторової, суб'єктної складових. Для цього законодавець розкриває сенс таких категорій, як "питання місцевого значення", "муніципальне утворення", "органи місцевого самоврядування", "посадова особа місцевого самоврядування" та ін Самостійна і під свою відповідальність активність . Самостійна активність - здійснювана людьми по своїй волі і в своєму інтересі. За В. Далю самостійний - це стоїть або сущий сам по собі, незалежно від інших, від чогось іншого. Однак В.І. Даль додає, що самостійна людина той, у кого свої тверді переконання, в кому немає хиткості "*". Виходить, що як самостійну ми повинні оцінювати ту діяльність людей, яка не тільки здійснюється за їх волі і в їхніх інтересах, але ще і покоїться на їх твердих переконаннях, на усвідомленні ними своїх дійсних, а не уявних інтересів. Виходить, що самостояння не дається законом або по одному бажанню - до нього треба ще дорости. --- "*" Див: Даль В.І. Тлумачний словник. М., 1955. С. 135. Що означає активність під свою відповідальність? У правознавстві прийнято розрізняти позитивну і негативну відповідальність. Позитивна відповідальність - це розуміння важливості своїх дій для суспільства, прагнення і бажання виконати їх якнайкраще, ефективніше, швидше, належне здійснення своєї соціальної ролі. У правовій сфері вона пов'язана з соціально-правової активністю, проявом ініціативи при реалізації правових приписів. Негативна відповідальність пов'язана не з власною свідомістю особистості, а з зовнішнім впливом на неї з боку суспільства, держави, інших осіб. Її суть - покладання на індивідів обов'язку зазнавати позбавлення за вчинені ними правопорушення. Звичайно, законодавець, говорячи про відповідальність населення, має на увазі відповідальність позитивну. Діяльність під свою відповідальність - це не обов'язок населення зазнавати колективні позбавлення, застосовувані державою, а обов'язок діяльно здійснювати власні самоврядувальні права, повноваження. Правда, відповідальне самоврядування передбачає, що у разі неналежного здійснення громадянами своїх прав випливають звідси несприятливі соціально-економічні, політичні, т.п. наслідки лягають на населення і можуть державою не компенсуватися. Активність, визнається і гарантується Конституцією. Визнана активність - здійснювана людьми як їх природне соціальне домагання в односторонньому порядку незалежно від її правового допущення. Держава за допомогою правових засобів лише впорядковує, оформляє самоврядних активність місцевого населення, що не засновуючи її. Конституція як би говорить, що законодавець на свій розсуд не вправі вводити або скасовувати місцеве самоврядування. Завдання законодавця, таким чином, обмежується творчої конкретизацією разбираемого інституту. Звідси місцеве самоврядування здійснюється населенням за його власним правом, а не по праву держави. Тут доречна аналогія з рівнем самостійності регіональних колективів у рамках федеративних держав. Публічна самостійність регіональних колективів, зовні відображена в статусі суб'єктів федерації, має обов'язковим джерелом їх власну волю. Так, статус суб'єктів закріплюється насамперед у федеральному законодавстві, проте федерація не має права скасовувати суб'єкти, змінювати їх конституційний статус без згоди останніх. Федерація - та форма державного устрою, яка не може змінюватися державним центром в односторонньому порядку, наприклад, на унітарну структуру. Федерація - той рівень децентралізації, який перестає повністю охоплюватися розсудом держави, несучи в собі відомий заряд незворотності. Це принципово відрізняє федерацію від унітарної держави з наявністю законодавчих автономій. Широка самостійність законодавчих автономій, порівнянна з самостійністю суб'єктів федерації, виникає цілком з волі державного центру. Унітарна держава має право в односторонньому порядку перетворювати свої автономії у звичайні адміністративні одиниці. Навпаки, державний суверенітет федеративної держави обмежений в частині одностороннього перегляду федеративного устрою і статусу суб'єктів федерації. Конституційне визнання місцевого самоврядування означає, що Конституція виключає поряд з одностороннім переглядом державою власної федеративної структури і односторонній перегляд їм конституційно встановленої самостійності місцевого самоврядування. Гарантована активність - підкріплювана, що захищається державою за допомогою ряду заходів, перш за все, тих, що передбачені конституційно. Мається на увазі законодавче, матеріальне, організаційне, методичне, тощо сприяння місцевому населенню, органам місцевого самоврядування з боку держави. Місцевому самоврядуванню як праву населення кореспондує обов'язок держави, її органів забезпечувати умови для його діяльного здійснення. Зміст місцевого самоврядування. Його складають питання місцевого значення як питання безпосереднього забезпечення життєдіяльності населення муніципальних утворень, вирішення яких відповідно до законодавства здійснюється населенням і (або) органами місцевого самоврядування самостійно. Таким чином, питання місцевого значення - це сукупність справ, по-перше, націлених на забезпечення нормальної життєдіяльності місцевих громад жителів і, по-друге, розв'язуваних самими цими спільнотами самостійно або схильних до такого рішення, нехай і за допомогою публічного управління, що розділяє керуючих і керованих . Коло питань місцевого значення окреслено в гол. 3 Закону від 6 жовтня 2003 Просторові рамки місцевого самоврядування. Такі рамки законодавець встановлює за допомогою категорії "муніципальне утворення". Муніципальне утворення - це міське чи сільське поселення, муніципальний район, міський округ або внутрішньоміське територія міста федерального значення. Відмінні ознаки муніципального освіти: а) здійснення в його рамках місцевого самоврядування; б) відособлена муніципальна власність; в) місцевий бюджет; г) наявність органів місцевого самоврядування (представницького, виконавчо-розпорядчого, глави муніципального освіти); д) населенатериторія; е) статут муніципального освіти, зареєстрований у встановленому законодавством порядку. Суб'єктний склад місцевого самоврядування. Для формалізації суб'єктного складу місцевого самоврядування законодавець використовує дворівневу модель. До першого рівня він відносить населення відповідних муніципальних утворень. Отже, основою управлінської діяльності є воля й інтереси місцевих громад, те, що об'єднує окремих жителів у єдиний територіальний колектив. При цьому під єдиними інтересами жителів слід розуміти органічний сплав індивідуальних і групових інтересів, що складаються на місцях. Таким єдиним інтересом, наприклад, виступають енергетичні, транспортні, житлово-комунальні, торговельні мережі, ринок праці і капіталу, установи освіти та охорони здоров'я, що забезпечують зручне проживання і ефективну взаємодію людей у всіх сферах їх життєдіяльності. Другий рівень становлять окремі жителі, інші безпосередньо виявляють свою волю суб'єкти по відношенню до общемуніціпальним інтересам. Це, звичайно, і органи місцевого самоврядування. Загальні запити жителів виявляються в процесі їх взаємодії, задаючи програму діяльності органів місцевого самоврядування. Останні в правовій сфері виступають правопредставітелямі своїх місцевих громад. Однак окремі жителі по відношенню до власних інтересів (не інтересам місцевого населення в цілому) повинні розглядатися як первинні суб'єкти самоврядування. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Законодавче визначення місцевого самоврядування " |
||
|
||