| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 7. Рішення Конституційного Суду про тлумачення раніше прийнятих висновків |
||
|
У деяких випадках виникає необхідність надання Конституційним Судом офіційного тлумачення раніше прийнятого рішення. Це може бути обумовлено, зокрема, відсутністю однакового розуміння на практиці раніше винесеного рішення. За практиці по закінченні оприлюднення підсумкового рішення головуючий запитує у сторін - чи зрозуміла їм суть винесеного ув'язнення. Зазвичай сторони з проханням про дачу офіційного тлумачення рішення Конституційного Суду в цей момент не звертаються. На практиці виникали питання про форму акта тлумачення і чи повинен він мати специфічну форму рішення - висновок. Перші свої акти тлумачення Конституційного Суду наділяв в форму рішення. Однак це не зовсім вірно. Вищою юридичною силою володіють саме висновку Конституційного Суду. Їх тлумачення повинно згідно закону здійснюватися в тому ж порядку, що і винесення самого тлумачиться ув'язнення. У поле зору Конституційного Суду в результаті тлумачення можуть бути ті питання, які були предметом розгляду при винесенні базового ув'язнення. До того, щоб тлумачення здійснювалося у формі укладення, націлює і сам закон. Так, згідно частини першої статті 43 закону про Конституційний Суд висновок приймається Конституційним Судом за підсумками розгляду перелічених у статті 5 закону питань. У названій статті йдеться про предмет конституційного контролю. Рішення Конституційного Суду може бути витлумачено тільки самим Конституційним Судом. У 1997 році Конституційний Суд двічі приймав рішення про тлумачення своїх висновків. Так, 25 березня 1997 було дано тлумачення Укладенню Конституційного Суду від 27 червня 1996 р. "Про відповідність Конституції та законам Республіки Білорусь постанови Верховної Ради від 11 червня 1993 року" Про порядок купівлі-продажу квартир (будинків) у Республіці Білорусь "та Тимчасового положення про порядок купівлі-продажу квартир (будинків), затвердженого постановою Ради Міністрів від 31 серпня 1993 року". Суд роз'яснив, що громадяни Республіки Білорусь, у тому числі і постійно проживають за її межами, має право придбавати квартири (будинку) за договором купівлі-продажу в будь-яких населених пунктах Республіки Білорусь незалежно від постійного місця проживання. Разом з тим, на думку Суду, законом можуть бути визначені особливості купівлі-продажу квартир (будинків) у місті Мінську, оскільки Мінськ як столиця Республіки Білорусь згідно з Конституцією має особливий статус. Що стосується іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно проживають у Білорусі і мають законне джерело до існування, то, на думку Суду, вони повинні користуватися нарівні з громадянами Республіки Білорусь правом придбання в порядку купівлі-продажу квартир (будинків) у Білорусі. При цьому не виключається можливість встановлення міжнародними договорами і законами Республіки Білорусь особливостей придбання ними квартир (будинків) за договорами купівлі-продажу. Згідно з чинним національним законодавством цим правом не володіють іноземні громадяни та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Республіці Білорусь. Разом з тим Конституційний Суд роз'яснив, що іноземні громадяни та особи без громадянства, що не проживають на території Республіки Білорусь, має право придбавати квартири (будинку) у Республіці Білорусь відповідно до міжнародних договорів і встановленої процедури реалізації норм міжнародних договорів. Дано також деякі інші роз'яснення з даного питання. Заключним Конституційного Суду від 27 листопада 1997 було дано тлумачення Укладенню від 28 травня 1996 р. "Про відповідність Конституції статті 88 Закону Республіки Білорусь" Про пенсійне забезпечення "та статті 56 Закону Республіки Білорусь" Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ ". Дане Конституційним Судом тлумачення дозволило зрушити з мертвої точки вирішення низки питань, пов'язаних з утриманням осіб пенсійного віку в місцях позбавлення волі. Толкуемую Заключним були визнані неконституційними норми вищеназваних законів у частині призупинення виплати трудової пенсії на час позбавлення пенсіонера волі. Конституційний Суд, проаналізувавши раніше прийняте Висновок, Конституцію і міжнародні договори Республіки Білорусь, законодавство, зазначив, що найважливішим елементом соціального забезпечення є встановлений законодавством право громадян на отримання пенсій, яке знаходиться в залежності від їх трудової та іншої суспільно-корисної діяльності, її змісту, тривалості та інших факторів, що впливають на умови і норми пенсійного забезпечення. Право на різні види пенсій означає, на думку Конституційного Суду, і різний характер обов'язків держави перед тими, хто претендує на їх отримання. Чинним законодавством (ІТК та іншими актами) був передбачений порядок утримань із заробітної плати працюючих засуджених для відшкодування витрат за їх змісту, а також виплат за виконавчими листами. Однак стосовно пенсіонерів, які перебувають у місцях позбавлення волі і не зайнятих працею, питання компенсації коштів за їх змістом, а також здійснення інших виплат законодавством не були врегульовані. У Висновках про тлумачення Конституційний Суд зазначив, що соціальні пенсії безпосередньо не пов'язані з трудовою чи іншою суспільно-корисною діяльністю. В силу того, що ці пенсії призначаються громадянам, які не мають права на трудову пенсію, їх виплата може мати особливості. 25 березня 1999 Конституційний Суд Республіки Білорусь прийняв Висновок, яким дав тлумачення Укладенню від 19 грудня 1994 "Про відповідність Конституції примітки до статті 177 Кримінального кодексу Республіки Білорусь". Заключним від 19 грудня 1994 визнано невідповідним Конституції примітка до статті 177 Кримінального Кодексу Республіки Білорусь (далі - КК) в частині: звільнення від відповідальності за завідомо неправдиве покарання і приховування злочинів близьких родичів особи, вчинила злочин; збереження можливості притягнення до відповідальності за недонесення про злочин і відмову від дачі показань членів сім'ї, які не є близькими родичами особи, підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину; збереження відповідальності членів сім'ї та близьких родичів особи, підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину, за недонесення про державні злочини (ст. 86 КК). Визнані невідповідними Конституції норми статей 67, 69, 158, 161, 285 і 290 Кримінально-процесуального кодексу Республіки Білорусь (далі-КПК), які містять вказівку на кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань членів сім'ї та близьких родичів особи, підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину. Верховній Раді Республіки Білорусь запропоновано привести примітка до статті 177 Кримінального кодексу Республіки Білорусь і зазначені в пункті 2 норми КПК у відповідність із цим Висновком. Що він згодом невдало реалізував, внісши зміни до статті 66 КПК. Проаналізувавши норми Конституції, включаючи статтю 27, міжнародно-правові документи, примітка до статті 177 КК, в свій час автор вважав за необхідне відповідно до статті 39 Закону про Конституційний Суд Республіки Білорусь висловити у даній справі особливе думка виходячи з наступного. На основі Висновку Конституційного Суду від 27 листопада 1997 Парламентом були внесені доповнення до статті 88 закону про пенсійне забезпечення, які встановили порядок виплати пенсій особам, які знаходяться в місцях позбавлення волі. Необхідна коригування була зроблена і статті 56 закону про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Міністерство соціального захисту і Міністерство внутрішніх справ 21 серпня 1998 затвердили Інструкцію про порядок виплати пенсій особам, які знаходяться в місцях позбавлення волі, в якому були вирішені питання, які з Висновку Конституційного Суду. Законом від 1 березня 1994 р. (введений в дію з 1 травня 1994 р.) "Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу Республіки Білорусь і деякі інші законодавчі акти Республіки Білорусь" стаття 177 КК доповнена приміткою такого змісту: "Не підлягають відповідальності за злочини, передбачені статтями 177, 178, 185 і 186 цього Кодексу, близькі родичі особи, яка вчинила злочини, перелічені в пункті 9 статті 22 Кримінально-процесуального кодексу Республіки Білорусь". Згідно з пунктом 9 статті 22 КПК до близьких родичів належать батьки, діти, усиновителі, усиновлені, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а також чоловік. Отже, близькі родичі особи, яка вчинила злочини, не є суб'єктами таких злочинів, як свідомо неправдиві свідчення (ст. 177), відмова свідка чи потерпілого від дачі показань або експерта чи перекладача від виконання покладених на нього обов'язків (ст. 178), приховування злочинів (ст. 185), недонесення про злочин (ст. 186). Відповідно до статті 27 Конституції, яка була прийнята пізніше, тобто 15 березня 1994, ніхто не повинен примушувати давати свідчення і пояснень проти самого себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів; докази, отримані з порушенням закону, не мають юридичної сили. Вважаю, що саме по собі можливе недосконалість закону не означає, що він суперечить Конституції. З тим щоб не було підміни прав законодавця, для усунення недоліків нормативних актів повинні бути використані інші механізми, наприклад внесення відповідно до статей 130 або 90 Конституції уповноваженими органами і посадовими особами пропозицій щодо зміни чинного законодавства. У статті 7 Основного Закону закріплено, що держава, всі її органи та посадові особи пов'язані правом, діють в межах Конституції та прийнятих відповідно з нею законів. Таким чином, у кожного державного органу свій обсяг компетенції, в межах якого він може вирішувати ті чи інші питання. Конституція згідно її преамбулі - це Основний Закон. Конституція є фундаментом правової системи, її положення, що стосуються прав громадян, їх гарантій, можуть розвиватися шляхом прийняття звичайних законів, інших нормативних актів. Так, відповідно до частини другої статті 21 Конституції держава гарантує права і свободи громадян Білорусі, закріплені не тільки в Конституції, а й в законах. Відповідно до статті 52 Конституції кожен, хто перебуває на території Республіки Білорусь, зобов'язаний дотримуватися її Конституцію, закони і поважати національні традиції. Тому норми Конституції, що закріплюють основні, принципові положення, доповнюються за допомогою прийняття інших актів законодавства. Це найбільш наочно видно не тільки на прикладі статті 27 Конституції, а й тих статей, які присвячені трудовим, житловим, земельним та іншим правам громадян. Відповідно до частини другої статті 23 Конституції ніхто не може користуватися перевагами і привілеями, які суперечать закону. І саме Закон від 1 березня 1994 з урахуванням морально-етичних вимог передбачив додаткові гарантії для близьких родичів особи, яка вчинила злочину. Не порушена тут також і стаття 22 Основного Закону, так як в примітці до статті 177 КК не закріплюється стійке коло осіб, що володіють особливим правовим статусом. Принцип рівності громадян перед законом повинен розумітися як володіння рівними правами в однаковій ситуації. У статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться про мінімум гарантій при розгляді пред'явленого людині кримінального обвинувачення, в тому числі, як мінімум, не бути примушеним до дачі свідчень проти самого себе або визнання себе винним . Верховна Рада Республіки Білорусь, як і законодавці деяких інших країн, цілком правомірно цей мінімум кілька розширив. Законодавець має право передбачити не тільки більш широке коло діянь, за які близькі родичі особи, яка вчинила злочини, не несуть відповідальності, а й розширити коло осіб, які будуть користуватися гарантіями, що забезпечують непритягнення до відповідальності. Наприклад, особи, які в силу своїх обов'язків отримують доступ до потаємним думкам людини, можуть відповідно до закону відмовитися від дачі показань. У кримінально-процесуальному законодавстві крім адвокатів це можна було б обумовити щодо священиків і лікарів. Це повинно стосуватися тих випадків, коли відомості названим особам стали не просто відомі, але були довірені. Немає підстав робити висновок, що дача завідомо неправдивих показань (ст. 177 КК) і приховування злочинів (ст. 185 КК) являють собою не "пасивне бездіяльність", як має місце при недонесении про злочин або відмову від дачі показань, а "активні дії", що перешкоджають здійсненню правосуддя, і тому нібито тут є протиріччя статті 27 Конституції. Відомо, що бездіяльність за певних обставин може бути більш небезпечним за своїми наслідками, ніж дія. Крім того, як уже зазначалося, законодавець має право розширити конституційну норму, присвячену правам громадян. Аргумент про те, що неправдиві свідчення близький родич може дати не лише на користь особи, яка вчинила злочину, але і проти нього, спростовується і тим, що відмова від дачі показань може бути продиктований також низинними спонуканнями (наприклад, небажанням сприяти виправданню невинного). Завдання правоохоронних органів, суду розібратися у всьому і винести законне рішення. Є підстави не погодитися з висновком про те, що поряд з недонесення про недержавні злочинах (ст. 186 КК) в примітці до статті 177 повинна бути також посилання на статтю 86 КК, тобто близькі родичі особи, яка вчинила державний злочин, повинні також бути звільнені від кримінальної відповідальності за недонесення про це. Недонесення - це неповідомлення відповідним державним органам (посадовим особам) про достовірно відомий недоносителі підготовлюваний або вчинений злочин за наявності можливості повідомити про це. Стаття 86 КК передбачає недонесення про такі державні злочини, як терористичний акт, диверсія, бандитизм та ін Вважаю, що необхідний пошук такої конструкції закону, при якій близькі родичі зобов'язані під загрозою кримінального покарання і щоб уникнути людських жертв повідомляти про підготовлюваний терористичний акт, диверсії і т.п. з правом не вказувати конкретних осіб, до них причетних. Механічно включати статтю 86 КК в примітка до статті 177 КК неприпустимо. За законодавством деяких зарубіжних країн, які, як і наша республіка, вважають себе правовими, близькі родичі можуть бути покарані при неінформування про найбільш тяжких злочинах. Це свідчить про те, що наявності родинних зв'язків ще недостатньо для повного і безумовного звільнення від відповідальності за неінформування. Що стосується звільнення близьких родичів і членів сім'ї за приховування, то воно може бути передбачено законом. У певних життєвих ситуаціях може скластися так, що близькі родичі будуть прагнути перешкодити залученню до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин (наприклад, батьки по відношенню до дітей). У деяких зарубіжних державах приховування з метою перешкоджання залученню до відповідальності, вчинене родичем, також карається. Не можна однозначно стверджувати, що примітка до статті 177 КК безпідставно звужує коло осіб, які відповідно до Конституції не повинні примушувати давати свідчення і пояснень проти членів своєї сім'ї та близьких родичів. Дійсно, в пункті 9 статті 22 КПК дається інший перелік членів сім'ї, ніж це визначено в інших галузях права (ст. 63 Житлового кодексу, ст. 20 раніше діючого Кодексу законів про працю та ін.), так як тут вирішуються зовсім інші завдання. У пункті 9 статті 22 КПК поряд з близькими родичами (дітьми, батьками, братами, сестрами та ін.) в якості члена сім'ї вказано чоловік. Вважаю, що можна не розширювати є оптимальним перелік близьких родичів і членів сім'ї, що даний у пункті 9 статті 22 КПК, тому що це призведе до розширення кола осіб, що не несуть, зокрема, відповідальності за недонесення, відмова від дачі показань, та зловживанню тими гарантіями, які встановлені в примітці до статті 177 КК. Відповідно до статті 27 Конституції не мають юридичної сили докази, отримані з порушенням закону. Тому в такому законі можуть бути визначені не тільки процесуальні норми (як отримувати докази), а й коло осіб, які користуються тими чи іншими гарантіями. У примітці до статті 177 КК і в пункті 9 статті 22 КПК по суті, мова йде про близьких родичів і членів сім'ї. У цьому зв'язку саме в них необхідно при вдосконаленні закону використовувати відповідні поняття. Не можна визнавати неконституційним пробіл, який може бути в поточному законодавстві заповнений в терміни, обумовлені в Законі про порядок набуття чинності Конституцією. Згідно зі статтею 146 Конституції в редакції від 15 березня 1994 р. і статті 4 Закону про порядок вступу її в силу норми Конституції мають пряму дію і мають пріоритетом по відношенню до всіх актам, у тому числі і до тих, які були прийняті раніше. Завдання судів, правоохоронних органів, усіх правоприменителей полягає в тому, щоб забезпечити на практиці верховенство конституційних норм. Згідно зі статтею 112 Конституції, якщо при розгляді конкретної справи суд прийде до висновку про невідповідність нормативного акта Конституції чи іншому закону, він приймає рішення відповідно до Конституції і закону і ставить в установленому порядку питання про визнання даного акта неконституційним. На необхідність безумовного виконання Конституції було звернуто увагу і в постанові Президії Верховної Ради Республіки Білорусь від 13 квітня 1994 "Про першочергові заходи, спрямовані на реалізацію Конституції Республіки Білорусь". Згідно з постановою міністерства державні комітети, відомства повинні були організувати вивчення нової Конституції в центральних апаратах і підпорядкованих їм підприємствах, установах, організаціях та забезпечити її безумовне виконання, а також визначити заходи з реалізації Конституції. Виконана робота в цьому напрямку дозволила б забезпечити єдину практику застосування кримінально-процесуальних норм. Викладене дозволяє висловити думку, що примітка до статті 177 КК не суперечить Конституції. Однак при необхідності його зміст можна переглянути з використанням процедур, встановлених у статтях 90 і 130 Конституції. Така була позиція автора, висловлена в 1994 році. Цікаво відзначити, як вирішені ці питання в зарубіжному законодавстві. Так, згідно з § 138 Кримінального кодексу Німеччини той, хто достовірно дізнається про підготовлювані або вчинені злочини, як: 1. підготовка військової агресії (§ 80), 2. державна зрада у випадках § § 81 - 83, абз. 1, 3. зрада батьківщині або загроза зовні безпеки у випадках § § 94 - 96, 97а або 100, 4. підробка грошей пли цінних паперів у випадках § § 146, 151, 152 або підробка бланків єврочеків або еврочековой книжок у випадках § 152а, абз. 1, № 1, абз. 2 або 3, 5. торгівля людьми у випадках § 181, № 2, 6. умисне вбивство, вбивство чи геноцид (§ § 211, 212 або 220а), 7. кримінальне діяння проти особистої свободи у випадках § § 231, 234а, 239а або 239b, 8. розбій та розбійний вимагання (§ § 249 - 251 або 255), 9. загальнонебезпечним кримінальне діяння у випадках § § 306 - 308, 310b, абз. 1 - 3, § 31, абз. 1 - 3, § 311а, абз. 1 - 3, § § 311b, 312, 313, 315, абз. 3, § 315b, абз. 3, § § 316а, 316с або 319, - в період, коли вчинення злочину або настання наслідки ще могло бути попереджено і своєчасно не доносить про них відповідному органу чи особі, якій загрожують, карається позбавленням волі на строк до п'яти років або штрафом. Таким же чином карається той, хто достовірно дізнається про намір або вчиненні кримінального діяння в період, коли вчинення злочину ще може бути попереджено, і не заявляє про нього негайно до відповідного органу. Хто необдумано не робить заяви відповідно, хоча достовірно дізнався про підготовлюваний або вчинений протиправне діяння, карається позбавленням волі на строк до одного року або штрафом. Згідно § 139 КК Німеччини, якщо у випадках § 138 не було скоєно замах на злочин, від покарання можна відмовитися. Духовні особи звільняються від обов'язку заявляти про те, що було довірено їм як священикам. Хто не робить заяви щодо його родича, звільняється від покарання, якщо він докладав серйозних зусиль, щоб утримати його від вчинення злочину або запобігти наступ наслідків, за винятком випадків, коли мова йде про: 1. тяжкому чи простому вбивстві (§ § 211 або 212), 2. геноциді у випадках § 220а, абз. 1, № 1, 3. викраденні людей з метою шантажу (§ 239а, абз. 1), взяття заручників (§ 139b, абз. 1) при нападі на повітряний транспорт (§ 316с, абз. 1) за допомогою терористичної групи. За таких же умов звільняються від обов'язку донесення того, що було довірено їм в їх якості, адвокати, захисники або лікарі. Звільняється від покарання той, хто запобіг наступ наслідки іншим, ніж донесення, способом. Якщо діяння не було вчинено або не настало наслідок діяння без сприяння особи, зобов'язаної зробити заяву, для його звільнення від покарання досить серйозних зусиль з його боку, спрямованих на запобігання настання наслідків. На даному прикладі видно, що права і свободи людини і громадянина також мають свою ієрархію. Перевага завжди повинна бути віддана праву на життя, аморальним і юридично караним є позбавлення людини життя. Тому не можна розцінювати як щось аморальне встановлення кримінальної відповідальності для близьких родичів злочинця в разі неприйняття ними заходів щодо запобігання підготовлюваного тяжкого злочину, що може спричинити позбавлення когось життя. Події 11 вересня 2001 р. в США, вважаємо, переконують у правильності зроблених нами висновків. Недоліки раніше прийнятого Висновку певною мірою вдалося знівелювати прийнятим Конституційним Судом 25 березня 1999 Висновком про тлумачення. Певною мірою їм сприйнято і особливу думку автора. Роз'яснюючи Висновок Конституційного Суду від 19 грудня 1994 р. у частині, що стосується недонесения про злочин, Конституційний Суд звернув увагу на те, що недонесення про злочин згідно з кримінальним законодавством може виражатися як у недонесении про злочин, що, так і в недонесении про достовірно відомий вже скоєному злочині. При цьому ступінь суспільної небезпеки неінформування залежить не тільки від тяжкості злочину, про якого не повідомлено у відповідні органи, а й від характеру вчиненого недоносителі бездіяльності. Оскільки при повідомленні про злочин, що є реальна можливість запобігти його вчинення, попередивши тим самим заподіяння шкоди охоронюваним законом об'єктам, а недонесення про підготовку злочину перешкоджає формуванню порядку, необхідного для повного здійснення прав і свобод людини, має значення дотримання диференційованого підходу до встановлення відповідальності за вказане недонесення і недонесення про вчинений злочин, коли шкідливі наслідки вже настали. Передбачене статтею 27 Конституції право громадянина не бути примушений до дачі показань і пояснень проти самого себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів грунтується на морально-етичних засадах, відповідно з якими родинні почуття розглядаються як значимі людські цінності, що охороняються законом. З урахуванням цієї обставини кримінальний закон не передбачає відповідальності за недонесення про злочин близьких родичів і членів сім'ї особи, яка вчинила злочин. Разом з тим, на думку Конституційного Суду, законодавець, закріплюючи гарантії прав і свобод громадян, встановлюючи їх обмеження або визначаючи будь-які особливості їх захисту, повинен виходити з оцінки значущості того чи іншого права в загальній системі конституційних прав і свобод, дотримуючись такого збалансованого підходу, щоб реалізація яких прав громадян не вабила незворотні наслідки і заподіяння істотної шкоди іншим правам, особливо тим, яким надається пріоритетне значення. У цьому зв'язку, на думку Конституційного Суду, не виключається можливість пошуку законодавцем такого вирішення питання про відповідальність за неінформування, згідно з яким близькі родичі або члени сім'ї особи, що готується вчинити особливо тяжкий, небезпечне для життя людей злочин, не підлягали б відповідальності за недонесення про факт підготовки такого злочину лише в тих випадках, коли повідомлення про цей факт не могло бути здійснено інакше як шляхом дачі пояснень та свідчень, спрямованих безпосередньо проти особи, підготовлюваного вчинити злочин. Конституційний Суд вважає також, що законодавець має право визначити диференційований підхід до вирішення питання про відповідальність близьких родичів або членів сім'ї особи, яка вчинила злочин, за заздалегідь не обіцяне приховування злочину. Конституційний Суд зазначив, що заздалегідь не обіцяне приховування злочину може виражатися в приховуванні як самої особи, яка вчинила злочин, так і знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом. Конституційний Суд, приймаючи Висновок від 19 грудня 1994 р., мав на увазі найбільш злісні форми приховування, явно перешкоджають діяльності правоохоронних органів з розкриття злочинів. Разом з тим, роз'яснюючи зміст зазначеного Висновку щодо заздалегідь не обіцяного приховування, Конституційний Суд відзначає, що відповідальність за це діяння близьких родичів або членів сім'ї особи, яка вчинила злочин, може бути поставлена в залежність не тільки від ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, а й від форми скоєних дій, а також від мотивів їх здійснення. Нерідко зазначені особи можуть опинитися в такій ситуації, коли страх перед загрозою покарання, якому буде піддано близьке ним особа, з'явиться найбільш значущим мотивом, що зумовив характер їхньої поведінки. Необхідно також враховувати і різну ступінь небезпеки заздалегідь не обіцяного приховування злочину, скоєного з корисливих або інших низинних спонукань, та приховування, мотиви якого обумовлені тільки родинними почуттями. З урахуванням вищевикладеного Конституційний Суд не виключає права законодавця передбачити можливість незалучення до відповідальності близьких родичів і членів сім'ї особи, яка вчинила злочин, за заздалегідь не обіцяне приховування цієї особи або місця його знаходження. Така норма, яка випливає з морально-етичних інтересів і грунтується на обліку спонукань, викликаних родинними почуттями, не перечила б Конституції. У цьому зв'язку Конституційний Суд роз'яснив, що Висновок Конституційного Суду Республіки Білорусь від 19 грудня 1994 "Про відповідність Конституції примітки до статті 177 Кримінального кодексу Республіки Білорусь" не перешкоджає можливості пошуку такого законодавчого рішення, згідно з яким: не виключалася б відповідальність за неінформування близького родича або члена сім'ї особи, що готується вчинити особливо тяжкий злочин, небезпечне для життя людей, коли у нього була можливість повідомити про факт підготовлюваного злочину з метою його запобігання і при цьому не було б безпосереднього свідчення проти цієї особи; виключалася б у певних випадках відповідальність близького родича або члена сім'ї особи, вже вчинила злочин, за заздалегідь не обіцяне приховування цієї особи або місця його знаходження. 29 травня 2002 Конституційний Суд ухвалив рішення "Про правове регулювання прийому готівкових грошових коштів індивідуальними підприємцями з використанням касових підсумовуючих апаратів". Їм було відзначено, що постанова Ради Міністрів Республіки Білорусь від 15 січня 2002 р. № 38 "Про деякі питання реалізації товарів (робіт, послуг) з використанням касових підсумовуючих апаратів або спеціальних комп'ютерних систем" не узгоджується з відповідними нормами Декрету Президента Республіки Білорусь від 17 травня 2001 р. № 12 "Про введення єдиного податку з індивідуальних підприємців та інших фізичних осіб, які здійснюють реалізацію товарів, робіт (послуг), і про деякі питання, пов'язані із зазначеною діяльністю", спрямованими на створення сприятливих умов для розвитку індивідуального підприємництва. Було запропоновано: Раді Міністрів Республіки Білорусь постанову від 15 січня 2002 р. № 38 "Про деякі питання реалізації товарів (робіт, послуг) з використанням касових підсумовуючих апаратів або спеціальних комп'ютерних систем" привести у відповідність з Декретом Президента Республіки Білорусь від 17 травня 2001 р. № 12 та рішенням Конституційного Суду; Мінському міському виконавчому комітету рішення від 19 лютого 2002 р. № 184 "Про порядок прийому готівкових коштів на окремих торгових об'єктах (пунктах)" привести у відповідність до положень Декрету Президента Республіки Білорусь від 17 травня 2001 р. № 12 та рішенням Конституційного Суду в метою реалізації індивідуальними підприємцями, які сплачують єдиний податок, прав на прийом готівкових грошових коштів без використання касових підсумовуючих апаратів і на ведення обліку виручки у довільній формі, наданих їм зазначеним Декретом. У зв'язку з вступниками запитами про порядок застосування рішення Конституційного Суду Республіки Білорусь від 29 травня 2002 р. "Про правове регулювання прийому готівкових грошових коштів індивідуальними підприємцями з використанням касових підсумовуючих апаратів" Конституційний Суд дав його роз'яснення (рішення від 11 червня 2002 р.). Було зазначено, що Конституційний Суд в резолютивній частині свого рішення не виключив право органів, уповноважених Декретом Президента Республіки Білорусь від 17 травня 2001 р. № 12 "Про введення єдиного податку з індивідуальних підприємців та інших фізичних осіб, які здійснюють реалізацію товарів, робіт (послуг) , і про деякі питання, пов'язані із зазначеною діяльністю ", визначати в установленому порядку пункти продажу, в яких товари реалізуються тільки із застосуванням касових підсумовуючих апаратів, або перелік видів товарів, реалізація яких здійснюється тільки в спеціально відведених місцях із застосуванням касових підсумовуючих апаратів. Як особливо підкреслив Конституційний Суд, метою Декрету № 12 є створення сприятливих умов для розвитку індивідуального підприємництва, забезпечення соціальних гарантій індивідуальним підприємцям, іншим фізичним особам, вдосконалення порядку їх оподаткування. Як заходи для досягнення цього Декретом № 12 встановлено право здійснювати продаж товарів без касових підсумовуючих апаратів, а також спрощений порядок звітності. Тому, виходячи із сутності Декрету № 12 і його цілей, більш широке використання касових підсумовуючих апаратів має супроводжуватися належною організацією місць торгівлі для індивідуальних підприємців, поетапним їх переходом у благоустроєні приміщення з наданням їм повного комплексу послуг, і насамперед - розрахунково-касових (п. 13). В даний час торгівля нерідко проводиться в не призначених і не придатних для цього місцях, а належні умови для інкасації виручки ще не створені. У зв'язку з цим державні органи зобов'язані вжити всіх заходів для належного виконання вимог Декрету № 12, а відповідні рішення державних органів, прийняті на його основі, повинні мати обгрунтування, у тому числі розрахунок передбачуваного економічного та іншого ефекту від зміни загального підходу, встановленого при прийнятті Декрету № 12. Конституційний Суд зазначив, що в разі реалізації з 1 липня 2002 р. в місті Мінську, а в наступні терміни і в інших населених пунктах рішень про введення торгівлі в певних торгових місцях з використанням касових підсумовуючих апаратів неприпустимо відступати від положень Декрету № 12, зокрема пункту 4, що передбачає ведення обліку виручки у довільній формі та подання після закінчення календарного року за місцем постановки на податковий облік звіту про розмір отриманої у звітному календарному році виручки. У зв'язку з цим приписом, що виключає будь-які вилучення із загального правила, неприпустиме введення іншого порядку звітності для зазначених осіб, як це випливає з деяких підзаконних актів. Вищеназване рішення Конституційного Суду від 29 травня 2002 р. і його роз'яснення від 11 червня 2002 свідчать про те, що Конституційний Суду прагне до встановлення такого порядку, при якому громадянин і держава мають один перед одним взаємні обов'язки: не тільки держава може вимагати від своїх громадян виконання певних дій, а й держава несе відповідні обов'язки. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 7. Рішення Конституційного Суду про тлумачення раніше прийнятих висновків" |
||
|
||