загрузка...

трусы женские х/б
« Попередня Наступна »

§ 1. Аграрна і земельна реформи як невід'ємна ланка економічних реформ: поняття, історичні, ідеологічні та соціально-економічні передумови


Легітимні визначення понять «аграрна реформа», «земельна реформа», «економічна реформа» відсутні, і немає ясності в юридичній, економічній, філософській літературі. Особливо це стосується родового поняття «реформа». У Енциклопедичному словнику 1955 під ред. Б. А. Введенського (т. 3) реформа трактується як: 1) перетворення, зміна, перевлаштування та 2) політичне перетворення, що не зачіпає основ існуючого державного ладу. У Словнику російської мови С. І. Ожегова 1978 реформа визначається як перетворення, зміна, перевлаштування чого-небудь, а політична реформа - як політичне перетворення, що не зачіпає основ існуючого державного ладу.
Земельна реформа в тій суті і в тому форматі, в яких вона здійснена в Росії і продовжується до цих пір, - комплекс організаційно-економічних заходів, забезпечених правовими засобами, по корінному перетворенню державної (соціалістичної) власності на землю у приватну власність (різних видів), а також складу її суб'єктів, кінцевою метою яких є зміна всього земельного ладу.
Аграрну реформу можна розглядати у вузькому і широкому сенсах.
У вузькому розумінні аграрна реформа являє собою перетворення організаційно-правових форм сільськогосподарської діяльності у всій їх сукупності в нові організаційно-правові форми (або зміна правового становища сільськогосподарських організацій із збереженням їх колишньої форми), адекватні новим земельного і економічному ладу, заснованого на пануванні приватної власності на землю і засоби виробництва та відповідних (капіталістичних) розподільних відносинах.
Аграрна реформа, як і земельна, - це спланована і цілеспрямована система заходів у загальнодержавному масштабі, призвела до корінної зміни економічного ладу в рамках агропромислового комплексу.
У широкому розумінні аграрна реформа об'єктивно представляється як органічний комплекс трьох реформ: земельної, аграрної та реформи управління, нерозривно пов'язаних між собою. Справа в тому, що постановою Уряду РРФСР від 28 грудня 1991 р. № 81 «Про реформування системи управління агропромисловим комплексом Російської Федерації» (в ред. Від 22 листопада 1993 р.) була кардинально перетворена радянська система управління АПК і в рамках нового державного ладу в наступні роки неодноразово змінювалася, особливо у зв'язку із загальною адміністративною реформою 1994
Аграрна реформа в широкому розумінні вийшла далеко за рамки поняття «реформа», що дає підстави характеризувати її як «умовну реформу», реформу в кавичках1.
Однак аграрна і земельна реформи офіційно визнані такими і слід їх іменувати саме так, як названо в постанові Уряду РФ від 28 грудня 1991 р. № 81, а не як часто пишуть: «земельна і аграрна реформа ».
Аграрна і земельна реформи, будучи певною мірою самостійними економіко-правовими явищами, становлять одну з найважливіших (якщо не найважливішу) частин всіх економічних реформ радянського та сучасного періодів. Такий висновок випливає з дещо іншого, ніж прийнято зараз в законодавстві та в науковій літературі, підходу до розуміння сутності реформування колгоспів і радгоспів, інших сільськогосподарських організацій як перетворенню їх в інші організаційно-правові форми, тобто як зміну юридичної оболонки господарюючих суб'єктів.
Це занадто вузька і не зовсім вірна трактування процесу реформування сільського господарства і гучного гасла створення багатоукладної економіки шляхом різноманіття організаційно-правових форм господарювання, не сходить зі сторінок наукової літератури багато років (і навіть десятиліття). Насправді багатоукладність економіки правильніше розцінювати з позицій співвідношення соціалістичних і капіталістичних почав (політико-економічний аспект), публічного та приватного (правовий аспект). Саме так, мабуть, слід оцінювати всі заходи, проведені в сільському господарстві СРСР протягом декількох десятиліть з метою вдосконалення економічного та правового становища радгоспів і колгоспів без зміни їх організаційно-правової форми. Економісти нарахували більше 30 заходів, які іменувалися тоді реформами.
Однак великопланових і системний характер реформування радгоспів (паралельно і колгоспів) знайшло в процесі двох етапів загальноекономічних реформ в СРСР: перший етап розпочався в 1965-1966 рр.. і тривав до середини 80-х років минулого століття, другий етап розпочався в 1987 р. і сліди його залишалися ще й у перші роки економічних реформ в Російській Федерації, коли розпочався третій етап реформування по суті всіх суспільних відносин, не лише економічних. Для глибокого усвідомлення процесів, що відбулися в останні 20 років і мають тенденцію до їх продовженню в майбутньому, корисно вникнути в ідеологію реформ та порядок їх проведення на кожному етапі.
Перший етап економічної реформи в рамках СРСР характеризується серйозними протиріччями в теорії (економічної, філософської) і в практичних діях влади. Наука висунула дві фундаментальні концепції, які лягли в основу нормотворчої та організаторської діяльності держави: 1) перевага державної (загальнонародної) власності над колгоспно-кооперативної (дрібногрупова) власністю, 2) досягнутий рівень розвиненого (зрілого) соціалізму затверджувався як факт.
Друга концепція на практиці була реалізована в розробленій 20-річної (до 1980 р.) програмі будівництва комунізму і практично здійснювалася в системі розподільних відносин на макрорівні таким чином, що значна частина вартості життя всіх верств населення і регіонів країни покривалася за рахунок фондів суспільного споживання, які за своїми розмірами досягали 25% і більше національного доходу. Тому існували повністю безкоштовне медичне обслуговування (у тому числі ліками), освіта, зміст Дитячих дошкільних установ, символічна плата за житло, транспорт і т. д.
Що ж до першої концепції, то на ній будувалася в якості загальнодержавної завдання послідовного зближення двох форм власності в бік державного, але з використанням всього кращого, що притаманне колгоспно-кооперативної власності (демократизація управління, самозабезпечення, колективна зацікавленість в ефективності праці тощо). Було висунуто навіть пропозиція про створення моделі єдиного (загальнонародного) підприємства. Ця концепція послужила основою загальної економічної реформи 60-х років (іменованої в літературі та побуті реформою Косигіна), наріжним каменем якої став переклад діяльності всіх державних підприємств на принципи господарського розрахунку (госпрозрахунку): самоокупності (самозабезпечення), самофінансування, самоврядування. Основним критерієм оцінки діяльності підприємств була встановлена ??прибуток, від розміру якої залежав рівень заробітної плати та соціальних благ працюючих. У розподілі прибутку поєднувалися публічні та приватні інтереси. За обсягом прав в управлінні і рівню самостійності за централізовано встановленим запропонованим моделям державні підприємства були значною мірою наближені до колгоспів. Примітно, що великими правами в управлінні наділялися трудові колективи, вони обирали не тільки директора підприємства, а й бригадира (в бригадах існували ради бригад).
Державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи) з 1967 р. перевели на так званий повний госпрозрахунок. Одночасно держава здійснювала ряд заходів щодо зближення економічного і правового становища колгоспів з радгоспами. Наприклад, за рішенням уряду в 1966 р. була проведена загальна кампанія з переведення всіх колгоспів на щомісячну гарантовану державою грошову оплату праці за тарифними умовами, систем і форм винагороди за аналогією з радгоспами за участю державного бюджету (дотацій).
У централізованому порядку була встановлена ??формула розподілу прибутку радгоспу: до 15% могло бути спрямоване за рішенням трудових колективів у фонд матеріального заохочення, до 10% - у фонд соціально-культурних та житлових заходів, решта прибутку в розмірі 75% призначалася для розширеного відтворення і становила фонд зміцнення і розвитку господарства (ФУРХ). Та ж розподільна модель рекомендувалася і колгоспам. Одночасно держава вдосконалювало свої економічні відносини з колгоспами і радгоспами в бік підвищення їх рентабельності, досягнувши значних успіхів (наприкінці 80-х років минулого століття збиткові підприємства займали лише 3% їх загального числа).
Масштабність економічної реформи 60-70-х років минулого століття підтверджувалася впровадженням госпрозрахунку в систему органів державного управління від районного до союзно-республіканського і навіть союзного рівня шляхом наділення їх крім державно-управлінських обов'язків (нагляд, контроль та ін) окремими функціями господарюючого суб'єкта, з ув'язкою оплати праці в них з результатами діяльності підвідомчих структур. Так, у сільському господарстві на рівні адміністративного сільського району були утворені РАПО (районні агропромислові об'єднання), в областях (краях) - відповідні так звані виробничі об'єднання (Агропромсоюз), в країні - Госагропром СРСР. Ця система в Росії проіснувала до 1992 р. (скасована згаданою постановою Уряду РРФСР від 28 грудня 1991 р. № 81).
Таким чином, на першому етапі економічної реформи в Росії було досягнуто:
а) підвищення ефективності виробництва в державному секторі економіки шляхом участі самих працівників підприємств в управлінні справами та розподілі прибутку;
б) підтримка його загального питомої ваги в економіці всього народного господарства (у сільському господарстві не менше половини займав державний сектор);
в) збереження справді соціалістичного характеру всіх суб'єктів народного господарства.
Тим часом в ті ж 60-ті роки минулого століття в країні виникла економічна теорія ринкового соціалізму, і плеяда економістів-ринковиків від науки послідовно завойовувала все нові позиції, що певною мірою відбилося на змісті, формах і методах економічної реформи другого етапу.
Другий етап економічної реформи (1987-1990 рр..) В рамках СРСР характеризувався не тільки подальшим зміцненням юридичної та господарської самостійності державних підприємств і колгоспів, а й найголовніше - впровадженням у формування їх майна та в розподільні внутрішньогосподарські (внутрішньовиробничі) відносини приватнокапіталістичних начал.
Так, в першому статусних законах «Про державне виробниче підприємство (об'єднання)» (1987 р.), «Про кооперацію в СРСР» (1988 р.), «Про індивідуальну трудову діяльність» (1987 м.) найбільш важливим принципом з'явилися повна господарська і юридична самостійність і свобода договору, що послужило правовою основою для визнання всіх типових договорів в АПК (контрактації, про виробничо-технічному обслуговуванні та ін), такими, що втратили юридичну силу в 1988 р. Для кооперативного сектора це означало створення умов для звуження публічних почав у правовому становищі колгоспів і простору для приватного інтересу на основі дотримання кооперативних принципів в розподільних відносинах. Для державних підприємств великої новелою стало заснування титулу повного господарського відання, наближеного за обсягом до титулу права власності, властивому колгоспам та іншим приватним підприємствам. Сталося, таким чином, кардинальне зближення правового становища державних (публічних) підприємств і колгоспів у напрямку розвитку приватного інтересу.
В законах «Про власність в СРСР» і «Про підприємства в СРСР» 1990 р. був зроблений подальший крок у бік впровадження капіталістичних (акціонерних) почав у формування майна та розподільчі відносини в державних підприємствах, а Законом «Про кооперацію в СРСР» (1988 р.) і в колгоспах. Закон «Про власність в СРСР» не тільки визнав різноманіття форм власності та організаційно-правових форм підприємств (державне, кооперативне, орендне, колективне, акціонерне товариство та інші господарські товариства і товариства, підприємства громадської, релігійної організації), а й встановив загальне для всіх їх видів право громадян на участь у формуванні майна (статутного, пайового капіталу) підприємства і на участь у розподілі частини прибутку за їхніми вкладами в це майно. Цей Закон заснував титул права повного господарського відання (ст. 24) і встановив, що до нього застосовуються правила про право власності. Вводиться власність членів трудового колективу державного підприємства, яка формується шляхом передачі йому частини прибутку і розподілу її між працівниками, утворюючи внесок кожного в майно підприємства з правом отримання дивідендів за результатами діяльності в кожному конкретному році (ст. 25). Наявності поєднання державної (публічної) та приватної (колективної) власності на майно державного підприємства, тобто змішана власність в державному секторі економіки, що, природно, розмивало економічну і юридичну природу державного підприємства. Цей варіант, можна сказати, «м'якої приватизації» вже не містив ідеї збереження послідовно державних (в їх повній чистоті) підприємств і всього державного укладу економіки.
  Крім того, про глибоке проникнення акціонерних почав у державний сектор економіки свідчить ще одне законодавче нововведення: право державних, як і інших організаційно-правових форм господарюючих суб'єктів, на випуск цінних паперів підприємств з певним режимом акцій (у рамках підприємства).
  При цьому особливо важко пояснити теоретично і виправдати практично встановлення Законом «Про кооперацію в СРСР» (п. 4 ст. 22) права кооперативів та їх спілок (об'єднань) випускати акції для продажу членам кооперативу (з переважним правом), особам, які працюють у ньому за трудовим договором, і підприємствам (організаціям) - в межах розміру валового доходу. Даний Закон містив ще ряд економічно і юридично неспроможних конструкцій: право колгоспу створювати в його рамках «первинні кооперативи», що діють на підставі загальних правил Закону (п. 4 ст. 33); право державних, кооперативних або інших громадських підприємств, організацій і установ створювати кооперативи «при них»; право колгоспів частину майна зараховувати в так званий часткової фонд (ст. 36) членів кооперативу з віднесенням його вартості на особисті рахунки членів кооперативу пропорційно їх трудовому внеску і з щорічною виплатою відповідних відсотків (тобто за новою термінологією - дивідендів). Ці конструкції грунтовно руйнували фундамент колгоспів як кооперативних організацій, перекручували їх кооперативну природу, відпрацьовану світової теорією і практикою кооперації і, як показала практика наступного (короткого) періоду, заподіяли величезної шкоди кооперативному будівництву.
  Всі названі закони СРСР розроблялися і приймалися поспішно, м'яко кажучи, були недосконалі і не дали жодних позитивних результатів у їх недовгому дії, навіть, навпаки, призвели до негативних наслідків. З позиції сучасної дійсності їх можна розглядати як невдалий соціально-економічний експеримент.
загрузка...
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 1. Аграрна і земельна реформи як невід'ємна ланка економічних реформ: поняття, історичні, ідеологічні та соціально-економічні передумови"
  1.  § 3. Використання зарубіжного досвіду правової охорони навколишнього середовища
      земельних ділянок з приватної власності в цілях їх подальшого приєднання до особливо охоронюваних територій. Дана форма діяльності громадських організацій відіграє важливу роль у збереженні цінних і красивих куточків природи, розширенні системи охоронюваних територій. Але, незважаючи на наявність цілого комплексу, особливо охоронюваних природних об'єктів, багато цінні ділянки природи поза цього
  2.  Глава 16. Набувальна давність
      аграрну ідеологію. Водночас Г.В. Чубуков зовсім не помічає ситуацію заволодіння об'єктом в результаті операції через оборот, а не через захоплення (окупацію). -------------------------------- Чубуков Г.В. Земельний ринок Росії та права власників земельної нерухомості / / Журнал російського права. 1997. N 5. С. 83. Необхідно зауважити, що придбання майна за допомогою давності
  3.  § 5. Інші критерії (системоутворюючі фактори) формування аграрного права як галузі права
      аграрною політикою і аграрним правом. «Є особливості землеробства, які абсолютно непереборні. ... Внаслідок цих особливостей велика машинна індустрія в землеробстві ніколи не буде відрізнятися всіма тими рисами, які вона має в промисловості ». Суть особливостей полягає в наступному. 1. Ведення сільськогосподарського виробництва органічно пов'язане з використанням землі та
  4.  § 2. Історичні аспекти формування російської моделі взаємовідносин державної влади та місцевого самоврядування
      земельних наділів, про благоустрій території, про навчання грамоті селян, про розподіл між дворами податків і зборів і т.д. "Вищим" посадовою особою громади був сільський староста, до компетенції якого відносилося не тільки оперативне вирішення питань місцевого значення, а й здійснення адміністративно-поліцейських функцій. Про істотну роль старости свідчить також і те,
  5.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      земельного права з правом цивільним у рамках єдиного приватного права на правах його галузей є М.І. Брагінський (див. його статтю: Про місце цивільного права в системі "право публічне - право приватне" / / Проблеми сучасного цивільного права / під ред. В.Н. Литовкіна, В.А. Рахмилович. М., 2000. С. 74 -80). * (36) Див: Цивільне право. У 4 т. / під ред. Е.А. Суханова. М., 2004. Т. 1. С.
  6.  Глава 27 Становий лад XVIII? першої половини XIX ст.
      аграрної реформи (викуп, стан "тимчасової обов'язки", відпрацювання), яка здійснювалася в 1861 р. Більше радикальними були правові заходи, прийняті в Естляндськой, Лифляндской і Курляндской губерніях: у 1816-1819 рр.. селяни цих регіонів були звільнені від кріпосної залежності без землі. Селяни переходили на відносини оренди, користуючись поміщицької землею, виконуючи повинності і
  7.  2. Історичний розвиток правових систем Скандинавських країн
      земельні, а пізніше і міські закони. Вже з перших актів центральної влади здійснювався процес об'єднання та уніфікації права. У Швеції в XIV в. вдалося об'єднати право окремих місцевостей в єдине земельне право, а право народів - в єдине міське право. Протягом XVII-XVIII ст. вихідним пунктом формування правових систем Скандинавських країн стали два законодавчих акти,
  8.  § 2. Види джерел МПП
      земельних і т.д., якщо слідувати існуючої в Російській Федерації розбивці вітчизняного права на галузі з так званими іноземними, або міжнародними, характеристиками). Зазначене відповідно робить міжнародне приватне право інститутом цивільного права. Тим часом специфіка міжнародного приватного права як раз і полягає в тому, що його об'єктом виступають суспільні
  9.  ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
      земельними законами. Держава делегує частину своїх функцій органам самоврядування. Федерація і землі, таким об-разом, є не єдиними суб'єктами державного управління. Громади і райони виконують покладені на них функції або як інститути самоврядування, або від імені го-державу і за розпорядженням державного органу в рамках делегованих їм функцій. До компетенції
  10.  1.1. Загальна теорія держави і права як соціально-гуманітарна наука
      реформу та вдосконалення законодавства, а також реалізації правових приписів в соціальній поведінці особистості і соціальних груп. У свою чергу, загальна теорія права служить методологічною основою соціологічних досліджень. А результати цих досліджень сприяють розвитку теорії права. Теорія права тісно взаємодіє з психологією (від грец. Psyche - "душа", logos - "навчання,
загрузка...

загрузка...
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка