| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Глава 21. ДІЇ В чужому інтересі без доручення |
||
|
1. Обставини, фактично складаються в реальній дійсності, можуть спонукати суб'єктів права, що не володіють необхідними повноваженнями, до добровільного вчинення певних дій в інтересах іншої особи. Як правило, подібні вчинки пов'язані з виникненням незвичайних ситуацій. У таких випадках особа з власної ініціативи намагається запобігти шкоду майну, життю або здоров'ю іншої особи; виконує чужі обов'язки, які сам боржник з якихось причин виконати не може. До них, зокрема, відносяться рятування потопаючих, надання першої медичної допомоги, участь у гасінні пожежі і т.д. Ці дії відбуваються без згоди зацікавленої особи, оскільки виникають несподівано і викликані об'єктивною необхідністю. Як правило, виходячи з реальних обставин виявити ставлення особи до здійснюваних в його інтересах дій не представляється можливим. Зацікавлена особа або відсутня у відповідному місці, або перебуває в такому стані, що не може об'єктивно оцінювати дійсність, зробити що-небудь самостійно або висловити свою думку з приводу чужих дій. У деяких випадках такі дії можуть служити підставою виникнення певних прав та обов'язків не тільки у особи, їх здійснює, а й у особи, в інтересах якої вони відбуваються. Дії можуть здійснюватися з метою забезпечення чужих інтересів різного роду - майнових і немайнових. За характером вони можуть бути юридичними і фактичними. Юридичне дія завжди спричиняє виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків особи, в чиїх інтересах відбувається (укладення угод, виконання обов'язків та ін.) Фактичні дії до вигоди зацікавленої особи таких правових наслідків не породжують (перевезення чужого майна в безпечне місце при повені та ін.) У чинному цивільному законодавстві односторонні дії в чужому інтересі без доручення виходячи з їх значимості розглядаються в рамках самостійного правового інституту і регулюються правилами гл. 50 ГК. Включені в неї норми містять умови, за яких виконання особою визначених дій призводить до виникнення відповідних прав і обов'язків, що свідчить про встановлення зобов'язального правовідносини. 2. Для того щоб скоєних дії могли кваліфікуватися як дії в чужому інтересі без доручення і послужили підставою виникнення зобов'язання, вони повинні відповідати вимогам, передбаченим п. 1 ст. 980 ГК. По-перше, особа повинна здійснювати дії виключно в чужому інтересі, а не у власному. При цьому необхідно, щоб воно діяло свідомо, саме з метою забезпечення інтересів іншої особи, виходячи з припущення, що здійснювані дії вигідні для цієї особи, а не для нього. По-друге, особа повинна діяти в чужому інтересі з власної ініціативи, не володіючи на те спеціальними повноваженнями, вираженими в якому б то не було договорі, довіреності або іншим способом. Крім того, виконання дій не має обумовлюватися або супроводжуватися якими письмовими або усними вказівками зацікавленої особи. Скоєних дії не можуть бути і наслідком заздалегідь обіцяного цією особою згоди. Особа, що здійснює дію в чужих інтересах, також не повинно бути зобов'язана до подібної діяльності законом або іншим правовим актом. Зокрема, не можуть розглядатися як вчинені в чужому інтересі без доручення дії в цілях охорони прав неповнолітніх дітей їх законними представниками - батьками (усиновлювачами), дії опікунів та піклувальників на захист інтересів своїх підопічних. Дійова особа не тільки не повинно володіти повноваженнями, але, виходячи з фактичних обставин, і не повинно мати реальної можливості їх отримати. Зазвичай зацікавлена особа взагалі не знає про те, що хтось здійснює діяльність в його інтересах. Це може бути обумовлено тимчасовою відсутністю, хворобливим станом і іншими обставинами, в силу яких практично неможливо попередньо отримати згоду особи на вчинення дій, якісь вказівки або укласти з ним певний договір. Разом з тим виникла ситуація вимагає негайного виконання дій, бо існує реальна загроза появи будь-яких негативних наслідків для цієї особи. Якщо необхідність негайного вчиненні дій була відсутня і можливість отримати відповідні повноваження від зацікавленої особи малася, їх здійснення не породжує правових наслідків у вигляді виникнення розглянутого зобов'язання. Разом з тим не виключаються й випадки, коли зацікавлена особа знає або повинна знати про скоєних для нього діях, але з тих чи інших причин не в змозі висловити свою волю і наділити дійова особа належними повноваженнями або вираження волі можливо, але в сформованих умовах важко: гасіння палаючого будинку і рятування майна в присутності власника, який знаходиться в стані афекту, надання першої медичної допомоги особі, потерпілому в дорожньо-транспортній пригоді і відчуває шок. По-третє, дії завжди повинні мати певну спрямованість: вчинятися з метою запобігання шкоди особистості (рятування потопаючого, надання медичної допомоги тощо) або майну зацікавленої особи (рятування майна тимчасово відсутнього власника в умовах повені або загрози пожежі, відновлювальний ремонт його житлового будинку, що постраждав від землетрусу або урагану, тощо); виконання його обов'язків (по оплаті комунальних послуг за тимчасово відсутнього сусіда тощо) або в інших непротівоправних цілях (утримання домашніх тварин, власник яких знаходиться в лікарні, і т.п.). По-четверте, дії повинні відбуватися виходячи з очевидної вигоди чи користі зацікавленої особи, його дійсних або ймовірних намірів. Це означає, що дії в чужому інтересі повинні бути розумними і обгрунтованими; здійснюватися так, як їх вчинила б або могла вчинити саме зацікавлена особа або інший добросовісний учасник цивільного обороту. Продукція, при цьому витрати повинні бути відповідні досягнутому або передбачуваному результату. Потрібна також, щоб особа діяла з необхідною за обставинами справи дбайливістю і обачністю (відносилося до чужого майна при його рятуванні, ремонті, зберіганні, як до власного; не вчиняла умисних або необережних дій, які могли б спричинити виникнення або збільшення збитків у зацікавленої особи і т.п.). За наявності перелічених умов дії визнаються вчиненими в чужому інтересі без доручення і породжують внедоговорное зобов'язання. Діюче особа набуває право на відшкодування понесених витрат та іншого реального збитку, а в деяких випадках і на отримання винагороди. Відносини, що складаються у зв'язку з вчиненням дій в чужому інтересі без доручення, в деякій мірі схожі з позадоговірними зобов'язаннями з безпідставного збагачення. Зобов'язання з безпідставного збагачення виникає у випадках, коли одна особа без встановлених законом, іншим правовим актом або угодою підстав набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи. Його змістом є обов'язок набувача повернути це майно потерпілому (п. 1 ст. 1102 ЦК). Особа, в чиїх інтересах відбувалися дії, також має відшкодувати діяв понесені ним втрати, тобто в обох випадках вимоги заявляються щодо компенсації втраченого майна. Разом з тим між зазначеними інститутами є істотні відмінності. Зобов'язання з безпідставного збагачення - слідство не має правових підстав поведінки учасника цивільного обороту. Що стосується дій в чужому інтересі, то їх не можна кваліфікувати як безпідставні. Стаття 980 ЦК (п. 1) прямо передбачає можливість їх здійснення, якщо вони відповідають певним вимогам. Лише коли поведінка особи цим вимогам не відповідає, що вживаються ним дії можуть розглядатися як незаконні і породжувати зобов'язання з безпідставного збагачення. Зокрема, якщо здійснюються дії не були безпосередньо спрямовані на забезпечення інтересів іншої особи, в тому числі у разі, коли скоїла їх особа помилково вважало, що діє у своєму інтересі (рятуючи майно, було впевнене, що воно належить йому; сплачуючи гроші - що виконує свою, а не чужу обов'язок), і спричинили безпідставне збагачення іншої особи, до виникаючих відносин застосовуються правила гл. 60 ГК про безпідставно збагаченні (ст. 987 ЦК). Певні відмінності існують і в змісті аналізованих зобов'язань. При безпідставно збагаченні на набувача покладається обов'язок повернути потерпілому безпідставно придбане або збереження майна в натурі, а при неможливості - відшкодувати його дійсну вартість (ст. 1104, 1105 ЦК). Що стосується зобов'язання з дій в чужому інтересі, то воно має інший зміст - зацікавлена особа зобов'язана відшкодувати діяв особі понесені ним витрати та іншої реальний збиток, а іноді і виплатити винагороду. 3. Суб'єктами розглянутого зобов'язання стають особа, яка здійснює певну дію, і особа, на користь якого дія робилося (зацікавлена особа) "*". В якості вчиняють дії учасників зобов'язання можуть виступати громадяни та юридичні особи. Повністю дієздатні громадяни правомочні здійснювати в чужих інтересах будь-які дії. Фізичні особи, що не володіють дієздатністю в повному обсязі, мають можливість здійснювати фактичні дії без будь-яких обмежень, а юридичні дії - з урахуванням наявної у них сделкоспособность. Так, громадянин, визнаний недієздатним, може своїми силами відремонтувати двері в квартирі відсутнього сусіда, проте не вправі укласти договір на виконання цієї роботи зі спеціалізованою організацією. --- "*" У науковій та навчальній літературі для позначення суб'єктів зобов'язання іноді використовуються терміни, запозичені з римського права. Особа, що діє в чужому інтересі, іменується Гестор, а зацікавлена особа - Домінусом. Юридичні особи, які володіють загальною правоздатністю, можуть здійснювати в чужих інтересах дії будь-якого характеру, а мають спеціальну правоздатність - лише з дотриманням відомих обмежень (див. ст. 49 ЦК). В силу прямої вказівки п. 2 ст. 980 ЦК не можуть визнаватися суб'єктами розглянутого зобов'язання державні та муніципальні органи, для яких вчинення дій в інтересах інших осіб - одна з цілей їх діяльності (пожежна охорона, медичні служби, відповідні ремонтні організації, органи охорони правопорядку та ін.) "*". --- "*" Деякі автори висловлюють думку, що дане правило діє і відносно громадських організацій, які мають статутний завданням сприяння іншим особам у здійсненні та захисті їх прав та законних інтересів (див.: Цивільне право. Підручник / Під. ред. А.П . Сергєєва, Ю.К. Толстого. Т. 2. С. 787). Подібний висновок зі змісту п. 2 ст. 980 ГК навряд чи можливий, оскільки дана норма не допускає распространітельного тлумачення. Зацікавленим особою, для якого виконуються дії, може бути будь правоспособное особа, тобто громадянин - з моменту народження, а юридична особа - з моменту виникнення у встановленому порядку. Можливо також вчинення дій в інтересах РФ, її суб'єктів і муніципальних утворень (наприклад, запобігання шкоди майну, що знаходиться в державній або муніципальній власності). 4. Зміст зобов'язання з дій в чужому інтересі без доручення складають права та обов'язки його суб'єктів. В обов'язки особи, яка здійснює діяльність у чужому інтересі, насамперед включається сповіщення зацікавленої особи при першій же реальній можливості про скоєних для нього діях (п. 1 ст. 981 ЦК). Таке повідомлення не потрібне тільки в тих випадках, коли дії робляться безпосередньо в присутності зацікавленої особи. Це передбачає наявність у останнього необхідної інформації про діяльність, що здійснюється в його інтересах (п. 2 ст. 981 ЦК). Зацікавлена особа може негайно погодитися з досконалими діями або висловити незгоду з ними. Форма волевиявлення зацікавленої особи може бути різна: спеціальну заяву, зроблену як письмово, так і усно, або вчинення конклюдентних дій, з яких виявляється воля особи. Направивши повідомлення, дійова особа зобов'язана виждати протягом розумного строку вирішення зацікавленої особи про схвалення або несхвалення зроблених дій з тим, щоб надалі продовжити їх або припинити. Очікування не вимагається, якщо виходячи зі сформованих обставин і істоти дій воно може спричинити за собою серйозної шкоди для зацікавленої особи (загибель або пошкодження його майна тощо). Діяльність в чужих інтересах повинна продовжуватися і тоді, коли дійова особа з не залежних або незалежних від нього причин взагалі не направило зацікавленій особі повідомлення "*". У даній ситуації призупинення вживаються дій також може спричинити негативні наслідки для зацікавленої особи. --- "*" Див: Брагінський М.І., Витрянский В.В. Договірне право. Книга третя: Договори про виконання робіт і надання послуг. С. 392. Особа може схвалити дії, що здійснюються в його інтересі, якщо вважає їх для себе корисними і необхідними, а також відповідними своїм намірам. Висловлюючи схвалення, у тому числі в усній формі, зацікавлена особа погоджується з уже розпочатими для нього діями і виявляє волю прийняти на себе їх наслідки. Оскільки особа, яка здійснює дії, вже виявило свою волю, коли приступило до їх виконання, з моменту отримання ним схвалення відносини між сторонами трансформуються в договірні, а їх правова регламентація змінюється. Надалі до них застосовуються правила про договір, відповідному характером виконаних дій (ст. 982 ЦК). Так, якщо в чужих інтересах відбувалися юридичні дії (укладалися угоди, виконувалися обов'язки тощо), до відносин сторін застосовуються правила про договір доручення (ст. 971 ЦК). При схваленні дій щодо забезпечення збереження речей зацікавленої особи відносини регулюються нормами про договір зберігання (ст. 886 ЦК); при схваленні дій з виконання ремонтних робіт - нормами про договір підряду (ст. 702 ЦК) і т.д. Якщо зацікавлена особа вважає вчинення для нього конкретної дії недоцільним і некорисним, воно висловлює свою незгоду. У таких випадках чинне особа повинна припинити діяльність, як тільки йому стане відомо про негативне ставлення до неї зацікавленої особи. У цьому зв'язку дії, вжиті після того, як стало відомо про їх несхвалення, не породжують для зацікавленої особи обов'язків ні щодо вчинила ці дії, ні щодо третіх осіб (п. 1 ст. 983 ЦК). Це означає, зокрема, що витрати, понесені дійовою особою після того, як воно дізналося про несхвалення своїх дій, не підлягають відшкодуванню. Якщо особа вчинила в чужих інтересах угоду, знаючи, що подібна діяльність зацікавленою особою не схвалюється, виникають ті ж наслідки, що й при укладанні угоди не уповноваженою особою (ст. 183 ЦК), тобто така угода буде вважатися укладеною від імені і в інтересах вчинила її обличчя. Як виняток закон в певних ситуаціях допускає можливість здійснення дій в інтересах іншої особи і незалежно від його волі, тобто навіть у разі явного заперечення їх необхідності (п. 2 ст. 983 ЦК). Це стосується дій, спрямованих на запобігання небезпеки для життя особи, що опинився в небезпеці (наприклад, рятування особи, що намагається покінчити життя самогубством), або на виконання обов'язків з утримання когось (сплата аліментів на неповнолітню дитину за боржника). Такі дії допускаються проти волі спасаемого особи або волі того, на кого покладено відповідний обов'язок. Особа, що діяло в чужому інтересі, зобов'язана подати зацікавленій особі звіт, який повинен містити відомості про отримані доходи, понесені витрати та інших виниклих збитки (ст. 989 ЦК). Пред'явлення звіту покликане поінформувати зацікавлена особа про наслідки вчинених для нього дій, а дані звіту дозволяють визначити розмір підлягає відшкодування та сприяють своєчасності розрахунків між суб'єктами зобов'язання. Оскільки будь-які спеціальні вимоги до форми звіту не передбачено, він може бути як письмовим, так і усним. Особа, яка вчинила дію і належним чином виконала свої обов'язки, має право на відшкодування понесених ним необхідних витрат та іншого реального збитку. Відповідно на особу, в інтересах якого дії відбувалися, покладається обов'язок по їх компенсації (ст. 984 ЦК). Слід підкреслити, що відшкодуванню підлягають не будь-які витрати, а тільки необхідні, тобто без яких не можна було запобігти шкоду особистості, врятувати від загибелі або пошкодження чуже майно. Зацікавлена особа зобов'язана відшкодувати реальний збиток, тобто компенсувати витрати, які зробив дію суб'єкт вже справив чи повинен буде зробити для відновлення порушеного права (на лікування тощо), вартість його втраченого або пошкодженого майна. При цьому не має значення, чи був досягнутий передбачуваний позитивний результат, тобто обов'язок зацікавленої особи сплатити витрати зберігається в тих випадках, коли захистити його інтереси не вдалося, незважаючи на доцільність зроблених дій. Розмір підлягає відшкодуванню реального збитку законодавчо не обмежується. Виняток становить лише випадок, коли дії відбувалися з метою запобігання шкоди майну зацікавленої особи. У такій ситуації розмір відшкодування не повинен перевищувати вартості цього майна. Викладені правила застосовуються лише до ситуації, коли витрати і збитки виникли у особи у зв'язку з діями, які воно вживало до схвалення зацікавленої особи. Всі витрати й інші збитки, понесені після схвалення, тобто після встановлення між сторонами договірних відносин, відшкодовуються за правилами про договір відповідного типу (доручення, зберігання, підряду та ін.) Якщо скоєних дії взагалі не були схвалені, відшкодуванню підлягають тільки ті витрати та іншої реальний збиток, що виникли до того, як діяв особі стало відомо про незгоду зацікавленої особи з його діяльністю. Коли дії в чужому інтересі призвели до позитивного результату, зацікавлена особа зобов'язана виплатити виконав їх особі винагороду. Такий обов'язок виникає не у всіх випадках, а лише коли право особи, яка вчинила дії, на отримання винагороди прямо передбачено законом, угодою з зацікавленою особою або випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 985 ЦК). Наприклад, в окремих випадках при наданні зацікавленій особі медичної допомоги або ветеринарної допомоги тваринам, які перебувають у його власності, до відносин суб'єктів можуть застосовуватися правила про договір возмездного надання послуг (ст. 779 ЦК), відповідно до яких надані медичні або ветеринарні послуги підлягають оплаті . Якщо предметом дій у чужому інтересі було вчинення правочину, обов'язки по ній переходять до зацікавленій особі за наявності двох умов, передбачених ст. 986 ГК. По-перше, угода повинна бути схвалена особою, в інтересах якого укладена. Дана вимога випливає із загальних правил ст. 185 ГК, в силу яких за відсутності повноважень діяти від імені іншої особи угода вважається укладеною від імені і в інтересах вчинила її, якщо це інша особа згодом прямо не схвалить цю угоду. Схвалення може бути зроблено в будь-якій формі (письмово, шляхом вчинення дій, що свідчать про схвалення, та ін.) По-друге, передача обов'язків за угодою зацікавленій особі можлива, якщо інша сторона в угоді проти такого переходу не заперечує. Встановлення такої норми пояснюється існуванням загальних правил про переведення боргу, відповідно до яких переведення боржником свого боргу допускається лише за згодою кредитора (ст. 391 ЦК). Такої згоди не потрібно, якщо при укладанні угоди інша сторона знала або повинна була знати, що угода відбувається в чужому інтересі (ст. 986 ЦК). При переході обов'язків за угодою до обличчя, в інтересах якого вона була укладена, останньому повинні бути передані і права по цій угоді з урахуванням загальних положень про відступлення вимог (ст. 382 - 390 ЦК). Якщо в результаті вчинення дій в чужому інтересі зацікавленій особі або третім особам заподіюється шкода, він підлягає відшкодуванню тим, хто здійснив дії, за правилами про зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди (гл. 59 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Глава 21. ДІЇ В чужому інтересі без доручення" |
||
|
||