| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 6. Добровільна відмова від вчинення злочину |
||
|
Своє практичне застосування норма закону про добровільну відмову знаходить тільки при незакінченому злочині. Саме 1 Дурманов І.Д. Указ. соч. С. 30. 2 Див: Піонтковський А.А. Указ. соч. С. 492, 493. Цим і керувався законодавець, поміщаючи дану норму поруч з нормою про замах на злочин і приготуванні до нього. Тому правильне вирішення питання про відповідально-сті за незакінчений злочин або про виключення такої неможливо без з'ясування сутності, природи і умов при-трансформаційних змін інституту добровільної відмови від злочину. Правове значення добровільної відмови полягає насамперед у тому, що він є особливою обставиною, исклю-чающие кримінальну відповідальність за попередню пре-ступнях діяльність. Добровільним відмовою від злочину визнається прекра- щення особою готування до злочину або припинення дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на со-вершеніе злочину, якщо особа усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 31 КК). Добровільна відмова повністю виключає кримінальну від-відповідальних за злочин, який особа намагалася вдосконалення-шити або до якого воно готувалося. У такій ситуації уголов-ная відповідальність можлива лише в тому випадку, якщо вже з-вершенно їм до моменту добровільної відмови дії містять кінчений склад іншого злочину (ч. 3 ст. 31 КК). Для наявності добровільної відмови необхідно, щоб він був дійсно добровільним і остаточним. Добровільність означає, що особа, усвідомлюючи можливість успішного завершення розпочатого злочину, свідомо (ніби вимушений) припиняє свої злочинні дії. При цьому не має значення, чи існувала насправді можли-ність довести злочин до кінця. Необхідно, щоб особа вважало, що в змозі закінчити злочин, але тим не ме-неї відмовилося від його завершення. Разом з тим, якщо особа відмовляється продовжувати злочинну зазіхання через різного роду перешкод, які за-трудняют вчинення злочину або роблять його вчинення неможливим, то добровільна відмова відсутня. Для того щоб вважати відмова не добровільним, а змушений- вим, не потрібно, щоб зустрілося перешкоду зробило вчинення злочину неможливим. Достатньо, щоб та-де злочин істотно ускладнило його здійснення. Коли особа, здійснюючи злочинне зазіхання, дізналося про те, що йому загрожує реальна небезпека бути захопленим на місці злочину, і тому відмовилося довести своє намере-ня до кінця, то добровільна відмова відсутня. Однак якщо особа відмовляється від подальшого вчинення злочину лише через страх перед покаранням, то відмова в цьому випадку визнається добровільним, а не вимушеним, по-скільки мотиви для визнання добровільної відмови значення не мають. За загальним правилом, добровільність як один з ос-новних ознак відмови частково виявляється в тому, що особа сама приходить до думки про відмову. Однак це не обов'язково. Ознака добровільності наявності і в тих випадках, коли инициа-тива відмови від подальшого вчинення злочину виходить від інших осіб. Поради, прохання, переконання можуть спонукати особа відмовитися від злочину. Разом з тим для наявності ознаки добровільності необхідно, щоб воно усвідомлювало реальну можливість успішного завершення посягання і в тих випадках, коли почув раді і прохань від нього відмовити-ся. Якщо ж поради та переконання інших осіб носять такий характер, що особа не бачить фактичної можливості закінчити переступив-ня і, по суті, ці поради і переконання носять форму примусу, добровільності не буде і особа підлягає уго-ловний відповідальності за незакінчений злочин. Мотиви при добровільній відмові можуть носити самий раз-особистий характер. Як правило, вони не мають самостійного юридичного значення. Проте встановлення їх у процесі роз-слідування і розгляду справи в суді є обов'язковим, оскільки, досліджуючи мотиви відмови від подальшого вчинення злочину, можна визначити, чи дійсно відмова був добровільним і остаточним. Другою необхідною ознакою добровільної відмови є-ється його остаточність. Відмова буде остаточним лише в тому випадку, якщо особа повністю припиняє злочинну діяль-ність і не має наміру продовжити її в майбутньому. По-цьому у випадках тимчасової перерви злочинної діяльності, викликаного тими чи іншими обставинами, добровільної відмови не буде. Якщо суб'єкт призупиняє свої злочинні дії для того, щоб продовжити їх при більш благоприят- них обставин, то в цих випадках не відпадає суспільна небезпека ні дії, ні самої особи. Лише остаточний відмова може свідчити про те, що саме діяння і обличчя переста-ли бути суспільно небезпечними. Також не зникає суспільна небезпека діяння і особи у випадках відмови від повторення злочинного посягання, якщо при першому посяганні особою зроблено все, що воно вважало за необхідне, але злочинний результат не настав через за-висячим від нього обставинам. Відмова повторити замах не є підставою усунення кримінальної відповідальності. Він може бути лише врахований судом при призначенні покарання. Відомі труднощі представляє вирішення питання про ос-підставах виключення кримінальної відповідальності при добровільних відмову. Серед авторів немає єдиної думки з цього питання. Останнім часом переважає точка зору, що підставою виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові є відсутність в діянні особи складу преступленія1. Ця точка зору представляється правильною. Для того щоб дії особи були кримінально караними, вони повинні містити склад злочину. При добровільній відмові дії особи не володіють суспільною небезпекою, охоронюваному законом об'єкту не загрожує небезпека посягательст-ва. Особа відмовляється від подальшого вчинення злочину і не вживає більше ніяких дій для реалізації сво-його умислу, що мав місце до рішення відмовитися від посягань-тва. При добровільній відмові припиняється здійснення об'єктивної сторони злочину. Отже, в діях особи відсутній склад злочину. Інститут добровільної відмови тісно пов'язаний з поняттям і розмежуванням стадій вчинення злочину. Тому важ-ве теоретичне і практичне значення має правильне вирішення питання про те, на яких стадіях розвитку злочинної діяльності може мати місце добровільна відмова. 1 Див: Курс кримінального права. Загальна частина. Т. 1 / За ред. Н.Ф. Кузні-цовой, І.М. Тяжковой. С. 377; Кримінальне право Російської Федерації. Про-щая частина / За ред. Б.В. Здравомислова. М., 1999. С. 236. Оскільки більшістю авторів виявлення наміру не при-знається стадією вчинення злочину, а автори, що визнають наявність такої стадії, погоджуються з тим, що вона некарана в кримінальному порядку, говорити про виявлення умислу, природний-але, не доводиться. Правильно вказує Н.Д. Дурманов, що «добровільна відмова, як поняття кримінального права, предпола-Гаета, що дії винного вже містили б ознаки со-става злочину і підлягали б покаранню, якби винен-ний не відмовився від вчинення злочину. Тільки в цьому випадку добровільна відмова набуває кримінально-правове значення обставини, що виключає відповідальність »1. Очевидно, що не може мати місця добровільна відмова і в стадії закінченого злочину, оскільки в такому випадку в наявності всі елементи складу злочину і відмова від вже за-вершенном злочину неможливий. Таким чином, прак- тично про добровільну відмову мова може йти лише на стадіях готування до злочину і замаху на пре-ступление. Добровільна відмова можливий лише до моменту закінчення злочину. У стадії готування до злочину добровільна відмова виражається, як правило, у формі бездіяльності. У цей період досить простого утримання від подальших злочинних дій. Про наявність добровільної відмови під час приготування-ня можуть свідчити різні чинники. Зокрема, знищення засобів і знарядь злочину є однією з обставин, що доводять наявність добровільної відмови, але це - не обов'язкова умова. Головним фактором, визначаю-щим наявність добровільної відмови, треба визнати рішення особи добровільно і остаточно відмовитися від подальшого вдосконалення-ності злочину. Вивчення судової та слідчої практики показує, що, як правило, факти добровільної відмови в стадії приготування-ня рідко стають відомими органам слідства та суду, по-скільки їх встановлення пов'язано зі значними труднощами. Однак ці обставини аж ніяк не означають, що в дійсності він відсутній. Крім того, вже сама наявність в уго- 1 Дурманов Н.Д. Указ. соч. С. 190. Ловного праві норми про добровільну відмову має велике пре- дупредітельное значення. Добровільна відмова може мати місце і в стадії зазіхаючи-ня на злочин. При цьому так само, як і в стадії запро-лення, в одних випадках для добровільної відмови достатній-але припинення розпочатих злочинних дій, тобто можлива пасивна форма відмови, в інших же випадках сам характер уже виконаного посягання вимагає від особи - для успішний-ності відмови - лише активних дій. Вирішальну роль для визначення форми відмови від замаху при цьому відіграє вид замаху. Можливість добровільної відмови при незакінченому поку-шении не викликає сумніву. Коли особа ще не виконало всіх дій, які вона вважала необхідними для вчинення злочину, добровільна відмова зазвичай виражається в воздер-жаніі від подальших дій. Ці випадки мають багато спільного з добровільною відмовою в стадії приготування. Так само як і при приготуванні, добровільна відмова при незакінченому по-кушеніі зазвичай виражений у формі пасивної поведінки. Що ж стосується можливості добровільної відмови при вікон-ченном замаху, тобто після того, як виконані всі дії, які особа вважала необхідними для вчинення переступив-лення, то тут він можливий не завжди. При кінченому замаху добровільна відмова має місце лише за умови, що особа ще панує над подальшим ходом подій, коли воно ще здатне не допустити закінчення злочину. У цих випадках розвиток причинного зв'язку, викликаної дію-виями винного, ще не закінчилося, злочинний результат ще не настав, у зв'язку з чим винний ще може перешкодить-вать закінченню злочину. Ю. з метою вбивства завдав ударів металевою сковорідкою по голові та інших частинах тіла Г. та її 11-річному синові. Після цього Ю., закривши зовні вхідні двері вагончика, в якому залишилися втратили свідомість люди, підпалив вагончик. Потер-співала під впливом вогню і чадного газу померла, а її синові заподіяні менш тяжкі тілесні ушкодження. Переква-ліфікованих дії Ю. відповідно до ст. 15, п. «г» ст. 102 КК РРФСР (п. «д» ч. 2 ст. 105 КК) на ч. 1 ст. 109 КК (ч. 1 ст. 112 КК), Президія Верховного Суду РФ вказав, що, хоча суд пер-виття інстанції і встановив, що Ю. повернувся на місце здійснений-ного злочину і врятував хлопчика від вогню, проте зробив помилковий висновок, що смерть потерпілого не настала за обставинами, не залежних від волі віновного1. На відміну від незакінченого виду замаху при кінченому замаху дії особи, що вирішив добровільно відмовитися від подальшого вчинення злочину, завжди повинні носити активний характер. Як справедливо зазначалося в літературі, дії особи в цих випадках виражаються не тільки в запобігання-обертанні злочинного результату, але і, перш за все, в знищити-жении вже проведених змін в об'єктивному світі, в вос-становленні того положення, яке існувало до здійснений- ня дій щодо здійснення преступленія2. Якщо особа не в змозі знищити вже зроблені зміни в об'єктах тивном світі і відновити первісне положення, то мож- ливість добровільної відмови виключається. Необхідною ознакою добровільної відмови є усвідомлення фактичної можливості успішного продовження злочинної діяльності. Однак це не означає, що якщо суб'єктів незалежно єктом виконані всі дії, які він вважав необхідні-ми для настання злочинного результату, то про будь-продовженні посягання не може бути й мови, бо сам про-цес настання злочинного результату є не чим іншим , як продовженням, логічним завершенням злочинних дію-вий. І якщо настання злочинного результату залежить від винного, то повною мірою можна стверджувати, що від особи залежить подальше продовження злочину. Не можна, як уже було сказано, дії особи розглядати ізольовано. І попередня злочинна діяльність, і добровільна відмова є єдиним вчинком людини. Суб'єкт привів у дію причинний ряд, але він ще панує над його розви-ством, і від нього залежить настання або ненастання пре-ступного результату. 1 БВС РФ. 1999. № 3. С. 18. 2 Див: Дурманов Н.Д. Указ. соч. С. 200. Значною специфікою характеризується відмова соучастні-ков. При добровільній відмові співучасників від злочину застосовуються загальні правила, встановлені ст. 31 КК. Очевидно, що добровільна відмова може мати місце зі сто-ку будь-якого співучасника, але для кожного з видів співучасників він має відомої специфікою. Добровільна відмова виконавчої-нітеля виражається в недосконалому їм обумовлених змовою дій або в недоведении задуманого учасниками переступив-лення до кінця. Добровільна відмова виконавця не освобожда-ет інших співучасників від кримінальної відповідальності. При цьому очевидно: оскільки норми про стадії вчинення пре-ступления, як і абсолютна більшість норм КК, звернені до виконавця злочину як до особи, безпосередньо вдосконалення-шує дії, що містять ознаки конкретного складу злочину, на нього повністю поширюються всі рассмот-ренние вище положення про добровільну відмову. Таким чином, про відмову виконавця мова може йти в тих випадках, коли в його діях мали місце ознаки замаху на злочин чи готування до нього. При розгляді особливостей добровільної відмови інших видів співучасників ці положення є досить істотними, оскільки оче-видно, що добровільна відмова з боку інших співучасників, і зокрема пособника і підбурювача, може мати місце лише тоді, коли виконавець вчинив дії, що утворюють або стадію готування, чи замах на злочин. Особливості добровільної відмови організатора, подстро-кател і пособника складаються насамперед у тому, що їхні дії повинні привести до ліквідації створеної ними можливості вчинення злочину за умови, якщо ця можливість ще не реалізована виконавцем (ч. 4 ст. 31 КК). Для цього організатор і підбурювач повинні зробити активні дії і запобігти підготовлюване злочин. Їхні дії в цьому напрямі можуть бути виражені в самій різній формі. Оскільки співучасникам вдалося запобігати-тить готується злочин, то їх дії вже не представ-ляють суспільної небезпеки, в них відсутній склад переступив-лення точно так само, як відсутній склад злочину при добровільній відмові особи, що діяв поодинці. Якщо ж злочин виконавцем все ж скоєно, то співучасники підлягають кримінальній відповідальності. У цьому випадку їх дії по запобіганню злочину враховуються судом при призначають-чении покарання як пом'якшувальні обставини (ч. 5 ст. 31 КК). Не може бути звільнена від кримінальної відповідальності особа, яка заздалегідь обіцяла приховати злочин, знаряддя і средст-ва його вчинення, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, навіть якщо воно і відмовиться виконати свою обіцянку після того, як злочинний результат вже настав. Дії зазначеної особи знаходяться в причинному зв'язку з насту-напився злочинним результатом. Злочин тому, отчас-ти, і було скоєно виконавцем, що він у своїх діях подумки спирався на обіцяну йому підтримку приховувача. Ліквідувати створені передумови для вчинення Престо-ння співучасник вже не в силах, тому він підлягає відповідальності. Відмова від подальшого сприяння виконавцю пре-ступления враховується судом як пом'якшувальну обставину при призначенні покарання. Пособник злочину не підлягає кримінальній відпові-ності, якщо він зробив усе залежать від нього заходів, щоб запобігти вчиненню злочину (ч. 4 ст. 31 КК). Це може виражатися, зокрема, у вилученні зброї або знаряддя вчинення злочину, наданого раніше виконаєте-лю. Якщо ж він надав виконавцю інформацію або уст-поранив перешкоди до вчинення злочину і вже не може вилучити цей внесок, то його дії при добровільній відмові мо-гут складатися у своєчасному, тобто достатньому за часом, со-спілкуванні органам влади про злочин, що. У цих випадках пособник звільняється від кримінальної відповідальності, навіть якщо виконавцю вдалося вчинити злочин. Під діяльним каяттям розуміються дії винне-го з метою запобігти настанню шкідливих наслідків вчиненого злочину, добровільне відшкодування нане-сінного збитків або усунення заподіяної шкоди, явка з по-винної та активне сприяння розкриттю злочину (п. «і», «К» ч. 1 ст. 61 КК). Основна відмінність полягає в тому, що добровільна відмова можливий лише при незакінченому злочині, тоді як діяль- тельное каяття - після закінчення злочину. Однак діяльне каяття може мати місце і після закінченого замаху - у тих випадках, коли добровільна відмова исклю-чен. Діяльне каяття не усуває кримінальної відпові-ності за вчинений злочин, але враховується судом при призначенні покарання як пом'якшувальну обставину. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 6. Добровільна відмова від вчинення злочину" |
||
|
||