| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття співучасті та її значення |
||
|
Більшість норм Особливої частини КК передбачає від-відповідальних однієї особи за скоєний злочин. Однак практиці відомі численні випадки, коли злочин скоюється не одним, а двома і великою кількістю осіб. Та-кі випадки оцінюються законом і судовою практикою як з-участь у злочині. Особливість цього поняття полягає в тому, що в результаті спільних дій декількох осіб, пов'язаних і часто заздалегідь узгоджених між собою, здійснюючи-ється єдиний злочин, досягається загальний злочинний ре-зультат. У багатьох випадках той чи інший злочинець, якби він діяв один, був би не в змозі здійснити переступив-ня, наприклад, через відсутність знарядь і засобів злочини ня, слабкості фізичних сил, нерішучості і т.д. Але обсягів по-дінівшісь з іншими особами, він може взяти участь у со-спільному злочині шляхом дачі рад, надання зброї, транспортних засобів чи іншими способами. Стрем-ня об'єднати зусилля особливо сильно проявляється у несо-вершеннолетніе злочинців. Як відзначають фахівці, до-вільно часто в основі мотивів вчинення злочинів цими особами знаходиться не індивідуальна потреба чи бажання, а саме думка групи, а також дорослих ліц1. Недосконале-річні об'єднуються для спільного вчинення крадіжок, грабе-жей, розбоїв нерідко під керівництвом дорослих злочинців. Крім того, є злочини, які можуть бути вчинені лише шляхом об'єднання кількох осіб: бандитизм, організа-ція злочинного співтовариства і участь у ньому, насильницьке захоплення влади, озброєний заколот і ін Вчинення злочини ня кількома особами, за загальним правилом, прискорює переступив - ний результат, полегшує приховування слідів злочину. Саме тому співучасть підвищує суспільну небезпеку самого злочину, а також особи злочинців. Аналіз статистичних даних за останні кілька років свідчить про постійне зростання злочинів, скоєних 1 Див: Бурчак Ф.Г. Співучасть: соціальні, кримінологічні та право- ші проблеми. Київ, 1986. С. 10. У співучасті. Незважаючи на деяке зниження рівня таких пре- ступленій (у 1999 р. було зареєстровано 450 930, у 2000 р. - 418 973, в 2001 р. - 376939, у 2002 р. - 254 997, в 2003 р. - 245 989 злочинів, вчинених у співучасті), їх питома вага все ще залишається досить значним. Так, за 2003 р. всього було зареєстровано 2756398 злочинів, 9% з них становили групові злочини. Однак в 2004 р. кількість групових пре-ступленій різко зросла: воно складає вже 11%. Зросла кількість злочинців, групи стали більш численними. За 2004 р. було зареєстровано 2893810 злочинів, ви-явлено 1222504 особи, винних у їх скоєнні, з яких 321 559 чоловік вчинили злочини у складі груп: без попередньої угоди - 94257 людина, по попередньо котельної змовою - 199 141 чоловік, в організованих групах і злочинних співтовариствах - 28 161 особа, що складає більше 26% від загального числа зареєстрованих злочинців. Звертає на себе увагу зростання злочинів в особливо організовує-ванних формах співучасті, які становлять найбільшу небез-ність. У 2002 р. було виявлено і зареєстровано 404 випадки бандитизму, в 2003 р. - 454 і в 2004 р. - 522; за ці ж періоди було зареєстровано особливо тяжких злочинів, здійснений-них злочинними співтовариствами (злочинними організаціями): у 2002 р. - 123, у 2003 р. - 141, в 2004 р. - 2441. Групові злочину складають значну частину по-сягательства на особистість, власність, злочинів у сфері економічної діяльності, у сфері охорони громадської безпеки та громадського порядку. Згідно ст. 32 КК співучастю у злочині визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у соверше-ванні умисного злочину. 1 Див: Стан злочинності в Росії. Статистичний збірник МІЦ МВС Росії. М., 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005 рр.. Слід мати на ви-ду, що наведені відомості відображають лише виявлену і зареєструю-ванну злочинність. Професор В.В. Лунеев вважає, що організована злочинність відображена неповно і спотворено. За його відомостями і число виявлених організованих груп за період з 1997 по 2003 рр.. збільшилася в 17 разів (Місяці В.В. Злочинність ХХ століття. Світові, регіональні та Рос-ські тенденції. М., 2005. С. 574). Проблема співучасті завжди ставилася до числа спірних, що не-які її аспекти залишаються дискусійними і донині. Питання про юридичну природу співучасті вирішується в теорії кримінального права неоднозначно. Згідно акцессорной1 теорії, що розділяється деякими вченими, центральною фігурою Соучі-стия визнається виконавець, діяльність інших співучасників носить допоміжний характер2. Інші автори критично оцінюють дану теорію і розглядають співучасть як самостійна форму злочинної деятельності3. Велике значення у з'ясуванні цієї проблеми має визначення поняття співучасті, від обсягу і змісту якого залежить вирішення багатьох пи-росів, пов'язаних з співучастю. Представляється, що визначення поняття співучасті, дане в ст. 32 КК, найбільш повно відображає характерні ознаки со-вместн злочинної діяльності. Як особлива форма переступив-ної діяльності співучасть характеризується об'єктивними і суб'єктів незалежно єктивні ознаками, відповідно до яких можна отли-чить його від простого випадкового збігу дій декількох осіб при вчиненні одного і того ж злочину (наприклад, при крадіжці інструментів з охоронюваного складу, досконалої декількома працівниками, які мають доступ до цих інструмен-там). Проте слід мати на увазі, що поділ ознак Соучі-стия на об'єктивні і суб'єктивні проводиться наукою карного права в пізнавальних цілях; насправді об'єк-єктивні і суб'єктивні властивості будь-якого явища, в тому числі 1 Від латинського слова accessorium - «додатковий», «несамостоя- вальний». 2 Див: Кримінальне право. Загальна частина. М., 1997. С. 230, 231. Раніше ця концепція була висловлена М.І. Ковальовим: див.: Співучасть у злочині. Поняття співучасті. / / Свердловський юридичний інститут. Вчені праці. Т. 3. 1960. С. 111, 166-169; акцессорности теорія з деякими застереженнями підтримується також А.В. Наумовим: див.: Кримінальне право. Загальна частина. Курс лекцій. М., 1996. С. 308-313. 3 Див: Гришаєв П.І., Крігер Г.А. Співучасть з кримінального права. М., 1959. С. 172, 173; Бурчак Ф.Г. Вчення про співучасть за радянським кримінальним правом. Київ, 1969. С. 67-72; Російське кримінальне право. У 2 т. Т. 1. Загальна частина / За ред. А.І. Рарога. М., 2001. С. 250-254. І злочинної діяльності, виступають нероздільно, в діалект- зації едінстве1. Об'єктивні ознаки співучасті характеризуються: а) кількісний ознакою; б) якісною ознакою; в) загальним злочинним результатом для всіх співучасників; г) причинного зв'язком між діяннями всіх співучасників і загальним злочинним результатом. Останні дві ознаки характерні для злочини ний з матеріальними складами. Кількісний ознака означає, що в злочині участ-вуют два і більше особи. Для більшості випадків співучасті дос-таточно наявності кількох людей, але для деяких форм співучасті потрібно значне їх кількість, наприклад, при організації незаконного збройного формування або навчаючи-стия в ньому (ст. 208 КК), організації злочинного співтовариства (ст. 210 КК) , при масових заворушеннях (ст. 212 КК). Кожен із співучасників повинен відповідати вимогам, встановленим у нормах гол. 4 КК про загальні умови кримінальної відпові-дальності, тобто повинен бути осудним фізичною особою, яка досягла встановленого в законі віку (ст. 19 КК). Іншими словами, суспільно небезпечне діяння, вчинене в результаті зусиль кількох осіб, тільки тоді буде вважатися співучастю, коли його учасники будуть визнані суб'єктами злочину, здатними відповідати за законом за його вчинення. Вчинення злочину з використанням особи, що не підлягає кримінальній відповідальності в силу віку чи неосудність, не утворює ознак співучасті, про що спеціально було зазначено в постанов-лення Пленуму Верховного Суду РФ від 14 лютого 2000 р. № 7 «Про судову практику у справах про злочини недосконало-річних» 2. У зв'язку з цим роз'ясненням слід визнати уста-застарілих раніше давалися рекомендації щодо грабежу, 1 Навряд чи можна погодитися з думкою, що зустрічається в кримінально-правовій літературі, про те, що співучасть у принципі характеризується од - ним ознакою - спільністю дій співучасників, що мають свою специфіку як в об'єктивної, так і в суб'єктивній площині (див.: Нау-мов А.В. Кримінальне право. Загальна частина. Курс лекцій. М., 1996. С. 287; Коментар до Кримінального кодексу РФ. / Под ред. А.В. Наумова. М., 1997. С. 115). Цілком очевидно, що спільність дій співучасників відображає лише об'єктивні властивості співучасті. 2 БВС РФ. 2000. № 4. С. 10. Розбою і згвалтування, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Груповими визнавалися злочину і в тому випадку, якщо члени групи в силу неосудності або малолітнього віку не підлягали кримінальної ответственності1. Однак слід зауважити, що дане питання в науці кримінального права залишається дискусійним. Неоднозначно він вирішується і в су-Дебні практиці. Якісний ознака - це спільність дій, що оз-початку: злочин відбувається спільно кількома особами, тобто кожен співучасник вчиняє дії (бездіяльність), необ-хідно для виконання злочину, більшою чи меншою мірою сприяючи іншим співучасникам. При цьому їх ролі мо-гут бути різними: а) кожен з них виконує дії, об-разующіе ознаки об'єктивної сторони злочину повно-стю, тобто всі співучасники є виконавцями злочини ня, б) кожен виконує дії, частково характеризують ознаки об'єктивної сторони злочину - дії одного співучасника доповнюють дії іншого; такі співучасники є співвиконавцями, вони виконують об'єктивну сторо-ну спільно; в) дії одного співучасника створюють умови для дій іншого співучасника. Остання ознака має суще-ственное значення при виконанні інших (крім виконавця і співвиконавця) ролей: підбурювача, організатора, пособника. Більшість злочинів, скоєних у співучасті, здійсню-ється за допомогою дій. Але іноді внесок у загальну злочинну справу може бути внесений і бездіяльністю. Наприклад, працівник охорони за попередньою змовою з злочинцями навмисно відлучився з об'єкту, що охороняється, створивши умови для розкрадання матеріальних цінностей. Загальний злочинний результат (для злочинів з матері-альних складом) є третім об'єктивною ознакою со-участі. Він досягається спільними зусиллями всіх співучасть-ників, незалежно від їх ролей. Загальні дії (бездіяльність) 1 Див: Постанова Пленуму ВР УРСР від 22 березня 1966 № 31 «Про судову практику у справах про грабежі і розбої» ; Постанова Пле-Нума ЗС РФ від 22 квітня 1992 № 4 «Про судову практику у справах про згвалтування» / / Збірник постанов Пленумів Верховних Судів СРСР і РРФСР (РФ) у кримінальних справах. М., 2000. С. 306, 419. Призводять до загального для всіх суспільно небезпечного наслідки- вию - загальному злочинного результату. Причинний зв'язок - це об'єктивно існуюча зв'язок між-ду спільними діями всіх співучасників і загальним переступив-вим результатом. Не зупиняючись на з'ясуванні даного поняття (воно детально проаналізовано при характеристиці об'єктивної сторони злочину), слід вказати на особливість причинного зв'язку в злочині, скоєному в співучасті. Ця особливість полягає в тому, що об'єктивна зв'язок усвідомлюється судом не лише-ко між діями виконавця і суспільно небезпечними по-наслідками, як у злочині, що здійснюється однією особою, а й між діями підбурювача, організатора, пособника, які діють поза рамками ознак складу злочину (не виконують! об'єктивну сторону злочину), з одного сто-ку, і діями виконавця - з іншого. Суду необхідно встановити, що дії (бездіяльність) кожного співучасника передували у часі діям виконавця, були умовою і необхідним внеском у загальні зусилля по досягненню гро-венно небезпечних наслідків. Взяті окремо діяння кожного із співучасників не можуть привести до настання злочинного результату, його можна досягти тільки узагальненими зусиллями всіх осіб, які брали участь у скоєнні злочину. Злочинний результат у вигляді суспільно небезпечних наслідків є об-щим і закономірним наслідком дій усіх співучасників. Спільність заподіяння злочинного результату не означає рівності зусиль всіх осіб. Вони можуть бути різними за ха-рактеру фактичної участі в скоєнні злочину, за ступенем суспільної небезпеки виконуваних дій, по ро-ли цих дій для досягнення мети злочину, що враховуються-кість суд як при кваліфікації злочину, так і при назначе-ванні покарання. Суб'єктивні ознаки співучасті характеризуються умиш-ленній виною. Стаття 32 КК визначає співучасть як навмисний-ве участь у вчиненні умисного злочину. Вжив-ня терміну «умисне» двічі в тексті закону не являють-ся випадковим. Раніше діяв закон (ст. 17 КК РРФСР) визначав співучасть як навмисна участь двох і більше осіб у вчиненні злочину, що послужило підставою для висловлювання різних точок зору про суб'єктивні призна-ках співучасті. Зі змісту ст. 32 КК випливає, що співучасть у злочинах, скоєних з необережності, неможливо. Стаття 32 КК не визначає вид наміру. Типовим для дей-наслідком, вчинених у співучасті, є прямий умисел. З-тримання прямого умислу при співучасті має специфіку. Особа усвідомлює суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності), а також суспільну небезпеку дій (бездіяльності) інших осіб (хоча б одного), беруть участь у вчиненні єдиного пре-ступления, усвідомлює взаємозв'язок своїх дій з планованим або вже здійснюються злочином і бажає в ньому брати участь спільно з іншими співучасниками. При співучасті у формі соисполнительство інтелектуальний елемент прямого умислу включає також передбачення можливості або неминучості настання суспільно небезпечних наслідків (при вчиненні злочину з матеріальним складом). Вольовий елемент харак-теризуется бажанням його настання. Як видно, зміст інтелектуального елемента прямого умислу при співучасті ширше, ніж при вчиненні злочину однією особою. Воно включає усвідомлення спільності злочинного посягання і передбачення в деяких формах співучасті про-ного для всіх злочинного результату. Отже, суб'єктивних-ні ознаки співучасті характеризуються взаємної обізнано-стю про спільне вчинення злочину. Деякі автори справедливо називають взаємну обізнаність співучасників дво-або багатосторонній суб'єктивної связью1. Особа усвідомлює, що діє не поодинці, а спільно з іншими співучасниками. Взаємна обізнаність про спільне вчинення Престо-ння по-різному проявляється в різних формах співучасті. Але одне є общеполагающім вимогою - щоб усі співучасники (або один співучасник) знали про виконавця і ха-рактер скоєного ним злочину. Вольовий елемент содер-жания прямого умислу при співучасті, в будь-яких його формах, ха-теризується бажанням діяти спільно з іншими особи-ми при вчиненні умисного злочину. 1 Див: Іванов Н.Г. Поняття і форми співучасті у радянському кримінальному праві. Саратов, 1991. С. 89. Слід сказати, що значна частина вчених визнає можливість непрямого умислу в діях співучасників, мо-тівіруя свою точку зору тим, що деякі з співучасників (співвиконавці або пособники) байдуже ставляться до пре-ступнях результату діяння, скоєного виконавцем пре-ступленія1. З цією точкою зору не можна погодитися з кільком підставах. Уразливість даної формулювання полягає в тому, що вона не є універсальною. Помилковість конструкції утримуючи-ня непрямого умислу, пропонованої прихильниками даної по-зиції, стає очевидною, якщо предметом попередньої змови між співучасниками буде вчинення злочину з формальним складом, наприклад наклеп (ст. 129 КК). Особи домовляються об'єднати свої зусилля для того, щоб Опора-чить честь і гідність іншої людини, і для цього поширюється через засоби масової інформації завідомо неправдиві відомості про цю людину. Можливі суспільно небезпечні наслідки таких дій перебувають за рамками складу, носять невизначений характер, тому при визначенні змісту прямого умислу цих осіб слід з'ясовувати психічне ставлення-ня співучасників тільки до самих діям, а не до їх наслідки-виям. В даному випадку всі співучасники можуть діяти тільки з прямим умислом. При скоєнні злочину з матеріальним складом, на-приклад вбивства, кожен із співучасників (співвиконавець, по-собнік, підбурювач) теж діє тільки з прямим умис-лом, інакше відпадає обов'язкова ознака співучасті - сумісних-ність дій і спільність умислу. Не можна діяти в умо-вах єдиного злочину і одночасно спрямовувати свої зусилля до досягнення різних результатів, при цьому байдуже 1 Див, наприклад: Російське кримінальне право. У 2 т. Т. 1. Загальна частина / За ред. А.І. Рарога. М., 2001. С. 259; 2003. С. 259. 2005. С. 259; Кримінальне право Росії. Частини Загальна та Особлива / Под. ред. А.І. Рарога. М., 2004. С. 140; Російське кримінальне право. Загальна частина. Підручник. Т. 1 / За ред. Л.В. Іногамовой-Хегай, В.С. Коміссарова, А.І. Рарога. М., 2006. С. 240; 2007. С. 243; Кримінальне право Росії. Загальна частина / За ред. А.І. Рарога. М., 2007. С. 203; Кримінальне право Росії. Підручник. Т. 1. Загальна частина / За ред. А.Н. Ігнатова і Ю.А. Красикова. М., 2005. С. 259, 260. ставлячись до результатів дій інших осіб. Тоді буде про-стое збіг дій різних осіб в часі і в одному місці, що не може бути визнано співучастю. Взаємодія як ознака співучасті досягається тільки на основі спільності цілей і прагнень співучасників, але можливо з різних мо-тівам, що не приймають до уваги прихильники непрямого умислу. Не може бути прийнята позиція прихильників непрямого умислу і з практичної точки зору. При характеристиці суб'єктивної сторони дій підбурювача і пособника не можна не враховувати тієї обставини, що їхні дії напря-мую не пов'язані з злочинним результатом діяння, вчиненого виконавцем. Є ще проміжна ланка в причинному зв'язку між їх діями і злочинним результатом, чого не враховуються-вають прихильники непрямого умислу, - це вчинення гро-венно небезпечного діяння виконавцем. Цей факт ніколи не бу-дет байдужим для підсобника або підбурювача. Пособника, який виготовив обріз і передав його виконавцю майбутніх розбійних нападів, не цікавлять деталі використання ору-жия: вб'є чи когось виконавець з цього обріза або поранить потерпілого або тільки пригрозить йому з метою заволодіння чу-жим майном; тому пособник не може їх передбачити в якості спільного злочинного результату, що важливо для характеристики інтелектуального елемента непрямого умислу. Його передбаченням охоплюється тільки той факт, що виготовлений-ве їм зброю створює умови для вчинення злочину конкретною виконавцем. Пособник усвідомлює, що допомагає йому, передбачає, що обріз буде використаний в злочинних цілях, і бажає вчинити ці дії, тобто допомогти виконавцю. Крім того, дана теоретична позиція знаходиться в проти-воречие з чинним законодавством. Частина 3 ст. 25 КК, характеризуючи вольовий ознака непрямого умислу, вказує, що особа не бажає настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, як це було сказано в ст. 8 КК РРФСР, а насамперед особа не бажає їх настання, що, звичайно, підтверджує-ся його поведінкою. Якщо визначити конкретний зміст кос-венного умислу, включивши в інтелектуальний елемент характери-стику дій підсобника або підбурювача, а вольовий елемент визначити відповідно до ч. 3 ст. 25 КК, то виходить форму-ліровку, позбавлена будь-якого сенсу. З одного боку, пособ-ник усвідомлює, що сприяє вчиненню злочину своїми порадами, наданням зброї або іншими способами, тобто допомагає виконавцю у вчиненні майбутніх злочинів, а з іншого боку - не бажає, щоб виконавець вчинив злочин. Ще безглуздіше стають дії підбурюючи-теля, який усвідомлює, що схиляє іншу особу до вчинення злочину шляхом умовлянь, підкупу або загрози і в той же час не бажає, щоб схиляємо їм особа вчинила злочин. Таким чином, будь-який злочин, скоєне у співучасті, спочатку припускає тільки прямий умисел всіх соучастні-ков1. Мотиви при цьому можуть бути різними. Наприклад, під- стрекатель діє за мотивами ревнощів, схиляючи іншу особу до вбивства, а виконавець - з корисливих мотивів. Головне в їх діях те, що вони спільними зусиллями досягають об-щей злочинної мети, що і робить їх співучасниками. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Поняття співучасті та її значення" |
||
|
||