| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 8. Договір купівлі-продажу підприємства |
||
|
1. Під договором купівлі-продажу підприємства розуміється договір, за яким продавець зобов'язується передати у власність покупця підприємство в цілому як майновий комплекс (ст. 132 ЦК), а покупець - прийняти його і сплатити обумовлену грошову суму. У даному випадку під підприємством розуміється об'єкт права власності, а не його суб'єкт, в якості якого відповідно до чинного цивільного законодавства можуть виступати державні та муніципальні унітарні підприємства як юридичні особи. Виділення договору купівлі-продажу підприємства в окремий вид договору купівлі-продажу пояснюється специфікою його предмета як складної речі (ст. 134 ЦК) або, іншими словами, майнового комплексу. Даний майновий комплекс включає в себе не тільки об'єднані в єдине ціле з метою виробничого використання різного роду майна у вигляді речей (будівель і споруд, обладнання, матеріалів, сировини і продукції, грошових коштів), є об'єктом права власності, а й майнові та немайнові права , які у власність покупця за договором купівлі-продажу не передаються. Крім цього виробнича діяльність підприємства нерідко здійснюється на основі ліцензій, мають суворо персоніфікований характер і тому автоматично що не передаються за договором купівлі-продажу. Все це разом узяте досить істотно впливає на договір купівлі-продажу підприємства, точніше, на правові способи і можливості передачі його окремих елементів (складових частин) покупцю. Не випадково тому у визначенні договору купівлі-продажу підприємства, що міститься в ст. 559 ГК, спеціально обмовляється, що покупцеві передається у власність майновий комплекс, за винятком прав і обов'язків, які продавець не має права передавати іншим особам. Покупцеві не передаються, за винятком випадків, передбачених законом, іншими правовими актами або договором, три категорії прав. По-перше, права продавця, отримані ним на підставі дозволу (ліцензії) на заняття відповідною діяльністю, якщо інше не встановлено законом або іншими правовими актами. Дані права надаються строго визначеним у ліцензії фізичним та юридичним особам. При продажу підприємства, як правило, потрібні або підтвердження такої ліцензії, або видача нової ліцензії покупцеві уповноваженим на те органом державної чи муніципальної влади. Якщо продавець в порушення зазначених правил передає покупцеві в складі підприємства зобов'язання, виконання яких неможливо за відсутності у покупця необхідної ліцензії, продавець не звільняється від виконання таких зобов'язань перед кредиторами, на користь яких вони встановлені. За виконання даних зобов'язань продавець і покупець несуть перед кредиторами солідарну відповідальність. По-друге, покупцеві не передаються права, індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи і послуги (товарні знаки, знаки обслуговування та інші засоби індивідуалізації), а також права щодо використання таких прав, належать продавцю на підставі ліцензії, якщо це прямо передбачено в договорі. В іншому випадку застосовується встановлене п. 2 ст. 559 ГК загальне правило про передачу покупцеві зазначених прав. У число даних прав законодавцем помилково включено право на фірмове найменування, яке відповідно до п. 4 ст. 54 ГК відноситься до засобів індивідуалізації юридичної особи як суб'єкта договору, але не індивідуалізації підприємства як об'єкта права. По-третє, відповідно до п. 1 і 2 ст. 562 ЦК при продажу підприємства забороняється переклад входять до його складу боргів покупцеві без повідомлення та згоди кредиторів. Кредитори до передачі підприємства покупцеві повинні бути письмово повідомлені про його продаж однієї зі сторін договору купівлі-продажу підприємства. Протягом трьох місяців з дня повідомлення кредитор, письмово не повідомив продавцю або покупцю про свою згоду на переведення боргу, вправі вимагати або припинення або дострокового виконання зобов'язання і відшкодування продавцем завданих цим збитків, або визнання договору купівлі-продажу підприємства недійсним повністю або у відповідній частині . Питання про обсяг недійсності договору (повного або часткового) вирішується залежно від величини боргу кредитора, його співвідношення з величиною боргів інших кредиторів та наявності майна у продавця (у складі продаваного підприємства або за його межами), може бути використаним для задоволення вимог даного кредитора. Зазначені вимоги за боргами, включені до складу продаваного підприємства, має право також заявити продавцю і кредитори, які не повідомлені про продаж підприємства. У цьому випадку позов про задоволення вимог може бути пред'явлений протягом року з дня, коли відповідний кредитор дізнався або повинен був дізнатися про передачу підприємства продавцем покупцеві. У п. 4 ст. 562 ГК з метою посилення правових гарантій з повернення боргів, включених до складу підприємства, передбачається солідарна відповідальність продавця і покупця після передачі підприємства за боргами, переведеним на покупця без згоди кредиторів. Договір купівлі-продажу підприємства під страхом його недійсності укладається у письмовій формі у вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому під договором як документом розуміється не тільки сам текст договору з можливими подальшими додатковими угодами, а й додані до нього документи, зазначені в п. 2 ст. 561 ГК. У число цих документів входять акт інвентаризації, бухгалтерський баланс, висновок незалежного аудитора про склад і вартість підприємства, перелік всіх боргів (зобов'язань), що включаються до складу підприємства, із зазначенням кредиторів, характеру, розміру і строків їх вимог. Підготовка і складання зазначених документів проводяться продавцем на стадії, що передує укладенню договору купівлі-продажу підприємства, на основі ретельної перевірки всіх даних, що включаються в документи. На відміну від всіх договорів купівлі-продажу нерухомості, не рахуючи договору купівлі-продажу житлового приміщення, договір купівлі-продажу підприємства підлягає державній реєстрації, з моменту якої він вважається укладеним. Державна реєстрація договору купівлі-продажу пояснюється складністю його предмета, юридичної важливістю документів, що входять до складу договору, і, головне, необхідністю державного контролю за процесом передачі підприємства від одного власника до іншого у зв'язку з соціальним, економічним та іншим громадським статусом підприємства в системі продуктивних сил країни. Договір купівлі-продажу підприємства поряд з тим, що він входить до складу загального договору купівлі-продажу на правах окремого його виду, одночасно є також різновидом договору купівлі-продажу нерухомості. Тому при визначенні джерел його правового регулювання крім правових норм, що відносяться безпосередньо до самого договору (§ 8 гл. 30 ЦК), до нього в порядку послідовності повинні застосовуватися норми про договір купівлі-продажу нерухомості, норми § 1 гл. 30 ГК про загальний договорі купівлі-продажу, потім норми ЦК, присвячені юридичним особам, права власності та інших речових прав, зобов'язального права та іншим інститутам розділу I ГК. При продажу підприємств, пов'язаних з приватизацією державного та муніципального майна, а також підприємств при неспроможність (банкрутство) боржника застосовується спеціальне законодавство, що має пріоритет у застосуванні по відношенню до норм ЦК, що регулює договір купівлі-продажу підприємства (див. Федеральні закони "Про приватизацію державного та муніципального майна" та "Про неспроможність (банкрутство)"). За правову структуру договір купівлі-продажу нерухомості є договором консенсуальним, оплатним і двостороннім. 2. Виконання договору купівлі-продажу нерухомості має особливості щодо передачі майна та переходу права власності на підприємство. Передача підприємства продавцем відбувається за передавальним актом, в якому дається детальна характеристика підприємства як предмета договору, вказуються дані про повідомлення кредиторів про продаж підприємства, містяться відомості про виявлені недоліки переданого майна та визначається перелік майна, обов'язки з передачі якого не виконані продавцем зважаючи на його втрати. Слід розрізняти фактичну і юридичну передачі підприємства від продавця до покупця. Під фактичною передачею розуміються дії сторін по передачі майна підприємства продавцем у володіння покупця. За часом фактична передача підприємства зазвичай передує юридичної, хоча в окремих випадках все може бути навпаки. Під юридичною передачею розуміється підписання сторонами передавального акту про передачу підприємства. Саме день підписання даного акту обома сторонами юридично вважається днем передачі підприємства від продавця до покупця за договором купівлі-продажу підприємства. З цього моменту покупець розглядається в якості особи, що вступив у володіння майном підприємства, і відповідно особою, на яку переходить ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна, переданого в складі підприємства. З метою недопущення дисбалансу між фактичною і юридичною передачами майна у разі настання подій, що ведуть до випадкової загибелі або випадкового пошкодження зазначеного майна, фактична і юридична передачі майна у складі підприємства повинні бути максимально зближені, перетворюючись в єдиний процес передачі майна у володіння покупця. Разом з тим необхідно мати на увазі, що даний процес, як правило, відбувається до передачі права власності на підприємство за договором купівлі-продажу. Як сказано в п. 2 ст. 564 ЦК, якщо інше не передбачено договором продажу підприємства, право власності на підприємство переходить до покупця і підлягає державній реєстрації безпосередньо після передачі підприємства покупцеві. У проміжку часу між передачею підприємства покупцю і переходом права власності на підприємство до покупців, тобто коли право власності на підприємство продовжує зберігатися за продавцем, продавець має право розпоряджатися майном і правами, що входять до складу переданого підприємства, в тій мірі, в якій це необхідно для цілей, для яких підприємство було придбано. Однак продавець у зазначений період часу позбавляється права на розпорядження самим підприємством як предметом договору купівлі-продажу. Законодавець тим самим проводить відмінність між правом продавця розпоряджатися проданим за договором підприємством і належним йому правом розпоряджатися окремими видами майна та правами, що входять до складу підприємства. 3. Наслідки передачі і прийняття підприємства з вадами визначені у ст. 565 і 566 ЦК. Порушення умов договору купівлі-продажу про якість майна і дійсності прав, що входять до складу підприємства, тягне наслідки, передбачені загальним договором купівлі-продажу, з урахуванням особливостей, властивих розглядався виду договору купівлі-продажу. Дані особливості пояснюються насамперед індивідуально-визначеним характером підприємства як предмета договору і неможливістю його заміни іншим підприємством, економіко-соціальною значимістю підприємства в життя російського суспільства. Наслідки передачі і прийняття підприємства з недоліками, властивими даним договором, проявляються у двох видах. При недоліках, виявлених у процесі передачі підприємства, відображених у передавальному акті, у разі прийняття підприємства покупцем, а також при передачі та прийнятті підприємства за наявності боргів (зобов'язань) продавця, які не були зазначені в договорі купівлі-продажу підприємства або передавальному акті, покупець має право вимагати від продавця відповідного зменшення купівельної ціни підприємства, якщо право на пред'явлення інших вимог не передбачено договором. У першому випадку продавець при повідомленні покупця про недоліки майна або відсутності в цьому складі окремих видів майна, які підлягають передачі, може без зволікання замінити майно неналежної якості або надати покупцеві відсутню майно і тим самим уникнути пониження ціни за продане підприємство. У другому випадку право вимоги покупця про зменшення купівельної ціни підлягає задоволенню, якщо продавець не доведе, що покупець знав про такі борги (зобов'язання) під час укладення договору і передачі підприємства. У тих випадках, коли буде встановлено, що підприємство зважаючи недоліків, за які продавець відповідає, непридатне для використання за призначенням, визначеним у договорі, і недоліки не можуть бути усунені продавцем на умовах, в порядку і строки, встановлені законом, іншими правовими актами або договором, або взагалі непереборні, покупець має право вимагати в судовому порядку розірвання або зміни договору про купівлю-продаж підприємства і повернення виконаного сторонами за договором. При цьому при розірванні і зміну договору, а також при визнанні його недійсним двостороння і одностороння реституція виконаного сторонами за договором може застосовуватися, якщо такі наслідки не порушують права і законні інтереси кредиторів продавця і покупця, інших осіб і не суперечать суспільним інтересам. Завдані невиконанням або неналежним виконанням договору купівлі-продажу підприємства збитки стягуються на загальних підставах, передбачених ст. 15, 393 - 396 ЦК. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 8. Договір купівлі-продажу підприємства" |
||
|
||