| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Основні елементи договору міни |
||
|
Суб'єкти договору міни Договір міни носить універсальний характер і може застосовуватися для регулювання правовідносин за участю будь-яких осіб, визнаних суб'єктами цивільних прав (передусім права власності та інших обмежених речових прав, а також зобов'язальних прав): громадян, юридичних осіб, а також публічно - правових утворень (Російська Федерація, суб'єкти Російської Федерації, муніципальні освіти). Правда, в юридичній літературі висловлювалася думка про неприпустимість участі в договорі міни держави та інших публічно - правових утворень; думка це, треба сказати, ні на чому не грунтується і нічим не аргументоване. Справді, хіба можна визнати як серйозного аргументу, наприклад, довід, висунутий І.В. Єлісєєвим: "виступ держави в цивільно - правовому договорі міни неможливо, оскільки натуральний обмін суперечить основним принципам бюджетного устрою країни" "*". --- "*" Цивільне право: Підручник / За ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. Ч. II. С. 113. Нагадаємо, що відповідно до ЦК (п. 1 ст. 124) Російська Федерація, суб'єкти Російської Федерації: республіки, краю, області, автономна область, автономні округи, міста федерального значення, а також міські , сільські поселення та інші муніципальні утворення виступають у відносинах, регульованих цивільним законодавством, на рівних засадах з іншими учасниками цих відносин - громадянами і юридичними особами. Виходячи з цього, наприклад, нерідко здійснюється обмін будівлями, спорудами, нежитловими приміщеннями між Російською Федерацією, суб'єктами Російської Федерації і муніципальними утвореннями з метою розміщення відповідних органів влади і управління, а також державних і муніципальних установ. Як можна ставити під сумнів такого роду угоди? ГК (гл. 31) не пред'являє ніяких спеціальних вимог до суб'єктів договору міни. Проте не можна не враховувати, що передача майна іншій особі в обмін на інше майно є однією з форм розпорядження майном. Тому кожна з сторін, що бере участь в договорі міни, за загальним правилом повинна бути власником обмінюваного майна або володіти іншим обмеженим речовим правом, що включає в себе правомочність щодо розпорядження відповідним майном. Наприклад, таким правомочием наділений суб'єкт права господарського відання (державне або муніципальне унітарне підприємство), який має право розпоряджатися (в тому числі шляхом обміну) закріпленим за нею майном з урахуванням передбачених законом обмежень. Зокрема, для укладення договору міни щодо нерухомого майна потрібна згода власника (ст. 295 ЦК); розпорядження майном має здійснюватися унітарним підприємством в рамках його цільової правоздатності (ст. 49 ЦК). Навпаки, установа, як суб'єкт права оперативного управління, не має права розпоряджатися закріпленим за ним майном. Однак, якщо відповідно до установчих документів установі надано право здійснювати приносить доходи діяльність, то майно, придбане за рахунок цих доходів, надходить у самостійне розпорядження установи і може бути обміняно останнім на інше майно на свій розсуд (ст. 298 ЦК). У випадках, передбачених законом або договором, правомочності щодо розпорядження майном можуть бути надані особі, яка не є суб'єктом права власності або іншого обмеженого речового права на це майно. Зокрема, при здійсненні обміну майна на виконання договору комісії стороною за договором міни цього майна є комісіонер, який діє від свого імені (ст. 990 ЦК); в такому ж порядку укладає договір міни агент, який діє від свого імені за дорученням і за рахунок принципала на підставі агентського договору (п. 1 ст. 1005 ЦК); право на укладення угод від свого імені (в тому числі в якості сторони договору міни) надано також довірчого керуючого щодо майна, переданого йому за договором довірчого управління (п. 3 ст . 1012 ЦК). Як вже зазначалося, в якості сторони за договором міни може виступати держава (Російська Федерація і суб'єкти Російської Федерації), а також муніципальні освіти в частині обміну державного або муніципального майна, що не закріпленого за юридичними особами. Виникаючі при цьому правовідносини будуть регулюватися нормами, що визначають участь юридичних осіб у цивільних правовідносинах (ст. 124 ЦК), а стало бути, і нормами про договір міни. Громадяни можуть укладати договори міни з урахуванням загальних вимог, що пред'являються до їх правоздатності та дієздатності. Таким чином, стороною за договором міни може бути всяке фізична або юридична особа, визнане суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Купуючи товар у контрагента за договором міни, кожна зі сторін цього договору за загальним правилом стає його власником. Проте в деяких випадках, передбачених законом або договором, суб'єкт договору міни не набуває права власності на отриманий товар. До числа таких суб'єктів відносяться, по-перше, державні та муніципальні унітарні підприємства, що володіють правом господарського відання або оперативного управління (казенні підприємства) на закріплене за ними майно, а також установи (суб'єкти права оперативного управління). Здійснюючи договори міни якого майна, вони набувають на майно, отримане в обмін на те, яке було передано контрагенту, відповідне обмежене речове право, власником ж товару стає особа, яка є власником майна, закріпленого за зазначеними юридичними особами. По-друге, не стають власниками придбаних за договором міни товарів також громадяни чи юридичні особи, наділені повноваженнями на вчинення зазначених дій від свого імені в силу договору комісії, агентського договору або договору довірчого управління. Предмет договору міни Предметом договору міни є дії кожної зі сторін по передачі у власність (господарське відання, оперативне управління) іншого боку обмінюваного товару. Як і у випадку з договором купівлі - продажу "*", ми виходимо з того, що предмет договору міни включає в себе два роду об'єктів: об'єктом першого роду служать дії зобов'язаних осіб з передачі один одному обмінюваних товарів; об'єктом другого роду є самі обмінювані товари . --- "*" Див: ч. 1 гл. I цієї книги. ГК (гл. 31) не містить спеціальних правил, що регламентують предмет договору міни, тому його регулювання здійснюється нормами про купівлю - продаж (гл. 30 ЦК), якщо це не суперечить суті міни (п. 2 ст. 567 ЦК). Умови про предмет договору міни відносяться до числа істотних умов цього договору, як, втім, і будь-якого цивільно - правового договору (п. 1 ст. 432 ЦК). Якщо говорити про окремі об'єкти, що становлять предмет договору міни, то необхідно підкреслити, що відсутність в тексті договору умов (пунктів), що визначають об'єкт першого роду (дії зобов'язаних сторін), які безумовно відносяться до числа істотних умов договору міни, не тягне за собою визнання договору міни неукладеним, оскільки зазначені умови будуть визначатися відповідними диспозитивними нормами про купівлю - продаж. Так, у випадках, коли з договору міни не випливають обов'язки сторін з доставки або передачі обмінюваних товарів у місці знаходження контрагента, обов'язок кожної зі сторін передати обмінюваний товар вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки його контрагенту, якщо договором не передбачено інше (п. 2 ст. 458 ЦК). Термін виконання обов'язку передати обмінюваний товар визначається договором міни, а якщо договір не дозволяє визначити цей строк, - відповідно до правил, передбачених ст. 314 ЦК, тобто в розумний строк після виникнення зобов'язання, а після його закінчення - у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги про передачу товару (п. 1 ст. 457 ЦК). Що стосується прийняття товарів, переданих у порядку обміну, то за загальним правилом кожна зі сторін зобов'язана вчинити дії, які відповідно до звичайно ставляться необхідні для забезпечення передачі та отримання відповідного товару (п. 2 ст . 484 ЦК). Стосовно до об'єкта другого роду, що входить до складу предмета договору міни (обмінювані товари), має застосовуватися правило про умови договору купівлі - продажу про товар, відповідно до якого зазначена умова вважається узгодженим, якщо договір дозволяє визначити найменування і кількість товару (п. 3 ст. 455 ЦК). Таким чином, для визнання договору міни укладеним від сторін потрібно узгодити і передбачити безпосередньо в тексті договору умова про кількість та найменування обмінюваних товарів. Всі інші умови, які стосуються предмета договору міни, можуть бути визначені відповідно до диспозитивними нормами про купівлю - продаж, що містяться у ЦК. Визначаючи, які види майна можуть служити об'єктами договору міни, ми також повинні звернутися до норм про договір купівлі - продажу, оскільки положення про договір міни (гл. 31 ЦК) не містять будь-яких правил на цей рахунок, обмежуючись лише вживанням щодо обмінюваного майна терміну "товар". Як відомо, за договором купівлі - продажу товаром визнаються будь-які речі, як рухомі, так і нерухомі, індивідуально - певні або визначаються родовими ознаками. Купівля - продаж (а отже і міна) окремих видів речей, крім норм ЦК, може регулюватися іншими федеральними законами, а також іншими правовими актами. Так, спеціальні правила купівлі - продажу можуть бути встановлені федеральними законами щодо цінних паперів і валютних цінностей (п. 2 ст. 454 ЦК). У юридичній літературі висловлені протилежні точки зору з питання про те, чи можуть визнаватися об'єктами міни майнові права. Так, Б.Я. Полонський виключає майнові права з кола можливих об'єктів міни; він зазначає: "Закон говорить про те, що предметом договору міни є товар. Враховуючи, що до договору міни застосовуються відповідно правила про купівлю - продаж, а ст. 454 і 455 ГК ототожнюють поняття товару і речі, можна зробити висновок про те, що і для договору міни ці поняття збігаються "" * ". --- "*" Цивільне право Росії. Частина друга: Зобов'язальне право: Курс лекцій / Відп. ред. О.Н. Садиков. М., 1997. С. 161. Іншої думки дотримується І.В. Єлісєєв, який пише: "Можливість міни будь-яких які вилучених з обороту речей ... сумнівів не викликає. Тоді як міна майнових прав - конструкція, незвична для вітчизняної цивілістики. Зі змісту глави 31 ЦК неможливо угледіти прямої заборони договорів міни майнових прав. Пункт 2 ст. 567 ГК з питань регулювання міни відсилає до правил про купівлю - продаж, якщо такі не суперечать ст. 567 - 571 ЦК та суті міни. Ця відсилання відноситься і до п. 4 ст. 454 ГК, що включає в предмет купівлі - продажу майнові права. Сама по собі мена майнових прав не суперечить природі договору міни, і його закінчення слід вважати можливим ... Звідси можна зробити висновок і про допустимість міни речі на майнове право "" * ". --- "*" Цивільне право: Підручник / За ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. Ч. II. С. 114. Представляється, однак, що майнові права не можуть визнаватися окремими самостійними об'єктами договору міни. Аргументами на користь цього міркування могли б служити наступні доводи. По-перше, з формально - юридичних позицій об'єктами міни є товари. Відповідно до п. 1 ст. 455 ГК товаром за договором купівлі - продажу можуть бути будь-які речі, не вилучені з обігу (ст. 129 ЦК). Майнові права - самостійні об'єкти цивільних прав, які не відносяться до категорії речей; отже, майнові права не можуть визнаватися товаром за договором купівлі - продажу, а стало бути, і обмінюваними товарами за договором міни. Норма ГК, відповідно до якої загальні положення про договір купівлі - продажу застосовуються до продажу майнових прав, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (п. 4 ст. 454), поширює дію правил про договір купівлі - продажу на інші правовідносини , що не відносяться до цього договору, що ніяк не може свідчити про визнання майнових прав товаром, а угоди з їх відчуження (продажу) - договором купівлі - продажу. До того ж положення про договір купівлі - продажу можуть застосовуватися до угод з продажу майнових прав лише в частині, що не суперечить змісту або характеру цих прав. У цьому сенсі можна сказати, що всяка оплатне відступлення майнових прав (цесія) є їх продажем, а правила, що регулюють перехід прав кредитора, і зокрема поступку вимоги (ст. 382 - 390 ЦК), відображають зміст і характер відповідних майнових прав і тому підлягають пріоритетному (по відношенню до загальних положень про купівлю - продаж товарів) застосування. По-друге, положення ЦК про договір міни (гл. 31) не включають в себе норму, распространяющую їх дія на угоди, за якими сторони взаємно поступаються один одному майнові права, аналогічну тій, яка є в загальних положеннях про договір купівлі - продажу (п. 4 ст. 454 ЦК). По-третє, законодавче визначення договору міни (в рівній мірі і договору купівлі - продажу) виключає можливість визнання майнових прав товаром і відповідно угоди за взаємною поступку сторонами майнових прав договорами міни. Справа в тому, що за договором міни кожна із сторін передає один товар в обмін на інший у власність іншій стороні (за договором купівлі - продажу товар передається у власність покупця). Майнові права в самостійному вигляді не можуть належати будь-кому на праві власності або іншому речовому праві. Таким чином, майнові права не можуть визнаватися об'єктами договору міни, а положення гл. 31 ЦК - застосовуватися до угод, пов'язаних із взаємною поступкою майнових прав. В останньому випадку мова йде про подвійний цесії, яка регулюється нормами ЦК про відступлення прав вимоги (ст. 382 - 390 ЦК). З цих же причин не може розглядатися як договору міни договір, за яким одна сторона передає іншій стороні товар в обмін на поступку майнового права. Договір міни може бути укладений щодо майбутніх товарів, тобто не тільки тих товарів, які в момент укладення договору є у сторін, а й тих товарів, які будуть створені або придбані ними в майбутньому. Права та обов'язки сторін Зміст зобов'язання, що випливає з договору міни, визначається предметом цього договору, а саме тим, що кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншої сторони один товар в обмін на інший. Розподіл прав і обов'язків між учасниками договору міни визначається відповідно до норм про договір купівлі - продажу (що не суперечать спеціальним правилам про договір міни і суті міни, а тому застосовуваними до цього договору) з урахуванням того, що кожна зі сторін такого договору визнається продавцем товару , який вона зобов'язується передати, і одночасно покупцем товару, який вона зобов'язується прийняти в обмін від контрагента (п. 2 ст. 567 ЦК). У рамках виконання основного обов'язку за договором міни (передача обмінюваного товару у власність контрагента) кожна зі сторін повинна забезпечити передачу відповідного товару у строк, встановлений договором, а якщо такий строк договором не встановлений, відповідно до правил про виконання безстрокового зобов'язання (ст. 314 ЦК). Якщо інше не передбачено договором міни, разом з товаром повинні бути передані приналежності переданої речі, а також пов'язані з нею документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), передбачені законодавством та договором, одночасно з передачею речі. Момент виконання обов'язку передати товар визначається одним з трьох варіантів: по-перше, при наявності в договорі умови про обов'язок відповідної сторони з доставки товару, - моментом вручення товару іншій стороні, по-друге, якщо відповідно до договору міни товар повинен бути переданий контрагенту в місці знаходження товару, - моментом надання товару в розпорядження останнього у відповідному місці, і нарешті, у всіх інших випадках - моментом здачі товару перевізникові або організації зв'язку. В останньому випадку датою виконання зобов'язання повинна визнаватися дата відповідного документа, що підтверджує прийняття товару перевізником або організацією зв'язку для доставки контрагенту, або дата приймально - здавального документа. За загальним правилом датою виконання зобов'язання з передачі товару визначається момент переходу ризику випадкової загибелі або випадкового псування товару. Однак, на відміну від договору купівлі - продажу, виконання зобов'язання з передачі товару ще не тягне переходу права власності на товар до контрагента. Для цього потрібно, щоб і інша сторона виконала свій обов'язок щодо передачі товару в обмін на отриманий нею товар. Якщо об'єктом міни є товари, які визначаються родовими ознаками, при виконанні договору міни важливе значення має кількість підлягають передачі товарів, яке має бути передбачено в договорі у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Допускається також можливість узгодження сторонами в договорі лише порядку визначення кількості товарів (п. 1 ст. 465 ЦК), що має важливе значення, оскільки кількість товарів відноситься до істотних умов договору міни, не визначаються за допомогою диспозитивних норм, і його відсутність в договорі тягне визнання останнього неукладеним. При будь-якому варіанті визначення кількості товарів договір визнається укладеним, якщо його зміст дозволяє встановити кількість товарів, що підлягають передачі на момент виконання договору. Договором міни може бути передбачено, що передачі підлягають товари у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами та іншими ознаками (асортимент). За таким договором відповідна сторона зобов'язана передати контрагенту товари в асортименті, погодженому сторонами (ст. 467 ЦК). У договорі міни можуть бути передбачені вимоги, що пред'являються до якості обмінюваних товарів. У цьому випадку передаються товари повинні відповідати зазначеним вимогам. В інших випадках передаються товари повинні бути придатними для цілей, для яких товари такого роду звичайно використовуються. Договір міни може включати також умови про комплектність товару (або про комплект товарів), про вимоги, що пред'являються до тари й упаковки обмінюваних товарів і т.п. У цих випадках будуть підлягати застосуванню відповідні положення про договір купівлі - продажу. Невиконання чи неналежне виконання обов'язку з передачі товару тягне для відповідної сторони негативні наслідки, передбачені ЦК як стосовно порушень окремих умов договору купівлі - продажу, так і на випадок порушення всякого цивільно - правового зобов'язання. Зокрема, контрагент вправі вимагати відшкодування завданих збитків (ст. 15, 393 ЦК). У разі якщо за договором міни підлягала передачі індивідуально - певна річ, контрагент (за умови виконання свого обов'язку з передачі товару) має право вимагати відібрання цієї речі у боку, не виконала зобов'язання, і передачі її на передбачених договором умовах (ст. 398 ЦК). Договором міни можуть бути передбачені інші наслідки невиконання або неналежного виконання обов'язку з передачі обмінюваного товару. Сторона договору міни несе також обов'язки, передбачені ГК стосовно покупця за договором купівлі - продажу (за винятком, зрозуміло, обов'язки з оплати обмінюваних товарів). Кожна зі сторін за договором міни зобов'язана прийняти переданий їй товар. Виняток становлять лише ті випадки, коли відповідна сторона наділена (відповідно до норм про договір купівлі - продажу) правом вимагати заміни товару або відмовитися від виконання договору, наприклад, якщо їй переданий товар з недоліками, які носять істотний характер. Виконання обов'язку прийняти товари в строк і в порядку, передбачені договором, означає, зокрема, що відповідна сторона повинна вчинити всі необхідні дії, що дозволяють контрагенту передати їй товари (повідомити адресу, за якою товари повинні відвантажуватися; надати транспортні засоби для перевезення товарів, якщо такий обов'язок випливає із договору, тощо). Конкретні дії, необхідні для забезпечення передачі та отримання відповідних товарів, у разі, коли договором міни не передбачено порядок прийняття обмінюваних товарів, зумовлюються встановленим сторонами способом передачі цих товарів. Якщо договором передбачено, що товар передається шляхом вручення його контрагенту або зазначеній ним особі (при доставці товару), контрагент повинен забезпечити прийняття даного товару в передбачений договором строк відповідними уповноваженими представниками. У випадках, коли згідно з умовами договору міни товар повинен бути переданий в місці знаходження товару ("самовивіз"), контрагент повинен забезпечити виділення свого представника, а в необхідних випадках і транспортного засобу, для прийняття товару і його вивезення. В інших випадках, коли договором міни не передбачені доставка товарів чи його прийняття в місці знаходження передавальної сторони і передача товару проводиться шляхом його здачі транспортної організації або організації зв'язку, дії відповідної сторони щодо прийняття товару складаються у його приймання відповідно від перевізника або організації зв'язку. Така приймання повинна здійснюватися з дотриманням всіх вимог, передбачених транспортним законодавством і законодавством про послуги, що надаються організаціями зв'язку. Невиконання або неналежне виконання обов'язків по прийняттю товару або відмова від прийняття передбаченого договором міни товару тягне для відповідної сторони негативні наслідки. Її контрагент отримує право вимагати від покупця прийняття товару в примусовому порядку шляхом звернення з відповідним позовом до суду. У цьому випадку права сторони, яка передає товар, можуть бути забезпечені також шляхом стягнення з контрагента вартості товару і витрат, пов'язаних з його зберіганням. Неприйняття переданого товару може служити підставою для відмови від виконання договору, що тягне розірвання договору міни. Незалежно від обраного способу захисту від незаконних дій сторони, ухиляється від прийняття товару, її контрагент зберігає право вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням обов'язків по прийняттю товару. Форма договору міни Визначаючи спеціальні правила, що регламентують договір міни, законодавець не передбачив будь-яких особливих вимог, що пред'являються до форми цього договору. Зважаючи законоположення, згідно з яким до договору міни застосовуються відповідно правила про купівлю - продаж (п. 2 ст. 567 ЦК), можна зробити висновок про те, що договір міни повинен укладатися у формі, тотожною тій, в якій надолужити укладати договір купівлі - продажу відповідного товару. У свою чергу, стосовно договору купівлі - продажу спеціальні правила, що відносяться до форми договору, передбачені лише щодо таких видів купівлі - продажу, як договір продажу нерухомості і договір продажу підприємства. Вимоги до форми договору продажу нерухомості зводяться до того, що такий договір повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа, підписаного сторонами (ст. 550 ЦК). Договір продажу підприємства також укладається в письмовій формі шляхом складання одного документа, підписаного сторонами. Крім того, до договору продажу підприємства в обов'язковому порядку повинні бути додані такі документи, які складаються і розглядаються сторонами до підписання договору: акт інвентаризації; бухгалтерський баланс; висновок незалежного аудитора про склад і вартість підприємства; перелік всіх боргів (зобов'язань), що включаються до складу підприємства, із зазначенням кредиторів, характеру, розміру і строків їх вимог (ст. 560, п. 2 ст. 561 ЦК). На відміну від загальних правил, що регламентують наслідки недотримання простої письмової форми угоди, порушення вимог, що пред'являються до форми договору продажу нерухомості та договору продажу підприємства, тягне їх недійсність. Названі вимоги до форми договору повною мірою відносяться і до договорів міни, за якими хоча б один з обмінюваних товарів являє собою об'єкт нерухомості або комплекс майна, визнаний відповідно до законодавства (ст. 132 ЦК) підприємством. Що стосується договорів міни, об'єктами яких є рухоме майно, то форма таких договорів має визначатися відповідно до загальних вимог, що пред'являються до форми всякого цивільно - правового договору. Маються на увазі насамперед правила, передбачені ст. 434 ГК, згідно з якими договір може бути укладений у будь-якій формі, передбаченої для здійснення угод. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним після надання йому обумовленої форми, хоча б законом для договорів даного виду така форма не була потрібна. Договір в письмовій формі може бути укладений не тільки шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного або іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором. Стосовно до форми договору міни в юридичній літературі було висловлено таку думку: "Договір міни вважається укладеним у належній, тобто усній, формі в момент передачі сторонами одна одній обмінюваних речей. Це відповідає правилу, закріпленому в п. 2 ст. 159 ЦК "" * ". У зв'язку з цим хотілося б висловити кілька зауважень. --- "*" Цивільне право Росії. Частина друга: Зобов'язальне право: Курс лекцій. С. 161. По-перше, тут явно переплутані дві цивільно - правові категорії, а саме: форма договору і момент укладання договору. У результаті договір міни набув характеру реального договору, що є помилкою. Адже договір міни, будучи консенсуальних договором, вважається укладеним з моменту досягнення сторонами угоди з усіх його істотних умов, передача обмінюваних речей є виконанням раніше укладеного договору. По-друге, з наведеної цитати випливає, що для договорів міни основним правилом є усна форма угоди. Хоча усна форма допускається лише для угод між громадянами на суму, що не перевищує десятикратного встановленого законом мінімального розміру оплати праці (п. 1 ст. 161 ЦК). По-третє, сама норма, яка міститься у п. 2 ст. 159 ЦК (про можливість здійснювати в усній формі угоди, що виконуються безпосередньо при самому їх скоєнні), носить винятковий характер і розрахована на чисто побутові відносини громадян. Загальним же правилом серйозного майнового обороту, швидше, є проста письмова форма договору міни. В рівній мірі до договорів міни застосовні і правила про державну реєстрацію договору купівлі - продажу окремих видів нерухомого майна. Як відомо, ЦК передбачає обов'язкову державну реєстрацію договорів продажу житлових приміщень (ст. 558) та договору купівлі - продажу підприємства (ст. 560). Кодекс не передбачає обов'язкової державної реєстрації угод купівлі - продажу інших, крім зазначених, видів нерухомого майна. При продажу інших об'єктів нерухомості здійснюється реєстрація переходу права власності (ст. 551 ЦК), що не означає реєстрації самого договору купівлі - продажу. Тому, наприклад, договір міни будівлі або нежитлового приміщення слід вважати укладеним з моменту його підписання сторонами, на відміну від договору продажу нежитлового приміщення або підприємства, які вважаються укладеними з моменту державної реєстрації. Особливістю державної реєстрації переходу права власності на об'єкти нерухомості, придбані за договором міни, є те, що така реєстрація може бути здійснена лише після виконання обома сторонами договору міни зобов'язань по передачі один одному обмінюваних об'єктів нерухомості (ст. 570 ЦК). Слід враховувати також, що деякі додаткові вимоги, спрямовані на захист проживають у житлових приміщеннях громадян, сформульовані для продажу житла (ст. 558 ЦК). Зокрема, державній реєстрації підлягає договір купівлі - продажу не тільки житлового будинку або квартири в цілому, але й частини будинку або квартири. Істотною умовою договору продажу житлового будинку (його частини) або квартири, в яких проживають особи, що зберігають право користування відповідним житловим приміщенням після його придбання покупцем, визнається перелік таких осіб із зазначенням їхніх прав користування продаваним житловим приміщенням. При недотриманні цієї вимоги договір вважається неукладеним. Дані вимоги повною мірою відносяться і до договорів міни, об'єктами яких є житлові приміщення, що належать громадянам або юридичним особам на праві власності. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "5. Основні елементи договору міни" |
||
|
||