| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Довіреність |
||
|
На відміну від договору, що регулює внутрішні відносини між представником і акредитуючою, довіреність покликана забезпечити зовнішній ефект представництва, а саме встановити правовий зв'язок між представляють, і третьою особою у вигляді дій представника. Знайомлячись з довіреністю, треті особи, яким вона власне і адресується, дізнаються, якими повноваженнями володіє представник. Договір ж або інший юридичний факт, що послужив основою для видачі довіреності, як такої третіх осіб не стосується. Будь-які угоди та інші юридичні дії, вчинені представником у межах наданих йому повноважень, носять для подається обов'язковий характер. Зокрема, представляється не може відмовитися від виконання укладеного на підставі доручення договору, пославшись на те, що представник порушив укладений між ними договір про представництво, наприклад відступив від даних йому вказівок, якщо тільки вони не були чітко відображені не тільки в договорі, а й в довіреності. Іншими словами, у разі розбіжності між договором, що визначає внутрішні відносини подається і представника, і виданої представнику дорученням, права та обов'язки подається, що випливають з угод, укладених представником з третіми особами, визначаються повноваженнями, зафіксованими в довіреності, а не у договорі про представництво (наприклад, у договорі доручення). Вимоги, що пред'являються до довіреності. Будучи цивільно-правовою угодою, довіреність має відповідати всім вимогам, що пред'являються до угод законом. Зокрема, довіреність може бути видана лише на вчинення правомірних юридичних дій; воля акредитуючої повинна формуватися вільно і бути адекватно виражена в довіреності; довіреність, видана юридичній особі, може стосуватися лише здійснення угод, що не суперечать спеціальної правосуб'єктності, і т.д. Поряд з цим складання довіреності підкоряється ряду спеціальних правил, недотримання яких може спричинити за собою недійсність довіреності. Основні пропоновані до довіреності вимоги зводяться до наступного. По-перше, довіреність має бути спеціальним чином оформлена. Закон визначає довіреність як письмовий документ, поза яким довіреності не існує. В усній формі може бути здійснений договір, на основі якого виникає представництво; довіреність ж завжди вимагає письмової фіксації повноважень представника. За загальним правилом для дійсності доручення достатньо того, щоб вона була одягнена в просту письмову форму. При цьому вона може бути складена як у вигляді особливого документа, названого довіреністю, так і в будь-якому іншому вигляді, наприклад у формі листа, телеграми, факсу, частини договору, що містить опис повноважень представника, і т.п. Важливо лише, щоб у цьому документі були чітко відображені повноваження представника і містилися інші реквізити, необхідні для доручення. Функції довіреності можуть виконуватися і деякими іншими письмовими документами, наприклад службовим посвідченням директора філії, страхового агента, подорожнім листом, що видаються водієві, і т.п. У випадках, прямо вказаних у законі, до форми довіреності пред'являються підвищені вимоги. Найчастіше вони виражаються в тому, що довіреність має бути певним чином посвідчений. Так, в нотаріальному порядку повинні бути засвідчені довіреності на вчинення правочинів, що потребують нотаріальної форми, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 185 ЦК). Відповідно до ст. 187 ГК нотаріально повинна бути оформлена довіреність, що видається в порядку передоручення. При цьому до нотаріально посвідчених довіреностей закон прирівнює: а) довіреності військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальником такого закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем; б) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командиром (начальником) цієї частини, з'єднання, установи та заклади, в) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальником місця позбавлення волі; г) довіреності повнолітніх дієздатних громадян, які перебувають у закладах соціального захисту населення, засвідчені адміністрацією цієї установи або керівником (його заступником) відповідного органу соціального захисту населення. Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, вкладів громадян в банках і на отримання кореспонденції, у тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання та адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Довіреність на отримання представником громадянина його вкладу в банку, грошових коштів з його банківського рахунку, адресованої йому кореспонденції в організаціях зв'язку може бути посвідчена відповідним банком або організацією зв'язку. Причому така довіреність посвідчується безкоштовно. Довіреності, що видаються від імені юридичних осіб, крім видаються в порядку передоручення, нотаріального або якого-небудь іншого спеціального посвідчення не вимагають. Однак вони повинні бути підписані керівниками або іншими уповноваженими особами цих організацій з додатком печатки організації, а довіреності на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей повинні бути підписані також головними (старшими) бухгалтерами (ч. 5 ст. 185 ЦК). Форми довіреностей на вчинення операцій у банку і довіреностей на укладення угод у галузі зовнішньої торгівлі визначаються спеціальними правилами. По-друге, довіреність є суто строкової угодою. Максимальний термін її дії відповідно до ст. 186 ГК становить три роки. Якщо в довіреності термін її дії не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Виняток становить нотаріально засвідчена довіреність, видана для вчинення дій за кордоном, яка зберігає силу до її скасування, якщо в самій довіреності не міститься вказівок про конкретний термін її дії. У кожному разі в довіреності повинна міститися дата її вчинення, без якої довіреність визнається недійсною. По-третє, довіреність є іменним документом. Це означає, що в довіреності повинна бути вказана особа, якій вона видана, а також особа, яка склала довіреність. При цьому довіреність може бути видана як на ім'я однієї особи, так і на ім'я кількох осіб, які можуть виступати спільно або кожен окремо. Видати довіреність може також не тільки одна особа, а й кілька осіб, наприклад особи, що виступають в якості сторони в договорі. Передоручення. Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчинити дії, на які вона уповноважена. Разом з тим за наявності певних умов представник може покласти виконання цих дій на іншу особу в порядку передоручення. Відповідно до ст. 187 ГК це можливо, якщо, по-перше, представник прямо уповноважений на це довіреністю або, по-друге, представник змушений до цього силою обставин для охорони інтересів подається. За змістом закону представлений може в будь-який момент дозволити передоручення, наділивши представника відповідним повноваженням на підставі його запиту або за власною ініціативою (наприклад, у листі, телеграмі тощо). Закон покладає на представника обов'язок сповістити акредитуючої про відбувся передоверии незалежно від того, на якій підставі це відбулося. Зробити це представник за змістом закону зобов'язаний у найкоротший термін. При цьому він повинен повідомити акредитуючій всі необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Схвалення заступника з боку акредитуючої не потрібно. Однак якщо він довірителя не влаштовує, представлений може, спираючись на ст. 188 ГК, в будь-який момент припинити дію довіреності, скасувавши тим самими і передоручення. Якщо ж представляється сповіщений про передоверии ні, представник відповідає за дії особи, якій їм передані повноваження, як за свої власні. Крім того, він в будь-якому випадку відповідає за помилку у виборі свого заступника, зокрема за дефекти його право-та дієздатності. Відповідно до імперативного вимогу закону передоручення має бути нотаріально посвідчена незалежно від форми основного доручення. Виняток становить довіреність на отримання заробітної плати та вчинення інших дій, передбачених п. 5 ст. 185 ЦК, оскільки в цьому випадку передоручення може скоєно в тій же формі, що й основна довіреність. Закон не містить заборони на подальше передоручення повноважень і не обмежує їх кількості. Воно є правомірним, якщо відбувається з дотриманням усіх вимог закону, встановлених для передоручення. Зокрема, в довіреності, виданої в порядку передоручення, або має передбачатися можливість подальшого передоручення, або на це має бути отримана згода довірителя і основного представника. Пункт 4 ст. 187 ГК обмежує термін дії довіреності, виданої в порядку передоручення, строком дії основного доручення. Це правило є очевидним, оскільки ніхто не може передати більше повноважень, ніж він сам має. Зрозуміло, дана довіреність може бути видана на менший термін. Рівним чином за такою довіреністю може бути передано менше повноважень, ніж ті, які мав основний представник. З припиненням довіреності автоматично припиняється і передоручення, що пояснюється його похідним характером. Навпаки, скасування передоручення не тягне за собою припинення дії основного доручення. Види довіреностей. Чинне законодавство передбачає кілька видів довіреностей. Залежно від обсягу та характеру виражених у довіреності повноважень прийнято розрізняти генеральні (загальні), спеціальні та разові доручення. Генеральної вважається довіреність, яка уповноважує представника на вчинення широкого кола угод та інших юридичних дій, пов'язаних, як правило, з усім обсягом діяльності подається. Прикладами такої довіреності можуть служити довіреність на управління майном громадянина, а також довіреність керуючого філією юридичної особи. Спеціальна довіреність надає представнику право здійснювати також необмежену кількість угод чи інших юридичних дій від імені подається, проте в ній або окреслюється певна сфера діяльності представника, або перераховуються конкретні, як правило, однорідні можливі дії представника. Наприклад, спеціальної вважатиметься довіреність, видана адвокату на ведення справи в суді або експедитору на одержання і відправлення вантажів. Разова довіреність видається на вчинення однієї конкретної угоди або іншої юридичної дії, наприклад отримання поштового переказу, підписання договору, складання акту і т.п. Припинення довіреності. Обставини, що припиняють дію довіреності, можуть бути зведені до трьох такими групами. По-перше, довіреність припиняється внаслідок закінчення її терміну, а стосовно до разової довіреності - вчинення представником того дії, на яке він був уповноважений. По-друге, в будь-який момент особа, яка видала довіреність, може її скасувати, а особа, яка отримала довіреність, може від неї відмовитися. Таке обопільне право на одностороннє припинення дії довіреності пов'язане з фідуціарні (довірчим) характером довіреності як угоди. Закон особливо підкреслює, що згода на відмову від цього права є недійсною. На особу, яка видала довіреність, покладається обов'язок сповістити про її скасування особу, якій довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видано довіреність. По-третє, припинення дії доручення закон пов'язує з припиненням юридичної особи, смертю, визнанням недієздатним або обмежено дієздатним або безвісно відсутнім громадянина, якою (якими) була видана довіреність. Хоча довіреність припиняється відразу ж по настанні передбачених ст. 188 ГК обставин, зацікавлені особи можуть дізнатися про це пізніше і з цієї причини вступити у правові відносини без достатніх на те підстав. Наступаючі при цьому наслідки залежать від того, яка зі сторін могла запобігти їх наступ. При припиненні довіреності за обставинами, що залежать від довірителя (скасування довіреності, смерть довірителя тощо), він сам або його правонаступники зобов'язані сповістити про це представника, а по можливості - і третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність. Зазначені особи стимулюються до того, щоб зробити цього в найкоротший термін, тому що в противному випадку діям представника, досконалим до моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про припинення своїх повноважень, закон надає значення юридичного факту, що породжує права і обов'язки у довірителя або його правонаступників. Іншими словами, в даному випадку діяльність без повноважень має той же самий правовий ефект, що і діяльність уповноваженого представника. Оскаржити здійснену операцію представлений може лише довівши, що третя особа знала або повинна була знати про припинення дії довіреності. При припиненні довіреності за обставинами, що залежать від представника (реорганізація юридичної особи, якій видана довіреність, обмеження дієздатності громадянина тощо), а також при закінченні терміну дії доручення, представник дізнається або принаймні повинен був дізнатися про це відразу. Тому його дії з цього моменту не можуть створювати для довірителя відповідних прав та обов'язків. Третя особа також не може посилатися на незнання ним цих обставин. На представника і його правонаступників покладається обов'язок з повернення втратила чинність довіреності (п. 3 ст. 189 ЦК). Це правило направлено на охорону інтересів довірителя і його правонаступників. Таку ж обов'язок за змістом закону несе третя особа, якій довіреність була спрямована безпосередньо репрезентованою (п. 1 ст. 185 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Довіреність" |
||
|
||