| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Елементи договору позички |
||
|
Згідно ст. 700 ГК ссудодатель як власник або інша уповноваженою особа має право розпорядитися річчю, що знаходиться в безоплатному користуванні, - провести її відчуження або передати в оренду третій особі. При цьому до нового власника чи користувача переходять права за раніше укладеним договором безоплатного користування, а його права відносно речі обтяжуються правами ссудополучателя. У разі смерті громадянина-ссудодателя або реорганізації або ліквідації юридичної особи-ссудодателя права та обов'язки ссудодателя за договором безоплатного користування переходять до спадкоємця (правонаступнику) або до іншої особи, до якої перейшло право власності на річ або інше право, на підставі якого річ була передана в безоплатне користування. У разі реорганізації юридичної особи - ссудополучателя його права та обов'язки за договором переходять до юридичної особи, що є його правонаступником, якщо інше не передбачено договором. Ці правила в деякій мірі відрізняються від норм ст. 418 і 419 ГК, що передбачають підстави припинення зобов'язання у зв'язку зі смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи. Можна з певністю зробити висновок, що праву користування ссудополучателя властиво властивість прямування. Користувачем за загальним правилом також можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права. У той же час закон встановлює деякі обмеження. Так, що знаходяться у федеральній власності об'єкти культурної спадщини, включені до реєстру об'єктів культурної спадщини (пам'яток історії та культури) народів Російської Федерації, надаються у безоплатне користування лише некомерційним організаціям, прямо названим в законі: благодійним, релігійним організаціям, громадським організаціям інвалідів та деяким іншим (ст. 56 Федерального закону "Про об'єкти культурної спадщини (пам'ятках історії та культури) народів Російської Федерації). Іншим прикладом обмежень фігури ссудополучателя може служити норма п. 2 ст. 690 ГК, згідно з якою комерційна організація не має права передавати майно у безоплатне користування особам, що є її засновниками, керівниками, членами її органів управління або контролю. Угоди, укладені в порушення цього правила, є нікчемними як не відповідають вимогам закону (ст. 168 ЦК). Мотив подібного обмеження, очевидно , полягає в тому, щоб запобігти зловживанням з боку осіб, які беруть у даному випадку управлінські рішення, зокрема не дати можливості одному суб'єкту безкоштовно користуватися річчю, а іншому - враховувати майно на своєму балансі і сплачувати з нього відповідні податки, не отримуючи при цьому жодних доходів, всупереч загальній для комерційних організацій мети одержання прибутку (ст. 50 ЦК). Водночас в законі відсутня загальна заборона укладати договори позики між комерційними організаціями, аналогічний нормі п. 4 ст. 575 ГК, яка забороняє дарування між зазначеними суб'єктами. За думку ряду авторів, є всі підстави для об'єднання п. 2 ст. 690 ЦК та п. 4 ст. 575 ЦК та включення такого роду норми в обидві глави (маються на увазі норми гл. 32 і 36 ЦК) * (322). Правила гл. 36 ЦК прямо не дають ссудополучателю можливості передавати будь-кому отримане у користування майно, як це дозволено орендарю у випадках перенайма та суборенди (у п. 2 ст. 689 ГК відсутнє посилання на п. 2 ст. 615 ЦК). Однак буквальний сенс ст. 697 і п. 1 ст. 698 ЦК дає підстави вважати, що ссудополучатель за згодою ссудодателя може передати річ третій особі * (323). На наш погляд, тим самим дозволяється не тільки передача речі в субссуду, але і в піднайом. Здача ссудополучателем речі в піднайом за згодою ссудодателя не порушує принципу "ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам", як іноді стверджується в літературі * (324). Обсяг прав на використання речі у ссудополучателя і поднанимателя один і той же; інша справа, що у поднанимателя з'являється додаткова порівняно з ссудополучателем обов'язок - сплачувати останньому орендну плату. Як при субссуде, так і при піднайму особа, яка є новим користувачем речі, ні в яких правовідносинах з ссудодателем за основним договором позики не складається; в зазначених випадках відповідальним перед ссудодателем залишається ссудополучатель за основним договором. Вважаємо, що в зобов'язанні з договору позики можлива також зміна осіб на стороні ссудополучателя. Згода ссудодателя на це є необхідною підставою для виникнення відносин з новим ссудополучателем. У зв'язку з тим, що в більшості випадків особистість ссудополучателя має для ссудодателя істотне значення, в законі міститься загальне правило про припинення договору позички у разі смерті ссудополучателя - громадянина або ліквідації ссудополучателя - юридичної особи (ст. 701 ЦК) * (325). Водночас реорганізація ссудополучателя - юридичної особи передбачає за загальним правилом збереження договору позички в силі. Предмет і строк договору позички. Як і при оренді, предметом договору позики можуть виступати індивідуально-визначені неспоживна речі, причому як рухомі, так і нерухомі (сучасний законодавець обгрунтовано відмовився від установки, що була в дореволюційному цивільному законодавстві, про те, що предметом позики можуть бути тільки рухомі речі * (326)). Безоплатні відносини можуть складатися, зокрема, з приводу користування природними ресурсами і житловими приміщеннями. Наприклад, ст. 24 ЗК встановлює правила про безоплатне користування земельною ділянкою, ст. 9, 47, 71 ЛК - лісовою ділянкою, ст. 109 ЖК - житловим приміщенням * (327). Таким чином, юридичні вимоги до предмету позики в цілому не відрізняються від вимог до предмета договору оренди (ст. 607 ЦК), тому все сказане в гол. 35 підручника про предмет оренди справедливо і для предмета позики. В Зокрема, у договорі позики повинні бути зазначені дані, дозволяють точно встановити майно, яке підлягає передачі в якості предмета користування. При відсутності в договорі цих даних умова про предмет позички, що є істотним, слід вважати неузгодженим, а відповідний договір - неукладеним (ст. 432, п. 3 ст. 607 ЦК). Правила ідентифікації предмета позики в договорі аналогічні відповідним нормам про оренду * (328). Обов'язковість неспоживаність та індивідуальної визначеності предмета позички доводиться тим, що правило ст. 689 ЦК вимагає повернення з позики тієї ж самої речі, а не речі того ж роду і якості * (329). Саме в цьому полягає ключова відмінність договору позики від договору позики, предметом якого виступають родові, в тому числі споживані, речі, передані відповідно позичальникові в власність, а не в користування (ст. 807 ЦК). Термін договору позики не є його істотною умовою. Правило п. 2 ст. 610 ГК звільняє сторони від необхідності в кожному випадку позички домовлятися про термін : якщо термін позики в договорі не визначений, договір позики вважається укладеним на невизначений термін, тобто до запитання (у римському праві позика з невизначеним строком розглядалася як особливий договір - precarium * (330)). У цьому випадку відмова від договору позики можливий за правилами п. 1 ст. 699 ГК, в якому встановлено єдиний місячний термін повідомлення про таку відмову як для рухомого, так і для нерухомого майна (тоді як при оренді нерухомого майна термін повідомлення про відмову від договору становить три місяці). Як правило, договір позики укладається все ж на конкретний термін, який визначається способами, передбаченими ст. 190 ЦК. Однак і в цьому випадку якщо ссудополучатель продовжує користуватися річчю після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку ссудодателя, то договір позики вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений термін (п. 2 ст. 621, п. 2 ст. 689 ЦК). Слід зазначити, що переважне право ссудополучателя, належним чином виконував обов'язки, на поновлення договору позики не виникає, в відміну від договору оренди (п. 1 ст. 621 ЦК). Причину такого законодавчого рішення слід шукати, очевидно, все в тій же безоплатність договору. Форма та державна реєстрація договору позички. Глава 36 ЦК не містить спеціальних правил, присвячених формі договору позики. Більш того, ст. 609 ЦК про форму та державної реєстрації договору оренди не включена до переліку статей, до яких відсилає п. 2 ст. 689 ЦК. Отже, при вирішенні питання про належну форму договору позички залишається керуватися загальними правилами Цивільного кодексу про договори (ст. 434 ЦК), а також відповідними нормами про угодах (гл. 9 ГК). Таким чином, договір позики незалежно від терміну вимагає письмової форми лише у випадках, коли однією з його сторін є юридична особа або коли вартість предмета позики перевищує мінімальний розмір оплати праці в десять разів (п. 1 ст. 161 ЦК) * (331). В інших випадках для укладення договору достатньо усної форми, у тому числі шляхом вчинення конклюдентних дій. Недотримання правил про форму договору позики не тягне його недійсності, хоча і позбавляє сторони у разі спору права посилатися на підтвердження угоди та її умов на показання свідків (ст. 162 ЦК). Питання про те, чи потрібне державна реєстрація договору позички нерухомого майна, прямо в гол. 36 ЦК не вирішене. Державна реєстрація договору позички нерухомого майна, як випливає з норм ст. 131, 164 ЦК, здійснюється лише у випадках, передбачених законом . Навряд чи допустимо при цьому застосовувати аналогію закону і робити розширювальний висновок про те, що право користування ссудополучателя підлягає державній реєстрації як обтяження права на нерухомість * (332). Цю позицію можна розглядати лише як побажання de lege ferenda, так як згідно п. 1 ст. 4 Федерального закону від 21 липня 1997 р. "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним" (з ізм. та доп.) * (333) обмеження (обтяження) прав на нерухоме майно, що виникають на підставі договору або акта органу державної влади або акта органу місцевого самоврядування, підлягають державній реєстрації у випадках, передбачених законом. Наприклад, таким випадком є норма п. 2 ст. 26 ЗК, згідно буквальним змістом якої підлягає державній реєстрації договір безоплатного користування земельною ділянкою, укладений на строк не менше року. За загальним же правилом договір позики нерухомого майна, так само як і право ссудополучателя, не підлягають державній реєстрації * (334). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Елементи договору позички " |
||
|
||