| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Зміст і припинення договору позички |
||
|
По-перше, ссудодатель зобов'язаний надати річ у стані, що відповідає умовам договору безоплатного користування та її призначенням. Цей обов'язок, на відміну від інших обов'язків ссудодателя, виникає тільки з консенсуального договору позички. Річ надається у безоплатне користування з усіма її приладдям і відносяться до неї документами (інструкцією по використанню, технічним паспортом тощо), якщо інше не передбачено договором (п. 1-2 ст. 691 ЦК). Якщо ссудодатель його не передає річ ссудополучателя, останній має право вимагати розірвання договору безоплатного користування та відшкодування понесених ним реального збитку (ст. 692 ЦК). Якщо не були передані приналежності та документи, без яких річ не може бути використана за призначенням або її використання в значній мірі втрачає цінність для ссудополучателя, останній має право вимагати надання йому таких приладдя і документів або розірвання договору та відшкодування понесених ним реального збитку (абз. 2 п. 2 ст. 692 ЦК). Як бачимо, закон не надає ссудополучателю на відміну від орендаря (п. 3 ст. 611 ЦК) права вимагати передачі йому самою обіцяної речі навіть тоді, коли договір позики носить консенсуальної характер. Це правило відповідає загальній нормі ст. 398 ЦК, відповідно до якої кредитор має право вимагати відібрання речі у боржника тільки в тому випадку, коли мова йде про необхідність "передати індивідуально-визначену річ у власність, у господарське відання, в оперативне управління або в оплатне користування" * (335). Зрозуміло, що позиція законодавця в даному випадку виражається в тому, щоб дати можливість ссудодателю, не отримує ніякого зустрічного надання, "передумати" і не передавати річ у позичку, не побоюючись негативних наслідків. Однак норма про те, що ссудополучатель може вимагати передачі приналежностей, але позбавлений цього права відносно головної речі, не відповідає вимогам логіки. Правильніше було б уніфікувати правила про витребування головній речі і приладдя за договором позички: або надати ссудополучателю право вимагати від ссудодателя передачі головної речі, або, що вірніше, враховуючи безплатний характер позики, - виключити можливість витребування ссудополучателем приладдя і документів в натурі, залишивши за ним лише право вимагати відшкодування понесених ним реального збитку. Слід підкреслити, що при непередачі як головної речі - предмета позики, - так і її приладдя і документів до неї відповідальність ссудодателя у формі збитків обмежується відшкодуванням ссудополучателю реального збитку. Це правило цілком обгрунтовано, якщо врахувати безоплатну природу позики. По-друге, ссудодатель зобов'язаний відповідати за недоліки речі, які він навмисно або з грубої необережності не застеріг при укладанні договору безоплатного користування. Під недоліками слід розуміти будь погіршують якість речі відхилення від того її стану, який визначається умовами договору позики або призначенням його предмета * (336). Втім, ссудодатель звільняється від відповідальності за недоліки речі, які були ним обумовлені при укладенні договору, або були заздалегідь відомі ссудополучателю, або повинні були бути виявлені ссудополучателем під час огляду речі або перевірки її справності при укладенні договору або при передачі речі (ст. 693 ЦК). При виявленні недоліків у переданій речі ссудополучатель має право за своїм вибором вимагати від ссудодателя безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування своїх витрат на усунення недоліків речі або дострокового розірвання договору та відшкодування понесених ним реального збитку. Як бачимо, і в даному випадку виходячи з безоплатної природи позики відповідальність ссудодателя носить обмежений характер: як за суб'єктивними критеріями (лише за наявності вини, причому тільки у формі умислу або грубої необережності), так і з об'єктивних (обсяг відшкодування збитків вичерпується реальним збитком) * (337). Більш того, ссудодатель, сповіщений про вимоги ссудополучателя або про його намір усунути недоліки речі за рахунок ссудодателя, може без зволікання провести заміну несправної речі іншої аналогічної річчю, що знаходиться в належному стані. По-третє, ссудодатель зобов'язаний при укладанні договору позики попередити ссудополучателя про всі права третіх осіб на річ (сервітут, право застави, оренди тощо). Законодавець виходить з того, що передача речі у безоплатне користування не є підставою для зміни або припинення прав третіх осіб на цю річ (ст. 694 ЦК). Тому цілком правомірна інтерес ссудополучателя заздалегідь знати про юридичних обтяження переданої йому в користування речі, які зумовлюють обсяг його власного права на неї. Невиконання цього обов'язку дає ссудополучателю право вимагати розірвання договору та залучення ссудодателя до обмеженої відповідальності - у формі відшкодування понесеного ссудополучателем реального збитку, але не упущеної вигоди. По-четверте, ссудодатель зобов'язаний відповідати за шкоду, заподіяну третій особі в результаті використання речі, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок наміру або грубої необережності ссудополучателя або особи, у якого ця річ виявилася за згодою ссудодателя (ст. 697 ЦК). У даному випадку слід говорити про підвищений характері відповідальності ссудодателя: він відшкодовує третім особам не тільки випадковий шкоду, а й шкоду, заподіяну з вини ссудополучателя у формі простої необережності, причому відповідне правило в законі сформульовано імперативним чином. Відшкодування заподіяної шкоди ссудополучателем надає останньому право звернутися з регресними вимогою до ссудодателю. Втім, якщо шкода третій особі було заподіяно джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, автомобілем), які перебували у володінні ссудополучателя, останній і буде нести відповідальність, причому не тільки за провину, а й за випадок (підлягає пріоритетному застосуванню спеціальна норма ст. 1079 ЦК). Обов'язки ссудополучателя. Обов'язки ссудополучателя в чому збігаються з відповідними обов'язками орендаря (див. гл. 35 цього підручника), хоча і володіють певною специфікою. Слід також зазначити, що їх обсяг не залежить від реального чи консенсуального характеру договору позики. По-перше, ссудополучатель зобов'язаний користуватися переданим в позику майном відповідно до умов договору позики, а якщо такі умови в договорі не визначено, відповідно до призначення майна (п. 1 ст. 615, п . 2 ст. 689 ЦК) * (338). Якщо ссудополучатель користується майном не відповідно до умов договору позики або призначенням майна, ссудодатель має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Як бачимо, в даному випадку, так само як і в інших випадках, передбачених в гол. 36 ГК, відповідальність ссудополучателя є повною і будується за загальними правилами гл. 25 ГК про відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. При цьому можливість розірвання договору та залучення ссудополучателя до відповідальності не поставлена законодавцем в залежність від того, чи має предмет позички якусь особливу (особисту немайнову тощо) цінність для ссудодателя. По-друге, ссудополучатель зобов'язаний підтримувати річ, отриману у безоплатне користування, у справному стані, включаючи здійснення поточного та капітального ремонту (на відміну від обов'язку орендаря за загальним правилом ст. 616 ГК здійснювати тільки поточний ремонт), і нести всі витрати на її утримання, якщо інше не передбачено договором безоплатного користування (ст. 695 ЦК). У ряді випадків закон конкретизує цю обов'язок. Наприклад, відповідно до п. 4 ст. 56 Федерального закону "Про об'єкти культурної спадщини (пам'ятках історії та культури) народів Російської Федерації" обов'язковою умовою укладання договору безоплатного користування об'єктом культурної спадщини є охоронне зобов'язання користувача об'єктом культурної спадщини, яке повинно включати в себе вимоги до змісту об'єкта культурної спадщини, умовам доступу до нього громадян, порядку і термінів проведення реставраційних, ремонтних та інших робіт щодо його збереження, а також інші забезпечують збереження об'єкта вимоги. Сучасний законодавець відмовився від підрозділу витрат на утримання предмета позички на надзвичайні і звичайні та віднесення перших на рахунок ссудополучателя, як це було раніше * (339) Чи не передбачаються в гол. 36 ГК і можливості оцінювати співмірність зроблених витрат з урахуванням безоплатного характеру договору позики. У літературі, втім, нерідко аналізується ситуація, коли витрати на капітальний ремонт такі, що з лишком перекриють всі ті корисні ефекти, які ссудополучатель зможе витягти з отриманого в позику майна, і по суті нічого не залишать від природи позики як безоплатного договору. Зокрема, висловлено думку, згідно з яким, якщо річ потребує капітального (або навіть поточного) ремонту до укладення договору, ссудополучателю не варто брати її у безоплатне користування, а якщо річ зажадала ремонту в період дії договору, ссудополучатель може в односторонньому порядку відмовитися від договору * (340). Проте з цим твердженням навряд чи можна погодитися. Доцільність прийняття в позику речі, незалежно від того, чи вимагає вона ремонту чи ні, не входить у предмет правового регулювання. Відмова ж ссудополучателя від договору позики взагалі не потребує будь-якого пояснення мотивів (п. 2 ст. 699 ЦК). На наш погляд, договори позики, укладені з єдиним наміром сторін перекласти тягар здійснення капітального та поточного ремонту речі з ссудодателя як власника на ссудополучателя, можуть стати предметом критичного розгляду з позицій ст. 170 ЦК (удавані угоди, що прикривають собою безоплатний підряд), але відповідна кваліфікація потребують серйозного доведення. При недоведеності наміри сторін прикрити однією угодою іншу відповідні договори позики повинні визнаватися цілком правомірними * (341). Якщо ссудополучатель не виконує обов'язків з підтримання речі у справному стані або її змісту, ссудодатель право вимагати дострокового розірвання договору позички (п. 1 ст. 698 ЦК) і відшкодування завданих йому збитків (за загальними правилами ст . 393 ЦК). По-третє, ссудополучатель несе ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження отриманої речі, якщо річ загинула або була зіпсована у зв'язку з тим, що він використав її не відповідно до договору безоплатного користування або призначенням речі або передав її третій особі без згоди ссудодателя, а також якщо з урахуванням фактичних обставин міг запобігти її загибель або псування, пожертвувавши своєю річчю, але вважав за краще зберегти свою річ (ст. 696 ЦК). Покладання даного тягаря на ссудополучателя є відступом від загального правила ст. 211 ЦК про те, що ризик випадкової загибелі та випадкового пошкодження речі несе її власник (в даному випадку - ссудодатель). Втім, дане відступ знову ж цілком зрозуміло, якщо враховувати безоплатну природу договору позички. При цьому в судовій практиці підкреслюється, що імперативний характер положень ст. 696 ГК виключає право сторін договору позички передбачити інший розподіл ризиків випадкової загибелі або випадкового пошкодження речі * (342). По-четверте, ссудополучатель зобов'язаний повернути річ у тому стані, в якому він її отримав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором (п. 1 ст. 689 ЦК). При цьому права та обов'язки сторін у разі поліпшення ссудополучателем речі визначаються пп. 1 і 3 ст. 623 ЦК (п. 2 ст. 689 ЦК), тобто збігаються з відповідними правами та обов'язками за договором оренди (див. гл. 35 підручника). Якщо ссудополучатель Не послухав дану обов'язок або виконав її несвоєчасно, ссудодатель має право вимагати повернення речі і відшкодування завданих збитків. Припинення договору позички. Припинення договору позички здійснюється за правилами, передбаченими у ст. 698, 699, 701 ГК, з урахуванням загальних норм гл. 26 і 29 ЦК. Позикодавець має право у судовому порядку (п. 2 ст. 450 ЦК) вимагати дострокового розірвання договору безоплатного користування у випадках, коли ссудополучателя: використовує річ не відповідно до договору або призначення речі; не виконує обов'язків по підтримання речі у справному стані або її змісту; суттєво погіршує стан речі; без згоди ссудодателя передав річ третій особі. Ссудополучатель має право у судовому порядку (п. 2 ст. 450 ЦК) вимагати дострокового розірвання договору безоплатного користування: при виявленні недоліків, які роблять нормальне використання речі неможливим або обтяжливим, про наявність яких він не знав і не міг знати в момент укладення договору; якщо річ в силу обставин, за які він не відповідає, виявиться в стані, непридатному для використання; якщо при укладенні договору ссудодатель не попередив його про права третіх осіб на передану річ; при невиконанні ссудодателем обов'язку передати річ або її приналежності і пов'язані з нею документи. Крім того, кожна зі сторін має право у будь-який час відмовитися від договору безоплатного користування, укладеного без зазначення строку, сповістивши про це іншу сторону за один місяць, якщо договором не передбачений інший строк повідомлення. При цьому, якщо інше не передбачено договором, ссудополучатель вправі у вищевказаному порядку повсякчас відмовитися від договору, укладеного навіть із зазначенням терміну. Одностороння відмова будь-якої з сторін від договору позики не пов'язаний з порушеннями, здійсненими іншою стороною, і не вимагає звернення до суду, що випливає з правил ст. 310 і п. 3 ст. 450 ГК. Нарешті, договір безоплатного користування припиняється у разі смерті громадянина-ссудополучателя або ліквідації юридичної особи - ссудополучателя, якщо інше не передбачено договором. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Зміст і припинення договору позички" |
||
|
||