ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеорія права і держави → 
« Попередня Наступна »
А.Х. Саїдов. Порівняльне правознавство (основні правові системи со-тимчасовості): Підручник, 2003 - перейти до змісту підручника

4. Європейський правовий простір

Непростим був шлях до концепції європейського правового простору: важким здавалося не тільки і не стільки саме це поняття, скільки стоять за ним складні проблеми взаємовідносин різних держав, ліквідації наслідків «холодної війни», деідеологізації міждержавних відносин.
Було б перебільшенням повністю приписувати новому правовому мисленню зародження концепції європейського правового простору. Погляд на навколишній нас єдиний і взаємопов'язаний світ через призму людини, її потреб та інтересів сходить до витоків світової, зокрема європейської, цивілізації.
Зрозуміло, у сьогоднішнього розуміння концепції європейського правового простору є і більш конкретні витоки. Сучасне розуміння європейського правового простору виникло на базі проблеми прав людини. Якщо до середини XX в. стверджували, що все пов'язане з правами людини - виключно внутрішня компетенція кожної держави, то тепер повсюдно визнається, що ступінь дотримання і поваги прав людини визначає на міжнародній арені і ступінь довіри до держави.
Поняття «європейський правовий простір» як юридичний аспект загальноєвропейського процесу народилося в Гельсінкі на Нараді з безпеки і співробітництва г Європі (НБСЄ).
Ідея європейського правового простору, на думку французького професора М. Лесажа, відкриває шлях до третього етапу відносин Захід - Схід у Європі в галузі прав людини.
Якщо перший етап розпочався відразу після Другої світової війни з ухвалення Загальної декларації прав людини, то другий - з Гельсінського Заключного акту. Його підписали, визнаючи відмінність ідеологій, погодилися, по-перше, прийняти зобов'язання, які кожен здійснює у своїй власній системі, по-друге, звітувати один перед одним про дотримання або недотримання прав людини у своїй країні. Третій, сучасний етап покликаний логічно виявити загальну платформу, однаково интерпретируемую у всіх європейських державах.
Поняття «європейський правовий простір» містить все позитивне, що досягнуто у взаєминах держав Європи у галузі прав людини і різних правових форм їх співпраці. Разом з тим воно передбачає подальший їх розвиток не тільки за допомогою міжнародного права, а й шляхом відповідної еволюції європейських національних правових систем.
Формування європейського правового простору не означає появи якогось наддержавного європейського права. Йдеться про вироблення різних форм взаємодії національних держав Європи, зближенні їх законодавчих норм, пошуках сучасних рішень конкретних загальноправових проблем. При цьому робота не обмежується лише проблематикою прав людини, а виходить далеко за її межі. В даний час вже є сфери правового регулювання, в яких зближення законодавств різних європейських держав, що належать до різних систем, є нагальною необ-ходимостью. Це регламентація акціонерних товариств, спільних підприємств, передачі технології, зон вільного підприємництва і т.д.
Ідея Європи як єдиного правового простору розрахована на тривалу історичну перспективу. Зберігаються відмінності в соціально-політичному устрої, правових системах і культурно-історичних традиціях обмежують можливості співпраці країн - учасниць ОБСЄ у сфері правових відносин. Але в той же час подальший розвиток загальноєвропейського процесу передбачає розробку та кодифікацію загальноєвропейських правових норм, розростання інфраструктури договорів, угод, конвенцій, різних організаційних загальноєвропейських структур, що регулюють відносини між країнами - учасницями ОБСЄ в різних сферах політичного, економічного, гуманітарного життя. Цим і визначається актуальність ідеї європейського правового пространст-на для порівняльного правознавства.
Враховуючи, що об'єктами правового регулювання є практично всі галузі відносин між країнами - учасницями ОБСЄ, правомірно застосовувати поняття «європейський правовий простір» не тільки в рамках Конвенції з людського виміру, а й до всього комплексу відносин між Сходом і Заходом.
Єдиний правовий простір - це регіональна правова система, що об'єднує національні правові системи європейських з гран та беруть участь у загальноєвропейському процесі США і Канади і забезпечує правові підстави «загальноєвропейського дому». Поняття «європейський правовий простір» включає в себе всі спрямовані на взаєморозуміння і співпрацю правові установки, які склалися раніше, зокрема у зв'язку з хельсінкським Заключним актом (організація взаємин держав виключно на правовій основі, повагу міжнародного права і визнання його принципів і норм у внутрішньодержавному законодавстві і т.д.). Але воно ширше і включає новий момент, а саме розвиток національних правових систем, з тим щоб забезпечити необхідні передумови загальноєвропейської правової спільності, без чого гасло «Європа - наш спільний дім» не має сенсу. 'Ото не загальне право наднаціонального характеру, а пошук і створення якогось правового мінімуму в державах, який забезпечує їх нормальне взаємоспілкування в рамках общеевро-пейского процесу. Тут можуть дорікнути в конвергенції. Але, по-перше, це не зовсім конвергенція, а по-друге, не слід цього боятися. Якщо раніше, говорячи про співробітництво і зближення держав, упор робився в основному на міжнародне право і його розвиток, то тепер до цього слід додати національне правовий розвиток в напрямку до правової державності.
Конвенція «європейський правовий простір» передбачає що держави Європи повинні виступати як правові держави де державний механізм функціонує на основі верховенства закону, принципу законності, де гарантовані правові від носіння між державою і громадянином, забезпечені правова стабільність і безпека особи. Нинішній етап формування європейського правового простору передбачає зближення, але не повну уніфікацію правових норм різних держав. Навіть у тих сферах, в яких зближення правових норм різних держав вже відбулося (екологія), зберігається потреба у створенні більш досконалих юридичних механізмів. Для забезпечення зближення права європейських держав необхідно розробити понятійний апарат організаційно-правового простору. При цьому повинні бути визначені структури і механізми, що забезпечують перехід від конфронтації до співпраці.
Вчені-юристи виділяють кілька рівнів аналізу європейського правового простору: правова сім'я, правова держава, співробітництво в рамках міжнародних організацій, співпрацю між самими міжнародними організаціями.
Основними напрямками створення основ європейського правового простору, на наш погляд, є: по-перше, міжнародне право і його прогресивний розвиток, по-друге, відповідна цьому еволюція внутрішньодержавного законодавства, судової практики і т.д . по-третє, порівняльне вивчення правових систем як спосіб виявлення загального та усунених відмінностей між ними, тобто іноземного законодавства, парламентських, адміністративних, судових структур інших держав.
Не випадково поняття «європейський правовий простір» випередило поняття «європейський економічний простір». Правові системи ближче один до одного, ніж економічні. Тут позначаються відносна самостійність правової форми, велика змінність і пристосовність права.
Рух до європейського правового простору - це тривалий процес поступового зближення і взаємної адаптації законодавства та правових норм держав ОБСЄ, насамперед тих норм, які регулюють розвиток співробітництва та обмінів між державами та народами або якимсь іншим чином пов'язані з ним. Такого роду процес повинен вести до подолання колізій у законодавстві різних країн, до усунення зберігаються нормативних та адміністративно-технічних перешкод в різних сферах співробітництва та обмінів.
Представляється, що при визначенні загальних параметрів і конкретних шляхів реалізації концепції європейського правового простору було б корисно уважно вивчити наявний досвід правової інтеграції в рамках Ради Європи та Європейського Союзу. Цілком можливо, що в багатьох випадках відпаде сама необхідність винаходу якихось нових норм, якщо вони вже існують, «рабо-: ают» і виправдали себе на практиці.
В рамках Гельсінського процесу вже склався певний варіант гармонізації внутрішнього законодавства держав шляхом приведення його у відповідність до узгоджених загальноєвропейських стандартів у галузі прав людини, гуманітарного співробітництва. Очевидні й переваги цього шляху. Не нав'язуючи державам конкретні норми, не підміняючи внутрішні норми та інститути міжнародними, не зазіхаючи на самобутність правових систем (відмінності між якими зберігаються, зокрема між англосаксонської і романо-германської правовими сім'ями), він визначає правові мінімальні стандарти демократичності, нижче яких держави не повинні опускатися в своєму національному законодавстві. Ідея спільного європейського правового простору здатна надати цьому фактично вже почалось процесу більш послідовний і цілеспрямований характер.
Порівняльне правознавство відіграє важливу роль у вирішенні трьох проблем в рамках концепції європейського правового простору.
Перша - розробка критеріїв правової держави, можлива насамперед шляхом порівняльного аналізу досвіду європейських країн, встановлення юридичних стандартів, що дозволяють відрізняти правову державу від неправового.
Друга проблема - подальше підвищення і конкретизація загальноєвропейських стандартів у галузі прав людини.
У ході Гельсінського процесу повинні розглядатися не окремі права, а весь комплекс прав - цивільних, політичних, соціальних, економічних, культурних.
У заключному розділі Віденського Підсумкового документа «Людський вимір ОБСЄ» створений механізм, що дозволяє розвивати співробітництво держав у галузі прав людини. Він називається віденським механізмом. Мова йде про те, що держави будуть обмінюватися інформацією, що відноситься до дотримання прав людини та основних свобод, до контактів між людьми і до інших проблем гуманітарного характеру. На основі віденської домовленості було вирішено провести три наради Конференції з людського виміру ОБСЄ: перше з них пройшло в травні - червні 1989 р. в Парі-
ж, другий відбулося в червні 1990 р. в Копенгагені, а третє - осе-нью 1991 р. в Москві.
Нарешті, третя проблема - вдосконалення механізму співпраці в питаннях, що відносяться до людського виміру. На нашу думку, цей контрольний механізм в перспективі буде грати все більшу роль як додатковий міжнародний засіб правового захисту людини, не підміняють собою національні засоби, але певною мірою контролює їх і мобілізуюче на більш чітку роботу.
Відповідно до Європейської конвенції з захисту прав людини та основних свобод 1950 р. 40 держав - членів Ради Європи зобов'язані дотримуватися права людини та основні свободи, які стосуються їхньої юрисдикції. Ця Конвенція спрямована не на те, щоб замінити національні системи захисту прав людини, а на здійснення міжнародних гарантій на додаток до встановлених в національних правових системах, що проявляється насамперед у інкорпорування положень Конвенції у внутрішньодержавні правові норми. Але імплементація була здійснена по-різному в різних державах. В одних країнах змінили внутрішнє законодавство з метою приведення його у відповідність до положень Конвенції, в інших норми Конвенції були включені в національне законодавство, в результаті чого кожен громадянин отримав можливість направляти скаргу чи позов в національний судовий або адміністративний орган, прямо грунтуючись на положеннях цього міжнародного договору. Там, де Конвенція не була прямо інкорпорована, національне право не повинно їй суперечити.
У зв'язку з розробкою концепції єдиного європейського правового простору можна назвати наступні актуальні напрямки досліджень:
1) порівняльне вивчення особливостей і тенденцій розвитку основних правових систем Європи - сім'ї романо- німецького права, сім'ї загального права, сім'ї скандинавського права, сім'ї соціалістичного права;
2) розробка європейської тенденції правової держави як основного елемента європейського правового простору, виділення його основних особливостей, характерних рис і критеріїв (на приклад , правова стабільність, політичний лібералізм, повага прав людини та основних свобод, відмова від сили і погрози застосування сили у зовнішніх зносинах, правові шляхи вирішення виникаючих суперечок і т.д.);
3) дослідження правової діяльності європейських міжнародних організацій та їх ролі в створенні системи європейського правового простору;
4) дослідження правових відносин і правового співробітництва між європейськими міжнародними організаціями як одного з рівнів європейського правового простору;
5) вивчення правових аспектів загальноєвропейського процесу з метою розробки його стабільних організаційно-правових основ: політичних інститутів, постійних органів і установ ОБСЄ.
  Подальший розвиток європейського правового простору може, мабуть, відбуватися на двох рівнях - загальноєвропейському і національному. На загальноєвропейському рівні наповнення реальним змістом ідеї єдиного правового простору передбачає, очевидно, як формування нових політико-правових структур, так і надання загальноєвропейського характеру вже наявними регіональним організаціям та міжнародно-правовими угодами, а на національному - приведення внутрішнього законодавства у відповідність з міжнародними , у тому числі з загальноєвропейськими, нормами та зобов'язаннями. Це дозволить усунути наявні невідповідності правових норм в країнах - учасницях ОБСЄ, що заважають розвитку між ними політичної взаємодії, економічних відносин, гуманітарного співробітництва.
  У усунення бар'єрів на шляху економічного співробітництва важливе значення має створення міцної правової основи економічних відносин між європейськими державами. Тут на перший план висуваються: створення однакових правових умов для діяльності спільних підприємств; розробка угод, регулюючих іноземні інвестиції, правовий режим вкладника капіталу, передачу та охорону технології, наданої іноземним інвесторам в якості внеску в спільні підприємства, діяльність вільних економічних зон; розробка акціонерного права .
  Ідея єдиного правового простору передбачає також створення правової основи європейської регіональної системи екологічної безпеки. У числі конкретних першочергових заходів щодо створення такої системи можна назвати розробку і прийняття системи загальноєвропейських стандартів з навколишнього середовища, введення елементів міжнаціонального контролю за станом її основних елементів-1ов і санкцій за систематичне порушення її стандартів.
  Концепція європейського правового простору робить вирішальний вплив на внутрішні процеси, створює додаткових-
  ві стимули для подальшої демократизації. Цей зворотний зв'язок проявляється в роботі з приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними зобов'язаннями, в тому числі і з віденськими домовленостями. У зв'язку з цим порівняльне правознавство покликане стати свого роду зчіплюються механізмом, який реєстрував б і те, що вже зроблено, і те, що ще предстот відобразити у внутрішньому законодавстві. 
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "4. Європейський правовий простір"
  1.  3. Практична функція порівняльного правознавства
      європейських країнах. Як вже говорилося, використання даних порівняльного права, з одного боку, дійсно допомагає взяти все те корисне, що виправдало себе за кордоном при вирішенні подібних проблем, а з іншого - дає можливість врахувати негативні сторони за-рубіжного досвіду. Особливо істотно при цьому та обставина,. що, створюючи новий правовий акт, національний законодавець
  2.  Тема 7. Європейське право і порівняльне правознавство
      європейського права. Становлення і основні етапи розвитку європейського права. Джерела європейського права. Основні документи Європейського Союзу. Маастрихтський і Амстердамський договори. Право Ради Європи. Основні документи Ради Європи. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. Європейський правовий простір і порівняльне правознавство.
  3.  § 3. Джерела муніципального права.
      правового простору місцевого самоврядування: населення муніципального освіти самостійно вирішує питання місцевого значення; економічною основою місцевого самоврядування є муніципальна власність, право і тягар володіння, користування і розпорядження якої належить населенню муніципального освіти; система місцевого самоврядування включає інститути
  4.  § 2. Місцеве самоврядування як основа конституційного ладу
      правові форми самоуправлінських діяльності жителів (муніципальні освіти, органи місцевого самоврядування, вибори, референдуми, інші форми прямого волевиявлення громадян); правотворча і правореалізаціонной діяльність щодо здійснення місцевого самоврядування в якості конституційного принципу і права населення у встановлених законом організаційно-правових формах; реальне
  5.  § 1. Антимонопольне законодавство і повноваження антимонопольних органів
      європейської системи антимонопольного регулювання. На відміну від американської системи антимонопольного регулювання, що будується на принципі заборони монополії і передбачає судову форму правозастосовчого процесу, європейська система знаходить своє вираження в принципі регулювання (обмеження) монопо-Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб.,
  6.  § 1. Поняття і принципи місцевого самоврядування. Моделі взаємовідносин державної влади та місцевого самоврядування
      європейським стандартам. Як доказ останнього дослідник вказує на розбіжності положень федерального законодавства та ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування: "Неважко помітити, що трактування російськими законодавцями правової природи місцевого самоврядування має принципову різницю: (1) це право населення, а не тільки органів місцевого самоврядування; (2)
  7.  § 2. Фінансові ресурси муніципальних утворень
      правових норм, що регулюють порядок і процедуру утворення, розподілу і використання місцевих коштів. -------------------------------- Послання Президента Російської Федерації Федеральних Зборів від 19 квітня 2002 р. / / Російська газета. 19 квітня 2002 N 71. Як вже зазначалося, муніципальне право - це похідне утворення, що виникло в результаті розвитку місцевого
  8.  § 1. Основні правові системи сучасності
      європейськими вченими, головним чином в університетах. Дана система цивільного права має своєю базою систему основних кодифікованих актів цивільного законодавства - цивільних кодексів - і властива котрий породив їх континентального правопорядку. У XIX в. в ряді країн континентальної Європи була проведена кодифікація цивільного законодавства у формі прийняття єдиного
  9.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      європейської правової історії / / Давнє право. 2004. N 2. С. 7-51. * (653) Див: Венедиктов А.В. Державна соціалістична власність / / Вибрані праці з цивільного права. У 2 т. Т. II. М., 2004. С. 116-122. Слід зазначити, що англосаксонська система права залишилася в координатах концепції декількох прав власності, які можуть бути строковими і безстроковими, необмеженими і
  10.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      правової норми; думку про юридичної обов'язковості 52. Persona (non) grata [Персон (нон) грата] - небажана особистість 53. Pacta non obligant nisi gentes inte quas inita [пакту нон облігант НІСД гентес інте ква ІНІТ] - договори не зобов'язують нікого, крім осіб, в них беруть участь 54. Pacta sunt servanda [пакту сун серванда] - договори повинні дотримуватися 55. Pacta tertis nec nocent nec
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка