| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Форма і істотні умови договору |
||
|
Загальні вимоги до форми договору довірчого управління майном обмежуються тим, що вказаний договір повинен бути укладений в простій письмовій формі. Це означає, що договір довірчого управління майном може бути укладений не тільки у формі єдиного документа, підписаного засновником довірчого управління та довірчим керуючим, а й шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, електронного чи іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що відповідний документ виходить від сторони за договором. В останньому випадку форма договору довірчого управління вважається дотриманою, якщо на пропозицію однієї зі сторін, що містить всі істотні умови договору (оферта), отримано відповідь іншої сторони (акцепт) про повне і беззастережне прийняття цієї пропозиції (ст. 160, 434 ЦК). Разом з тим стосовно до довірчого управління майном діє спеціальне правило, що стосується наслідків порушення вимог письмової форми договору. Якщо відповідно до загальних положень недотримання простої письмової форми угоди позбавляє сторони права в разі спору посилатися на підтвердження угоди та її умов на показання свідків, але не позбавляє їх права приводити письмові й інші докази, тобто не чинить угоду недійсною (п. 1 ст. 162 ЦК), то недотримання форми договору довірчого управління майном тягне його недійсність (п. 3 ст. 1017 ЦК). Деякі особливості встановлені щодо форми договору довірчого управління нерухомим майном: в силу відсильною норми (п. 2 ст. 1017 ЦК) такий договір повинен бути укладений у формі, передбаченої для договору продажу нерухомого майна. Відповідно до п. 1 ст. 550 ГК договір продажу нерухомості укладається у письмовій формі шляхом складання одного документа, підписаного сторонами. Отже, при укладанні договору довірчого управління нерухомим майном виключається схема укладення договору між відсутніми, коли сторони обмінюються листами, телеграмами тощо і їх волевиявлення не збігаються в часі. Норми про форму договору довірчого управління майном (ст. 1017 ЦК) не включають будь-яких спеціальних правил (навіть у вигляді норм відсилань), які регламентували б форму договору довірчого управління підприємством як майновим комплексом. Однак, враховуючи загальну відсилання до правил про форму договору продажу нерухомості і безперечне подібність правовідносин, можна припустити, що в цих випадках повинні застосовуватися норми про форму договору продажу підприємства (в силу аналогії закону). Як відомо, договір продажу підприємства полягає в простій письмовій формі шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, з обов'язковим додатком до нього акту інвентаризації; бухгалтерського балансу; висновку незалежного аудитора про склад і вартість підприємства, а також переліку всіх боргів (зобов'язань), що включаються в складу підприємства, із зазначенням кредиторів, характеру, розміру і строків їх вимог (ст. 561 ЦК). Дотримання названих вимог, що пред'являються до форми договору продажу підприємства, при укладенні договору довірчого управління підприємством необхідно не тільки в силу формального застосування принципу аналогії закону до схожих правовідносин. Цього вимагають узгодження сторонами істотної умови договору про склад майна, переданого в довірче управління (п. 1 ст. 1016 ЦК), а також необхідність відокремлення майна, переданого в довірче управління, від іншого майна засновника управління, а також від майна довірчого керуючого, який повинен відображати це майно (підприємство) на окремому балансі і вести по ньому самостійний облік (п. 1 ст. 1018 ЦК). Очевидно, що без акту інвентаризації підприємства, бухгалтерського балансу, висновку аудитора про склад майна і вартість підприємства, а також переліку зобов'язань, переданих в довірче управління у складі майна підприємства, виконати ці вимоги неможливо. Інша вимога, дотримання якого є необхідною умовою визнання договору укладеним, - досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов договору. Ряд відомостей, які в обов'язковому порядку повинні міститися в договорі довірчого управління майном, вказані в ЦК (п. 1 ст. 1016). До їх числа належать такі: склад майна, переданого в довірче управління; найменування юридичної особи або ім'я громадянина, в інтересах якого здійснюється довірче управління майном (засновника управління або вигодонабувача); розмір і форма винагороди управителя, якщо виплата винагороди передбачена договором, термін дії договору . Крім того, в гол. 53 ГК є кілька правил, що уточнюють і деталізують (прямо чи опосередковано) зазначені істотні умови договору довірчого управління. Щодо майна, переданого в довірче управління, передбачено, що воно має бути відокремлено від іншого майна засновника управління, а також від майна довірчого керуючого (п. 1 ст. 1018 ЦК), тому, мабуть, в договорі має бути визначено порядок такого відокремлення майна . Крім того, передбачена можливість передачі в довірче управління майна, обтяженого заставою, і для цих випадків встановлено правило, згідно з яким довірчий керуючий повинен бути попереджений про те, що передане їм у довірче управління майно обтяжене заставою. Правда, вказівка про таке обтяження майна не відноситься до істотних умов договору довірчого управління майном, оскільки його відсутність у тексті договору не тягне за собою визнання договору недійсним. На цей випадок передбачено інше наслідок: довірчий керуючий наділений правом вимагати в суді розірвання договору довірчого управління майном та сплати належного йому за договором винагороди за один рік (ст. 1019 ЦК). Очевидно, що подібна вимога про розірвання договору може бути пред'явлено лише за умови, що зазначений договір визнається укладеним. Особливі вимоги до майна передбачені стосовно договору довірчого управління з підстав, визначених законом. Зокрема, орган опіки та піклування має право укласти договір довірчого управління майном з довірчим керуючим лише в тому випадку, якщо є необхідність постійного управління нерухомим та цінним рухомим майном. Що стосується іншого майна підопічного, то воно не передається в довірче управління і стосовно його зберігаються повноваження опікуна або піклувальника (п. 1 ст. 38 ЦК). Разом з тим в юридичній літературі стосовно до вказаних правовідносин прийнято не надавати правового значення саме цінності рухомого майна, переданого в довірче управління. Наприклад, В.А. Дозорців вказує: "Довірче управління засновується зазвичай відносно комплексу майна, але передавати його в управління має сенс (за відсутності нерухомого майна), тільки якщо в його складі є" цінне "рухоме майно, інакше в особливому" управлінні "немає сенсу". "До речі, поняття" цінне майно ", - пише далі В.А. Дозорцев, - ЦК не визначає і нікого не пов'язує в цьому відношенні. Стаття 38 говорить не про склад об'єктів довірчого управління, а про підстави виникнення відносин з довірчого управління" " * ". --- "*" дозорців В.А. Указ. соч. С. 534. Дійсно, для рухомого майна, що є об'єктом довірчого управління, правове значення має не його цінність, а такі його якості, як індивідуальна визначеність, а також можливість його відокремлення та обліку на окремому балансі у довірчого керуючого. Скажімо, навіть одна акція чи облігація, що має незначну вартість, може бути передана в довірче управління з урахуванням того, що при передачі в довірче управління цінних паперів допускається їх об'єднання довірчим керуючим. Істотне умова договору довірчого управління майном - про найменування юридичної особи або імені громадянина, в інтересах якої здійснюється управління майном (засновника управління або вигодонабувача), - уточнюється правилами про те, що засновником управління є власник майна, а у випадках, коли довірче управління засновується на підставах, передбачених законом, - особи, зазначені в законі, а також про те, що довірчий керуючий ні за яких умов не може виступати в якості вигодонабувача за договором довірчого управління майном (ст. 1014, п . 3 ст. 1015, п. 2 ст. 1026 ЦК). Умова про розмір і форму винагороди довірчого керуючого визнається істотним тільки для возмездного договору довірчого управління майном. Тут також діє уточнююче правило (імперативне за формою) про те, що довірчий керуючий має право на винагороду, передбачену договором довірчого управління майном, за рахунок доходів від використання цього майна. Винагорода виплачується довірчого керуючого крім відшкодування йому необхідних витрат, зроблених ним при довірчому управлінні майном (ст. 1023 ЦК). Найбільшою мірою конкретизовано спеціальними правилами таке істотне умова договору довірчого управління майном, як умова про термін дії договору. Зокрема, встановлено, що договір довірчого управління майном укладається на термін, що не перевищує п'яти років, а для окремих видів майна, переданого в довірче управління, законом можуть бути встановлені інші граничні строки, на які може бути укладений договір. Крім того, особливим чином вирішується питання про пролонгацію довірчого управління майном: за відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору після закінчення строку його дії він вважається продовженим на той же строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (п. 2 ст. 1016 ЦК). "Підвищена увага" законодавця до умови договору довірчого управління майном про термін його дії пояснюється тим, що, з одного боку, зазначений тип зобов'язань не розрахований на вчинення довірчим керуючим разових угод, а являє собою триваюче правовідносини , з іншого боку, відсутність граничного строку дії договору довірчого управління майном могло б призвести до появи відносин квазісобственних і відкрило б можливість до використання даного договору як удаваного правочину, "прикриває" фактичну передачу власності. Як правильно зазначає Є.А. Суханов, договір довірчого управління майном "не може прикривати фактичне відчуження майна власника, тобто вчинення під виглядом цього договору угод купівлі-продажу або дарування майна в обхід установлених заборон чи обмежень" "*". --- "*" Цивільне право: У 2 т. Т. II, напівтім 2: Підручник. С. 127. Звертає на себе увагу, що істотні умови договору довірчого управління майном, перераховані в п. 1 ст. 1016 ЦК, відносяться до різних елементів договору: його предмету (склад майна, розмір і форма винагороди довірчого керуючого), суб'єктним складом (найменування особи, в інтересах якої здійснюється довірче управління), терміну дії договору. У юридичній літературі підкреслюється, що зазначеним переліком коло істотних умов договору не обмежується. Так, В.В. Чубаров пише: "Відповідно до ст. 432 ЦК до істотних відносяться також умови, угода по яких має бути досягнуто за заявою однієї із сторін (оговорені умови). Таким чином, при укладенні конкретного договору про довірче управління майном сторони мають узгодити всі умови, перераховані вище, а також ті, на яких наполягає одна зі сторін "" * ". Л.Ю. Міхєєва вказує: "Законодавець в ст. 1016 ЦК визначив перелік істотних умов договору довірчого управління майном (який, наприклад, відсутня в нормах про договір поставки, ренти та ін.) Проте, керуючись загальним правилом ст. 432 ГК, слід вважати , що, крім перерахованих у ст. 1016, в першу чергу істотною умовою є предмет договору " . --- "*" Цивільне право Росії. Частина друга. Зобов'язальне право: Курс лекцій. С. 576. Міхєєва Л.Ю. Указ. соч. С. 83. КонсультантПлюс: примітка. Текст монографії Л.Ю. Михеевой "Довірче управління майном. Коментар законодавства" включений в інформаційний банк станом на 23.08.2001. Круг істотних умов будь-якого цивільно-правового договору повинен визначатися виходячи з вимог, що містяться в ст. 432 ГК, згідно з якою істотними є умови про предмет договору, умови, які названі в законі або інших правових актах як істотні і необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Наявність спеціального переліку умов договору довірчого управління майном (п. 1 ст. 1016 ЦК) свідчить лише про те, що стосовно до даного договору законодавець назвав лише деякі його істотні умови. Однак обставини не звільняють сторони договору довірчого управління майном від необхідності узгодження інших істотних умов цього договору, а саме: умов, що становлять предмет договору довірчого управління майном; умов, необхідних для договорів даного типу; умов, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто угоду. Як зазначалося раніше, предметом договору довірчого управління майном є здійснення довірчим керуючим управління зазначеним майном в інтересах засновника довірчого управління або вигодонабувача. Склад предмета цього договору включає в себе два роду об'єктів: 1) фактичні і юридичні дії довірчого керуючого, що представляють в сукупності його дії з управління майном; 2) майно, передане в довірче управління. Другий об'єкт, що є одним з двох елементів, складових складний предмет договору довірчого управління майном, знайшов своє відображення у переліку істотних умов договору, що міститься в ст. 1016 ЦК (склад майна, переданого в довірче управління). Що ж до об'єкта першого роду - діяльності довірчого керуючого щодо здійснення управління майном (фактичні і юридичні дії), то необхідність узгодження її параметрів передбачена лише стосовно окремих видів довірчого управління або його окремих об'єктах. Наприклад, істотною умовою договору довірчого управління цінними паперами слід визнати умова про правомочиях довірчого керуючого за розпорядженням цінними паперами засновника (ст. 1025 ЦК). Істотною умовою договору довірчого управління майном підопічного, що укладається між органом опіки та піклування (у якості засновника) і довірчим керуючим, є порядок узгодження довірчим керуючим з органом опіки та піклування здійснення угод з відчуження майна підопічного; угод, що тягнуть відмову від належних підопічному прав, розділ його майна або виділ з нього часткою, а також будь-яких інших угод, що тягнуть зменшення майна підопічного (п. 1 ст. 38, п. 2 ст. 37 ЦК). Якщо довірче управління встановлюється щодо майна громадянина, визнаного судом безвісно відсутнім, то відповідний договір повинен містити умову про порядок видачі довірчим керуючим майна, переданого в довірче управління, утримання громадянам, яких безвісно відсутній зобов'язаний утримувати, і погашення заборгованості по інших зобов'язаннях безвісно відсутнього (п. 1 ст. 43 ЦК). При відсутності спеціальних правил, уточнюючих предмет договору довірчого управління майном стосовно окремих видів цього договору або об'єктам довірчого управління, діяльність довірчого керуючого щодо здійснення довірчого управління майном грунтується на загальному положенні, міститься у п. 1 ст. 1020 ЦК, згідно з яким довірчий керуючий здійснює в межах, передбачених законом і договором, правомочності власника щодо майна, переданого в довірче управління (а стало бути, володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном). Виняток становить лише розпорядження нерухомим майном, яке допускається лише у випадках, передбачених договором довірчого управління. І все ж важко погодитися з думкою Л.Ю. Михеевой про те, що, формулюючи умова про предмет договору довірчого управління майном, сторони можуть обмежитися загальною фразою про управління майном. Л.Ю. Міхєєва пише: "Якщо об'єктами управління не є гроші та цінні папери, то для позначення предмета достатньо спожити формулювання, використовувану п. 1 ст. 1012:" Інша сторона зобов'язується здійснювати управління майном ". У разі якщо дана умова буде виражено в тексті недостатньо чітко , то при виникненні спору судом повинна бути застосована ст. 431 ЦК ("тлумачення договору") "" * ". --- "*" Міхєєва Л.Ю. Указ. соч. С. 84. КонсультантПлюс: примітка. Текст монографії Л.Ю. Михеевой "Довірче управління майном. Коментар законодавства" включений в інформаційний банк станом на 23.08.2001. Навіть зважаючи на найширші правомочності довірчого керуючого щодо майна, переданого в довірче управління (правомочності власника), необхідно враховувати, що довірчий керуючий здійснює свої правомочності "в межах, передбачених законом і договором" (п. 1 ст. 1020 ЦК). Тому якісь межі, за рамки яких не може виходити довірчий керуючий, який здійснює довірче управління майном, повинні бути передбачені договором (прямо чи опосередковано). Інакше можна допустити ситуацію, коли довірчий керуючий відразу ж після отримання майна приступить до його відчуженню. Такий висновок (про необхідність у всіх випадках передбачати в договорі межі здійснення правомочностей довірчого керуючого) випливає і з істоти зобов'язання: довірчий керуючий повинен здійснювати управління майном в інтересах засновника або вигодонабувача протягом усього терміну дії договору та після його закінчення повернути це майно засновнику довірчого управління . Крім того, згідно з п. 4 ст. 1020 ЦК довірчий керуючий представляє засновнику управління і вигодонабувачу звіт про свою діяльність у строки та в порядку, що встановлені договором довірчого управління майном. Отже, сторонами договору довірчого управління майном у всіх випадках повинні узгоджуватися строки та порядок подання довірчим керуючим звіту про свою діяльність засновнику, що, безумовно, відноситься до предмету договору і з цієї причини є його істотною умовою. Що стосується інших умов договору довірчого управління майном, які не відносяться до його предмету і не названі в п. 1 ст. 1016 ДК серед умов, які повинні бути присутніми в договорі, але проте сторони їх погодили і включили в текст договору, то вони не можуть бути визнані "випадковими" умовами договору, як часто пропонується вітчизняної цивільно-правовою доктриною; не знайдемо ми серед умов договору та "звичайних" умов. Позиція, відповідно до якої всі умови цивільно-правового договору диференціювалися на істотні, звичайні і випадкові, була вироблена радянською наукою цивільного права в період, коли роль договору зводилася до конкретизації планових завдань, а його умови жорстко регламентувалися імперативними нормами, що містилися в численних підзаконних нормативних актах. У зв'язку з цим М.І. Брагінський вказує: "На відміну від" істотних "виділення умов" звичайних "і" випадкових "проводиться тільки в літературі. Виключно доктринальний характер цього останнього поділу став однією з причин відсутності єдності в уявленні про те, в чому полягають класифікаційні ознаки звичайних і відповідно випадкових умов і які саме наслідки з цього випливають "" * ". --- "*" Брагінський М.І., Витрянский В.В. Договірне право. Книга 1: Загальні положення. Вид. 2-е, испр. М.: Статут, 1999. С. 296. КонсультантПлюс: примітка. Монографія М.І. Брагінського, В.В. Витрянского "Договірне право. Загальні положення" (Книга 1) включена до інформаційного банку відповідно до публікації - М.: Видавництво "Статут", 2001 (видання 3-е, стереотипне). У даній роботі немає можливості докладно розглянути проблему класифікації умов договору. Наведемо лише думку О.С. Іоффе, яке досить повно відображає позицію, що переважала в цивільно-правовій доктрині тієї пори. О.С. Іоффе вважав, що "немає необхідності включати звичайні умови в договір, так як вони сформульовані в законі або інших нормативних актах, і, оскільки контрагенти погодилися укласти даний договір, вони тим самим визнаються що висловили згоду підкоритися тим умовам, які за законом поширюються на договірні відносини відповідного виду або на всі договори взагалі ". В якості випадкових О.С. Іоффе розумів також умови, які "не мають значення для укладення договору ... випадкові умови можуть виникнути і придбати юридичну дію тільки в тому випадку, якщо вони будуть включені в самий договір" "*". --- "*" Іоффе О.С. Радянське цивільне право: Курс лекцій. Загальна частина. Право власності. Загальне вчення про зобов'язання. Л., 1958. С. 387 - 388. Таким чином, під "звичайними" умовами договору розумілися по суті вимоги законодавства, що висуваються до змісту договору; "випадковими" визнавалися умови, що не відносяться до "істотним" умовами даного договору (включені в його текст), які до того ж не регулювалися правовими нормами . В даний час така позиція не грунтується на чинному законодавстві. Імперативні норми, що містять вимоги, що пред'являються до договорів певного типу, являють собою зовнішні по відношенню до сторін правила поведінки, які не можуть бути предметом їхньої угоди, а стало бути, і умовами договору, що укладається. Такі правила знаходяться за рамками поняття "договір", їх роль зводиться до того, що договір повинен відповідати імперативним нормам законодавства, які у час його ув'язнення (ст. 422 ЦК). Що стосується "випадкових" умов договору, то чинний порядок укладання договору виключає можливість потрапляння таких у текст договору. Якщо умова включається в оферту, то, отже, сторона-оферент заявляє про те, що по цій умові має бути досягнуто згоди сторін. Акцепт повинен бути повним і беззастережним, в іншому випадку (акцепт на інших умовах) колишня оферта анулюється, а акцепт на інших умовах вважається новою офертою (ст. 438, 443 ЦК). Таким чином, в тексті договору не може бути жодної умови, щодо якої можна було б сказати, що жодна зі сторін не заявляла про те, що по даній умові має бути досягнуто згоди. Про практичної марності доктринального поділу умов договору на істотні, звичайні і випадкові свідчать, зокрема, спроби застосування даної концепції до договору довірчого управління майном. Так, Л.Ю. Міхєєва, крім істотних умов договору довірчого управління майном, слідуючи доктрині, спробувала виділити звичайні і випадкові умови цього договору. У результаті в число звичайних попалися наступні "умови": "1) передача майна в довірче управління не тягне переходу права власності на нього до довірчого керуючого; 2) звичайним умовою є коло дій, який може здійснювати керуючий ..; 3) угоди відбуваються від імені довірчого керуючого з обов'язковим зазначенням на те, що він діє в якості керуючого ..; 4) довірчий керуючий не може привласнювати вигоди від управління майном; 5) майно, передане в управління, існує відокремлено ..; 6) керуючий зобов'язаний звітувати перед засновником і вигодонабувачем про свою діяльність ..; 7) довірчий керуючий виконує свої зобов'язання особисто ..; 9) керуючий завжди має право на відшкодування йому витрат, понесених при довірчому управлінні майном ... " "*" І т.п. --- "*" Міхєєва Л.Ю. Указ. соч. С. 86 - 87. КонсультантПлюс: примітка. Текст монографії Л.Ю. Михеевой "Довірче управління майном. Коментар законодавства" включений в інформаційний банк станом на 23.08.2001. Як бачимо, вийшов якийсь звід законодавчих вимог, що містяться в гл. 53 ГК, на жаль, не має ніякого відношення до умов конкретних договорів довірчого управління майном, що укладаються сторонами. Аналогічна аналітична робота була проведена Л.Ю. Михеевой і щодо так званих випадкових умов договору довірчого управління майном. До числа таких "випадкових" умов, які сторони можуть передбачити в договорі, Л.Ю. Міхєєва запропонувала, зокрема, віднести наступні: "1) коло дій, які вправі здійснювати довірчий керуючий ..; 2) коло обов'язків керуючого ..; 4) повноваження керуючого на передачу управління іншій особі; 5) забезпечення виконання керуючим його обов'язків .. ; 7) термін повідомлення іншої сторони про відмову від договору, який встановлений законом на три місяці, але може бути змінений угодою сторін ... " "*". --- "*" Міхєєва Л.Ю. Указ. соч. С. 89 - 90. КонсультантПлюс: примітка. Текст монографії Л.Ю. Михеевой "Довірче управління майном. Коментар законодавства" включений в інформаційний банк станом на 23.08.2001. Наведені Л.Ю. Михеевой "випадкові" умови договору, безумовно, корисні і можуть бути рекомендовані для включення у всякий договір довірчого управління майном. Однак потрапити в текст договору зазначені умови можуть єдиним способом - шляхом прийняття пропозиції однієї зі сторін (оферта, акцепт на інших умовах) її контрагентом за договором. Але, роблячи таку пропозицію, відповідна сторона тим самим заявляє про те, що за цією пропозицією повинна бути досягнута угода. Інакше навіщо ж робити пропозицію? Таким чином, ці "випадкові" умови можуть потрапити в текст договору тільки в якості його істотних умов. Можна заперечити, що при такому підході з'являється реальна загроза втратити категорію істотних умов договору. Представляється, проте, що сенс цієї категорії полягає в тому, що істотні умови (на відміну від інших умов договору) зачіпають істота зобов'язань, які при відсутності будь-якого з істотних умов не можуть існувати. Дана обставина виявляє себе у двох видах наслідків: по-перше, якщо сторони не досягли угоди щодо одного з істотних умов, договір визнається неукладеним, по-друге, якщо одна з істотних умов визнано недійсним, це вражає весь договір. Відсутність у тексті договору інших умов, не визнаних істотними (тобто не зачіпають суті зобов'язання), не тягне визнання договору неукладеним, оскільки зобов'язання може існувати і без цих умов. А у разі недійсності умов договору йдеться лише про визнання угоди частково недійсною, що не дивує весь договір. Наприклад, відсутність у тексті договору довірчого управління майном умови про забезпечення виконання зобов'язань довірчим керуючим (на відміну від умови, якими визначається склад майна, переданого в довірче управління) не впливає на долю договору. Якщо ж сторони включили в договір така умова, але при цьому допустили порушення вимог законодавства (скажімо, довірчий керуючий передав у заставу майно, що належить третій особі), то договір довірчого управління майном продовжуватиме діяти, але без дійсного умови про забезпечення зобов'язань довірчого управління запорукою . У цьому випадку подальшу долю договору визначатиме засновник довірчого управління, у якого з'явиться право вимагати розірвання договору у зв'язку з порушенням довірчим керуючим його умови про надання заставного забезпечення. Особливістю договору довірчого управління майном є те, що він відноситься до категорії реальних договорів. Дана обставина означає, що сам по собі факт досягнення сторонами угоди в необхідної письмовій формі з усіх істотних умов цього договору ще не може служити підставою для визнання договору укладеним. Для цього потрібно, щоб засновник управління передав передбачене договором майно довірчого керуючого, оскільки реальний договір вважається укладеним саме з моменту передачі відповідного майна (п. 2 ст. 433 ЦК). Таким чином, підставою виникнення правовідносин, пов'язаних з довірчим управлінням майном, є складний юридичний склад, що включає в себе два юридичних факту: укладення сторонами письмової угоди з усіх істотних умов договору і фактичну передачу майна, що є об'єктом цього договору, довірчого керуючого. У випадках, коли в якості об'єкта довірчого управління використовується нерухоме майно, юридичний склад, що є підставою виникнення даного зобов'язання, ще більш ускладнюється за рахунок додаткового юридичного факту - державної реєстрації передачі майна в довірче управління. Правда, дана обставина не перетворює реальний договір довірчого управління майном в консенсуальної, "враховуючи спеціальні правила, які пред'являються законодавством до його форми", як це прийнято вважати в юридичній літературі "*". --- "*" Див: Єфімова Л.Г. Указ. соч. С. 619; див. також: Коментар до цивільного кодексу Російської Федерації, частини другий (постатейний). Вид. 3-е / Відп. ред. О.Н. Садиков. М., 1998. С. 605. КонсультантПлюс: примітка. Коментар до Цивільного кодексу Російської Федерації (частини другої) (під ред. О.Н. Садикова) включений до інформаційного банку відповідно до публікації - М.: Юридична фірма КОНТРАКТ, Видавнича група ИНФРА-М-НОРМА, 1997. Відповідно до ст. 1017 (п. 2) ГК передача нерухомого майна в довірче управління підлягає державній реєстрації в тому ж порядку, що і перехід права власності на це майно. Отже, в силу зазначеної відсильною норми до правовідносин з передачі в довірче управління нерухомого майна підлягають застосуванню норми про державну реєстрацію переходу права власності на нерухомість до покупця за договором продажу нерухомого майна (ст. 551 ЦК). Згідно з зазначеними нормами державної реєстрації підлягає не договір продажу нерухомості, а саме перехід права власності на цю нерухомість від продавця до покупця (п. 1 ст. 551 ЦК). При цьому принципове значення має норма про те, що виконання договору продажу нерухомості сторонами до державної реєстрації переходу права власності не є підставою для зміни їх відносин з третіми особами (п. 2 ст. 551 ЦК). Дане положення означає, що, оскільки сам договір продажу нерухомості не потребує державної реєстрації, він набирає чинності для його сторін безпосередньо з моменту підписання договору. Зазначений договір є консенсуальним, тому передача продавцем нерухомості покупцю являє собою виконання ним своїх зобов'язань за договором. Однак до моменту державної реєстрації переходу права власності до покупця формально (для третіх осіб) власником майна залишається продавець, з чого і повинні виходити інші учасники майнового обороту, скажімо, кредитори продавця, які аж до державної реєстрації переходу права власності до покупця можуть звернути стягнення за зобов'язаннями продавця на нерухомість, що є об'єктом договору продажу. Відмінність договору довірчого управління нерухомим майном від договору продажу нерухомості полягає в тому, що він носить реальний характер, тому передача нерухомості довірчого керуючого не є виконанням даного договору, а повинна кваліфікуватися як юридичний факт, необхідний для вступу договору в силу. Але оскільки мова йде про такий об'єкт довірчого управління, як нерухомість, передача відповідного майна довірчого керуючого може вважатися що відбулася лише в момент її державної реєстрації. Однак ця обставина ніяк не впливає на реальний характер договору довірчого управління майном, включаючи нерухомість. Просто якщо йдеться про нерухоме майно, договір довірчого управління, так само як і у всіх інших випадках, вважається укладеним не з моменту його підписання сторонами, а після передачі майна довірчого керуючого, з тією лише різницею, що така передача засвідчується державною реєстрацією. Ще одна особливість довірчого управління нерухомим майном, порівняно з продажем нерухомості, полягає в тому, що, навіть застосовуючи норми про державну реєстрацію переходу права власності на нерухомість, не слід забувати, що передача майна в довірче управління не позбавляє засновника права власності на це майно , а лише обтяжує відповідну нерухомість правами довірчого керуючого і підлягає державній реєстрації саме в цій якості, як обтяження права власності засновника довірчого управління. Саме з цього виходить Федеральний закон "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним" "*", який визначає довірче управління як обмеження (обтяження) прав на нерухомість. Як правильно відзначає Л.Ю. Міхєєва, "процедура державної реєстрації полягає у внесенні до Єдиного державного реєстру (підрозділ III) відомостей про таке обмеження (обтяження), заснованих на відповідному договорі довірчого управління (ст. 30 Закону)" . --- "*" Збори законодавства Російської Федерації. 1997. N 30. Ст. 3594. Міхєєва Л.Ю. Указ. соч. С. 82. КонсультантПлюс: примітка. Текст монографії Л.Ю. Михеевой "Довірче управління майном. Коментар законодавства" включений в інформаційний банк станом на 23.08.2001. І нарешті, остання відмінність довірчого управління нерухомістю від продажу нерухомого майна (в частині державної реєстрації передачі майна) складається у встановлених законом наслідки недотримання вимог про державну реєстрацію передачі нерухомості. Оскільки договір продажу нерухомості сконструйований за моделлю консенсуального договору, не потребує державної реєстрації та набирає чинності (для продавця і покупця) з моменту його підписання, а державної реєстрації підлягає лише перехід права власності до покупця, відсутність такої державної реєстрації не може спричинити за собою недійсність самого договору продажу нерухомості, а породжує лише те наслідок, що до державної реєстрації покупець не може вважатися власником придбаного ним об'єкта нерухомості. Такий підхід застосовується і в судово-арбітражній практиці. Так, у Постанові Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації від 25 лютого 1998 р. N 8 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності та інших речових прав" є роз'яснення, згідно з яким відсутність державної реєстрації переходу права власності на нерухомість не є підставою для визнання недійсним договору продажу нерухомості (п. 14) "*". --- "*" Див: Постанови Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації, прийняті з квітня 1992 року по листопад 2000 / / Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. Спеціальний додаток до N 1. Січень 2001 С. 99. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "4. Форма і істотні умови договору" |
||
|
||