| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6.2. Генезис права |
||
|
Право з'явилося на межі переходу суспільства зі стану дикості і варварства до цивілізації. З тих пір будь-яке більш-менш цивілізоване суспільство постійно породжує право, а потім і держава, покликана його охороняти. Генезис права відбувався і відбувається під впливом принаймні трьох факторів: - соціально-культурного; - соціально-економічного; - класово-політичного. 1. Людське суспільство, обумовлене спільної свідомою діяльністю людей, не може існувати і розвиватися як світ тварин, лише на основі примітивних інстинктів, воно - спільнота людей - вимагає особливих, соціальних регуляторів поведінки. На перших порах, поки ще індивід не виділяв себе з первісного стада, для вираження якоїсь соціальності достатньо було ряду заборон, тотемів, близьких за своїм походженням до природним вимогам підтримки самого роду людського, наприклад заборони кровозмісного шлюбу, який різко погіршував здорову спадковість. Надалі, у міру зростання свідомості і ускладнення спільної діяльності, соціальних зв'язків, формування особистості, стало можливим і необхідним доповнити заборони покладанням на кожного деяких обов'язків у вигляді морального обов'язку перед іншими людьми і перед спільнотою - поява моралі як норм, що містять моральні обов'язки, було найбільшим революційною подією на етапі переходу до цивілізації. До числа таких обов'язків ставився, ймовірно, борг підтримки вогню, участі в полюванні і т.п. Однак заборони та обов'язки мало сприяли самодіяльності людини. Подальше зростання свідомості і ускладнення соціальних зв'язків, потреби в динамізмі співтовариства і формування самостійної особистості сприяли збагаченню регулювання поведінки шляхом визнання соціумом певної частки свободи людини, що стало найбільш важливою умовою для розвитку людської особистості, різкої активізації її індивідуальної діяльності та підвищення темпів розвитку спільноти, її прямого входження на щабель цивілізації. Поява права як сфери свободи означало не менше крупну революцію, ніж поява моральності, а з точки зору самостійної активності особистості дало їй куди більше можливостей, реалізація яких залежала, звичайно, і від рівня культури, духовності, моральних принципів людини і від того середовища, в якій він жив і творив, від характеру матеріальних відносин. Таким чином, право як регулятор, визначник поведінки людей включило в себе і заборони, і обов'язки, але з його появою вирішальним стимулятором поведінки стала свобода людської діяльності у власному інтересі, що не розходиться з цікавістю спільноти. У певному сенсі право виявляється цивілізованим засобом розрізнення, визнання та узгодження інтересів, реалізація яких нині забезпечена гарантованим правом масштабом (мірою) волі: за принципом дозволеності, що не забороненого законом; за принципом рівності всіх перед законом і судом; за принципом презумпції невинності і відповідальності тільки за провину; за принципом обмеження влади правом і законом. Інша річ, що на ранніх ступенях цивілізації раби не були суб'єктами права, що пізніше існували станове право і привілеї, що формальне рівність громадян перед судом і законом грубо порушувалося, навіть будучи проголошено політичним державою, які прийшли на зміну феодалізму. По суті становлення правової державності тривало на Заході не менш двох століть. 2. Іншим фактором генезису права опинилася економіка, а точніше, відносини власності. Вони-то і зіграли роль фактора, що підтримує соціально-культурний, людський фактор. Справа в тому, що свобода особистості повинна була знайти свою матеріальну основу, і вона її отримала у зв'язку з появою приватної власності, що стала результатом суспільного розподілу праці та обміну товарами. Саме поділ праці, власність і товарні відносини зумовили найглибшу революцію в сфері матеріальних відносин, яка підірвала первісно-общинний лад і вивела людство на рівень цивілізації, остаточно покінчив зі стадіями дикості і варварства. Відносини власності виявилися неодмінною і стабільною формою виробничих відносин, що стимулювали зростання продуктивних сил. Але відносини власності, майнові, товарно-ринкові, вартісні відносини - це типово правові відносини, що мають економічний зміст. У товарних відносинах діють самостійні, рівні між собою власники, які здійснюють еквівалентний (справедливий) обмін товарами. Товарні відносини - це зв'язок суб'єктів, які мають свободою вибору поведінки покупця (продавця) і рівним правовим статусом осіб, що володіють власністю (речами, грошима). Свобода, рівність, справедливість характеризують ці відносини як зв'язок прав і обов'язків індивідів (їх організацій - юридичних осіб), тобто як фактичні відносини правового характеру. Поза і крім права відносини власності не існують, але можна сказати і так, що поза володіння власністю людина не може повною мірою реалізувати свою свободу. Не дивно, що саме з появою власності на засоби виробництва і його результатів завершується становлення вільної особистості. Розвинені товарні, ринкові відносини, можна сказати, "виштовхують" до життя право і ставлять правовідносини власності під цивілізовану захист з боку закону і суду, тобто публічної влади, держави. І ці правовідносини, права та обов'язки їх суб'єктів виявляються такими, які характер економіки, природа людської особистості, ступінь розвитку того й іншого, а не такими, як цього довільно, за своїм бажанням, хотіла б публічна влада. Навпаки, остання в кінцевому рахунку санкціонує такі права і свободи, які передбачає панівний спосіб виробництва. Влада відповідає інтересам і потребам людей, що беруть участь у виробництві, тій частці свободи людини, яка потребна для ефективності даного виробництва, для даного рівня його техніки та професійності, культури, свободи, самостійності того, хто нею користується. 3. Додатковим, існуючим лише тимчасово, на деякому відрізку цивілізації, фактором генезису права є класова структура соціуму, або його національно-етнічна роз'єднаність. Відразу зауважимо, що загальнолюдські цінності, які відображає і закріплює право, само представляючи одну з цих загальносоціальних цінностей, - ці цінності в сучасному цивілізованому суспільстві об'єктивно повинні займати переважаюче місце. Проте оскільки і до теперішнього часу навіть у розвинених країнах мають місце класово-і національно-групові, локальні інтереси, виключити їх вплив на право і держава, його охороняє, не можна. Вступ людства в еру цивілізації вивільнило людей з дикості і варварства, повної залежності від природи і жорстких умов напівголодного існування: будь-які описи "золотого століття" первісного існування людей - домисел, результат ідеологізації далекого минулого. Звичайно, наші далекі предки заплатили за вступ до мало-мальськи цивілізовані відносини сторицею, але не стільки відмовою від колишнього стану поневірянь, бід і страхів, від вигаданої пізніше "свободи", від нібито існувала "справедливості" і бездоганною моралі, скільки тим, що розкладання століттями що тривав ладу безправ'я і примітивного позаособистісного стадного і родоплемінного буття привело не тільки до корінної зміни умов життєдіяльності людей, до небувалого для тих часів зльоту духовної та матеріальної культури, до звільнення людини від минулих традицій, міфів і забобонів, а й до наступу ери майнової нерівності, розколу суспільства на класи, соціальні й етнічні ворожі групи, а пізніше - до міжнаціональних конфліктів, поділу на окремі держави, розв'язували між собою загарбницькі війни, поневолювати цілі народи. Класові і національні протиріччя, релігійні гоніння, ідеологізація життя цілих поколінь були наслідком не тільки глибинного майнової нерівності, але і гострої нетерпимості до чужого способу мислення і життя, що не зниклих залишків племінних чвар, нераскрепощенності особистості, рабської психології. Антагонізм інтересів штовхав до усунення конфліктів цивілізованим шляхом, за допомогою закону і суду, за допомогою права, здатного за своєю природою до забезпечення свободи дії в рамках узгодження протилежних потреб і устремлінь. У тій мірі, в якій на певному щаблі розвитку суспільства в тих чи інших регіонах чи країнах протиріччя виявлялися непримиренними, закон і суд виявлялися безпорадними, природа права спотворювалася, деформувалася, державний примус, закон і суд використовувалися для захисту інтересів пануючих соціальних сил, для придушення класових та інших противників, обмеження їх свободи, а то і їх фізичного винищення шляхом масових репресій. Держава при цьому також втрачало свою початкову природу, перетворювалося на необмежену законом диктатуру. Політика держави виявлялася не пов'язаної правом. Таким чином, можна стверджувати, що якщо непримиренні класові (національні, регіональні та інші) протиріччя і були чинником правогенеза і политогенеза, то цей фактор генерував право і держава в їх спотвореному вигляді, не відповідали їх природі і загальносоціального призначенню. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 6.2. Генезис права " |
||
|
||