ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
А.А. МІШИН. Конституційне (державне) право зарубіжних країн, 2008 - перейти до змісту підручника

§ § § § 1. Імпічмент


Найпотужнішим, але й одночасно рідко вживаним знаряддям впливу на виконавчу владу в руках Конгресу є імпічмент, який був запозичений американцями з парламентської практики Англії. За Конституцією імпічмент являє собою судову процедуру, порушувану і здійснювану обома палатами Конгресу щодо федеральних цивільних посадових осіб. Суб'єктами відповідальності є Президент, віце-президент і всі інші цивільні посадові особи Сполучених Штатів. Отже, ця процедура не поширюється на посадових осіб військового відомства. Виключаються з кола суб'єктів імпічменту також депутати Палати представників і Сенату, т.к. розд. 5 ст. I наказує: "Кожна палата сама є суддею правомірності виборів, результатів голосування та кваліфікації своїх членів ... Кожна палата ... може карати своїх членів за порушує порядок поведінку і за згодою двох третин виключати їх зі свого складу".
Процедура імпічменту не застосовується до приватних осіб, проте знаходиться у відставці посадова особа не користується імунітетом від імпічменту за дії, вчинені ним під час перебування на посаді <43>. Вельми мізерна практика показує, що фактично процедура імпічменту застосовувалася або збуджувалася тільки відносно президентів і федеральних суддів.
--------------------------------
<43> Tribe LH American Constitutional law. N.Y., 1978. P. 216.
До цих пір ні теорія, ні практика не вирішили остаточно питання про підстави для притягнення до процедури імпічменту. Згідно розд. 4 ст. II Конституції такими підставами є "державна зрада, хабарництво чи інші тяжкі кримінальні злочини і місдімінором". З цього переліку злочинів, які підлягають покаранню в порядку імпічменту, в Конституції визначається тільки зрада. Розд. 3 ст. III говорить: "Державною зрадою Сполученим Штатам вважається тільки ведення війни проти них або приєднання до їх ворогам, а також надання ворогам допомоги та підтримки".
Поняття "хабарництво" ніколи не викликало сумнівів, тому що воно досить однозначно витлумачено в американському праві. Більш складно йде справа з поняттями "тяжкий кримінальний злочин або мисдиминор". Сюди відносяться: зловживання довіреними сумами, зловживання офіційною владою, нехтування посадовими обов'язками, посягання на законодавчі прерогативи або їх образа і корупція.
В американській літературі неодноразово висловлювалися думки про те, що конституційні підстави імпічменту, навіть при їх точної інтерпретації, не можна вважати вичерпними. Ці підстави зводяться тільки до кримінальних злочинів. Проте можливі ситуації, коли імпічмент може бути збуджений за дії, що не містять у собі складу злочину. Багато американські юристи вважають, що підставою для порушення імпічменту може послужити будь-який вчинок Президента, що підриває довіру до федеральному Уряду <44>. Деякі автори вважають, що для імпічменту досить звинувачення в некомпетентності, поганому управлінні, моральному невідповідність займаній посаді. Цікаві думки були висловлені в редакційній статті газети "Нью-Йорк таймс" в розпал Уотергейтського скандалу: "Злочини, за які посадова особа може бути притягнута до відповідальності в порядку імпічменту, поділяються на дві основні категорії: це політичні злочини, пов'язані з антиконституційним зловживанням президентської владою або антиконституційним обмеженням прерогатив Конгресу, і злочини, які носять скоріше кримінальний характер і стосуються таких правопорушень, які - якби йшлося про звичайний громадянин - могли б спричинити за собою кримінальне переслідування, але, коли йдеться про Президента США, тягнуть за собою імпічмент "<45>. За змістом сказаного газета аж ніяк не виключає можливості порушення імпічменту за моральними підставами.
--------------------------------
<44> The law of Presidential impeachment. N.Y., 1974.
<45> The New York Times. 1973. Nov. 29.
В історії США лише два президента стали об'єктами застосування процедури імпічменту. У 1867 р. Палата представників порушила процедуру імпічменту щодо Президента Ендрю Джонсона на тій підставі, що він у порушення положень Акту про тривалість перебування на посаді 1867 р., визнаного згодом неконституційним, спробував усунути з посади військового міністра Едвіна Стентона. Для визнання Е. Джонсона винним у Сенаті не вистачило одного голосу. Вже тоді подібне обвинувачення не розглядалося як чисто кримінальний злочин. Член Палати представників Джон Брінгем, який очолював групу ініціаторів імпічменту, писав в 1868 р.: "Достатнім для імпічменту тяжким злочином або місдімінором є таке, яке за своєю природою і наслідків підриває основні й істотні принципи уряду або завдає значної шкоди громадським інтересам і, таким чином , може полягати в порушенні Конституції, закону, офіційної присяги, обов'язків, скоєних за допомогою дії або бездіяльності або, без порушення позитивного права, за допомогою зловживання дискреційними повноваженнями з низинних спонукань або для низинних цілей "<46>. Мова, отже, йде не про звичайні тяжких злочинах і мисдиминор, підсудних судам загальної юрисдикції, а про особливі злочини та мисдиминор, сполучених з посяганням на конституційну і звичайну законність і інші об'єкти, перелічені в наведеній цитаті. Особливо цікава остання частина цитати, де говориться про тяжкі злочини і мисдиминор, не сполучених з порушеннями позитивного права. Таким чином, маються на увазі все-таки моральні проступки.
--------------------------------
<46> Trial of President Andrew Johnson. N.Y., 1868. P. 157.
Достатній матеріал для роздумів про підстави імпічменту дає діяльність юридичного комітету Палати представників, який сформулював статті імпічменту щодо Президента Річарда Ніксона. Як зазначає Л. трайб, "ці три запропоновані статті імпічменту, схвалені комітетом 27, 29 і 30 липня 1974 р., являють собою специфічну ілюстрацію сучасного розуміння того, що складає тяжкий кримінальний злочин і місдімінором" <47>. Юридичний комітет прийшов до переконання, що Президент Р. Ніксон заслуговує "імпічменту, суду та усунення з посади", тому що він перешкоджав здійсненню правосуддя, а також особисто і через своїх підлеглих і агентів заважав проведенню слідства по Уотергейтській справі, намагався прикрити, захистити і позбавити від відповідальності обвинувачуваних, приховував їх незаконну таємну діяльність. У другій статті імпічменту юридичний комітет звинуватив Р. Ніксона в тому, що він у порушення своєї конституційної присяги і всупереч своєму конституційному обов'язку "піклуватися про те, щоб закони належним чином виконувалися" "намагався в порушення конституційних прав громадян отримати через Управління по внутрішнім доходах конфіденційну інформацію ... для цілей, не передбачених законом ... "; в порушення конституційних прав громадян в незаконних цілях використовував Федеральне бюро розслідувань, Секретну службу та інших посадових осіб; створив секретне розвідувальний підрозділ у відомстві Президента, яке частково фінансувалося за рахунок фондів виборчої кампанії і займалося таємницею протизаконною діяльністю, перешкоджало здійсненню правосуддя; незаконно використовував свої повноваження для втручання у діяльність виконавчих агентств; перешкоджав законним розслідувань, які виконуються виконавчими, судовими та законодавчими органами.
--------------------------------
<47> Tribe LH American Constitutional law. N.Y., 1978. P. 218.
У третій статті імпічменту юридичний комітет встановив, що Президент Р. Ніксон відмовився надати комітету необхідну їм інформацію і документацію, не підкорився судовим повістками і тим самим перешкодив Палаті представників здійснювати свої конституційні функції щодо порушення відносно його процедури імпічменту <48>.
--------------------------------
<48> Повний текст статей імпічменту див.: Gunther G. Cases and materials on Constitutional law. N.Y., 1975.
Таким чином, тільки в ст. I і частково в ст. II імпічменту містяться звинувачення, які можуть розглядатися як порушення Президентом федерального кримінального законодавства.
У загальних рисах процедура імпічменту визначається ст. I Конституції. У розділі 2 сказано, що тільки Палата представників має право порушувати переслідування в порядку імпічменту. Більш докладно говориться про імпічмент в розд. 3: "Сенат має виключне право розглядати всі справи в порядку імпічменту. Засідаючи з цією метою, сенатори приносять присягу або дають урочисту обіцянку. Коли розглядається справа Президента Сполучених Штатів, головує Головний суддя; жодна особа не може бути визнана винною без згоди двох третин присутніх сенаторів. Вирок у справах імпічменту обмежується відстороненням від посади і позбавленням права займати і виконувати яку-небудь почесну, офіційну або приносить дохід посаду на службі Сполучених Штатів. Однак особа, засуджена в такий спосіб, тим не менш може відповідно до закону підлягати притягненню до кримінальної відповідальності, суду і покаранню за вироком суду ".
Процедура імпічменту щодо Президента, віце-президента та інших федеральних посадових осіб починається з внесення до Палати представників резолюції про імпічмент. Резолюція передається або в юридичний комітет палати, або у спеціальний комітет, який розглядає пред'явлені звинувачення з точки зору їх значимості та обгрунтованості. Якщо комітет схвалює резолюцію, він передає її на розгляд самої Палати представників, яка в якості "Великої загальнонаціональної камери віддання до суду" простою більшістю голосів приймає статті імпічменту і направляє їх Сенату для вирішення справи по суті. Сенат не може відхилити статті імпічменту, він зобов'язаний прийняти справу до розгляду в якості "Високого суду імпічменту". У разі розгляду справи Президента головує в Сенат не віце-президент, а голова Верховного суду. Правила процедури, яка в цілому аналогічна судової, встановлюються головою, але можуть бути змінені за рішенням більшості сенаторів. Президент та інші особи, які підлягають імпічменту, при судоговорінні можуть самі бути присутнім в Сенаті або їх представляють атторнеи. Після розгляду доказів, допиту свідків і заслуховування думок сторін Сенат таємним голосуванням вирішує питання про винність. Для винесення обвинувального вердикту необхідно дві третини голосів присутніх і голосуючих сенаторів. Покарання у разі визнання винним полягає в усуненні з посади, але засуджений потім може бути притягнутий до відповідальності судами загальної юрисдикції.
На всіх федеральних посадових осіб, підданих процедурі імпічменту і визнаних винними, не поширюється президентське право помилування. Це право застосовується тільки до тих осіб, щодо яких винесено вирок судом загальної юрисдикції. З цієї точки зору являє інтерес дивне і неконституційне рішення, прийняте Президентом Дж. Фордом 8 вересня 1974 Воно "обрушилося, як бомба, на сонну американську публіку" <49>. Справа в тому, що в ході слухань і розслідувань Уотергейтського справи з'ясувалося, що Р. Ніксон здійснив значне число не лише посадових зловживань, а й самих ординарних кримінальних злочинів. У зв'язку з цим виникло питання про притягнення його до судової відповідальності у загальному порядку незалежно від того, буде він визнаний винним Сенатом чи ні. Вимушений відхід у відставку Р. Ніксона з посади президента присік процедуру імпічменту, але залишив відкритим питання про його кримінальної відповідальності.
--------------------------------
<49> Kurland Ph. Op. cit. P. 136.
Будучи віце-президентом, а також після вступу на посаду президента Дж. Форд висловлювався проти помилування Р. Ніксона, посилаючись на те, що "американський народ цього не потерпить". На своїй прес-конференції 28 серпня 1974 Дж. Форд в повній відповідності з американським конституційним правом заявив, що питання про помилування Р. Ніксона не може бути вирішене до тих пір, поки суд не зробить відносно його відповідних дій. І проте через десять днів він, всупереч Конституції, своїм рішенням звільнив Р. Ніксона від має місце бути кримінальної відповідальності.
Важко сказати, чи стане це безпрецедентне рішення зразком для інших президентів в аналогічних ситуаціях і як воно буде витлумачено колом осіб, до яких воно може бути застосоване. У всякому разі, це рішення є не тільки свідченням недалекоглядності Дж. Форда, а й зайвим доказом того, що президенти можуть приймати самі несподівані рішення, нітрохи не узгоджуються з Основним Законом.
До Уотергейтського скандалу імпічмент майже одностайно вважався сплячою прерогативою Конгресу, практично мало значущою. До інциденту з Р. Ніксоном імпічмент застосовувався 13 разів і лише в чотирьох випадках піддані цій процедурі були визнані Сенатом винними і відсторонені від займаних ними посад. З 13 федеральних посадових осіб, щодо яких була порушена процедура імпічменту, один був сенатором, один військовим міністром, один президентом, а 10 були федеральними суддями <50>. Таким чином, імпічмент у руках Конгресу виявився зброєю, яке більше використовувалося проти судової влади, ніж проти виконавчої. Однак це аж ніяк не означає, що імпічмент не може бути використаний Конгресом для результативного впливу на виконавчу гілку влади. Слід мати на увазі, що імпічмент являє собою надзвичайно громіздку процедуру, яка на тривалий час може паралізувати звичайну діяльність законодавчого органу країни. Якщо ж ця процедура збуджена проти Президента, то паралізованими на час можуть виявитися обидві гілки влади, а частково і судова. Тому оцінювати ефективність імпічменту в рамках системи стримувань і противаг слід не з точки зору частоти його застосування (14 разів за 195 років), а з точки зору можливості його використання в критичних ситуаціях. У 1974 р. процедура імпічменту не була доведена до кінця, але Р. Ніксон пішов з посади президента. Імпічмент, подібно праву президентського вето, є зброя стратегічне, а не тактичне. Тому він, перебуваючи втуне, проте впливає на поведінку глави виконавчої гілки влади і всіх тих вищих федеральних посадових осіб, які потенційно можуть стати його жертвами.
  --------------------------------
  <50> Impeachment and the US Congress. Congressional Quarterly. 1974. Mar. P. 8, 9.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ § § § 1. Імпічмент"
  1.  § 7. Політичний режим сучасної Росії
      Виходячи з названих ознак того чи іншого режиму, можна констатувати, що сучасна політична дійсність в Росії більше асоціюється з авторитарно-бюрократичним режимом, хоча і характеризується певними зовнішніми, формальними атрибутами демократії. Звичайно, було б неправильно заперечувати і деякі досягнення проведених реформ, перш за все пов'язані з рядом таких
  2.  § 8. Принципи правової держави
      З визначення правової держави можна виділити два головних принципи (дві сторони сутності) правової держави: 1) найбільш повне забезпечення прав і свобод людини і громадянина (соціальна сторона), 2) найбільш послідовне зв'язування за допомогою права політичної влади, формування для державних структур режиму правового обмеження (формально-юридична сторона).
  3.  § 3. Основні пріоритети російської правової політики
      Пріоритетів в сучасній російській правовій політиці багато. Під пріоритетами в даному випадку розуміються першочергові завдання, проблеми, питання, які необхідно вирішувати зараз і в найближчій перспективі. До найбільш загальних з них відносяться такі, як формування правової держави, громадянського суспільства, вдосконалення законодавства та практики його застосування, зміцнення принципів
  4.  6.2. Статус суддів і організація діяльності Конституційного Суду РФ
      Федеральний конституційний закон «Про Конституційний Суд Російської Федерації» закріпив особливе правове становище Конституційного. Суду РФ, що знайшло відображення і в регулюванні порядку відбору кандидатів, процедури їх призначення на посаду суддів і гарантії їх незалежності при виконанні покладених повноважень. Суддею Конституційного Суду РФ може бути громадянин Російської Федерації,
  5.  6.3. Повноваження Конституційного Суду РФ
      Відповідно до ст. 128 Конституції РФ і ст. 3 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації» Конституційний Суд РФ наділений повноваженнями, що забезпечують захист основ конституційного ладу,-основних прав і свобод людини і громадянина, верховенства і прямої дії Конституції РФ на всій території країни. Приводом для розгляду справи вважається звернення
  6.  9.3. Поняття і види державних службовців
      У юридичній літературі неодноразово робилися спроби визначити поняття «державний службовець». В результаті більшість авторів дійшли висновку, що цей термін слід трактувати як в широкому, так і у вузькому сенсі. У широкому сенсі державний службовець - це професійний працівник будь-якої державної організації: органу, установи, підприємства, а у вузькому - це професійний
  7.  14. Виявлення прихованої істини: перехресний допит
      Перехресний допит - кращий спосіб з'ясувати повну правду. У старих телевізійних фільмах ми бачимо, як великий Перрі Мейсон проводить перехресний допит, на закінчення якого свідок схоплюється з криком «Так, я це зробив!», А також яскраві сучасні варіанти цього сценарію - Цікаві, але нереальні. І суд, і публіка вважають вдалий перехресний допит досягненням, гідним звання
  8.  Контрольні запитання до розділу 12
      1. Конституційний принцип поділу влади. 2. Еволюція теорії поділу влади на північноамериканському континенті. 3. Співвідношення конституційного принципу поділу влади та принципу стримувань і противаг. 4. Значення судової влади в системі поділу влади. 5. Механізм взаємодії виконавчої та законодавчої влади в рамках системи стримувань і противаг. 6.
  9.  § § § 2. Повноваження законодавчої влади
      Принцип протистояння законодавчої і виконавчої влади, покладений в основу системи стримувань і противаг, знайшов своє вираження у відомій симетрії повноважень, властивих протистояли і одночасно співпрацюють властям. Аналізу законодавчого вето слід предпослать наступну загальнотеоретичну посилку. З точки зору формально-юридичної глава виконавчої гілки влади під
  10.  § § § 1. Односторонні повноваження глави виконавчої влади
      Найважливішими односторонніми повноваженнями глави виконавчої влади, застосування яких не пов'язане з позитивним участю Конгресу, є право вето, привілей виконавчої влади та право відсторонення вищих федеральних посадових осіб від посади. Право вето досить докладно регламентується в розд. 7 ст. I Конституції. Основний зміст даного конституційного положення
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка