| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
9.3. Поняття і види державних службовців |
||
|
Основними ознаками державного службовця є: - посаду в державних органах та їх апараті; - професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави; - отримання за це заробітної плати за рахунок державних коштів. До державних службовців не належать особи, які проходять стажування в державних органах, оскільки вони не займають посад у цих органах а тільки претендують на них. Важливе практичне значення має питання моменту виникнення статусу державного службовця (з моменту зарахування на посаду або з моменту прийняття Присяги). Слід мати на увазі, що в чинному законодавстві про державну службу він не вирішене. Пленум Верховного Суду України узагальнюючи практику розгляду судами справ про корупцію та інші діях, пов'язаних з корупцією, встановив, що статус державного службовця особа набуває з моменту зарахування на посаду, незалежно від того, прийняло воно присягу чи ні, попереджено воно про обмеження, передбачених для державних службовців, чи ні, привласнений йому ранг, або нет1. Круг державних службовців досить різноманітний і раз-нопланов. Всіх державних службовців можна класифікувати на різні види в залежності від: 1 Постанова Пленуму Верховного Суду України. - Т. 2. - К., 2000. - Розподілу державної влади - державні службовці органів законодавчої, виконавчої та судової влади; - характеру державної служби - цивільні та спе- ціалізірованних державні службовці; - обсягу посадових обов'язків - посадові особи і особи, які не є посадовими. Залежно від характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні державно-владних функцій, вони поділяються на керівників, фахівців і виконавців. При цьому слід зазначити, що єдиної думки з приводу даної класифікації в юридичній науці немає. Деякі вчені, зокрема Ю. М. Старилов, вважають її принципово невірною і пропонують свою: а) публічні державні службовці; б) службовці та представники технічного персоналу, які перебувають на державній службе1. Керівник - це державний службовець, який займає державну посаду, пов'язану з безпосереднім здійсненням завдань і функцій державних органів. До цієї категорії державних службовців можна віднести: керівників державних органів та їх заступників; керівників структурних підрозділів державних органів та їх заступників; осіб, наділених повноваженнями приймати рішення і давати вказівки підлеглим їм службовцям. Слід мати на увазі, що кожен керівник несе персональну відповідальність за: - виконання завдань і функцій державного органу, підрозділу і організацію діяльності підлеглих державних службовців; - дотримання державної та службової дисципліни; - дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина у сфері діяльності державного органу; - якість і ефективність державної діяльності у ввіреній йому сфері. У юридичній літературі виділяють безпосереднього керівника, керівника вищого рівня і керівника вищого рангу. Наприклад, у міністерстві керівник відділу є безпосереднім керівником своїх підлеглих (спеціалістів), керівник департаменту - безпосереднім керівником своїх підлеглих (керівників відділів) і керівником вищого рівня їх підлеглих (спеціалістів), заступник міністра - керівником вищого рангу. 1 Старилов Ю. Н. Державна служба в Російській Федерації: Учеб. пособ. - Воронеж, 1995. - С. 125. Безпосереднім керівником є особа, яка бере правові рішення щодо особистих справ підлеглого йому державного службовця. До його основних повноважень і функцій належать: надання чергових та позачергових відпустки або відмова в наданні відпустки, а також дозвіл на звільнення зі служби; прийом заяв про звільнення, встановлення факту невідповідності займаній посаді; видання офіційних документів; прийняття рішень щодо дисциплінарних справ; контроль за дотриманням обмежень, пов'язаних з державною службою; атестація персоналу; прийняття рішень з питань роботи з персоналом (переведення на іншу посаду, у тому числі в одному і тому ж державному органі; переклад в інший державний орган та ін.) Спеціаліст - це державний службовець, який має необхідну професійну освіту і сприяє виконанню завдань і функцій державного органу в межах займаної державної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені повноваженнями здійснювати державні владні функції, але не мають права здійснювати службові юридично-владні дії як засоби управління людьми. Їх повноваження пов'язані з підготовкою проектів рішень, юридичних актів, обробкою питань, які потребують спеціальних знань. Фахівці, окрім знань теорії державного управління, володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки, фінансів, медицини, торгівлі, екології і т. д. Виконавці - це службовці, службова діяльність яких не пов'язана з діями, що тягнуть юридичні наслідки або впливають на зміст рішень державного органу. Їх правомочність визначається завданнями забезпечення службової діяльності керівників і фахівців шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, необхідних для виконання останніми службових функцій. До них можна віднести: секретаря-референта, інженера, діловода, бухгалтера, економіста та ін Надзвичайно важливим і складним є питання розмежування понять «державний службовець» і «державний політичний діяч». Визначення поняття і сутності державного службовця наведено вище. Що ж стосується визначення «державний політичний діяч», то чинне законодавство про державну службу України його не передбачає. У юридичній науці з цього приводу висловлюються різні думки. Їх узагальнення дає можливість стверджувати, що до цієї категорії слід віднести посади Президента України, народних депутатів, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників міністрів. До государ- тиментом політичним діячам не можуть бути віднесені депутати місцевих рад та місцеві голови, оскільки органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади. У цьому зв'язку слід підкреслити, що політичний характер зазначених посад не зводиться фактом обов'язкової приналежності вищезазначених осіб до певної політичної партії (критерій необов'язковий, хоча і цілком можливий). Специфіка статусу державних політичних діячів виявляється в наступному: а) особливий порядок призначення (або обрання) на посади державних політичних діячів, який регламентується насамперед Конституцією України; б) специфічний порядок звільнення з посад зазначених осіб та припинення їх повноважень; в) особливий вид відповідальності - політичної, яка носить відкритий публічний характер (відсторонення від посади; оголошення резолюції недовіри; відставка; необрання повторно Президента або народного депутата як опосередковане «притягнення до відповідальності», процедура імпічменту). Державний політичний діяч - це особа, яка набула даний статус у результаті обрання народом України або призначення всенародно обраними носіями влади за допомогою особливих процедур на певний строк, приймає в межах своїх повноважень нормативні рішення, керується власними політичними пріоритетами і несе політичну відповідальність за свою діяльність. У юридичній науці особлива увага приділяється з'ясуванню сутності терміна «посадова особа». Визначення поняття «посадова особа» наводиться в Законі «Про державну службу». Відповідно до ст. 2 Закону посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апаратів, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Таке визначення представляється досить неконкретним і нечітким. В адміністративній науці посадовою особою в системі державної служби вважається службовець, який наділений державно-владними повноваженнями, має у підпорядкуванні інших державних службовців або розпоряджається в адміністративному порядку матеріальними та грошовими ресурсами. Визначальними критеріями сутності посадової особи є організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції. Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р. «Про судову практику в справах про хабарництво», організаційно-розпорядчої функції - це «функції щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи на підприємствах, в установах чи організаціях ... ». Іншими словами, це повноваження з безпосереднього управління людьми, ділянками роботи, виробничими або технологічними процесами. Ці повноваження проявляються у правах і обов'язках щодо підбору і розстановки кадрів, прийому і звільнення, в плануванні діяльності підприємства, установи, організації та керівництві ними. Визначення консультативно-дорадчих функцій відсутнє як в законодавстві, так і в судовій практиці. Виходячи з лексичного тлумачення слів «консультант» - фахівець, який дає поради, «радник» - той, хто дає установки як чинити, щодо Закону «Про державну службу» можна вважати, що консультативно-дорадчі функції - це повноваження з розробки проектів нормативно-правових актів і рішень, що видаються посадовими особами, які здійснюють організаційно-розпорядчі функції. Такі функції виконують помічники, радники та секретарі Президента України, Голови Верховної Ради України, членів уряду та ін |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "9.3. Поняття і види державних службовців" |
||
|
||