| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
9.4. Проходження державної служби |
||
|
Ключовим моментом проходження державної служби є просування по службі. Воно здійснюється шляхом: а) заняття більш високої посади; б) присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Просування державного службовця може мати місце за таких умов: наявності вакантної державної посади; наявності необхідної професійної освіти, спеціалізації, досвіду роботи, знання Конституції та законодавства; наявності необхідного стажу державної служби; проходженні конкурсу і т. д. Слід звернути увагу на те, що прямих заборон на просування по службі в законодавстві не передбачено. Разом з тим, виходячи з окремих правових положень, можна стверджувати, що державний службовець не має права на просування по службі: під час випробування при заміщенні державної посади; в період дисциплінарного стягнення, порушення кримінальної справи або проведення службового розслідування; в межах граничного віку для перебування на державній службі та ін Важливим є з'ясування того факту, що у державного службовця є право на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей; сумлінного виконання своїх службових обов'язків і т. д, однак немає жодних правових підстав тлумачити це право як суб'єктивне право державного службовця, тобто він не має права вимагати просування по службі, оскільки призначення на посаду належить до компетенції державного органу чи посадової особи. Основним принципом вирішення питання про просування по службі є: державний інтерес до оптимального заміщення посад державних службовців повинен мати пріоритетне значення перед особистим інтересом державного службовця, який прагне до просування по службі. При цьому на державний орган покладається обов'язок, з урахуванням його професійних якостей, не перешкоджати службовцю в просуванні по державній службі в межах державно-службових і фінансових можливостей державного органу. Під кадровим резервом для державної служби слід розуміти державних службовців, які об'єднують в собі високу компетентність, ініціативність і творчий підхід до виконання службових обов'язків і здатні при додатковій підготовці досягти відповідності кваліфікаційним вимогам, що пред'являються до державних службовців вищого рівня, на який вони претендують. Кадровий резерв формується державним органом з: - керівників і спеціалістів підприємств, установ, організацій, сфера діяльності яких належить до компетенції даного державного органу та інших органів; - працівників місцевих органів виконавчої влади та органів самоврядування; - випускників вищих навчальних закладів відповідно до профілю; - державних службовців, які підвищили кваліфікацію, пройшли стажування або рекомендовані для просування на більш високі посади; - осіб, рекомендованих конкурсними комісіями для зарахування до кадрового резерву. До кадрового резерву зараховуються професійно підготовлені працівники, які успішно справляються з виконанням службових обов'язків, виявляють ініціативу, мають організаторські здібності і необхідний досвід роботи, успіхи в навчанні, при наявності їх згоди. Зарахування проводиться керівником державного органу за пропозицією керівників його структурних підрозділів. Слід звернути увагу на те, що з працівниками, зарахованими до кадрового резерву, проводиться робота згідно із затвердженими керівниками органу річними планами, в яких передбачається: систематичне навчання шляхом самоосвіти; періодичне навчання і підвищення кваліфікації в відповідних навчальних закладах; участь у роботі семінарів, нарад, конференцій з відповідних проблем та питань діяльності державних органів і структурних підрозділів; стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців; заміщення на період відсутності державного службовця посади, на яку працівник зарахований до кадрового резерву; участь у підготовці проектів актів законодавства та інших нормативних документів і т. д. Якщо посада, на яку працівник зарахований до кадрового резерву, стає вакантною, то він має пріоритетне право на її заміщення при проведенні конкурсу. Атестація має важливе значення в практичній діяльності службовців. Сутність атестації можна розглядати і в широкому, і у вузькому сенсі. У широкому сенсі атестація вирішує такі основні завдання: а) дотримання на практиці принципів державної служби; б) забезпечення законності в системі функціонування державної служби; в) формування професійного кадрового персоналу державних органів; г) виявлення потенційних можливостей державного службовця з метою підвищення його по службі ; д) застосування до державного службовця заходів відповідальності та стимулювання, підвищення дисципліни та ін Атестація у вузькому сенсі проводиться з метою перевірки і оцінки професійних, ділових і особистих якостей службовця, встановлення його службово-посадової відповідності пропонованим вимогам. Правовий інститут атестації являє собою систему правових норм, що регулюють аттестационно-правові відносини, які складаються при проходженні державної служби, при оцінці ділових, особистих, моральних якостей службовців, результатів їх роботи та дієвого контролю за діяльністю службовців з метою визначення рівня професійної підготовки та відповідності державного службовця посади, яку він займає; вирішення питання про присвоєння державному службовцю рангів і категорій та у підвищенні ефективності управління. Основними принципами атестації державних службовців є: загальність; гласність; періодичність; об'єктивність; комплексність; колективність і обгрунтованість оцінки та рекомендацій атестаційної комісії; обов'язковість прийняття за результатами атестації організаційно-правових заходів відповідальності та стимулювання. Механізм атестації, як спосіб організації та здійснення атестаційної діяльності, являє собою комплексне організаційне утворення і складається з чотирьох елементів: 1) суб'єкта атестації; 2) об'єкта атестації; 3) безпосередньої діяльності з оцінки та контролю за роботою службовців (атестаційна процедура); 4) правових норм, які регулюють порядок проведення атестації. У свою чергу, атестаційна процедура містить у собі: а) постановку мети і завдань атестації; б) розробку підготовчих заходів; в) збір, вивчення, аналіз, узагальнення інформації про атестуємо- мом службовця; г) розробку системи оцінки службовця; д) проведення атестаційної оцінки службовців, виявлення ступеня їх відповідності займаній посаді; е) підготовку атестаційними комісіями рекомендацій; ж) встановлення порядку прийняття керівним органом або керівником структурного підрозділи державного органу за результатами атестації рішення про присвоєння державному службовцю кваліфікаційного розряду, про матеріальне або моральному стимулюванні, включення його в резерв на просування; з) формування порядку реалізації результатів атестації. Положення про порядок проведення атестації державних службовців (затв. постановою КМУ від 28 грудня 2000 р.) 1 передбачає, що атестації підлягають усі державні службовці органів виконавчої влади, крім призначених на посаду Президентом України, Кабінетом Міністрів Україна, колегіальним органом або органом вищого рівня; державні службовці патронатної служби, а також особи, які перебувають на займаній посаді менше одного року. 1 Офіційний вісник України. - 2001. - № 1-2. - Ст. 27. Дане Положення регулює порядок проведення атестації, повноваження атестаційної комісії, порядок прийняття рішення атестаційною комісією, виконання рекомендацій атестаційної комісії керівником органу. Атестаційна комісія на підставі всебічного розгляду виконання основних обов'язків, професійного рівня службовця та його ділових якостей може прийняти одне з таких рішень: - відповідає займаній посаді; - відповідає займаній посаді за умови виконання рекомендацій про: отриманні освіти; проходженні перепідготовки; підвищенні кваліфікації; стажуванні на відповідній посаді; вивченні іноземної мови; придбанні умінь роботи на комп'ютері та ін; - не відповідає займаній посаді. На кожного державного службовця ведеться особиста справа. Під особистою справою державного службовця розуміється основний юридичний документ, що містить повні відомості про проходження особою державної служби. Порядок ведення особових справ регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. «Про затвердження Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади» 1. Особові справи оформляються і ведуться кадровою службою державного органу за встановленою формою. Державний службовець має право на ознайомлення з усіма документами свого особистого справи. Перелік документів, які повинні бути в особовій справі, наводиться в названому вище Положенні. Кадрова служба державного органу забезпечує конфіденційність відомостей, які знаходяться в особистих справах державних службовців. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 9.4. Проходження державної служби " |
||
|
||