|
Спільна власність (співвласності) мала місце, коли одна і та ж річ належала не одному, а кільком особам одночасно (сособ-родичам).
Інститут спільної власності припускав право власності кожного з співвласників на всю річ у цілому, йому належала не частка речі, а пайова право на всю річ.
Одночасно існували власність на всю річ в неподільності і власність на певну її частку, що належить кожному з загальних власників.
Право спільної власності могло виникати:
- у товаришів - на матеріальну прибуток або ціннісні речі, отримані в результаті діяльності товариства;
- у спадкоємців - при спільному спадкуванні;
- при змішанні речей. На річ, отриману в результаті змішування, встановлювалося право спільної власності осіб, яким належало право власності на речі до змішання. Якщо ж були змішані однорідні сипучі тіла (наприклад, зерно одного сорту), то кожному власнику належало право на ту кількість, яке належало йому до змішування;
- при виявленні скарбу - у який знайшов і господаря землі (в тому числі держави).
Якщо один із співвласників відмовлявся від права власності, то право іншого учасника розширювалося і це право починало здійснюватися повністю.
Частки кожного із співвласників могли бути неоднакові.
Управління спільною річчю вироблялося за згодою всіх співвласників. Всякого роду зміни і поліпшення речі, а також обмеження прав власності вироблялися з їх загальної згоди.
Доходи і плоди, одержувані від експлуатації речі, присвоювалися співвласниками пропорційно до їхніх часток.
Кожен співвласник міг самостійно розпоряджатися своєю часткою, користуватися спільною річчю (по черзі), вживати заходів збереження за загальний рахунок (невідшкодування понесених витрат тягло перехід права власності), пред'являти позови про захист права власності та володіння.
Кожен з учасників спільної власності міг у будь-який час зажадати розділу власності, відчужувати та обтяжувати свою частку. Неприпустима було скасування права розділу назавжди, за винятком загальної стіни, під'їзду і колодязя. Для розділу співвласності учаснику на його прохання надавався позов. Судове рішення за позовом про поділ спільного майна служило способом встановлення нових прав. Цим воно відрізнялося від судового рішення у справі про право власності. Наприклад, якщо двоє осіб не бажали зберігати право співвласності на майно, отримане у спадок, і не могли у зв'язку з цим домовитися про розділ, вони мали право звернутися до суду з позовом про розділ. Суд зобов'язаний був або встановити для кожного з них право власності на конкретну частину їхнього майна, або при неможливості розділу передати майно одному з них, поклавши на нього обов'язок відшкодувати другому відповідну грошову суму. Це вже нові права власників. До суду вони мали частку в праві спільної власності, після суду - індивідуальне право власності на половину майна.
При розділі співвласності суддя керувався власним розсудом, але оцінювати подільну річ повинен був за справедливою ціною (позов про розділ спадщини; позов про проведення кордонів).
|
- § 3. Джерела муніципального права.
Інститути безпосередньої і представницької демократії, при цьому система здійснення місцевого самоврядування через представників не вичерпується виборними органами, а включає в себе й інші органи (виконавчо-розпорядчі, контрольні тощо); місцеве самоврядування здійснюється в міських, сільських поселеннях та на інших територіях з урахуванням історичних та інших місцевих
- § 4. Організація місцевої влади в радянський період. Місцеве самоврядування в пострадянський період
інститут, властивий виключно буржуазної демократії. Тільки на початку 60-х рр.. XX в. поступово знову стали розвиватися дослідження про місцеве територіальний самоврядування. Знову проблема правового статусу місцевих органів влади була піднята в період підготовки та обговорення проекту Конституції СРСР 1977 р. Підсумком стало закріплення в Конституції положення про наявність в Радянському Союзі
- § 4. Адміністративна відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування
інститут адміністративної відповідальності. Прийняття інших федеральних законів у даній сфері не передбачається. Отже, в Кодексі України про адміністративні правопорушення зосереджені всі види правопорушень, що тягнуть за собою адміністративну відповідальність згідно з федеральними нормативними правовими актами. Згідно ст. 26 Федерального закону "Про загальні
- § 3. Окремі джерела муніципального права
інститут муніципальної власності, вказуючи, що муніципальна власність визнається і захищається нарівні з приватної, державної, іншими формами власності (гл. 1). У ній визначено, що місцеве самоврядування покликане забезпечити самостійне рішення населенням питань місцевого значення, володіння, користування і розпорядження муніципальної власністю. Населення здійснює
- § 3. Напрями сучасних досліджень в вітчизняній науці муніципального права
інституту. Історія російського місцевого самоврядування аналізується в роботах В.Ф. Абрамова, Г.А. Герасименко, Л.В. Гільченко, А.Н. Дементьєва, В.В. Еремяна, М.В. Федорова, Н.Н. Єфремової, Л.Є. Лаптевой, Н.В. Постового, В.І. Фадєєва та ін Місцеве самоврядування зарубіжних країн представлено в роботах А.С. Автономова, И.А . алебастрові, Г.В. Барабашева, Є.В. Гриценко, В.Б. Євдокимова, Н.А.
- § 4. Реформи місцевої влади кінця ХХ - початку XXI ст.
інститутів - депутати місцевих Рад не відчували себе в органах влади справді народними обранцями внаслідок заорганізованості і безальтернативності виборів, зрощення партійного і державного апаратів в умовах однопартійного політичного механізму. Другий недолік - низький рівень професіоналізму в діяльності органів влади і управління - при зрощенні представницьких і
- § 2. Місцеве самоврядування як основа конституційного ладу
інститут, що включає в себе організаційно-правові форми самоуправлінських діяльності жителів (муніципальні освіти, органи місцевого самоврядування , вибори, референдуми, інші форми прямого волевиявлення громадян); правотворча і правореалізаціонной діяльність щодо здійснення місцевого самоврядування в якості конституційного принципу і права населення у встановлених законом
- § 2. Структура і організація роботи представницького органу муніципального утворення
інституту, широко використовуваного в радянський час, виправдано. Організаторська робота повинна стати головним у діяльності комітетів, комісій представницького органу. Велику роль у забезпеченні успішної роботи комітетів, комісій грають їх голови. Вони організують і спрямовують діяльність комітетів, комісій, скликають і ведуть їх засідання, керують їх підготовкою, спільно з іншими
- § 2. Джерела комерційного права
інститутам комерційного права, що відповідає, на наш погляд, сучасної тенденції розвитку комерційного законодавства. Вибір того чи іншого варіанту систематизації комерційного законодавства залежить від волі та інтересів законодавця, що формує цю систему з урахуванням конкретної економічної та політи-Комерційне право. Ч. I. Під ред. В.Ф. Попондопуло, В . Ф. Яковлевої. - СПб.,
- § 1. Поняття і види підприємців
інститутів права, що передбачають спеціальні правила про організацію та діяльність осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність. Так, в ЦК містяться спеціальні норми про підприємницьку діяльність громадян (ст. 23), неспроможність (банкрутство) індивідуального підприємця (ст. 25), комерційних організацій (ст. 50 та ін.), є відсилання до звичаїв ділового обороту (ст. 5 і
|