| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.5. Джерела адміністративного права |
||
|
обходимость прийняття різноманітних нормативних актів, в які включаються ці норми. Але це розмаїття джерел цієї галузі права не означає їх безсистемності і хаотичного нагромадження. Адміністративне право стає все більш внутрішньо організованою галуззю, що обумовлює виключення з числа джерел тих нормативних актів, які порушують єдину сутність цієї області. Але, на жаль, слід констатувати, що, незважаючи на прискорений процес створення гармонізованої системи нормативних актів, що є джерелами адміністративного права, до цих пір ця система містить акти, які не в повному обсязі відповідають сучасної ролі і завданням цієї важливої галузі українського права. Тому, вона складається з трьох видів джерел: 1) джерел, що беруть свій початок з часу панування в Україні адміністративної системи, що служила основою соціалістичної системи господарювання і життя; 2) джерел, що з'явилися в період виникнення самостійної і незалежної України, але яка ще не змогла в цей період повною мірою зробити висновок на користь ринкових реформ; 3) джерел, що містять норми адміністративного права, що відповідають міжнародним стандартам і правилам захисту людини і громадянина у сфері виконавчо-розпорядчої системи, які визначають нову роль державного управління економікою, соціально-культурною сферою в умовах розвитку ринкових відносин. Тому, аналізуючи ті чи інші адміністративно-правові норми, слід враховувати насамперед: а) дату видання і вступу в силу нормативного акту, що містить ці норми права; б) вимоги п. 1 розділу «Перехідні положення» Конституції України про те, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України. Однак на практиці при застосуванні норм адміністративного права виникають значні труднощі, особливо щодо другої вимоги. Тому законодавець за підтримки науковців активізував свою роботу щодо подальшого забезпечення внутрішньої єдності системи джерел цієї галузі права шляхом виключення з неї актів, що не відповідають вимогам Конституції України та міжнародним адміністративним нормам і стандартам, і національним законодавством, яке адекватно відображає сучасне по- літичної та економічний стан держави, або їх переробки відповідно до цих вимог. Слід зазначити, що в значній мірі законодавець це завдання виконав, у зв'язку з чим можна констатувати створення науково обгрунтованої системи джерел адміністративного права. Ця система складається з: а) джерел, авторами яких є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України. Виділення нормативних актів цих державних органів в окрему групу джерел адміністративного права пов'язано з тим, що містяться в них норми в більшості своїй мають загальнообов'язкове значення на всій території України (а деякі і за її межами); б) джерел, авторами яких є органи центральної виконавчої влади: міністерства, державні комітети, органи центральної виконавчої влади з особливим статусом (Держмитслужба, СБУ, Прикордонна служба України). Виділення актів цих органів в якості самостійної групи джерел адміністративного права пов'язано, насамперед, з тим, що їх дія в просторі і по колу осіб обмежено повноваженнями цих органів, оскільки вони виконують або функції галузевого управління (Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров'я України та інші), або - управління певною сферою суспільного життя (Міністерство культури і мистецтва України, Міністерство економіки України та інші); в) джерел, прийнятих вищими органами державної влади і управління Автономної Республіки Крим. Україна є унітарною державою, проте має у своєму складі Республіку Крим. Відповідно до ст. 134 Конституції України АРК - невід'ємна складова частина України і в рамках повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Це дає право Верховній Раді АРК, Раді міністрів АРК, міністерствам і відомствам цієї республіки на прийняття актів, які містять норми адміністративного права, але їх дія обмежується територією АРК (наприклад, Верховна Рада АРК 17 листопада 1999 прийняла Постанову «Про Положення про порядок взаємодії з Асоціацією органів місцевого самоврядування в Автономній Республіки Крим та делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень Автономної Республіки Крим »і затвердила відповідне Положення, в якому знайшли своє закріплення основні напрями, порядок та організаційно-правові форми такого взаємодії; г) джерел адміністративного права, до яких відносяться так звані локальні нормативні акти, прийняті місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. До числа перших відносяться обласні та районні адміністрації, місцеві органи центральної виконавчої влади (УМВС в області, СБУ та ін.) Відповідно до ст. 144 Конституції України ці органи в рамках своїх повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території; д) договорів (міжнародних договорів та адміністративних договорів) як джерел адміністративного права. Відповідно до ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». До джерел адміністративного права відносяться нормативні адміністративні договори, більшість з яких визначає організацію взаємодії при вирішенні тих чи інших питань двох (або більше) суб'єктів адміністративного права. Так, наприклад, Наказ Міністерства внутрішніх справ, Голови Державного митного комітету України від 31.08.1994 р. «Про організацію взаємодії щодо виконання Закону України« Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю »; Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України від 13.12.2002 р. «Про невідкладні спільні дії щодо збільшення надходження до бюджету»; е) актів судочинства. І хоча в Україні вони не вважаються правовими прецедентами, деякі з цих актів потрібно розглядати в якості джерел адміністративного права. До цієї групи належать акти, які скасовують адміністративно-правову норму (або декілька норм), суперечить чинному законодавству, і акти Конституційного Суду України. Так, для кваліфікації адміністративних проступків, скоєних службовими особами, дуже важливе значення має Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 2003 року по справі про конституційне звернення громадянина Гулеватого А. щодо офіційного тлумачення статті 164 Кримінального кодексу України; е) міжнародних конвенцій. В якості джерел адміністративного права вони можуть виступати: - або при прийнятті Верховною Радою України рішення щодо імплементації всій конвенції, або її частини (наприклад, Законом України від 3 червня 1999 року було ратифіковано Конвенцію ООН з морського права 1982 року і угода про імплементацію частини XI Конвенції, яка регламентує питання безпеки мореплавання); - або при відсутності такого рішення, однак за умови її ратифікації певною кількістю держав, які визнають її вступ у дію. Так, наприклад, Міжнародна морська організація прийняла Кодекс безпеки мореплавання, який вступив в дію з 1 липня 1999 року. Незважаючи на те, що до того часу Україна його не ратифікувала, вимоги цього Кодексу щодо організації безпеки мореплавання стали обов'язковими для України. В Україні йде процес не тільки розширення кола джерел адміністративного права, а й зміни їх значення в цій системі. По-перше, різко йде зростання ролі законів як джерел адміністративного права. Цей процес розпочався з прийняття в 1996 році нової Конституції України, яка не тільки стала основним джерелом адміністративного права, а й визначила місце закону в переліку джерел. У Конституції України визначаються система органів виконавчої влади, їх найважливіші повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Вона встановлює адміністративно-правовий статус громадян, закріплює участь об'єднань громадян і трудових колективів в управлінні державними і громадськими справами, обов'язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності і дисципліни в державному управлінні. Проте, роль Конституції України як першоджерела адміністративного права не може бути зведена лише до прямого регулювання основних питань управлінської діяльності. У ст. 92 Конституції України йдеться і про інших питаннях державного і суспільного життя, які можуть бути вирішені за допомогою законів, що містять норми адміністративного права. Таким чином, Конституція України визнала за необхідне використовувати в повному обсязі можливість закону як джерела адміністративного права. Слід зазначити, що виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; правові засади і гарантії підприємництва ; правила конкуренції та антимонопольного регулювання; засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; основи національної безпеки, організації Збройних сил України і забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації. Значна увага регулюванню управлінських відносин приділяє Президент України. Метою цього регулювання є створення ефективної, гнучкої, прозорої системи виконавчої влади. До джерел адміністративного права слід віднести такі Укази Президента: «Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України» від 13 червня 2000 р.1; «Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 17 жовтня 2000 р.2; «Про Комплексну програму підготовки державних службовців »від 9 листопада 2000 р.3 Перелік цих актів дає можливість відповісти на питання: чому адміністративне законодавство досі не кодифіковані в повному обсязі, а кодифіковані лише норми, що встановлюють підстави адміністративної відповідальності і їх застосування в Кодексі України про адміністративні правопорушення 1984? У першу чергу, це пов'язано з різним службовим призначенням джерел адміністративного права і з тим, що з'єднати в одне ціле норми, що регламентують різноманітні по суті управлінські відносини - практично неможливо. Коло кодифікованих актів, що регламентують суспільні відносини в тій чи іншій області (сфері) державного життя, містить певну кількість адміністративно-правових норм, які визначають державну політику щодо їх стану та подальшого розвитку. Так, наприклад, в новому Митному кодексі України є розділи, норми яких встановлюють підстави притягнення до адміністративної відповідальності порушників митних правил; проходження служби в митних органах тощо. У Кодексі торговельного мореплавства значне число статей регламентує специфіку застосування заходів адміні- 1 Офіційний вісник України. - 2000. - № 29. - Ст. 1200. 2 Там же. - 2000. - № 42. - Ст. 1774. 3 Там же. - 2000. - № 46. - Ст. 1982. Ністративного примусу (в літературі з морського права вони мають назву актів санкціонованого втручання в сферу торговельного мореплавства). Ст. 113 Конституції України визначає, що Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади та відповідно до ст. 117 Конституції України, в рамках своєї компетенції, видає постанови і розпорядження. Однак частина третя цієї статті містить вимогу про те, що його нормативно-правові акти підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Це свідчить, по-перше, про те, що така реєстрація може бути здійснена лише за умови відповідності їх змісту вимогам Конституції України і законів, по-друге, вже зазначалося, що судові органи мають право визнавати недійсними нормативні акти, в тому числі і містять норми адміністративного права. Вищевикладене ще раз свідчить про особливу роль законів України в системі джерел адміністративного права. Аналіз змісту джерел адміністративного права дозволяє зробити висновок про наявність тенденції до зростання кількості та ролі в системі джерел адміністративного права нормативних актів, які містять норми адміністративно-процесуального права. На жаль, до цих пір в правовій науці ще не повною мірою визначено роль адміністративно-процесуальних норм, тому в своїй більшості вони знаходять своє вираження разом з нормами адміністративного матеріального права, як свідчення їх службової ролі забезпечити оформлення застосування матеріальних норм. Адміністративно-процесуальні норми встановлюють взаємні права та обов'язки сторін при застосуванні матеріальних норм, тому вони відіграють значну роль у захисті прав та інтересів громадян і підприємців, громадських та державних організацій у сфері державного управління. Адміністративно-процесуальні норми, на жаль, також не систематизовані. Більшість їх містяться в актах, що регламентують порядок роботи державних органів з тих чи інших питань, наприклад: указ Головного конрольно-ревізійного управління «Про затвердження Положення про порядок розгляду письмових звернень громадян та посадових осіб підприємств, установ, організацій органами державної контрольно-ревізійної служби в Україна »від 25 лютого 2000 р.1, Наказ Мін'юсту України« Про затвердження Порядку здійснення державною виконавчою службою України виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) у ставлення- 1 Офіційний вісник України. - 2000. - № 12. - Ст. 487. ний підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею »від 23 березня 2000 р.1, Наказ Головдержслужби« Про затвердження Положення про порядок проведення Головдержслужбою перевірок »від 18 травня 2000 р.2 Важливо відзначити, що вже зроблено значні кроки щодо кодифікації адміністративно-процесуального законодавства. І хоча кодифікація торкнулася лише регламентування процедур адміністративного судочинства в Україні, все одно вона є одним з пріоритетів адміністративної реформи та реформування адміністративного права. Йдеться про розробку Адміністративного процесуального кодексу. Зараз розроблено проект цього Кодексу, який складається з тридцяти семи розділів, об'єднаних у кілька розділів. У ньому визначено компетенцію адміністративного суду, порядок і форми звернення до нього, а також порядок здійснення адміністративного судочинства. З урахуванням виняткової ролі адміністративної юрисдикції в життя громадянського суспільства у проекті передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій усіх форм власності у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2.5. Джерела адміністративного права" |
||
|
||