| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
8. Мотив і мета злочину. Емоції |
||
|
Мотив і мета злочину є факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину. Вони стають обов'язковими і тому враховуються при кваліфікації злочинів тільки у випадках, зазначених у законі, тобто в конкретній статті Особливої частини КК. Наприклад, зловживання посадовими повноваженнями (ст. 285 КК) тягне за собою кримінальну відповідальність за наявності корисливої або іншої особистої зацікавленості, які і є можливими мотивами зловживання. Їх відсутність виключає кримінальну відповідальність за зловживання посадовими повноваженнями навіть за наявності всіх інших ознак даного складу злочину. В інших випадках мотив і мета суспільно небезпечного діяння мають значення при індивідуалізації покарання і характеристиці особистості злочинця. Мотив злочину - це обумовлені певними потребами та інтересами внутрішні спонукання, що викликають у особи рішучість вчинити злочин. Мета злочину - це уявлення особи, коїть злочин, про бажаний результат, до досягнення якого він прагне, здійснюючи злочин. Мотив і мета, будучи психологічними категоріями * (385), тісно пов'язані між собою. Будь-яка людська діяльність обумовлена певними мотивами і цілями. Злочинне поведінка, як і будь-яка людська діяльність, має певні мотиви і спрямовується на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує внутрішній зв'язок. Формування мотиву передбачає і постановку певної мети. Мотив є тією рушійною силою, яка веде суб'єкта до досягнення мети. Разом з тим мотив і мета - поняття не збігаються, оскільки по-різному характеризують психічне ставлення винного до здійснюваного діянню. Якщо відносно мотиву можна поставити запитання, чому людина вчинила суспільно небезпечне діяння (бездіяльність), то відносно мети - до чого прагнув винний. Отже, мета визначає спрямованість дій. Так, В., що зробив замовне вбивство, діяв з корисливими мотивами. Його метою було отримання матеріальної вигоди. Мотив злочину і визначається цими мотивами мета є однопорядкові поняттями. Однак при цьому можлива постановка і інших цілей, не збігаються з мотивами, але необхідних для здійснення кінцевої мети. Мотиви і цілі завжди конкретні і вказуються, як правило, у статтях Особливої частини КК або в якості основної ознаки складу, або в якості кваліфікуючої і привілейованого ознаки. При вказівці мотиву як обов'язкової ознаки складу законодавець зазвичай використовує термін "спонукання" або "зацікавленість". Наприклад, ст. 153 КК передбачає відповідальність за підмін дитини, досконалий з корисливих або інших низинних спонукань. У ст. 292 КК (службова фальсифікація) говориться про корисливої або іншої особистої зацікавленості. Вказівка на мотив скоєння злочину ми зустрічаємо в Особливій частині лише у кваліфікованих складах злочину в якості кваліфікуючих діяння ознак. Так, заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю визнається більш небезпечним, якщо воно вчинене з мотивів національної, расової, релігійної ненависті або ворожнечі (п. "е" ч. 2 ст. 111 КК). Найчастіше в статтях Особливої частини КК містяться вказівки на ціль злочину. Наприклад, про мету як про основне ознаці злочину йдеться в ст. 187 КК, яка передбачає відповідальність за виготовлення з метою збуту або збут підроблених кредитних або розрахункових карт, а також інших платіжних документів, які є цінними паперами. У багатьох статтях певна мета виступає як кваліфікуючих діяння ознак. Так, торгівля неповнолітніми визнається тяжким злочином, якщо вона здійснюється, наприклад, в цілях вилучення у неповнолітнього органів або тканин для трансплантації (п. "ж" ч. 2 ст. 152 КК). Вказівки на мотиви і цілі злочину містяться і в Загальній частині КК. У цих випадках вони мають певне кримінально-правове значення. Наприклад, мета вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів вказана в ч. 4 ст. 35 КК при визначенні ознак злочинного співтовариства (злочинної організації). У статті ж Особливої частини передбачено відповідальність за організацію злочинного співтовариства (ст. 210 КК). При вирішенні питання про наявність або відсутність ознак злочинного співтовариства необхідно звертатися до ч. 4 ст. 35 КК. Однією з ознак обгрунтованого ризику як обставини, що виключає злочинність діяння, законодавець називає певну мету - досягнення суспільно корисної мети (ст. 41 КК). Будучи факультативними ознаками суб'єктивної сторони, мотиви і цілі розцінюються законодавцем як пом'якшують або обтяжують покарання обставини. Наприклад, мотив співчуття (п. "д" ст. 61 КК), мета приховування або полегшення вчинення злочину (п. "е" ст. 63). Встановлюючи можливість за виняткових обставин призначення винному більш м'якого покарання, ніж передбачено за вчинений ним злочин, законодавець у першу чергу говорить про необхідність врахування мети і мотивів злочину (ст. 64 КК). У ряді випадків законодавець хоч і не називає, проте передбачає наявність певних мотивів і мети. Такі, наприклад, злочину, як крадіжка, шахрайство, грабіж та інші види розкрадання (ст. 158-162 КК) припускають наявність корисливої мети, про що прямо говориться в примітці до ст. 158 КК, що визначає загальне поняття розкрадання. У кримінально-правовій літературі робилися спроби класифікувати мотиви і цілі за їх характером, змістом, за ознакою стійкості мотивів і цілей та ін Однак ці види класифікації не грають скільки-небудь значної кримінально-правових ролі. У кримінально-правовій літературі пропонувалася також класифікація, "що базується на моральній і правову оцінку мотивів і цілей" * (386). Відповідно до неї всі мотиви і цілі розділяються на дві групи: 1) низинні; 2) позбавлені низинного змісту. До ницим відносяться такі мотиви і цілі, з якими законодавець пов'язує встановлення або посилення кримінальної відповідальності. Так, захоплення заручника тягне більш суворе покарання за ч. 2 ст. 206 КК, якщо він здійснений з корисливих мотивів (п. "з"). Корисливий мотив і корислива мета відносяться до низинних спонукань. Про це прямо говорить законодавець у деяких статтях Особливої частини. Так, розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) тягне кримінальну відповідальність у випадках, коли таке розголошення здійснюється "з корисливих або інших низинних спонукань" (ст. 155 КК). Іншими низинними спонуканнями є мотив національної, расової, релігійної ненависті, мета перешкоджання законної діяльності осіб, які здійснюють правосуддя (ст. 295 КК), мета штучного створення доказів вчинення злочину (ст. 304 КК), хуліганські мотиви (ст. 213 КК) та ін Другий вид мотивів і цілей - такі, які позбавлені низинного характеру. Законодавець не пов'язує з цими мотивами і цілями посилення кримінальної відповідальності. Це мотиви боягузтва, помилково зрозумілі інтереси справи і пр. Деякі автори пропонують такі мотиви назвати асоціальними на відміну від антисоціальних (низинних). Однак і в тому, і в іншому випадках мотиви і цілі, хоча й різною мірою, є суспільно небезпечними, так як обумовлюють вчинення злочину і свідчать про прагнення особи заподіяти шкоду правоохоронюваним інтересам * (387) . Тому навряд чи можна погодитися з авторами, що пропонують при класифікації мотивів виділяти суспільно позитивні мотиви * (388). Як вже зазначалося, мотив і мета є ознаками будь-якого умисного злочину. У літературі висловлювалася думка, що в злочинах з непрямим умислом не можна відшукати мотив, оскільки наслідки цього злочину "не випливають з мотиву дії винного, не визначаються цими мотивами" * (389). Інші вчені вважають, що поведінка особи, яка вчиняє умисний злочин, завжди мотивована. І при непрямому намірі злочинець не тільки ясно уявляє собі каузальную взаємозв'язок діяння і наслідки, а й свідомо їх приймає * (390). Внаслідок цього, на їх думку, необережним злочинів притаманні певні мотиви і цілі. Представляється, що обгрунтувати теоретично наявність мотиву і мети злочину, вчиненого з непрямим умислом, надзвичайно важко, оскільки наслідки в цих випадках виявляються побічним результатом діяння, винний не прагнув до них, ставився до наступу їх байдуже . Отже, постановка мети в таких випадках була відсутня, разом з тим відповідно зі сталим в теорії і практиці думкою вказівку законодавця в статті Особливої частини на мотив і мета злочину означає, що цей злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Разом з тим не можна зовсім виключити значення мотиву і мети при вчиненні злочину з непрямим умислом. Однак це значення, на нашу думку, має бути обмежена рамками Загальної частини КК. Більш складним є питання про те, чи можна говорити про мотив і цілі необережних злочинів. Деякі вчені вважають, що при вчиненні необережних злочинів дії суб'єкта носять свідомий вольовий характер, а отже, є мотивованими і цілеспрямованими. Однак більш правильним видається думка вчених, які вважають, що стосовно до необережних злочинів можна говорити лише про мотив і цілі поведінки, але не злочину. На користь цієї точки зору свідчить те, що законодавець не включає мотив і мета в число ні обов'язкових, ні кваліфікованих ознак необережних складів злочинів. До того ж мета, яка є поданням про бажаний результат, ніяк не вписується в рамки необережної вини. Разом з тим не можна не визнати, що поведінка будь-якого осудної людини є вмотивованим і цілеспрямованим. Однак мотиви поведінки в цих випадках не виступають в якості мотивів вчинення злочину, так як злочинними є здебільшого не самі дії або бездіяльність, а настали в результаті цього діяння суспільно небезпечні наслідки, до яких особа не тільки не прагнуло, але навіть і не допускало можливості їх настання. Так, І., посадивши в машину знайомих дівчат і бажаючи показати їм своє вміння водити автомашину, значно перевищив швидкість, не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху і врізався у вантажну машину "Газель" Одна з дівчат в результаті цього зіткнення загинула. І. вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 264 КК, - порушення правил дорожнього руху, що спричинили смерть людини. Чи можна в даному випадку говорити про бажаний результат, до досягнення якого прагнув І.? А от бажання продемонструвати свої навички водіння - у наявності, що і визначило певну поведінку суб'єкта, що виразилося в порушенні правил руху. Емоції являють собою почуття і переживання, які відчуває людина. Тому емоції є обов'язковим компонентом будь-якої людської діяльності; в тому числі і злочинною. Однак кримінально-правове значення, як обов'язкова ознака певних складів злочину, має тільки надзвичайно сильне короткочасне емоційне збудження, бурхливо протікає і характеризується значною зміною свідомості, порушенням вольового свідомості за діями - афект. Афект може бути фізіологічним і патологічним * (391). При фізіологічному афекті виникло стан сильного душевного хвилювання являє собою інтенсивну (різко напружену) емоцію, яка домінує у свідомості людини, знижує його контроль за своїми вчинками, характеризується звуженням свідомості, певним гальмуванням інтелектуальної діяльності. Однак при цьому не настає глибокого потьмарення свідомості, зберігається самовладання і тому фізіологічний афект не виключає відповідальності. У чинному КК емоційний стан особи враховується законодавцем у трьох випадках: 1) вбивство матір'ю новонародженої дитини в психотравмуючої ситуації або в стані психічного розладу, не виключає осудності (ст. 106), 2) вбивство, вчинене в стані афекту, викликаного протиправною або аморальною поведінкою потерпілого (ст. 107 КК) і 3) заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю в стані афекту, викликаного протиправними або аморальними діями винного (ст. 113 КК) * (392). Підводячи підсумок викладеному, можна відзначити, що значення мотиву, цілей та емоцій визначається тим, що, по-перше, вони можуть виступати в якості обов'язкових елементів конкретних складів злочинів. По-друге, мотив і мета можуть бути включені законодавцем в статті Особливої частини як кваліфікуючих злочин ознак (емоції в якості кваліфікуючих діяння ознак не передбачені). І, нарешті, по-третє, мотив, мета і емоції, будучи факультативними ознаками суб'єктивної сторони, можуть бути враховані судом як пом'якшуючих обставин при індивідуалізації покарання. _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 8. Мотив і мета злочину. Емоції " |
||
|
||