| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.5. Загальні положення про укладення договору |
||
|
Договором визнається угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.420 ЦК). Метою договору є виконання певних дій однієї сторони (боржника) в інтересах іншої (кредитора), якось передати гроші або інше майно, або утримаються від певних дій в інтересах кредитора. До договорів застосовуються правила ЦК про двосторонні і багатосторонніх угодах. Разом з тим, характер договору, як угоди осіб, визначає і особливості укладення договору, пов'язані з необхідністю досягнення таких угоди і порядком їх досягнення. Так, договір вважається укладеним, якщо між сторонами, в необхідної в які підлягають випадках формі, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору (ст.432 ЦК). Загальні положення про договір застосовуються до договорів, що укладаються більш як двома сторонами, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру таких договорів. Сторони договору Учасниками договору можуть бути фізичні та юридичні особи, що володіють необхідною для укладення договору право-і дієздатністю. Від юридичної особи діють її органи, уповноважені на те установчими документами (ст.53 ЦК). У договорі як кожної з його сторін можуть виступати кілька осіб (множинність осіб на одній стороні) - приклад: співавтори в авторському договорі, прості товариші у відносинах, виникли із спільної діяльності і т.п. Сторони виступають за ставлення один до одного в якості боржників, тобто осіб, зобов'язаних зробити що-небудь або утриматися від будь-яких дій на користь кредитора і кредиторів - осіб, які мають право вимагати від боржника виконання його обов'язків. Недійсність вимог по кожному з підстав недійсності договору до одного з осіб, які виступають на стороні боржника, не тягне недійсність договору в цілому в частині вимог до інших боржників (п. 1 ст.ЗО8 ЦК). Якщо кожна зі сторін за договором несе обов'язок на користь іншої сторони, вона є боржником іншого боку в тому, що зобов'язана зробити на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має право від неї вимагати . Договір не може породжувати обов'язків для осіб, які не беруть участь в ньому в якості сторони (треті особи). Дане правило забезпечує реалізацію свободи договору та більш широкого принципу свободи здійснення цивільних прав. Договір може створювати права щодо однієї чи декількох сторін договору для що не беруть участь у ньому осіб, у випадках, передбачених законом, іншими правовими актами або угодою сторін (п.З ст.308 ЦК). Від імені сторони договір може бути укладений його представником, який має належні повноваження. Повноваження на представництво - це особливе суб'єктивне право, похідне від право-і дієздатності особи. Представництво виникає в силу закону, акта уповноваженого на те державного органу або органу місцевого самоврядування, і навіть виходячи волевиявлення подається. Представництво в силу закону виникає у батьків, усиновителів, опікунів. Волевиявлення може бути зроблено у формі довіреності (ст. 182 ЦК), відносини з представництва можуть виникати за договором - договір доручення (ст.971 ЦК), агентування (п. 1 ст. 1005 ЦК), простого товариства (ст. 1044 ЦК) . Договірні відносини можуть виникати і у разі укладення договору від імені акредитуючої і не уповноваженою особою або особою, не має належні повноваження. За загальним правилом (ст. 183 ЦК), за відсутності повноважень діяти від імені іншої особи (яку представляють) або при перевищенні таких повноважень угода вважається укладеною від імені вчинила її обличчя (не треба плутати з органом юридичної особи, навіть якщо він одноосібний - це правило застосовується до юридично самостійним особам-учасникам цивільних відносин). Така особа стає зобов'язаним по угоді, виконати яку воно повинно за свій рахунок. При цьому подальше схвалення угоди акредитуючою створює, змінює і припиняє для нього цивільні права і обов'язки по даній угоді з моменту її вчинення. Звичайно, це правило не може вирішити всіх проблем, зокрема, якщо особа, що не має належних повноважень, робить угоду, що грунтується на правах, які у такого особи не були, наприклад, угоду про передачу індивідуально -визначеної речі, що належить акредитуючій, надання прав на використання результатів інтелектуальної діяльності і т.п. Такі угоди є нікчемними, в силу загальних засад цивільного законодавства (ст. 1 ЦК), як угоди, що суперечать закону (ст. 168 ЦК). Проблема залишається навіть не дивлячись на те, що права і обов'язки по угоді переходять до нього з моменту її вчинення і у випадку, якщо згодом представляється схвалив операцію, оскільки наведене вище правило про перехід прав та обов'язків до акредитуючій не вирішує питання про те, чи може нікчемний правочин, згодом стати дійсною. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2.5. Загальні положення про укладення договору " |
||
|
||