| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.3. Особливості адміністративно-правового статусу іноземних громадян та осіб без громадянства |
||
|
Адміністративно-правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства встановлюється Законом України «Про правовий статус іноземців» від 04.02.94 р., іншими законами та підзаконними актами з урахуванням Конвенції про статус апатридів від 28.09.54 м., Конвенції про статус біженців від 28.07.51 р., Декларації про права людини щодо осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають від 13.12.85 р. та ін В Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців» іноземцями є особи, які мають громадянство іноземних держав і не є громадянами України, а також особи без громадянства, які не належать до громадянства жодної держави (ст. 1 Закону). Іноземці наділені тими ж правами і свободами, що й громадяни України. Вони виконують такі ж обов'язки, якщо інше не встановлено Законами та міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України). Однак не можна стверджувати, що адміністративно-правовий статус іноземців та громадян України однаковий. Адміністративна правоздатність громадянина України виникає з моменту народження і припиняється його смертю. У іноземця, який прибув в країну, адміністративна правоздатність виникає з моменту прибуття і закінчується, коли він залишає країну. Адміністративна дієздатність іноземця полягає у здатності реалізовувати своїми діями належні йому права і виконувати обов'язки. Особливості адміністративно-правового статусу іноземних громадян та апатридів містять в собі ряд обмежень їх прав і обов'язків. Правове становище іноземців в будь-якій країні є своєрідним. Воно складається з двох елементів: правового статусу громадянина власної держави (або статусу особи без громадянства в країні його постійного місця перебування) і правового статусу власне іноземця. При цьому в особи без громадянства цей статус практично єдиний - він встановлюється країною перебування. Іноземний громадянин не втрачає юридичного зв'язку зі своєю країною, перебуваючи за її межами, користується її захистом і підтримкою. Водночас іноземний громадянин підпадає під юрисдикцію іншої країни. Він зобов'язаний дотримуватися Конституції і адміністративних правил, які нею установлени1. У різних країнах правовий статус іноземців відрізняється, що зумовлено рядом факторів: соціально-економічні та політичні умови, характер зовнішньої політики, особливості національного законодавства. Але в спеціальній літературі з точки зору юрисдикції держави по відношенню до іноземців, іноземні громадяни діляться на кілька груп. До першої належать іноземці, які постійно або тимчасово перебувають на території країни і на яких юрисдикція держави поширюється в повному обсязі, як і на громадян: іноземні студенти, аспіранти, туристи, спортсмени, журналісти, екіпажі літаків цивільних авіаліній, торговельних і пасажирських суден, члени делегацій культурного, наукового, технічного обміну, особи, які приїжджають у приватних справах і т. п. До другої категорії іноземців ставляться члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин. Вони підлягають юрисдикції держави перебування лише у разі вчинення протиправних дій не під час виконання службових обов'язків. Питання про їх відповідальність за правопорушення під час виконання службових обов'язків вирішується у дипломатичному порядку. До третьої групи іноземців відносяться особи, що володіють консульським імунітетом. Вони є особисто недоторканними і звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних з їх службовою діяльністю. До четвертої групи належать особи, які мають дипломатичний імунітет, є недоторканними і звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної та т. п. відповідальності перед державними органами країни перебування. П'яту групу становлять особи, які отримали політичний притулок. 1 Тодика Ю. Н. Конституційно-правовий статус іноземців та біженців в Україні. - X., 1998. - С. 18. Шосту групу іноземців складають військовослужбовці у складі збройних сил, які знаходяться на чужих територіях відповідно до міжнародних угод. Саме цими угодами визначено обсяг імунітету військ, який поширюється лише на службову діяльність. Поза його за вчинення злочинів військовослужбовці підпадають під юрисдикцію країни пребиванія1. Крім різниці в статусі іноземців, в залежності від однієї з груп, на них певний вплив роблять також правові режими, відповідно до яких правовий статус іноземних громадян однієї групи різних країн може також бути різним. Світовою практикою вироблені такі правові режими щодо іноземців: взаємності, ідентичності, національний режим, режим «відкритих дверей», преференційний (спеціальний), режим найбільшого сприяння. В Україні для іноземців встановлено національний правовий режим, який є загальним принципом українського законодавства, згідно з яким іноземці зрівнюються в правах і обов'язках із громадянами України, з деякими винятками. Але цей режим до іноземців застосовується за принципом взаємності, який передбачає таке ж відношення до громадян України в інших державах. Так, у Законі України «Про правовий статус іноземців» встановлено, що у випадках обмеження правового статусу громадян України іноземною державою, Кабінет Міністрів може прийняти рішення про відповідні обмеження щодо громадян цієї держави, які знаходяться в Україні . Основні права та обов'язки іноземних громадян та осіб без громадянства передбачені ст. 7-24 Закону України «Про правовий статус іноземців». Іноземці мають право: - мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його; - на свободу совісті; - на недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, на таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, на повагу до гідності; - на відпочинок; - на соціальний захист; - на користування досягненнями культури; - на підприємницьку та інвестиційну діяльність; - на звернення до суду, інші державні органи за захистом майнових і немайнових прав. 1 Вітрук Н. В. Основи теорії правового становища особистості в соціалістичному суспільстві. - М, 1979. - С. 163-165. Обсяг правового статусу іноземців залежить також від того, постійно або тимчасово вони знаходяться на території України. Для постійно проживають встановлені такі права: - працювати на підприємствах, в установах, організаціях, або займатися іншою трудовою діяльністю. Іноземці, які перебувають на території України тимчасово, повинні отримати дозвіл на працевлаштування, яке за наявності відповідних умов може бути наданий Державним центром зайнятості Мінтруда1. - Користуватися медичною допомогою; - отримати житлове приміщення відповідно до законодавства України; - вступати до легалізованих громадських організацій (якщо це передбачено статутами організацій і якщо інше не передбачено законодавством України). Разом з тим іноземці не мають права: - бути засновниками та членами політичних партій (ст. 36 Конституції, ст. 16 Європейської конвенції з прав людини, ст. 12 Закону «Про об'єднання громадян», ст. 16 Закону «Про правовий статус іноземців»); - обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, брати участь у референдумах; - отримувати у власність земельні ділянки. Але спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації за участю іноземних громадян, а також осіб без громадянства можуть отримувати їх в оренду; - отримати частину державного майна за приватизаційні папери (ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного майна »від 19.02.97 р.); - вести селянське (фермерське) господарство (ст. 2 Закону України« Про селянське (фермерське) господарство »від 20.12.91 р.); - бути адвокатами, аудиторами, нотаріусами (ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.92 г, ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 р.); - бути державними службовцями (ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р.), у тому числі військовослужбовцями (ст. 1 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 р.) 2. 1 Постанова КМУ від 01.11.1999 р. «Про погодження Порядку оформлення іноземцям та особам без Громадянство Дозволу на працевлаштування в Україні». 2 Порядок віїзду з України та в'їзду в Україну. Правовий статус іноземців: Науково-практичні Коментарі та нормативно-правові акти / М. І. Хавронюк, Б. В. Прощаєв, М. І. Марченко, С. Г. Трофімов. - К., 1998. - С. 213-214. Крім цього, законодавством України встановлені певні обмеження щодо окремих прав іноземців. Так, іноземці, які емігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю лише на підставі дозволу на працевлаштування. Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування (від 01.11.1999 р.) затверджено Кабінетом Міністрів України. Відповідно до нього, дозвіл на працевлаштування зазначеним особам оформляється і видається Державним центром зайнятості Мінпраці або за його дорученням відповідними центрами зайнятості лише за умови, якщо в країні відсутні працівники, які спроможні виконувати ці роботи, або є достатні підстави доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Іноземцям, які постійно проживають на території України, дозвіл на працевлаштування не обов'язково. Дозвіл, як правило, видається строком до 1 року, за наявності певних підстав термін може бути продовжений, але в кожному разі, безперервний термін перебування іноземців в Україні на підставі дозволу на працевлаштування не може перевищувати 4 років . Право іноземців на освіту засноване на Конституції України і Постанові Кабінету Міністрів України «Про навчання іноземних громадян в Україні» від 26.02.1993 р. Іноземці отримують освіту, як правило, на компенсаційній основі, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Визнання еквівалентності атестатів і дипломів, кваліфікації, вчених ступенів і звань іноземців здійснюється в порядку, передбаченому міжнародними договорами. Відносно іноземних громадян країн СНД, визнання і ностро-фикация документів про вчені ступені, зіставленні вчених ступенів відбувається на підставі Міжурядової угоди про принципи визнання і нострифікації документів про вчені ступені, порівнянності вчених ступенів, укладеної в Алма-Аті 17-18 травня 1993 . Є певні обмеження щодо в'їзду іноземних громадян, які приїжджають з держав, в яких зареєстровані небезпечні хвороби. Відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. (ст. 29) у прикордонних пунктах створюються і функціонують спеціальні санітарно-карантинні підрозділи з метою запобігання занесенню в Україну особливо небезпечних та інфекційних хвороб. Іноземці можуть пересуватися територією України, обирати місце проживання в ній лише в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Іноземцям, які планують перебувати в Україні більше 3 місяців, віза на в'їзд видається дипломатичними представництвами та консульськими установами України за умови пред'явлення документа про відсутність у них ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України. І, нарешті, лише до іноземців може бути застосована така санкція, як видворення за межі України. Здійснення іноземцями прав і свобод, наданих українським законодавством, не може завдавати шкоди національним інтересам України, правам, законним інтересам і свободам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Адміністративна відповідальність за порушення Правил перебування іноземців в Україні у вигляді штрафних санкцій становить від 16 до 1700 гривень; громадянам України, надавали сприяння таких порушень - від 8 до 850 гривень; посадовцям за порушення порядку реєстрації іноземців або оформлення документів на право проживання - до 350 гривень1. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4.3. Особливості адміністративно-правового статусу іноземних громадян та осіб без громадянства " |
||
|
||