| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Особливості банкрутства індивідуального підприємця |
||
|
Загальні положення про неспроможність (банкрутство) індивідуального підприємця містяться в ст. 25 ГК. Відповідно до п. п. 1 і 5 ст. 25 ГК, а також ст. ст. 214, 215 Закону про банкрутство ознакою його банкрутства є нездатність задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, або виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів. Враховуючи, що загальні норми закону застосовуються до досліджуваних відносин субсидиарно (ст. 202 Закону про банкрутство), для банкрутства підприємця достатньо лише самої по собі такий нездатності, тобто тут застосовується принцип неплатоспроможності, а не неоплатному. Крім того, важливими факторами для визнання його банкрутом залишаються термін, протягом якого громадянин-підприємець був нездатний виконати свої зобов'язання, і розмір його заборгованості. Згідно ст. 3 Закону про банкрутство для всіх суб'єктів банкрутства встановлено загальний тримісячний термін, який, безумовно, поширюється і на індивідуального підприємця. Що ж до розміру заборгованості, то прямої вказівки на це в законі немає, тому необхідно визначити критерій виходячи із загальних вимог закону. Відповідно до п. 3 ст. 23 ГК до підприємницької діяльності громадян, здійснюваної без утворення юридичної особи, відповідно застосовуються правила Кодексу, що регулюють діяльність юридичних осіб, які є комерційними організаціями, якщо інше не випливає із закону, інших правових актів чи істоти правовідносин. Отже, оскільки Закон про банкрутство не встановлює іншого, мінімальний розмір заборгованості індивідуального підприємця повинен бути таким же, як у юридичної особи, тобто рівним 100000 рублів. Заява про визнання індивідуального підприємця банкрутом може бути подана самим боржником, уповноваженими органами і кредиторами, вимоги яких пов'язані виключно із зобов'язаннями при здійсненні підприємницької діяльності. Решта кредитори вправі лише пред'являти свої вимоги в рамках застосування процедур банкрутства індивідуального підприємця (п. 2 ст. 25 ЦК, п. 2 ст. 215 Закону про банкрутство). Згідно п. 1 ст. 27 Закону про банкрутство при розгляді справи про банкрутство індивідуального підприємця до нього, як і до юридичної особи, з зазначених раніше мотивами застосовуються такі процедури банкрутства: - спостереження, - фінансове оздоровлення, - зовнішнє управління, - конкурсне виробництво, - мирову угоду. Зазначені процедури банкрутства застосовуються відповідно до вимог глав I - VIII Закону про банкрутство. Згідно п. 1 ст. 25 ЦК та ст. 216 Закону про банкрутство з моменту прийняття арбітражним судом рішення про визнання банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва втрачає силу реєстрація його в якості індивідуального підприємця, а також анулюються ліцензії, видані йому на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Арбітражний суд направляє копію рішення про визнання підприємця банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва до органу, що зареєстрував громадянина як індивідуального підприємця. Розрахунки з кредиторами здійснюються в порядку черговості, встановленої п. 3 ст. 25 ГК. Після завершення розрахунків з кредиторами індивідуальний підприємець, визнаний банкрутом, звільняється від виконання решти зобов'язань, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю, та інших вимог, пред'явлених до виконання і врахованих при визнанні підприємця банкрутом. Однак продовжують зберігати силу вимоги громадян, перед якими особа, оголошене банкрутом, несе відповідальність за заподіяння шкоди життю або здоров'ю, а також інші вимоги особистого характеру. Протягом одного року з моменту визнання його банкрутом індивідуальний підприємець не може бути зареєстрований в цій якості (п. 3 ст. 216 Закону про банкрутство). Отже, його дієздатність у зв'язку з банкрутством в певній мірі виявляється обмеженою. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 5. Особливості банкрутства індивідуального підприємця " |
||
|
||