ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Е.А.Суханов. Цивільне право: У 4 т. Том 1: Загальна частина, 2008 - перейти до змісту підручника

5. Особливості банкрутства індивідуального підприємця

Розглянуті положення про банкрутство громадянина, не є індивідуальним підприємцем, як випливає з п. 2 ст. 202 Закону про банкрутство, мають загальне значення по відношенню до двох інших випадків банкрутства громадян - індивідуальних підприємців і селянського (фермерського) господарства. Поряд з цим законом передбачено деякі особливості зазначених видів банкрутства громадян, що враховують специфіку відповідних відносин.
Загальні положення про неспроможність (банкрутство) індивідуального підприємця містяться в ст. 25 ГК. Відповідно до п. п. 1 і 5 ст. 25 ГК, а також ст. ст. 214, 215 Закону про банкрутство ознакою його банкрутства є нездатність задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, або виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів. Враховуючи, що загальні норми закону застосовуються до досліджуваних відносин субсидиарно (ст. 202 Закону про банкрутство), для банкрутства підприємця достатньо лише самої по собі такий нездатності, тобто тут застосовується принцип неплатоспроможності, а не неоплатному. Крім того, важливими факторами для визнання його банкрутом залишаються термін, протягом якого громадянин-підприємець був нездатний виконати свої зобов'язання, і розмір його заборгованості.
Згідно ст. 3 Закону про банкрутство для всіх суб'єктів банкрутства встановлено загальний тримісячний термін, який, безумовно, поширюється і на індивідуального підприємця. Що ж до розміру заборгованості, то прямої вказівки на це в законі немає, тому необхідно визначити критерій виходячи із загальних вимог закону. Відповідно до п. 3 ст. 23 ГК до підприємницької діяльності громадян, здійснюваної без утворення юридичної особи, відповідно застосовуються правила Кодексу, що регулюють діяльність юридичних осіб, які є комерційними організаціями, якщо інше не випливає із закону, інших правових актів чи істоти правовідносин. Отже, оскільки Закон про банкрутство не встановлює іншого, мінімальний розмір заборгованості індивідуального підприємця повинен бути таким же, як у юридичної особи, тобто рівним 100000 рублів.
Заява про визнання індивідуального підприємця банкрутом може бути подана самим боржником, уповноваженими органами і кредиторами, вимоги яких пов'язані виключно із зобов'язаннями при здійсненні підприємницької діяльності. Решта кредитори вправі лише пред'являти свої вимоги в рамках застосування процедур банкрутства індивідуального підприємця (п. 2 ст. 25 ЦК, п. 2 ст. 215 Закону про банкрутство).
Згідно п. 1 ст. 27 Закону про банкрутство при розгляді справи про банкрутство індивідуального підприємця до нього, як і до юридичної особи, з зазначених раніше мотивами застосовуються такі процедури банкрутства:
- спостереження,
- фінансове оздоровлення,
- зовнішнє управління,
- конкурсне виробництво,
- мирову угоду.
Зазначені процедури банкрутства застосовуються відповідно до вимог глав I - VIII Закону про банкрутство.
Згідно п. 1 ст. 25 ЦК та ст. 216 Закону про банкрутство з моменту прийняття арбітражним судом рішення про визнання банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва втрачає силу реєстрація його в якості індивідуального підприємця, а також анулюються ліцензії, видані йому на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Арбітражний суд направляє копію рішення про визнання підприємця банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва до органу, що зареєстрував громадянина як індивідуального підприємця.
Розрахунки з кредиторами здійснюються в порядку черговості, встановленої п. 3 ст. 25 ГК. Після завершення розрахунків з кредиторами індивідуальний підприємець, визнаний банкрутом, звільняється від виконання решти зобов'язань, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю, та інших вимог, пред'явлених до виконання і врахованих при визнанні підприємця банкрутом. Однак продовжують зберігати силу вимоги громадян, перед якими особа, оголошене банкрутом, несе відповідальність за заподіяння шкоди життю або здоров'ю, а також інші вимоги особистого характеру.
Протягом одного року з моменту визнання його банкрутом індивідуальний підприємець не може бути зареєстрований в цій якості (п. 3 ст. 216 Закону про банкрутство). Отже, його дієздатність у зв'язку з банкрутством в певній мірі виявляється обмеженою.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 5. Особливості банкрутства індивідуального підприємця "
  1. § 2. Особливості банкрутства індивідуальних підприємців
    банкрутства індивідуальних
  2. Коментар до статті 14.13
    банкрутство) "див. коментар до ст. 14.12. Про статус облікових документів див. коментар до ст. 15.11. Згідно ст. 7 Федерального закону від 26 жовтня 2002 р. N 127-ФЗ "Про неспроможність (банкрутство)" правом на звернення до арбітражного суду з заявою про визнання боржника банкрутом мають боржник, конкурсний кредитор , уповноважені органи. Право на звернення до арбітражного суду виникає у
  3. § 1. Поняття комерційного права
    особливостями, обумовленими тим, що їх учасники займаються підприємницькою діяльністю. Підприємницької визнається самостійна, здійснювана на свій ризик діяльність, спрямована на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг особами, зареєстрованими як підприємці у встановленому законом
  4. § 1. Поняття і види підприємців
    банкрутство) індивідуального підприємця (ст. 25), комерційних організацій (ст. 50 та ін), є відсилання до звичаїв ділового обороту (ст. 5 та ін) і т. д. Все це свідчить про необхідність з'ясування, хто є підприємцем за російським законодавством і які ті особливі правила, які застосовуються до нього і його діяльності. Визнання за особою статусу підприємця
  5. § 2. Створення комерційних організацій
    особливо важливе значення у сфері підприємництва, бо звільняє засновника від відповідальності за зобов'язаннями комерційної організації. Комерційні організації відповідають за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном (ст. 56 ЦК). Винятки з названого правила можуть бути передбачені Цивільним кодексом або установчими документами комерційної організації. Так,
  6. § 4. Неспроможність (банкрутство) підприємців
    особливостями, встановленими Законом про неспроможність (банкрутство). Значну частину законодавства про неспроможність (банкрутство ) складають підзаконні нормативні акти: укази Президента РФ, постанови Уряду РФ, розпорядження Федерального управління у справах про неспроможність (банкрутство) при Державному комітеті РФ з управління державним майном та ін
  7. § 1. Індивідуальні підприємці
    особливість полягає в тому, що відповідно до п. 3 ст. 2 Закону про підприємства підприємець такого роду не міг використовувати у своїй діяльності найману працю, в іншому випадку він був змушений утворити юридичну особу і перереєструватися. Новий ЦК не містить будь-яких обмежень на цей рахунок. Крім того, сучасний індивідуальний підприємець відрізняється характером своєї
  8. § 6. Державні і муніципальні підприємства
    особливостям унітарних підприємств Такі підприємства є єдиною формою одноосібного підприємництва, тобто ведення бізнесу одним підприємцем із створенням юридичної особи. Інших форм індивідуальних підприємств не існує. По-друге, слід звернути увагу на те, що сам термін «підприємство», як суб'єкт цивільних правовідносин, використовується в ГК тільки стосовно
  9. § 2. Розрахунки і кредитування
    особливо Комерційне право. Ч. I. Під ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої . - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 344 громадян. Самостійність договору банківського вкладу зумовлюється названими причинами. На думку Л.А. Новосьолова, при залученні банком коштів юридичних осіб боку «... вправі, з переслідуваних ними цілей, визначити правову оболонку своїх
  10. § 8. Довірче управління майном
    особливості об'єкта управління вимагають отримання ліцензії (цінні папери, грошові кошти, підприємства транспорту і т. д .), довірчий керуючий повинен володіти ліцензією. Закон з усіх організаційно-правових форм комерційних організацій зробив тільки один виняток: довірчим керуючим не вправі бути унітарне підприємство. Чим може бути обумовлено таке обмеження? Мета