Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоМуніципальне право → 
« Попередня Наступна »
Е.А. Уткін, А.Ф. Денисов. Державне та муніципальне управління, 2001 - перейти до змісту підручника

ОСОБЛИВОСТІ ПРИЙНЯТТЯ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ

В умовах ще не сформованої політичної системи для місцевих органів влади зростає актуальність завдання раціоналізації процедур підготовки та прийняття політичних рішень, проведення їх аналізу на ефективність, конфліктогенність.
Прийняті політичні рішення впливають не тільки на майбутній стан муніципального освіти, а й на долю осіб, які беруть це рішення. Тому прийняття важливих рішень, що зачіпають суспільні інтереси, повинна носити обдуманий, науковий характер.
Прийняття політичних рішень є найважливішим елементом перетворення вимог різних груп населення в прийнятні для всього суспільства засоби і методи регулювання соціальних відносин. Фактично, прийняття політичних рішень - це перетворення політичної влади в управління соціальними процесами.
Як правило, виділяються наступні типи реалізації рішень:
- елітизм;
- консерватизм;
- радикалізм;
- популізм.
Кожному з даних типів відповідають певні методи владного регулювання, що залежать від характеру взаємовідносин органів влади і населення.
Елітизм відрізняється закритим характером прийняття та здійснення політичних рішень на всіх етапах. Населення та громадські сили не отримують можливості чинити скількись значний вплив на вироблення і коригування рішень.
При консервативній політиці органи влади прагнуть до використання традиційних форм і методів політичного регулювання. Застосовуються методи управління відповідні шанованим у суспільстві цінностям і ідеалам. Використання традиційних методів підсилює лояльність населення владі і сприяє збереженню цілісності суспільства.
Радикальна політика характеризується прагненням використовувати незвичайні, крайні методи реалізації рішень. Соціальні та політичні наслідки, викликані радикальними методами, зазвичай вносять розкол у суспільство, порушують громадянський мир і злагода.
Популізм як основний засіб досягнення тих чи інших цілей передбачає безпосередню опору на громадську думку. Правлячі еліти намагаються використовувати певний набір гасел, закликів до населення, реалізація яких, на їх думку, забезпечить успішне досягнення мети. Подібні гасла зазвичай носять спрощених характер, і часто апелюють до емоцій, а не до розуму людей. Нерідко в таких випадках використовуються необгрунтовані обіцянки різних благ в разі реалізації пропонованого рішення.
Можна виділити наступні типи прийнятих рішень залежно від того, ким приймається рішення:
- рішення і нормативні акти органів державної влади;
- рішення і нормативні акти органів місцевого самоврядування;
- вирішення політичних партій і громадських організацій;
- рішення, які приймаються безпосередньо населенням.
Зазвичай політичні рішення приймаються населенням тільки у разі особливої ??значущості обговорюваної проблеми.
Підготовка і прийняття політичного рішення являють собою складний процес, що складається з чотирьох етапів:
1) виявлення соціальної проблеми, що вимагає дозволу;
2) формулювання можливих альтернативних рішень проблеми;
3) обговорення, порівняльний аналіз наявних альтернатив;
4) прийняття рішення, тобто вибір оптимальної альтернативи як плану дій .
Для того щоб прийняте рішення отримало підтримку громадської думки, на першому етапі до процесу звичайно доцільно залучити широкі верстви населення, громадські організації. На етапі формулювання й обговорення проблеми до процесу активно підключаються політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації, експерти, по-потенційні виконавці прийнятого рішення.
Для того щоб прийняття рішення було більш обгрунтованим, рекомендується:
- визначити цілі всієї суспільної системи та її окремих ланок;
- завчасно визначити коло проблем, які можуть вимагати політичного врегулювання;
- провести попередній аналіз ситуації експертами;
- опрацювати альтернативні варіанти і сценарії розвитку подій;
- раціонально оцінити можливі вигоди і витрати від реалізації кожного варіанту прийнятих рішень, оцінити можливі негативні наслідки;
- передбачити мотивацію для виконавців рішення;
- опрацювати процес реалізації рішення по етапах;
- оперативно вносити корективи в рішення на основі даних про проміжні результати;
- передбачити плани дій на випадок зміни ситуації або певних дій з боку осіб, яких зачіпає прийняте рішення.
Очевидно, що на практиці необхідно виходити не тільки з оптимального, але й з можливого способу дій. А якщо врахувати, що реальні проблеми, що вимагають термінового прийняття рішення, можуть виникати і зникати досить раптово, в практичній політиці часто не слід логічно продиктованої схемою постановки проблеми та її рішення.
Тому, незважаючи на величезну роль регламенту і процедур прийняття політичних рішень, ролі технічного персоналу й матеріального забезпечення діяльності всіх осіб, зайнятих у цьому процесі, як правило, в процесі прийняття рішень панують неформалізовані процедури, які залежать від особистого досвіду осіб, що визначають цілі та засоби їх досягнення, від інтуїції і персональних знань керівників, їх міжособистісних зв'язків. Крім того, оскільки в більшості співтовариств, як правило, не існує якоїсь однієї групи, здатної цілком і повністю контролювати прийняття рішень, то це рішення часто являє собою компроміс, що тільки підсилює суб'єктивізм. Таким чином, слід визнати, що політична влада багато в чому реалізується через особистий вплив і, незважаючи на регламентує роль правил і процедур прийняття рішень, цей процес містить значну частку непередбачуваності та непрогнозованості.
У той же час, знання загальних типологічних властивостей конфліктів і проблем, послідовне застосування загальнотеоретичних, раціональних знань для врегулювання конкретних питань можуть допомогти досягти ефективного політичного управління.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " ОСОБЛИВОСТІ ПРИЙНЯТТЯ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ "
  1. § 1. Повноваження органів місцевого самоврядування в суспільно-політичній сфері
    особливостях господарської, промисловій та іншої діяльності, пов'язаної з користуванням землями, лісами, надрами, водами, проведення масових суспільно-політичних, культурних та інших заходів у прикордонній зоні ; надавати допомогу прикордонним органам, Військам протиповітряної оборони, Військово-морському флоту, державним органам, що здійснюють різні види контролю на Державної
  2. § 4. Реформи місцевої влади кінця ХХ - початку XXI ст.
    Особливості здійснення місцевого самоврядування в районах Крайньої Півночі, розширивши відповідні правотворчі повноваження і суб'єктів РФ. Сильна сторона Закону від 6 жовтня 2003 р. - допущення, нехай і мінімальну, вибору населенням різних моделей формування та організації місцевої влади. До цього часу домінувала одна модель, що включає представницький орган місцевого
  3. § 1. Територіальна організація місцевого самоврядування.
    Особливостей. Структура територіальної організації. З урахуванням вищевикладеного слід зробити висновок, що територіальна організація місцевого самоврядування має дворівневу структуру. На першому рівні - поселення. На другому - муніципальні райони. Наявність обох рівнів обов'язково. Виняток із загального правила - міські округи, що сполучають в своєї компетенції повноваження обох рівнів. Однак
  4. § 2. Місцевий референдум
    особливостей, встановлених законом. Таким чином, волевиявлення громадян із зазначених питань виявляється за допомогою процедури місцевого референдуму, але з рядом особливостей. Особливості ці такі. По-перше, не діє заборона проведення агітації державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, що заміщають державні або муніципальні посади. Друге, не
  5. § 3. Депутат представницького органу, член виборного органу місцевого самоврядування
    особливостями, передбаченими федеральними законами. При достроковому припиненні повноважень депутата повноваження помічника припиняються достроково з моменту припинення повноважень депутата за рішенням керівника представницького органу місцевого самоврядування. Порядок оплати праці помічників депутата, які працюють за трудовим договором (контрактом), цивільно-правовим договором, встановлюється
  6. § 2. Місцева адміністрація
    особливостей її економіки, чисельності жителів та інших обставин кількість створюваних органів, їх склад, зміст діяльності сильно розрізняються. У міських округах, наприклад, діють структурні підрозділи адміністрації, що займаються питаннями охорони здоров'я, народної освіти, будівництва, житлово-комунального господарства, ринку житла, інженерної інфраструктури житла,
  7. § 4. Муніципальне правотворчість
    особливості. Цим і визначається зміст основних принципів (вимог) муніципальної правотворчої техніки. Правила правотворчої техніки дуже численні і різноманітні. Тут не може бути спільного рецепта на всі випадки. Застосування цих правил може надати позитивний ефект лише за неодмінної обліку конкретних умов, що викликали необхідність прийняття того чи іншого акта,
  8. § 1. Поняття комерційного права
    особливостями, обумовленими тим, що їх учасники займаються підприємницькою діяльністю. Підприємницької визнається самостійна, здійснювана на свій ризик діяльність, спрямована на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг особами, зареєстрованими як підприємці у встановленому законом
  9. § 7. Некомерційні організації, що здійснюють підприємницьку діяльність
    особливість споживчих кооперативів жодним чином не впливає на його сутнісні якості, безумовно характеризують цю організаційну форму як некомерційну організацію. Громадські та релігійні організації (об'єднання). Це добровільні об'єднання громадян, у встановленому законом порядку які об'єдналися на основі спільності їх інтересів для задоволення духовних чи інших
  10. § 1. Поняття і принципи місцевого самоврядування. Моделі взаємовідносин державної влади і місцевого самоврядування
    особливості місцевого самоврядування становлять невід'ємну частину його поняття, а саме як діяльності місцевого населення, органів і посадових осіб за рішенням (самостійного і під свою відповідальність) питань місцевого значення та ( стосовно до органів і посадовим особам місцевого самоврядування) за рішенням окремих делегованих їм державних повноважень.