| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
8. Відповідальність за порушення договору транспортної експедиції |
||
|
Таким чином, загальні положення про підстави та розмір відповідальності за порушення цивільно-правових зобов'язань поширюють свою дію і на правовідносини, що випливають з договору транспортної експедиції. Що ж до єдиного винятку, коли відповідальність експедитора піддається спеціальному регулюванню, то воно зачіпає лише ті ситуації, коли за умовами договору транспортної експедиції на експедитора покладено обов'язок укласти договір (договори) перевезення від свого імені, оскільки тільки в цьому випадку на перевізника може бути покладена відповідальність перед експедитором. Якщо ж договір перевезення укладається експедитором від імені клієнта і за його дорученням, то особою, котрі володіють правом залучення перевізника до відповідальності, буде є не експедитор, а клієнт, який є стороною в договорі перевезення. Що означає застосування правил, за якими перед експедитором відповідає відповідний перевізник? Перш за все необхідно підкреслити, що характерною рисою відповідальності за порушення зобов'язань з перевезення вантажу є її обмежений характер. Стосовно до окремих порушень умов договору перевезення вантажу відповідальність перевізника встановлена або у формі відшкодування прямого збитку або його частини (але не упущеної вигоди), наприклад за незбереження вантажу, або у формі виключної неустойки, зокрема за прострочення його доставки. Крім того, транспортним законодавством нерідко передбачаються особливі підстави звільнення перевізника від відповідальності за певні порушення зобов'язань з перевезення вантажу. Наприклад, перевізник звільняється від відповідальності у разі неподання транспортних засобів, якщо це сталося, зокрема, внаслідок припинення або обмеження перевезення вантажів у певних напрямках, в порядку, передбаченому відповідним транспортним статутом чи кодексом (п. 2 ст. 794 ЦК). Отже, якщо експедитору вдасться довести, що безпосередньою причиною порушення ним своїх зобов'язань, що випливають з договору транспортної експедиції, послужило невиконання або неналежне виконання перевізником зобов'язань за договором перевезення вантажу, який експедитор уклав з ним від свого імені , то застосування в цьому випадку правил про відповідальність перевізника може означати, що експедитор буде або притягнутий до обмеженої відповідальності, або зовсім звільнений від відповідальності. Однак даний випадок слід розглядати як виключення із загального правила, не забуваючи про те, що експедитор, як і всякий боржник, що не виконав зобов'язання, має відшкодувати збитки, завдані кредитору, у повному розмірі. Отже, відповідальність експедитора за невиконання або неналежне виконання (крім розглянутого виключення) покладається на загальних підставах. Оскільки зобов'язання експедитора за договором транспортної експедиції пов'язано із здійсненням нею підприємницької діяльності, зазначена відповідальність грунтується на засадах ризику і настає незалежно від наявності вини експедитора. Єдиним обставиною, яка може служити підставою звільнення експедитора від відповідальності за порушення своїх зобов'язань (якщо воно буде доведено експедитором), може служити неможливість їх виконання, що настала внаслідок непереборної сили (п. 3 ст. 401 ЦК). До цього слід додати, що покладання виконання зобов'язання на третю особу також не звільняє експедитора від відповідальності перед клієнтом за невиконання або неналежне виконання договору транспортної експедиції (ст. 805 ЦК). Порядок встановлення правового становища експедитора і його відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору транспортної експедиції за чинним законодавством разюче відрізняється від раніше діючого порядку притягнення експедитора до відповідальності за порушення договору транспортно-експедиційного обслуговування, коли експедитор відповідав лише за власну провину. Наприклад, свого часу М.Є. Ходунов сформулював три основні положення про відповідальність експедитора за незабезпечення збереження експедирується вантажу. Виглядають ці положення таким чином: "Експедитор несе відповідальність перед клієнтом за втрату, нестачу і пошкодження вантажу в межах вартості вантажу з моменту прийому вантажу від клієнта до здачі його перевізникові і з моменту прийому вантажу від перевізника до здачі клієнту, якщо не доведе, що втрата , нестача або пошкодження сталися не з його вини ... З моменту здачі вантажу перевізнику і до закінчення перевезення експедитор несе відповідальність перед клієнтом за втрату, нестачу і пошкодження вантажу в межах вартості вантажу, якщо доведено, що втрата, недостача або пошкодження сталися з його вині ... Експедитор не несе відповідальності перед одержувачем за втрату, нестачу і пошкодження вантажу, якщо інше не передбачено договором експедиції або спеціальними правилами "" * ". --- "*" Ходунов М.Є. Указ. соч. С. 163. У той час безвідповідальність експедитора (перед клієнтами), яка нерідко мала місце, пояснювалася особливим становищем експедиторських організацій. Так, В.К. Андрєєвим зазначалося, що особливості відповідальності експедитора полягають в тому, що він, "виконуючи транспортно-експедиційні операції і не будучи учасником договору перевезення, відповідає перед відповідними транспортними організаціями, а не перед клієнтом за невиконання обов'язків, що випливають з договорів перевезення іншим видом транспорту, як б стаючи по відношенню до цього перевізнику в положення вантажовласника. При цьому транспортно-експедиційне підприємство несе самостійну цивільно-правову відповідальність перед іншим видом транспорту за несвоєчасне вивезення вантажів зі складу станції або порту, сплачуючи їм збір за зберігання або штраф за простій вагонів "" * ". --- "*" Андрєєв В.К. Указ. соч. С. 51. На відміну від раніше існуючого порядку в даний час експедитор, укладаючи договір перевезення з перевізником і здійснюючи інші угоди з третіми особами від свого імені і тим самим покладаючи на них виконання свого зобов'язання за договором транспортної експедиції, бере на себе всю відповідальність за виконання цього зобов'язання (у тому числі перевізником та іншими особами) перед клієнтом. Можлива і інша структура відповідальності, що виключає покладання несприятливих наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язань з боку перевізника та інших третіх осіб на експедитора, але для цього договір транспортної експедиції повинен передбачати, що з відповідними перевізником і іншими третіми особами договір перевезення та інші угоди укладаються експедитор не від свого імені, а від імені клієнта і за дорученням останнього. Однак повернемося до випадків, коли порушення зобов'язання транспортної експедиції викликане неналежним виконанням договорів перевезення, і до спеціального положення, регулюючому подібні ситуації, про те, що відповідальність експедитора перед клієнтом визначається за тими ж правилами, за якими перед експедитором відповідає відповідний перевізник (ст. 803 ЦК). Очевидно, як зазначалося раніше, що в даному випадку мова йде про можливість застосування щодо експедитора норм про обмежену відповідальність перевізника і про особливі підстави звільнення перевізника від відповідальності. Але чи тільки про це? Зокрема, в юридичній літературі піднято питання про необхідність застосування в подібних випадках до вимог клієнта, що пред'являються до експедитора, скороченого строку позовної давності (один рік), який встановлений (п. 3 ст. 797 ЦК) за вимогами, що випливають із перевезення вантажу "*". --- "*" Див, наприклад: Цивільне право: Підручник. Частина II / Под ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. С. 418 (автори - В.Т. Смирнов і Д.А. Медведєв). Як відомо, загальний строк позовної давності, тобто строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки (ст. 196 ЦК). Спеціальні строки позовної давності, скорочені або більш тривалі порівняно із загальним строком, можуть встановлюватися законом для окремих видів вимог (ст. 197 ЦК). У нашому випадку мова йде про позов клієнта до експедитора у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань, що випливають з договору транспортної експедиції. Для цього виду вимог законом не встановлено скорочений строк позовної давності (мається на увазі, звичайно ж, пряма норма закону про те, що строк позовної давності за вказаною вимогу встановлюється в один рік, або про те, що строк позовної давності за такою вимогою визначається стосовно до вимог, що випливають з умов перевезення вантажу). А виводити скорочений строк позовної давності для вимоги клієнта до експедитора шляхом тлумачення (причому розширювального) положення про те, що відповідальність експедитора перед клієнтом визначається за тими ж правилами, за якими перед експедитором відповідає відповідний перевізник (ст. 803 ЦК), з формально-юридичної точки зору неприпустимо. Невіруючих такий підхід, що допускає застосування скороченого строку позовної давності, встановленого для вимог, що випливають з договору перевезення вантажу і що пред'являються до перевізника, і з точки зору істоти правовідносин, що складаються між клієнтом і експедитором за договором транспортної експедиції . Клієнт має право висувати свої вимоги до експедитора у випадках невиконання або неналежного виконання останнім своїх зобов'язань, що випливають з договору транспортної експедиції. При цьому він повинен розташовувати певним терміном для судового захисту таких вимог, встановленим безпосередньо законом і не залежним від оцінки доказів, які, можливо, будуть представлені до суду експедитором. А як відомо, застосування правил, за якими перед експедитором відповідає перевізник, до правовідносин, що випливають з договору транспортної експедиції, поставлено в пряму залежність від того, чи вдасться експедитору довести, що порушення ним своїх зобов'язань перед клієнтом викликане неналежним виконанням договору перевезення. Розмірковуючи подібно В.Т. Смирнову і Д.А. Медведєву, ми повинні будемо зробити висновок про те, що в момент пред'явлення позову клієнтом в суд ніхто (ні сам клієнт, ні експедитор, ні суд) не знає і не може знати, яким же терміном позовної давності: загальним або скороченим - слід керуватися при оцінці даного позову. А адже закінчення строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є безумовною підставою до винесення судом рішення про відмову в позові, причому дана підстава для відмови в позові носить самостійний характер, для його застосування взагалі не потрібно розгляду спору по суті (в тому числі і оцінки поданих сторонами доказів). По цьому шляху йде і судово-арбітражна практика. Так, у спільному Постанові Пленуму Верховного Суду Російської Федерації і Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації від 12, 15 листопада 2001 р. N 15/18 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням норм Цивільного кодексу Російської Федерації про позовної давності" (п. 26) є роз'яснення, згідно з яким якщо в ході судового розгляду буде встановлено, що сторона у справі пропустила термін позовної давності і поважних причин (якщо позивачем є фізична особа) для відновлення цього терміну немає, то при наявності заяви належної особи про закінчення строку позовної давності суд вправі відмовити у задоволенні вимоги саме з цих мотивів, оскільки відповідно до п. 2 ст. 199 ГК закінчення строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові "*". --- "*" Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. 2002. N 1. С. 10. Враховуючи викладене, ми приходимо до висновку, що передбаченої ст. 803 ГК можливістю застосування за певних умов до правовідносин, пов'язаних з відповідальністю експедитора перед клієнтом за договором транспортної експедиції, правил, за якими перед експедитором відповідає відповідний перевізник, ніяк не торкаються питання про позовну давність, а також про обов'язкове претензійному порядку врегулювання спору за вимогами, випливають із договору про перевезення вантажу. Для спрощення механізму відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням експедитором своїх зобов'язань, клієнтом може бути використано страхування експедируються вантажів. Так, в одній зі справ відкрите акціонерне товариство "Ингосстрах" (далі - страховик) звернулося до арбітражного суду з позовом до експедиторської організації (далі - експедитор) про стягнення в порядку суброгації шкоди, заподіяної у зв'язку з нестачею експедирується вантажу. Як вбачалося з матеріалів цієї справи, між експедитором і організацією торгівлі (далі - клієнт) було укладено договір транспортної експедиції, за яким експедитор зобов'язався від свого імені, але за рахунок і в інтересах клієнта зробити останньому експедиційні послуги, пов'язані з перевезенням, супроводом, митним оформленням та доставкою вантажу. Відповідно до цього договором експедитор прийняв на себе відповідальність за незбереження вантажу з моменту прийняття його від перевізника і до видачі вантажу клієнту. Наявні у справі документи свідчили про те, що експедитор прийняв від перевізника без зауважень 729 місць вантажу, однак при передачі доставленого експедитором вантажу виявилася нестача 14 місць. За фактом недостачі вантажу страховик на виконання своїх зобов'язань за договором страхування виплатив страхувальникові (торгової організації - клієнтові за договором транспортної експедиції) суму страхового відшкодування, складову вартість відсутніх 14 місць отриманого вантажу, в результаті до нього перейшло право вимоги по відношенню до експедитора у зв'язку з незабезпеченням збереження експедирується вантажу. Вирішуючи зазначений спір, арбітражний суд відкинув доводи експедитора про те, що недостача вантажу могла з'явитися наслідком невідповідності один одному відомостей про кількість вантажу в різних перевізних та митних документах, оскільки відповідно до умов договору транспортної експедиції саме експедитор відповідав за митне оформлення вантажу, а також оформлення всіх необхідних документів, пов'язаних з переміщенням вантажу, тому він (експедитор) і повинен нести відповідальність, у тому числі за невідповідність реальної кількості вантажу, отриманого клієнтом, кількості вантажу, зазначеному в митних та перевізних документах. Вимоги страховика були задоволені "*". --- "*" Див Постанова Федерального арбітражного суду Московського округу від 3 травня 2001 р. N КГ-А40/1338-01. Експедитор також може використовувати механізм страхування для покриття своїх ризиків, пов'язаних з виконанням договорів транспортної експедиції. Такого роду спори зустрічаються в судово-арбітражній практиці. Наприклад, одна страхова компанія пред'явила позов до автотранспортної організації про стягнення грошової суми, виплаченої страховою компанією експедитору у вигляді страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку. Арбітражний суд першої інстанції позов задовольнив, його рішення було залишено в силі і апеляційною інстанцією. Проте потім дане рішення було скасовано в касаційному порядку, в позові було відмовлено. При перевірці даної справи в порядку нагляду було встановлено наступне. Відповідно до умов договору транспортної експедиції експедитор уклав від свого імені договір перевезення вантажу в контейнерах з автотранспортної організацією (далі - перевізник). Контейнери належали перевізнику, проте для виконання експедитором своїх зобов'язань перед клієнтом тимчасово передавалися експедитору з покладанням на нього матеріальний відповідальності перед власником контейнерів за втрату, неповернення або пошкодження контейнерів. Експедитор, у свою чергу, застрахував у страховій компанії свої майнові інтереси, пов'язані з обов'язком відшкодування шкоди, який міг бути заподіяна клієнту і третім особам внаслідок фізичної загибелі або пошкодження майна (включаючи контейнери), уклавши зі страховою компанією договір страхування своєї цивільно-правової відповідальності . При здійсненні перевезення один з контейнерів перекинувся і отримав ушкодження. Експедитор, сплативши огляд і ремонт пошкодженого контейнера, звернувся до страхової компанії за виплатою відшкодування в розмірі, що становить вартість робіт з ремонту та послуг з огляду контейнера. Складеним з цього приводу страховим актом пошкодження контейнера визнана страховим випадком, внаслідок якого страховою компанією було виплачено страхувальникові (експедитору) страхове відшкодування, а потім пред'явлено вимогу перевізнику в порядку суброгації. У постанові Президії Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації, прийнятому за результатами розгляду даної справи в порядку нагляду, позов страховика, пред'явлений у порядку суброгації, про стягнення суми, виплаченої страхувальникові як страхове відшкодування, з перевізника, відповідального за пошкодження контейнера, визнаний обгрунтованим. Згідно п. 1, 2 ст. 965 ЦК до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить в межах виплаченої суми право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за збитки, відшкодовані в результаті страхування. Перейшло до страховика право вимоги здійснюється ним з дотриманням правил, що регулюють відносини між страхувальником і особою, відповідальною за збитки. Договором страхування застраховані ризики експедитора, віднесені ст. 929 ЦК до майновим інтересам. Отже, названий договір є договором майнового страхування і після виплати по ньому відшкодування має місце суброгация права вимоги. В силу ст. 793 ГК за неналежне виконання зобов'язань з перевезення перевізник несе відповідальність, встановлену Кодексом, транспортними статутами, а також угодою сторін. Договором перевезення, укладеним сторонами, встановлено відповідальність перевізника перед експедитором за збереження та технічний стан контейнерів: при втраті - у вигляді вартості, при пошкодженні - у вигляді витрат, пов'язаних з ремонтом. Пошкодження контейнера відбулося при перевезенні, тому перевізник повинен відповідати за витрати з ремонту контейнера перед відшкодують їх страховою компанією. Таким чином, Постанова суду касаційної інстанції, не визнав наступ суброгации, є незаконним і необгрунтованим "*". --- "*" Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. 2002. N 7. С. 30 - 31. Що стосується відповідальності клієнта за порушення зобов'язань за договором транспортної експедиції, в главі 41 ЦК міститься лише одне спеціальне правило на випадок невиконання або неналежного виконання клієнтом обов'язку щодо надання експедитору документів та іншої інформації про властивості вантажу, умови його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов'язків, передбачених договором транспортної експедиції. При цих умовах клієнт несе відповідальність за збитки, завдані експедиторові у зв'язку з порушенням обов'язку щодо надання відповідної інформації (п. 4 ст. 804 ЦК). Порушення клієнтом свого обов'язку щодо надання інформації про вантаж та про умови його перевезення, крім відшкодування експедитору збитків, яке може мати місце лише в тому випадку, якщо експедитор, незважаючи на відсутність або недостатність такої інформації, все ж приступить до виконання своїх зобов'язань, може спричинити для клієнта і інше несприятливий наслідок: в разі ненадання клієнтом необхідної інформації експедитор має право не приступати до виконання своїх обов'язків до надання такої інформації (п. 3 ст. 804 ЦК). Важливо підкреслити, що законодавством не передбачено будь негативні наслідки на випадок невиконання зазначеного обов'язку. На жаль, в судово-арбітражній практиці зустрічаються випадки зайво широкого тлумачення положень, що містяться в ст. 804 ГК. Ілюстрацією до сказаного може служити наступний приклад. Індивідуальний підприємець звернувся до арбітражного суду з позовом про стягнення з транспортно-експедиційної компанії грошової суми, що включає збитки від псування вантажу під час його перевезення, вартість провізної плати, а також витрати, понесені у зв'язку з проведенням експертизи вантажу. При розгляді цієї справи арбітражний суд кваліфікував правовідносини сторін як договір транспортної експедиції, взявши до уваги, що за їх угодою в обов'язки транспортно-експедиційної компанії входили одержання вантажу від іногороднього (по відношенню до індивідуального підприємця) відправника, доставка вантажу до станції, здача його залізної дорозі, супровід вантажу під час його перевезення залізницею провідником транспортно-експедиційної компанії та видача вантажу клієнту (одержувачу - індивідуальному підприємцю). Вантаж (банки з фарбою) клієнтом був отриманий, проте у зв'язку з тим, що його транспортування здійснювалася в зимовий період, вантаж на шляху прямування замерз, і фарба, як випливало з акта експертизи, проведеної бюро товарних експертиз, виявилася зіпсованою і непридатною до використання . У відгуку на позов відповідач (експедитор) не погоджувався з вимогами клієнта, пославшись на те, що ні позивач (клієнт), ні вантажовідправник не поставили його в популярність про специфічні властивості вантажу і необхідності дотримання особливого температурного режиму при його перевезенні, в результаті чого він не мав договірної обов'язки транспортувати вантаж при певному температурному режимі. У Постанові арбітражного суду касаційної інстанції, що залишив в силі рішення першої інстанції про відмову в позові, говориться, що згідно ст. 804 ГК клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, передбачених договором транспортної експедиції. Матеріалами не підтверджується, що позивач як вантажоодержувач і клієнт відповідача за договором транспортної експедиції або відправник вантажу поставили відповідача до відома про особливі властивості вантажу, можливості його псування в результаті впливу низьких температур і необхідності дотримання особливого температурного режиму при перевезенні. У товарно-транспортної накладної, за допомогою якої обговорювалися сторонами умови перевезення, відсутні будь-які позначки про особливості вантажу і особливих умов перевезення. Матеріалами справи не підтверджується вина перевізника у псуванні вантажу, а також причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та псуванням вантажу - заподіянням шкоди позивачеві "*". --- "*" Див Постанова Федерального арбітражного суду Східно-Сибірського округу від 4 вересня 2000 р. N А33-8092/99-С1-Ф02-1762/00-С2. Відсутність в главі 41 ГК яких спеціальних правил про відповідальність клієнта за невиконання або неналежне виконання інших обов'язків за договором транспортної експедиції (відшкодування експедитору понесених ним витрат та сплата йому суми винагороди) свідчить про те, що такі порушення зобов'язань тягнуть для клієнта відповідальність, застосовувану на основі загальних положень про відповідальність за невиконання або неналежне виконання цивільно-правових зобов'язань. У даному випадку клієнт виступає в ролі звичайного боржника за простроченим грошовим зобов'язанням. Тому експедитор має право вимагати від клієнта сплати простроченого грошового боргу (в розмірі понесених ним витрат і належного експедитору винагороди) з нарахуванням відсотків річних за користування чужими грошовими коштами у порядку та розмірі, передбачених ст. 395 ГК, а в частині, не покритій відсотками, також відшкодування збитків, викликаних простроченням сплати грошового боргу. І нарешті, останнє питання, що має відношення до проблем відповідальності за договором транспортної експедиції. Як ми бачимо, відповідальність експедитора і клієнта не відрізняється від інших цивільно-правових зобов'язань. Виняток становить лише один випадок, коли до відповідальності експедитора допускається застосування правил, за якими перед ним відповідає перевізник вантажу (ст. 803 ЦК). Проте в юридичній літературі зустрічаються спроби визначити деякі особливості відповідальності учасників договору транспортної експедиції, що не знайшли будь-якого відображення в главі 41 ЦК. Наприклад, В.Т. Смирнов і Д.А. Медведєв пишуть: "Оскільки експедитор виступає в якості посередника між відправником, перевізником та одержувачем, порушення ним умов договору може призвести до відповідальності клієнта перед перевізником. Рівною мірою порушення своїх обов'язків клієнтом може спричинити відповідальність експедитора перед перевізником (якщо, звичайно, ці фігури не збігаються). Тому відповідальність сторін у договорі може бути як прямий, так і регресної "" * ". --- "*" Цивільне право: Підручник. Частина II / Под ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. С. 418. Нам вже доводилося відзначати, що договір транспортної експедиції не відноситься до так званих представницьким операціях (доручення, комісія, агентування), а значення експедитора зводиться до ролі посередника між клієнтом і перевізником. Та обставина, що порушення однією із сторін умов договору може спричинити для іншої сторони відповідальність перед її контрагентом по іншим договором, не може служити специфічною ознакою відповідальності сторін за договором транспортної експедиції, а скоріше є загальною закономірністю для всього майнового обороту. І вже, звичайно, ця обставина ніяк не може свідчити про регресних характері такої відповідальності. Як відомо, регресні вимоги виникають лише у випадках, передбачених законом, що не має місця відносно зобов'язань, що випливають з договору транспортної експедиції. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "8. Відповідальність за порушення договору транспортної експедиції " |
||
|
||