Головна |
« Попередня | Наступна » | |
9. Припинення договору транспортної експедиції |
||
Дана норма являє собою спеціальне правило, що відноситься саме до договору транспортної експедиції. Загальне ж правило, що регулює виконання цивільно-правових зобов'язань, засноване, навпаки, на неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань і полягає в тому, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом. Якщо ж мова йде про зобов'язання, пов'язаному із здійсненням його сторонами підприємницької діяльності, то одностороння відмова від виконання такого зобов'язання і одностороння зміна його умов можуть мати місце також у випадках, передбачених договором, якщо інше не випливає з закону або змісту зобов'язання (ст. 310 ЦК). На дану обставину зверталася увага в юридичній літературі. Наприклад, Г.П. Савичев вказує: "Одностороння відмова від виконання договору транспортної експедиції не узгоджується з загальними положеннями цивільного права про договір. Проте в даному випадку наявна одна з особливостей договору транспортної експедиції, як і інших договорів про представництво, що допускають односторонню відмову від їх виконання" "*" . --- "*" Цивільне право: Підручник. У 2 т. Том II. Напівтім 2 / Відп. ред. Е.А. Суханов. С. 69. Пояснення розглянутої особливості правового регулювання договору транспортної експедиції, а саме: надання його сторонам - клієнтові і експедитору - права на односторонню відмову від виконання договору представницьким характером цього договору - може бути визнано обгрунтованим лише щодо тих договорів транспортної експедиції, за якими експедитор вступає в правовідносини з перевізником і іншими третіми особами від імені клієнта і на основі довіреності останнього. У тих же випадках, коли експедитор укладає договори перевезення, вчиняє інші правочини й інші юридичні дії від свого імені в поєднанні з фактичними діями - операціями і послугами (зберігання вантажу, його завантаження та вивантаження тощо), договір транспортної експедиції втрачає представницький характер і набуває вигляд звичайного договору за відплатним надання послуг. Більше того, ми знаємо, що за договором транспортної експедиції на експедитора можуть бути покладені обов'язки з організації перевезення вантажу за відомим маршрутом і з використанням обраного сторонами виду транспорту або його зобов'язання можуть включати в себе власне перевезення (доставку) вантажу в пункт призначення і видачу його вантажоодержувачу. Уявімо собі, що при використанні сторонами таких договірних моделей транспортної експедиції на стадії виконання договору (скажімо, вантаж уже прийнятий експедитором і знаходиться на шляху прямування) одна зі сторін (наприклад, експедитор) реалізує своє право на односторонню відмову від виконання договору. Очевидно, що для подібних ситуацій більш прийнятним було б дію загального принципу неприпустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання. У зв'язку з викладеним представляється, що ст. 806 ГК потребує зміни: можливість односторонньої відмови від виконання договору транспортної експедиції для його сторін слід було б обмежити тільки тими випадками, коли відповідно до умов договору експедитор укладає угоди і чинить інші юридичні дії від імені клієнта і за його дорученням. У теперішній же час, коли нормою про право кожної зі сторін відмовитися від виконання договору охоплюються всі варіанти правовідносин, пов'язаних з транспортною експедицією, в якості своєрідного обмеження цього права (стосовно певним ситуацій) можуть служити обов'язок боку, яка відмовляється від виконання договору, попередити про це іншу сторону в розумний строк, а також і можливий наслідок відмови від виконання договору - обов'язок відшкодувати контрагенту збитки, завдані розірванням договору. Правда, тут можуть виникнути питання з приводу дотримання стороною, яка відмовляється від виконання договору, вимоги про попередження про це контрагента в розумний термін. У чому може бути виражене таке попередження? Чи потрібна попереджати іншу сторону про те, що через певний час, скажімо, через тиждень, буде заявлений відмова від виконання договору або достатньо вказати на це в самому повідомленні про одностороннє розірвання договору? У зв'язку з недостатністю спеціальних правил, що регламентують відносини, пов'язані з одностороннім відмовою від виконання договору транспортної експедиції, можна звернутися до загальних положень про припинення цивільно-правових договорів. Однак і там ми не знайдемо відповіді на поставлені питання. Згідно п. 3 ст. 450 ЦК у разі односторонньої відмови від виконання договору, коли така відмова допускається законом або угодою сторін, договір вважається розірваним. Мабуть, можна зробити висновок про допустимість обох варіантів, коли сторона, що збирається відмовитися від виконання договору транспортної експедиції, по-перше, спочатку попереджає контрагента про те, що через певний час (розумний строк) нею буде заявлений така відмова, - в цьому випадку договір буде вважатися розірваним з моменту отримання іншою стороною заяви про відмову від його виконання, по-друге, спочатку направляє контрагенту повідомлення про свою відмову від виконання договору, вказавши в ньому період часу (розумний строк), по закінчення якого договір вважатиметься розірваним. І в тому, і в іншому випадку досягається мета норми про обов'язкове попередження контрагента про односторонню відмову від виконання договору: розірвання договору стає неминучим, і контрагенту надається розумний термін для підготовки до цього. Разом з тим для обох випадків рівною мірою актуальна проблема оцінки розумності строку, наданого контрагенту в договорі транспортної експедиції для підготовки до розірвання договору. Не виключена ситуація, коли думки сторін на цей рахунок виявляться різними і питання про розумність відповідного терміну буде піднято зацікавленою стороною при вирішенні в суді, арбітражному суді майнового спору (наприклад, про оплату послуг експедитора, наданих клієнтові після закінчення призначеного останнім терміну для розірвання договору) . Які можуть бути наслідки визнання судом, арбітражним судом тієї обставини, що експедитор був попереджений клієнтом про відмову останнього від договору в строк, що не може вважатися розумним? Що повинен робити в цій ситуації суд, арбітражний суд: визнати, що розірвання договору не відбулося, а тому договір залишається чинним, чи все ж вважати договір розірваним не з моменту, позначеного клієнтом, а після закінчення іншого строку, який суд, арбітражний суд вважатиме розумним стосовно до конкретних обставин спору? І на ці питання ми не знаходимо відповідей у чинному законодавстві. Втім, норма, що наділяє сторони договору транспортної експедиції правом на односторонню відмову від виконання договору, навряд чи знайде широке застосування у взаєминах, що складаються між вантажовідправниками, вантажоодержувачами і експедиторськими організаціями. Стимулом для утримання від реалізації цього права служить положення про обов'язок сторони, яка заявила про відмову від виконання договору транспортної експедиції, відшкодувати іншій стороні збитки, викликані розірванням договору (ст. 806 ЦК). Надання клієнту і експедитору права відмовитися в односторонньому порядку від виконання договору транспортної експедиції не позбавляє їх можливості використання звичайних способів дострокового припинення договірних правовідносин. Як відомо, цивільно-правовий договір може бути розірваний за згодою сторін, якесь може бути укладена у будь-який час за їх розсуд, а також за рішенням суду, арбітражного суду на підставі вимоги однієї зі сторін (наприклад, у зв'язку з істотним порушенням контрагентом своїх договірних зобов'язань). В останньому випадку вимога про розірвання договору може бути заявлено стороною в суд, арбітражний суд тільки після одержання відмови іншої сторони на пропозицію розірвати договір або в разі неотримання відповіді у строк, зазначений у самому реченні або в договорі, а при його відсутності - в тридцятиденний термін (п. 1, 2 ст. 450, ст. 452 ЦК). |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " 9. Припинення договору транспортної експедиції " |
||
|