| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Підряд та технічне сприяння |
||
|
Слід відразу обмовитися, що договірних видів, які мали б зазначені найменування, у внутрішньому законодавстві зарубіжних держав, Російської Федерації (у минулому Радянського Союзу) або країн СНД не міститься. Однак у діловому житті вони широко застосовуються в діяльності різних російських організацій, провідних операції з закордонними партнерами. Термін з'явився як продукт розвитку практики, як повсякденне позначення відповідної сукупності цивільно-правових відносин, що виникають у зовнішньоекономічній сфері. У нього немає, строго кажучи, юридичного фундаменту, так як він не підпадає ні під одну з відомих цивільно-правових форм відносин (договірних типів). Відсутність юридичної бази в правовому регулюванні аналізованого виду договору не випадково і має об'єктивну природу, зважаючи на те що контракт на надання технічного сприяння за своїм змістом є комплексним типом договору, що включає міжнародну купівлю-продаж товарів (зовнішньоторговельну поставку машин, матеріалів, механізмів та обладнання), договори доручення (агентства), замовлення, виконання роботи, надання послуг і підряду. Наприклад, при загальному наданні технічного сприяння у спорудженні народно-господарського комплексу в іноземній державі цивільно-правовим договором може передбачатися виконання постачальником обладнання геологічних вишукувань і розробок для забезпечення проектних робіт з будівництва об'єкта. У той же час не можна не відзначити, що в рамках ЄС, наприклад, в цій області діють нормативні документи: «Загальні правила, застосовні до технічному сприянню Європейських Співтовариств», підписані в Брюсселі 18 липня 1997 У Російській Федерації 6 січня 1999 прийнятий федеральний закон про ратифікацію зазначених Правил, в результаті чого положення в сфері надання технічного сприяння, що діють в Євросоюзі, поширюються і на відповідні відносини, в яких беруть участь суб'єкти з Російської Федерації. Невід'ємною рисою надання технічного сприяння, що обумовлює його специфіку, яка дозволяє виділяти дану категорію з сукупності правових форм договірних відносин у міжнародній сфері, виступає відряджання фахівців і навчання персоналу замовника, як на місці здійснення об'єкта, так і в країні партнера. Відряджання і навчання фахівців може входити в контракт як складова частина зобов'язань. У багатьох інших випадках воно є самостійним предметом. Представляється, що зобов'язання по відрядженню фахівців і професійно-технічного навчання персоналу замовника становлять головну відмінну особливість, за допомогою якої можна визначити договір надання технічного сприяння як цивільно-правову та економічну форму виробничо-комерційних відносин міжнародного характеру. Якщо підходити до розподілу прав і обов'язків сторін з даного договору з погляду його типового змісту та обсягу, то вимальовується наступна картина: в зобов'язання постачальника входять підготовка детального графіка робіт з виконання проекту; виконання геологічних вишукувань по сировині силами своїх фахівців, розробка та підготовка всієї технічної документації по проекту і його здійсненню, включаючи графіки, креслення, специфікації і т.д.; подання на схвалення замовнику і (мул і) його експертам до початку виробництва матеріалів та обладнання всієї необхідної документації, за якою вони будуть проводитися; поставки машин, матеріалів, обладнання і технічної документації відповідно до затверджених партнерами графіками; забезпечення відряджання технічного персоналу для здійснення авторського нагляду за будівництвом, монтажем і оснащенням об'єкта; навчання фахівців замовника з тим, щоб персонал був здатний самостійно експлуатувати об'єкт. У свою чергу, в зобов'язання замовника входять: виробництво платежів відповідно до цін і платіжними умовами, обумовленими в контракті; забезпечення за свій рахунок інфраструктури (дороги, мости, тимчасові будівлі та споруди, житло для спеціалістів , енергопостачання, водопостачання, будмайданчика і т.д.); здійснення загальнобудівельних і монтажних робіт під наглядом постачальника; надання необхідного персоналу для підготовки як на місці виконання робіт по об'єкту, так і для навчання за кордоном в країні постачальника; надання побутових умов для персоналу постачальника; поставка сировини та інших матеріалів місцевого ринку, необхідних для реалізації проекту. Що ж відрізняє розглянуту форму зобов'язань від договору підряду? Насамперед слід зазначити більший обсяг відповідальності підрядника, що поєднує в собі його відповідальність як сторони у власне підрядному договорі, так і відповідальність, засновану на договорах, що забезпечують його реалізацію (перевезення, агентування, страхування, перестрахування і т.д.). Правда, на практиці часто зустрічається комбінування, переплетення в контрактах елементів договорів того й іншого видів. В останні кілька десятиліть світова практика міжнародних виробничо-економічних зв'язків самих різних за рівнем свого соціально-економічного розвитку держав виробила і досить глибоко впровадила таку різновид підрядних договорів, як договори так званого генерального підряду, іменовані контрактами на умовах «під ключ», а також їх різновиди - контракти на умовах «готової продукції», «збут готової продукції». Зауважимо, що контракти можуть мати найрізноманітніші найменування, наприклад: «продакшн шеарінг» («production-sharing»), «на обслуговування» («service contracts»), «на управління» («management contracts»), «під ключ» («turn-key contracts»), «на умовах готової продукції» («product-in - hand contracts»), «на умовах реалізації» («market-in-hand agreements») і т.д. Важливо підкреслити, що в подібного роду договорі підрядник приймає на себе зобов'язання звести (або іншим чином реалізувати) об'єкт і передати його в готовому для експлуатації вигляді замовнику. Підрядник зобов'язаний виконати взяті на себе зобов'язання «на свій страх і ризик» відповідно до вимог контракту в межах визначеної цим контрактом ціни та інших умов. Контракти генерального підряду, як правило, містять формулу: «час є істотою договору». Центральними положеннями договорів підряду «під ключ» виступає регулювання обов'язки підрядника по здачі об'єкта замовнику. Об'єкт спочатку проходить тимчасову приймання-за умови, що досягнуті задовільні показники роботи об'єкта (устаткування), тобто протягом певного терміну, встановленого в контракті, робота без аварій або із заздалегідь передбаченим відсотком аварій. При цьому випускається продукція повинна мати гарантовану якість і обсяги її виробництва - відповідати проектним. Тимчасова приймання підтверджується видачею сертифіката на основі підписаного між сторонами протоколу про тимчасову приймання із зазначенням відповідних недоліків, виявлених в ході приймання, якщо вони не роблять істотного впливу на функціонування об'єкта. У цьому випадку підрядник повинен зробити зусилля для усунення дефектів у встановлені протоколом або договором терміни до одержання документа про постійну приймання. Незважаючи на неостаточний характер тимчасової приймання, право власності на об'єкт переходить з підрядчика на замовника саме з дати видачі сертифіката тимчасової приймання. Хоча головним фактором в сукупності договірних відносин між підрядником і замовником за контрактами на умовах «під ключ» виступає звільнення замовника від відповідальності за створення об'єкта, невиконання або неналежне виконання ним своїх обов'язків за контрактом знімає або певною ступеня модифікує відповідальність підрядника. Так, встановлення причинного зв'язку між невиконанням (неналежним виконанням) замовником його зобов'язань і неможливістю, утрудненням або простроченням (загрозою прострочення) виконання підрядником своїх зобов'язань за зв'язує боку договором робить можливим продовження термінів дії контракту або якоїсь його частини. Слід підкреслити, що незважаючи на явне переважання обсягу зобов'язань підрядника за договором на умовах «під ключ», «готової продукції», як, втім, будь-якого іншого договору виконання робіт або послуг, порівняно з обсягом зобов'язань замовника, дана цивільно-правова форма являє собою сукупність двосторонніх взаємопов'язаних обов'язків партнерів, належне виконання яких неабиякою мірою залежить від поведінки контрагента. Дана обставина вельми чітко простежується в практиці вирішення міжнародних комерційних спорів МКАС при ТПП РФ. Згідно з контрактом будівельного підряду від 1 березня 1989 р. в обов'язок позивача (підрядника) входило наступне: постачання виробничої технології на об'єкт і «ноу-хау», поставка технологічного обладнання та машин з монтажем, забезпечення їх запуску, а також навчання персоналу та підготовка документації на вироби. Субпідрядники, також підписавши контракт, і замовник самі відповідали за будівельно-монтажні, а також сантехнічні та електротехнічні роботи на об'єкті. У зв'язку з допускаються замовником порушеннями передбаченого контрактом графіка і порядку платежів підрядник розірвав контракт і пред'явив до арбітражу вимога про виплату йому відповідачем (замовником) відповідних сум, належних за умовами цього договору, а також про відшкодування збитків , завданих невиконанням замовником його умов. На думку відповідача, невиконання договору стало наслідком несвоєчасного виконання підрядником контрактних зобов'язань і їх виконанням з відхиленням від передбачених умов, що викликало порушення термінів готовності об'єкта і позбавило замовника отримання бюджетного фінансування. Розглядаючи справу на основі діяв у той період Цивільного кодексу РРФСР 1964 р., третейський суд виходив з того, що застосовне право визначає договір підряду як договір, за яким підрядник зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Стосовно до стягнення з відповідача заборгованості по рахунках, виставленим підрядником, з урахуванням того, що за деякими з них відповідач факту своєї заборгованості не оспорював, арбітражний суд дійшов висновку, що оскільки робота була виконана і прийнята замовником і ніяких зауважень по ній заявлено не було , відповідні рахунки підлягають оплаті. Частина рахунків суд змушений був відхилити зважаючи пропуску позивачем строків позовної давності. У частині вимоги позивача про відшкодування йому підлягають виплаті субпідрядним фірмам відповідних сум арбітраж встановив, що розірвання контрактів з ними стало результатом невиконання контрактних зобов'язань самим позивачем і об'єктивно спричинило збитки субпідрядників. Вимога позивача щодо цього суд визнав справедливим і запропонував задовольнити його в розмірі 50 проц. від заявлених позивачем сум. Оскільки обов'язок замовника прийняти та оплатити роботу було одним з істотних умов договору підряду (ст. 350 ЦК РРФСР), а замовник постійно допускав значні затримки в оплаті пред'явлених рахунків за зроблені роботи, позивач змушений був припинити контракти на поставку обладнання для замовника. Внаслідок цього суд дійшов висновку, що контракт із замовником був розірваний позивачем правомірно, бо прийняті ним заходи щодо збереження договірних відносин виявилися безуспішними, а невиконання відповідачем контрактних зобов'язань стало непоправною. Стаття 219 ЦК РРФСР передбачала, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані збитки. Однак поряд з цим арбітраж визнав також і те, що з боку підрядника, тобто позивача по даній справі, було допущено ряд серйозних порушень у виконанні контрактних зобов'язань, що викликало уповільнення термінів готовності об'єкта і створило труднощі замовнику в отриманні бюджетного фінансування. Внаслідок цього арбітражний суд застосував принцип змішаної відповідальності, визначивши частку вини відповідача у невиконанні укладеного контракту і його розірвання в розмірі 75 відсотків, позивача - у розмірі 25 відсотків. Так само як і за договором купівлі-продажу, підставами для звільнення сторін в аналізованому вигляді договору виступають обставини непереборної сили (форс-мажор). Зважаючи на значний обсяг зобов'язань підрядника за контрактами на умовах «під ключ» і «готової продукції» національні організації розвинених країн, які уклали договори з контрагентами із країн, нерідко вдаються до використання субпідрядних фірм з третіх країн або країни місцезнаходження об'єкта для виконання здебільшого загальнобудівельних і монтажних робіт. Для здійснення особливо великих і складних споруд можливе утворення спеціальних консорціумів (договірних утворень) підрядників ряду держав. Причому консорціум може утворюватися ще на стадії проведення торгів на отримання замовлення на підряд. Так, реконструкція великого металургійного заводу в Дургапуре і будівництво нового металургійного підприємства в Руркела (Індія) в 1989-1999 рр.. здійснювалися саме на принципах консорциального підходу до виграшу тендера, веденню операцій з реалізації проекту і виконання контракту, тобто на основі створення міжнародного консорціуму, що складається з двох індійських компаній, двох західно-німецьких («Маннесманн Демаг АГ» і «Крупп індустрітекнік»), а також радянського (російського) зовнішньоекономічного об'єднання В / О «Тяжпромекспорт» з лідерськими функціями російського партнера по одному з пакетів і німецьких компаній - за іншими пакетам. Практика споруди промислових об'єктів на умовах «під ключ» зажадала розробки ряду документів, що мають рекомендаційний характер, але ориентирующих і підрядників і замовників на відповідне розуміння змісту договору, його суті, а також природи та обсягу прав і обов'язків сторін. Такі умови відповідають прийнятим у міжнародному масштабі положенням контрактів для робіт з цивільного будівництва, рекомендованих Міжнародною федерацією об'єднань підрядників Азії та Західного узбережжя Тихого океану, Міжнародній європейській федерацією будівництва, Межамериканской федерацією промислового будівництва, Асоціацією генеральних підрядників Америки і т.д. Як підкреслювалося раніше, найбільше значення отримали загальні умови і типові положення контрактів на виробництво загальнобудівельних та інжинірингових робіт, розроблені Міжнародною федерацією інженерів-консультантів (ФІДІК), - остання з існуючих редакцій датується 1987 роком. Потреби в такого роду документах продиктовані передусім відмінностями в законодавстві держав, які можуть виступати як підрядниками, так і замовниками. Ці відмінності стосуються найчастіше істоти аналізованих договорів. Наприклад, цивільне право Франції для подібних відносин розпорядженні конструкцією договору купівлі-продажу нерухомості, підлягає спорудженню (ст. 1601-1), а також розрізняє «зобов'язання засоби виконання» і «зобов'язання досягнення результату» (ст. 1147 Кодексу Наполеона). Законодавство ж Марокко відносить договір підряду до контрактів виробництва робіт (див. королівський Декрет № 209-65 від 19 жовтня 1965 р., який схвалює Звід загальних положень, застосовних до договорів здійснення робіт, які виконуються за рахунок Міністерства громадських робіт і комунікацій). За змістом і змістом цивільно-правових норм ряду східно-європейських країн - Угорщини (§ 389 ЦК), Росії (ст. 702 і слід. Ст. ГК РФ) - підрядом є виконання за завданням однієї сторони (замовника) іншою стороною (підрядником) певної роботи і здача її результатів замовнику. Можна додати до цього, що предметом договору підряду служить, як правило, виконання таких робіт, результат яких може бути об'єктивованим в якій-небудь речовій формі. Однак за аналогією норми, що регулюють підрядні відносини, застосовуються і до надання всякого роду послуг нематеріального характеру, зокрема послуг консультанта. Положення матеріально-правового характеру, що містяться в згаданих «загальних умовах» і типових контрактах, істотно полегшують розробку і укладання цивільно-правових договорів у порушеної області за участю сторін з різних країн. У той же час дані рекомендації не виключають їх застосування з урахуванням деяких змін і у внутрішніх відносинах конкретної держави. Зокрема, типові форми контрактів на будівництво, наприклад житла в Нігерії, затверджені її Міністерством громадського будівництва і житла, засновані саме на стандартних умовах ФІДІК. «Загальні умови» одноманітно вирішують широкий спектр проблем, що відносяться до відносин між сторонами в процесі здійснення робіт за контрактом: відповідальність в цілому і зобов'язання підрядника, зобов'язання замовника, статус незалежного інженера-консультанта як наглядової інстанції в ході здійснення будівництва, обсяг і перелік контрактної документації , включаючи правила ієрархії документації, терміни, початок виробництва, здійснення та закінчення робіт, наймання робочої сили, вимоги до персоналу та до виконання робіт виробничого циклу, включаючи випробування, випробування і т.д., відповідальність за невиконання зобов'язань, забезпечення зобов'язань у формі « заздалегідь обчислених збитків », претензійні процедури, в тому числі порядок повідомлення, призначення субпідрядників, питання метрології та стандартизації, забезпечення сертифікації та виробництва платежів, звільнення від відповідальності, застосовне право, вирішення спорів, регулювання на випадок змін у законодавстві та ціну, а також валютних умов і коливань валютних ринків. Серед перерахованого звертає на себе увагу регулювання, пропоноване «загальними умовами», в частині застосовного права та вирішення спорів. В принципі проформи виходять з можливості сторонам вибрати застосовне до вирішення суперечки право. Разом з тим в тому, що стосується істоти договірних відносин з будівництва об'єкта, простежується очевидне прикріплення договору до законодавства країни, в якій воно здійснюється. З числа наявних у світовій практиці засобів вирішення спорів документ воліє погоджувальну процедуру, проведену на основі Правил примирної процедури та арбітражу Міжнародної торгової палати. Коллизионно-правове регулювання контрактних відносин, що випливають з договору підряду та стосуються його істоти, здійснюється на основі нечисленних формул. По-перше, застосовується вибір сторонами права, що підлягає застосуванню. Так, арбітражний суд при ТПП РФ, розглядаючи спір між іноземною фірмою-підрядником (позивачем) і московської організацією-замовником (відповідачем) за підрядним контрактом від 1 березня 1989 р. на будівництво виробничого об'єкта, врахував, що сторони в ст. 20 контракту визначили в якості застосовного права норми радянського матеріального права, і тому при прийнятті рішення грунтувався на положеннях Цивільного кодексу РРФСР 1964 р., що діяв на момент укладення контракту. За відсутності ж угоди про вибір права основним принципом прикріплення в сучасному міжнародному приватному праві в даному відношенні виступає lex venditoris в широкому сенсі слова, тобто прив'язка до права сторони, що здійснює найбільш характерне для даного договірного виду дію. Такою стороною для договору підряду виступає підрядник (п.5 ст. 166 Основ ГЗ СРСР і республік 1991 р., ст. 1255 проекту 3 частини ГК РФ, п.6 ст. 434 ГК МНР, § 1 ст. 21 Закону про міжнародне приватне право Польщі, ст. 6 Закону України про зовнішньоекономічну діяльність, § 10 Закону про міжнародне приватне право Чехії, ст. 117 (п. 1) швейцарського Закону про міжнародне приватне право). Подібний підхід може розглядатися як має загальний характер: він діє відносно багатьох різновидів договорів виконання робіт і послуг (підряду). У той же час, якщо мова йде про договори підряду на спорудження великих народногосподарських об'єктів або виконання специфічних за своєю сутністю робіт, то законодавства різних країн вирішують проблему коллизионно-правового регулювання по-іншому. Зокрема, у праві РФ, України, СРВ, Монголії, КНР, Угорщини, Чехії та ін закріплений принцип прив'язки до права тієї держави, в якому здійснюються роботи, реалізується проект, створюється результат. Так, відповідно до Закону України, «до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором результати». У Законі ВНР про міжнародне приватне право (§ 21 (2) сказано: «Договори виконання робіт і послуг (проектно-конструкторські, монтажні, особистого найму і т.д.) підкоряються праву тієї держави, на території якого виповнюється передбачена договором діяльність або створюється результат, визначений у договорі ». Аналогічні норми діють і в ряді інших країн, крім перерахованих вище. За контрактом, укладеним позивачем - організацією з колишньої Білоруської РСР - і відповідачем (іноземною фірмою) на будівництво в одному з міст Білорусі житлового будинку, вибір суб'єктами договору, застосовного до відносинам права, здійснено не було. Таким чином, його повинен був встановити суд на основі відповідних колізійних норм країни суду. У результаті суд застосував право Білорусії як місця здійснення підрядних робіт. Вирішення суперечки по суті грунтувалося на Цивільному кодексі Білоруської РСР 1964 як законі, що діяв на дату укладення договору. Деякі нормативні акти зумовлюють визначення застосовується до договору правопорядку за допомогою особливого зв'язку, яка виникає внаслідок факту виконання договору на території відповідної держави. Згідно з Цивільним кодексом СРВ, наприклад, права та обов'язки сторін за цивільно-правовим договором «визначаються за правом країни, де договір виповнюється, якщо сторонами не узгоджено інше» (п. 2 ст. 834). З іншого боку, у договорі підряду на будівництво промислових та інших об'єктів істотну частину зобов'язань підрядника складає передача технології. З цього приводу цивільне законодавство СРВ містить спеціальне коллизионное правило: «Передача технології між в'єтнамськими та іноземними фізичними та юридичними особами за кордону до В'єтнаму і з В'єтнаму за кордон підпорядковується положенням цього кодексу, інших законодавчих актів СРВ про передачу технології та міжнародних договорів, які підписала або в яких бере участь СРВ »(ст. 838), внаслідок чого у наявності одностороння колізійна норма з вмісту в ній вимогою підпорядкування подібного роду відносин в'єтнамському законодавству. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Підряд і технічне сприяння" |
||
|
||