|
. Подібно попереднім кодифікація, чинний Цивільний кодекс не містить легального визначення нематеріальних благ і не розкриває їх змісту. Справа обмежується загальною вказівкою на приналежність нематеріальних благ до об'єктів цивільних прав (ст. 128 ЦК) і закріпленням їх приблизного переліку (ст. 150, 1521 ЦК).
У сучасній навчальній і науковій літературі проблема нематеріальних благ зазвичай зачіпається через призму вивчення особистих немайнових прав * (447). І це при тому, що всі інші види об'єктів цивільних прав зазвичай стають предметом самостійного дослідження * (448). Така традиція не сприяє формуванню повного уявлення про нематеріальні благах як правовому явищі * (449), однак з нею доводиться рахуватися.
З точки зору правового регулювання, благом в найзагальнішому вигляді є все те, що має суспільно визнану цінність, значимість для кожного суб'єкта права, і з приводу чого складається поведінку цих суб'єктів, межі якої визначено їх правами та обов'язками. Інакше кажучи, блага являють собою будь-які цінності, що виступають об'єктом правовідносин, з приводу яких складається поведінка суб'єктів цивільного права (див. докладніше гол. 5 підручника).
У свою чергу, блага поділяються на матеріальні і нематеріальні залежно від притаманних їм ознак. Специфіка нематеріальних благ обумовлена наступними властивостями, які можна умовно позначити таким чином:
1) позаекономічний зміст: нематеріальні блага є такими цінностями, які відносяться до духовної сфери життєдіяльності суспільства і мають ідеальну природу. Тому нематеріальні блага не підлягають вартісній (грошовій) оцінці в якості товару і не охоплюються поняттям "майно", в якому б із значень воно ні вживалося;
2) нерозривний зв'язок з особою носія: нематеріальні блага є своєрідним проявом потреб особистості як індивідуума. Тому вони невідчужуваними і не передається і, відповідно, права щодо нематеріальних благ можуть здійснюватися тільки безпосередньо самим їх носієм (власником) і припиняються з його смертю. Разом з тим у випадках і порядку, передбачених законом, нематеріальні блага можуть здійснюватися і захищатися іншими особами, в тому числі спадкоємцями (п. 1 ст. 150 ЦК). Так, батьки як законні представники дитини визначають її місце проживання, можуть у деяких випадках відмовитися від медичного втручання тощо (Здійснення прав дитини щодо таких нематеріальних благ, як здоров'я і вільне пересування). Рівним чином, законні представники Управомочена пред'являти відповідні вимоги про захист нематеріальних благ дитини, а треті особи, зокрема спадкоємці, право виступати на захист честі і гідності, індивідуальної зовнішності і таємниці приватного життя померлих. Проте дані винятки із загального правила про невідчужуваність і непередаваемости матеріальних благ лише підтверджують дане загальне правило, оскільки треті особи, які здійснюють права щодо нематеріальних благ, не заступають собою фігуру зацікавленої особи - носія благ; в разі смерті останнього більшість нематеріальних благ об'єктивно припиняється (наприклад , життя, здоров'я) і лише деякі (зокрема, зазначені вище) продовжують своє існування, але швидше вже не у вигляді нематеріальних благ, а суспільно значущих інтересів;
3) загальна спрямованість на забезпечення існування особистості : без нематеріальних благ неможливо не тільки фізичне (підтримання життя і здоров'я, забезпечення сприятливого навколишнього середовища), а й соціальне, спрямоване на індивідуалізацію, автономію і адекватне суспільне сприйняття особистості, існування індивідуума (гарантії захисту імені, честі, гідності, таємниці приватного життя і т.п.). Зазначена цільова спрямованість нематеріальних благ надає змісту останніх унікальність, оскільки потреби кожної особистості суто індивідуальні.
У науковій літературі іноді вказується на таку ознаку нематеріальних благ, як мінливість, тобто змінний характер змісту одного і того ж блага (наприклад, з часом змінюються стан здоров'я, індивідуальний вигляд і т.п. * (450)). Однак дана ознака характерний не тільки для нематеріальних, але і для матеріальних благ, а тому не може вважатися відображає специфіку саме нематеріальних благ * (451).
З урахуванням зазначених властивостей нематеріальні блага * (452) - це нерозривно пов'язані з особою носія, непередавані і невідчужувані духовні цінності позаекономічного характеру, які спрямовані на всебічне забезпечення існування особистості і навколо яких складається поведінка суб'єктів цивільного права * (453).
|
- § 1. Нематеріальні блага як об'єкти цивільних прав
поняттям "майно", в якому б із значень воно ні вживалося (докладніше див гол. 11 підручника); 2) нерозривний зв'язок з особою носія: нематеріальні блага є своєрідним проявом потреб особистості як індивідуума. Тому вони невідчужуваними і не передається і, відповідно, права щодо нематеріальних благ можуть здійснюватися тільки безпосередньо самим їх носієм
- § 7. Некомерційні організації, що здійснюють підприємницьку діяльність
поняттями. Воно полягає в наступному. Терміни «споживчий кооператив», «споживчий союз» і «споживче товариство» використовуються законодавцем як синоніми, тоді як «союз споживчих товариств» характеризує не організацію, а об'єднання, союз організацій розглянутого виду. Установчим документом споживчого кооперативу є статут. Крім загальних відомостей,
- § 1. Загальні положення
поняття підприємницької діяльності, законодавець у ч. 3 п. 1 ст. 2 ГК підкреслив, що підприємницька діяльність здійснюється на свій ризик. [1] У контексті визначення підприємницької діяльності, закріпленому в Законі, ризик підприємця - це не тільки можливість настання несприятливих наслідків внаслідок стихійних лих, випадкового Комерційне право. Ч. I.
- § 3. Активні операції комерційних банків
поняттю власних коштів (капіталу) стосовно кредитної організації »[3]. Цілям контролю за діяльністю комерційних банків служить певна система бухгалтерського обліку активних банківських операцій. У балансі банку їх активи групуються залежно від рівня ризику та ліквідності активів. Виділяються основні шість груп розміщених коштів в активі балансу комерційного банку:
- § 2. Елементи громадянського правовідносини
поняттю "суб'єкти цивільних правовідносин" тісно примикає поняття "правосуб'єктність", яке широко використовується в доктрині, але при цьому наповнюється підчас різним змістом. Найчастіше правосуб'єктністю позначають визнану законом можливість мати цивільні права та обов'язки при виникненні в майбутньому конкретних правовідносин * (110). Іншими словами, правосуб'єктність
- § 2. Правове становище публічних утворень
поняття. Участь публічних утворень у цивільному обороті необхідно остільки, оскільки цього вимагає реалізація завдань публічної влади. Однак сама по собі подібна функціональна спрямованість діяльності не замінює і не відміняє юридичної рівності всіх суб'єктів цивільного права. Інакше кажучи, втрата владних повноважень у цивільних правовідносинах який суперечить природі
- § 1. Поняття та юридична класифікація речей
поняттям "майно" можуть охоплюватися речі, гроші та цінні папери (п. 1 ст. 302, п. 1 ст. 307 ЦК). У ряді випадків майном називаються не тільки перераховані вище об'єкти, а й майнові права (ст. 18, п. 1 ст. 56 ЦК). Нарешті, поняття "майно" може позначати всю сукупність готівкових речей, грошей, цінних паперів, майнових прав, а також обов'язків суб'єкта (п. 2 ст. 63 ЦК). В
- § 2. Результати інтелектуальної діяльності. Інформація
поняття, яке використовується в ряді міжнародних конвенцій і в законодавстві багатьох країн для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, і перш за все творчої, діяльності, а також прирівняні до них за правовим режимом засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування тощо).
- § 2. Захист нематеріальних благ
понятті останнього див. нижче). Тому захист репутації нерозривно пов'язана із захистом індивідуальної зовнішності і, зокрема, зображення обличчя. Інакше кажучи, захист репутації, яка відображає всебічне сприйняття особистості оточуючими, охоплює, як вірно підкреслив А.П. Сергєєв, ряд правових засобів, що забезпечують об'єктивність такого сприйняття (захист честі та гідності), невтручання
- § 3. Позовна давність
поняттям права на позов. Право на позов є забезпечена законом можливість зацікавленої особи звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення матеріально-правового спору з відповідачем з метою захисту порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу особи * (630). Згідно із загальноприйнятою точкою зору право на позов складається з двох правомочностей - права на пред'явлення позову і
|