| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти конституційних прав і свобод людини і громадянина |
||
|
Охороняючи такі невід'ємні блага людини, як життя, здоров'я, гідність, кримінальний закон бере під свій захист та інші права і свободи особи, закріплені в Конституції РФ. Правам і свободам людини і громадянина * (314) присвячена гл. 2 Конституції, у ст. 17 якої проголошується: "У Російській Федерації визнаються і гарантуються права і свободи людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права * (315) та відповідно до цієї Конституції". Проголошені Конституцією РФ права і свободи людини і громадянина забезпечуються в процесі здійснення діяльності законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів правосуддя. Певні правові гарантії проголошених Конституцією РФ прав і свобод містяться в нормах всіх галузей права в силу їх різноманітності, обумовленого соціальним призначенням цих прав і свобод. У теорії держави і права виділяють чотири великі групи прав і свобод: політичні, соціально-економічні, особисті та культурні * (316). У літературі в цю групу обгрунтовано пропонується включити й екологічні * (317) на тій підставі, що в ст. 42 Конституції РФ проголошується: "Кожен має право на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про її стан і на відшкодування шкоди, заподіяної його здоров'ю або майну екологічним правопорушенням". Однак відповідальність за посягання на екологічні права громадян не передбачена в розглянутійчолі. Такого роду норми віднесені законодавцем до числа злочинів проти громадської безпеки та громадського порядку (розд. IX) і виділені в самостійну гл. 26 "Екологічні злочини". Зазначені права і свободи охороняються нормами різних галузей законодавства (конституційного, цивільного, трудового, екологічного та ін.) Кримінальну ж право охороняє права і свободи громадян від найбільш небезпечних на них посягань. У кожному розділі Особливої частини КК РФ містяться норми, що передбачають відповідальність за посягання на ті чи інші права або свободи громадян. Разом з тим законодавець виділяє окрему главу, озаглавлену "Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина" (гл. 19). Розташування названої глави в системі злочинів проти особистості свідчить про те, що особистість як об'єкт злочинів, відповідальність за які передбачена в розд. VII "Злочини проти особи", трактується законодавцем у Кримінальному кодексі 1996 більш широко, ніж він розумівся в Кодексі 1960 Особистість як об'єкт - це не тільки біологічний індивід, а й учасник функціонуючих суспільних відносин. З урахуванням даної обставини законодавець і включив в названий розділ гл. 19 "Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина". Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина являють собою передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на права і свободи громадян, проголошені Конституцією РФ. Злочини розглянутої глави об'єднані законодавцем в одній главі за ознакою видового * (318) об'єкта, яким є суспільні відносини, що забезпечують дотримання проголошених Конституцією РФ основних прав і свобод людини і громадянина. Безпосереднім об'єктом даних злочинів виступають ті конкретні конституційні права чи свободи, на які здійснюються посягання. Потерпілими в цих випадках є ті особи або їхні родичі, чиї права були порушені. З об'єктивної сторони злочини, що посягають на конституційні права громадян, відбуваються, як правило, шляхом активних дій. Проте в деяких випадках можливе вчинення таких злочинів і шляхом бездіяльності. Наприклад, порушення правил охорони праці (ст. 143 КК), що виразилося в непроведенні належного інструктажу з техніки безпеки. По конструкції склади аналізованих діянь сформульовані законодавцем у конкретних статтях по-різному, тому момент закінчення у них буде різним. Так, відмова у наданні громадянину інформації буде закінчено лише за наявності таких наслідків, як заподіяння шкоди правам і законним інтересам громадян (ст. 140 КК), перешкоджання ж здійсненню права на свободу совісті та віросповідання визнається закінченим з моменту здійснення такої дії, як перешкоджання (ст. 148 КК). Настали ж у цих випадках наслідки (наприклад, шкоду здоров'ю) даним складом злочину не охоплюються і тягнуть за собою кваліфікацію за сукупністю злочинів. З суб'єктивної сторони всі злочини проти конституційних прав громадян, за винятком порушення правил охорони праці (ст. 143 КК), вчиняються навмисно. При цьому в деяких випадках умисел може бути лише прямим. Це стосується таких злочинів, які здійснюються шляхом примусу, перешкоджання або вчиняються з конкретною метою (ст. 137, 141, 144 та ін.) В інших випадках умисел може бути як прямим, так і непрямим. Порушення ж правил охорони праці передбачає тільки необережну вину у вигляді легковажності або недбалості. Суб'єктом злочинів проти конституційних прав чи свобод громадянина може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку. У деяких випадках в статтях цієї глави Кодексу позначені ознаки спеціального суб'єкта, наприклад посадової особи * (319). Так, у ст. 140 КК прямо сказано: "Неправомірна відмова посадової особи:". У ряді статей законодавець в якості кваліфікуючої ознаки відповідних злочинів виділив особа, яка використовує своє службове становище. Залежно від спрямованості, обумовленою безпосереднім об'єктом, злочини проти конституційних прав і свобод можуть бути класифіковані на: 1) злочини, що посягають на політичні права і свободи (ст . 136, 141, 142, 149 КК); 2) злочини, що посягають на соціально-економічні права і свободи (ст. 143, 144, 145, 146, 147 КК); 3) злочини, що посягають на особисті права і свободи (ст. 137, 138, 139, 140, 148 КК). Виділення цих груп злочинів носить в деякій мірі умовний характер, оскільки мова йде про єдину цілісну систему суспільних відносин. У навчальній літературі з кримінального права в цілому сприйнята така ж класифікація розглянутих злочинів, за винятком окремих відмінностей, які зводяться до наступного: 1) трохи іншу назву виділяються груп * (320) і, що видається більш важливим, 2) різні визначення безпосереднього об'єкта деяких діянь. Так, порушення рівноправності громадян (ст. 136 КК) пропонується відносити до групи злочинів проти соціальних прав і свобод * (321), а відмова в наданні громадянину інформації (ст. 140 КК) і перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 144 КК) - до групи злочинів проти політичних прав і свобод * (322). Однак питання про безпосередній об'єкт цих злочинів і віднесення їх до певної групи доцільно розглянути при аналізі відповідних складів злочинів. Відповідно до категоризацією злочинів (ст. 15 КК) більшість злочинів проти конституційних прав і свобод громадян віднесені законодавцем до числа злочинів невеликої тяжкості, і лише частина злочинів (в основному це кваліфіковані види) є злочинами середньої тяжкості. Певною мірою це пояснюється тим, що багато основні склади злочинів сконструйовані законодавцем як формальні склади, що передбачає відсутність суспільно небезпечних наслідків. При настанні конкретних наслідків такі діяння в ряді випадків кваліфікуються за сукупністю (при реальній сукупності). Вивчення матеріалів судової практики свідчить про те, що в загальній структурі злочинності питома вага злочинів проти конституційних прав і свобод людини і громадянина невеликий. Так, питома вага засуджених за розглядаються злочини становив у 1991 р. - 0,1%, в 1992 р. - 0,04%, в 1993 р. - 0,04%, в 1994 р. - 0,04%, в 1995 р. - 0,04% (за КК 1960 р.) * (323). Основна маса справ припадала на ст. 140 КК (порушення правил охорони праці). Кількість засуджених за злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина в 1997 р. склало 756 чоловік, тобто 0,1% від загальної кількості засуджених по набрав законної сили вироками * (324). Однак питання про декриміналізацію таких діянь не піднімається, так як наявність у кримінальному законодавстві цих статей є гарантією дотримання конституційних прав і свобод громадян. Злочини, що посягають на конституційні права і свободи громадян, необхідно розмежовувати з аналогічними адміністративними правопорушеннями, відповідальність за які передбачена в Кодексі України про адміністративні правопорушення (ст. 40, 41). Це тим більше необхідно, що деякі склади злочинів і склади адміністративних правопорушень дублюють один одного. Наприклад, у ст. 141 КК передбачена відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчих прав чи роботі виборчих комісій, а в ст. 40 КпАП (в ред. Федерального закону від 28 квітня 1995 р. N 66-ФЗ) за перешкоджання здійсненню громадянином Російської Федерації своїх виборчих прав або роботі виборчої комісії. Цей приклад не поодинокий. Однакові формулювання в Кримінальному кодексі та Кодексі про адміністративні правопорушення ускладнюють вироблення чітких критеріїв їх розмежування. Тому питання про те, чи вчинено злочин або адміністративне правопорушення, має вирішуватися в кожному випадку залежно від ступеня небезпеки і характеру діяння, що наступили або можливих наслідків і всіх інших конкретних обставин справи. _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти конституційних прав і свобод людини і громадянина " |
||
|
||