Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально- процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Людмила Іногамова-Хегай, Олексій Рарог, Олександр Чуча. Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина. Підручник, 2008 - перейти до змісту підручника

§ 1. Поняття та ознаки злочину


Розділ II «Злочин» є одним з шести розділів Загальної частини КК. У ньому розкривається зміст таких институ-тов, як злочин, вина, незакінчена злочин, Соучі-стіе у злочині та ін, сутність яких не може бути по-нята без з'ясування поняття злочину.
Поняття злочину є однією з основних категорій кримінального права.
Закон встановлює, які небезпечні для особистості, суспільства або держави діяння визнаються злочинами, що необ-хідно для здійснення стоять перед кримінальним законодавець-ством завдань охорони особистості, прав і свобод людини і граждани-на, власності , громадського порядку та безпеки, навколишнього середовища, конституційного ладу Російської Федерації від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки чоло-вечества, а також попередження злочинів (ст. 2 КК).
«Як показує саме найменування« злочин »..., - пі-сал Н.С. Таганцев, - таке діяння має містити в собі пе-реход, злочин за якусь межу, відхилення або руйнуючої-шення чого-небудь »1.
Кримінальне право покликане вивчати різновид відхиляю-щегося (девіантної) поведінки людей - злочинна поведінка, тобто активна або пасивна діяльність людей, що виявляється у зовнішньому світі. Для характеристики такої поведінки закон вживає термін «діяння».
Законодавче визначення поняття злочину закреп-лено в ч. 1 ст. 14 КК: «Злочином визнається винне з-вершенно суспільно небезпечне діяння, заборонене цим Кодексом під загрозою покарання».
У наведеному визначенні насамперед слід звернути увагу на те, що злочин завжди являє собою дея-ня, яке може бути здійснено у формі дії або без-дії. Подібне формулювання закону покликана підкреслити,
1 Таганцев Н.С. Російське кримінальне право. Лекції. Частина загальна. У 2 т.
Т. 1. М., 1994. С. 24.

Що злочин - це поведінка, діяльність конкретного че-
ловека.
Як правомірне, так і протиправне поведінка людини починається з розумової діяльності, яка сама по собі (роздуми, умовиводи) не може бути злочинною, якщо не супроводжується діяльністю, що виражається зовні, по-Ступками людини. Особливість права полягає в тому, що воно нейтрально до внутрішнього світу людини. Наміри, цілі, заради здійснення яких людина не вживає дій, не відносяться до галузі кримінально-правового регулювання, по-скільки не створюють небезпеки заподіяння суспільно шкідливих наслідків. Так, погроза вбивством карається за ст. 119 КК тоді, коли вона виражена в таких словах чи діях, які змушують потерпілого побоюватися за своє життя, обмежують свободу вибору можливої ??поведінки. Разом з тим одне лише висловлювання наміри вчинити вбивство не створює перебуваючи-ня небезпеки і тому злочином бути не може. Такий стан в даний час є загальновизнаним в науці кримінального права. Проте так було не завжди.
Наприклад, в древнегерманском праві не проводилося разли-чия між крадіжкою задуманої і досконалої: «Якщо ти не зі-вершив задуману тобою крадіжку тільки заради страху, то ти все-таки здійснив її своїм помислом» 1 .
Протиправне поведінка людини може бути виражене
як в активній діяльності, так і в бездіяльності особи у випадках, коли на нього законом було покладено обов'язок діяти. Бездіяльність також представляє собою певний вчинок в тому випадку, якщо у особи була фізична можливість діяти. Поняттям діяння в ст. 14 КК охоплюється як суспільно небезпечне діяння (бездіяльність), так і його шкідливі наслідки.
Злочин як правове явище характеризується визначеними ознаками, що представляють його істотні сто-ку. Вони можуть бути з'ясовані на основі аналізу законодавець-ного визначення поняття злочину. Ними є: уголов-ная протиправність, суспільна небезпека, винність і караність.
1 Бернер А.Ф. Підручник кримінального права. СПб., 1865. С. 112.

Російське законодавство розглядає як пре-ступления така поведінка людини, яке спеціально передбачена в статтях Особливої ??частини КК. У науці кримінального права дана ознака злочину прийнято називати проти-правность або протизаконні. Він базується на важливішого-шем принципі кримінального права - «nullum crimen sine lege» -
«немає злочину без вказівки на нього в законі».
Ознака протиправності вперше був легально закріплений в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 Діюче раніше кримінальну законодавець-ство визнавало можливість аналогії, тобто застосування норм кримінального закону до діянь, не передбаченим цими норма-ми, на основі їх подібності з тими, які містилися в законі. Застосування аналогії часто призводило до порушення закону і сваволі.
Протиправність свідчить про те, що особа, вдосконалення-шівшее злочин, порушило кримінально-правову заборону. Діяння, не передбачене кримінальним законом, не може вважатися злочином навіть у разі пробілу в законі. Кримінально-правова заборона встановлюється Кримінальним кодексом, оскіль-ки він є єдиним джерелом кримінального права 1. Тільки законодавець має право виділяти суттєві при-знаки того чи іншого діяння і відносити його до числа злочинних. Міжнародні договори, норми яких передбачають ознаки складів кримінально караних діянь, не можуть застосовуватися судами безпосередньо, оскільки такими договорами прямо встановлюється обов'язок держав забезпечити ви-конання передбачених договором зобов'язань шляхом уста-лення караності певних злочинів внутрішнім (національним) законом (п. 6 постанови Пленуму Верховно-го Суду РФ від 10 жовтня 2003 р. № 5 «Про застосування судами загальної юрисдикції загальновизнаних принципів і норм між-народного права та міжнародних договорів Російської Феде-рації» 2.
1 Тут ми маємо на увазі джерела кримінального права у вузькому сенсі. Про широкому розумінні джерел кримінального права см. в гол. II «Кримінальний закон».
2 БВС РФ. 2003. № 12.

Обов'язковий компонент кримінальної протиправності - на-відмінність в кримінально-правовій нормі санкції, яка містить загрозу застосування покарання певного виду і розміру у разі вчинення передбаченого законом діяння.
Визнання діяння протиправним не є довільної-ним. З усієї маси людських вчинків законодавець при-покликаний виділити ті, які найбільш небезпечні для суспільства і дер-жави на даному ступені історичного розвитку. прерогатив-вої законодавця є також розмежування злочинів і суміжних правопорушень, які не становлять такої міри суспільної небезпеки, як злочину (наприклад, адміні-стративно проступки).
Можливі ситуації, коли дія або бездіяльність в право-свідомості людей є суспільно небезпечним, проте законодав-тель не визнає його як злочину. Тільки з моменту , коли діяння оголошено протиправним, видано відповідний закон (криміналізація), діяння стає злочином, а у го-державу з'являється можливість боротися з ним кримінально-правовими засобами. І навпаки, лише після скасування в установленому порядку кримінально-правової норми (декриміналізація) передбачене в ній діяння перестає бути злочином.
Стаття 14 КК визначає злочин як суспільно небез-ве діяння. Суспільна небезпека - якісна ознака злочину. Даний ознака виражає матеріальну сущ-ність злочину і пояснює, чому те чи інше діяння при-знається злочином.
Ознака суспільної небезпеки означає, що діяння при-чиняться або створює загрозу заподіяння шкоди суспільним від-носіння, що охороняються законом. Чезаре Беккаріа у знаменитій книзі «Про злочини і покарання »писав, що
« істинним мірилом злочинів є шкода, що наноситься ними суспільству »1.
Суспільна небезпека є об'єктивним властивістю
злочину . Воно заподіює шкоду суспільним відносинам незалежно від свідомості і волі законодавця, тому що по сво-їй внутрішньої сутності суперечить нормальним умовам
1 Беккаріа Чезаре. Про злочини і покарання. М., 1939. С. 226 .

життя суспільства. Дуже важлива у зв'язку з цим завдання законодавця, яка полягає в тому, щоб правильно оцінити умови життя суспільства на даному етапі і прийняти рішення про віднесення того чи іншого діяння до числа злочинних.
Злочинами є діяння, небезпечні для особистості, суспільства і держави. Суспільна небезпека злочину може бути розкрита шляхом вказівки на об'єкти кримінально-пра-разі виникнення правової охорони. Згідно КК, такими об'єктами є: лич-ність, права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і безпека, довкілля, кон-ституционного лад Російської Федерації, мир і безпека людства. Однак на характеристику злочину як загально-ного небезпечного діяння впливають не тільки об'єкти, на які воно посягає. Це лише одна з істотних сторін характери-стіки суспільної небезпеки.
Суспільна небезпека може залежати від особливостей само-го діяння - обставин місця й часу, способу, обстановки його вчинення. Так, полювання є незаконною, якщо вона вироблена- дена із застосуванням механічного транспортного засобу або повітряного судна, вибухових речовин або газів, на території заповідника чи заказника (ст. 258 КК); час вчинення убійст-ва матір'ю новонародженої дитини - під час або відразу після пологів (ст. 106 КК) визнано обставиною , істотно сни-жающим ступінь суспільної небезпеки цього злочину.
Однією з основних величин, що визначають суспільну небезпеку, є шкода, який завдає або може причи-нить вчинене діяння. Деякі діяння стають гро-венно небезпечними з моменту їх вчинення незалежно від того, які шкідливі наслідки вони спричинили. Інші ж набуваючи-ють властивість суспільної небезпеки лише при настанні тих наслідків, які вказані в законі. Характер наслідків, що дозволяють віднести діяння до числа суспільно небезпечних і злочинних, законодавцем може бути описаний по -різному. Іно-гда наслідки чітко визначені (заподіяння шкоди здоров'ю, майновий збиток).
Так, характер наслідків (тяжкість заподіяної шкоди здоро-в'ю - тяжкого, середньої тяжкості або легкого) служить підставою для виділення різних за своєю небезпеки видів злочинів

(ст. 111, 112, 115 КК). У тих випадках, коли наслідки можуть бути різноманітними і немає можливості їх конкретизувати, законодавець вдається до оціночних понять. Встановлення наявності наслідків в таких випадках є питанням факту. Наприклад, у ст. 248 КК законодавець говорить про інших тяжких по-наслідках, в ст. 167 КК - про заподіяння значної шкоди.
Суспільна небезпека злочину пов'язана і з такими його ознаками, як мотив і мета. Так, підміна дитини є злочином лише у разі вчинення його з корисливих або інших низинних спонукань (ст. 153 КК).
У деяких випадках суспільна небезпека визначається властивостями особи, вчинила діяння. Так, за відмову нада-вити громадянину інформацію (ст. 140 КК) несе відповідальність лише посадова особа. Нерідко особливі характеристики суб'єктів незалежно єкта підвищують ступінь суспільної небезпеки злочину, наприклад втягнення неповнолітнього у вчинення пре-ступления батьком, педагогом або іншою особою , на яку законом покладено обов'язки з виховання недосконало-річного (ч. 2 ст. 150 КК).
Разом з тим слід зазначити, що соціальна характеристи-ка особистості злочинця впливає не на ступінь загально- жавної небезпеки злочину, а лише на індивідуалізацію наказания1. Небезпека самої особистості виражається в здійснений-ном суспільно небезпечному діянні.
Наука кримінального права і кримінальне законодавство виокрем-ляють в суспільної небезпеки якісну і кількісну сторони. Стаття 60 КК, визначаючи загальні початку призначення на-казания, вказує на необхідність врахування судами характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину. При цьому харак-тер суспільної небезпеки прийнято називати його якісною характеристикою, а ступінь - кількісної.
Розкриваючи зміст характеру суспільної небезпеки, слід зазначити, що він визначається суспільними відносини-ми, на які скоєно посягання, тобто об'єктом переступив-лення. В системі Особливої ??частини КК злочину розташовані
1 Див, наприклад: Курс кримінального права. Загальна частина. Т. 1 / За ред. Н.Ф. Кузнєцової, І.М. Тяжкова. М., 1999. С.136-137.

не довільно , а в залежності від тієї значимості, яку законодавець надає різним видам громадських ставлення-ний. Тому правомірно твердження, що характер громад-ної небезпеки злочину визначається місцем, яке норма про цей злочин займає в системі Особливої ??частини КК, інакше кажучи - кваліфікацією злочину. Злочини, що посягають на одні й ті ж суспільні відносини, принад-лежать до одного типу суспільної небезпеки. Так, посягання-ства на життя людини мають один характер суспільної небез-ності, посягання на власність - інший, тобто розрізняються ються по типовому характером суспільної небезпеки.
  При визначенні кількісної сторони суспільної небезпеки - її ступеня - слід брати до уваги ряд факторів: важкість заподіяних наслідків, особливості пося-гательства (закінчено воно чи ні, скоєно одноосібно або в співучасті, який спосіб був використаний при його вчиненні та т.д.) , форму вини, особливості суб'єкта злочину, тобто конкретного прояву ознак злочину. Так, умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю (ст. 111 КК) має більш високий ступінь суспільної небезпеки, ніж заподіяння вре-так середньої тяжкості (ст. 112 КК) і легкого (ст. 115 КК), розбій (ст. 162 КК) більш суспільно небезпечний, ніж крадіжка (ст. 158 КК), так як передбачає використання для заволодіння майном більш небезпечного способу - насильства, небезпечного для життя чи здоровяя потерпілого, або загрозу його застосування.
  Ступінь суспільної небезпеки злочину своє остаточно-тельное вираз знаходить в санкції. Чим вище ступінь загально-жавної небезпеки злочину, тим більш суворе покарання передбачає санкція статті. Ступінь суспільної небезпечно-сті визначається не абстрактно, а в рамках діяння, що володіє певним типовим характером суспільної небезпеки. Ступінь суспільної небезпеки дозволяє відмежовувати один від одного однакові за характером суспільної небезпеки пре-ступления.
  Кримінальна протиправність і суспільна небезпека є при-ляють основними та взаємопов'язаними ознаками злочини ня. Злочином визнається тільки таке діяння, яке передбачено кримінальним законом. Водночас законодавець

  як злочини передбачає лише діяння, обла-дають певним характером і ступенем суспільної небезпеки.
  Кримінальна протиправність відображає саме таку ступінь суспільної небезпеки, яка надає діянню характер най-більш тяжкого правопорушення - злочину. Лише при со-вершении злочину допустимо застосувати найбільш сувору форму державного примусу - кримінальне покарання.
  У науці кримінального права кримінальну протиправність при-нято називати формальною ознакою злочину, а гро-ную небезпека - матеріальним ознакою. При цьому кримінальну протиправність слід розуміти як закріпленість призна-ков діяння в законі, наявність зовнішньої, словесно вираженої форми, визначальною істотні ознаки злочину.
  Ознака суспільної небезпеки в кримінальному праві прийнято називати матеріальним, оскільки він покликаний відповісти на по-прос, чому з усієї маси можливих вчинків законодавець як кримінально протиправних вибрав ті, які вказані в законі. Це зроблено тому, що такі діяння об'єктивно загально-ного небезпечні.
  Разом з тим в роботах з кримінального права неодноразово відзначалася невдалість визначення протиправності як фор-мального ознаки злочину, оскільки він не розкриває природи протівоправності1. Розподіл ознак злочину на формальний і матеріальний слід вважати умовним.
  Визначення поняття злочину, що базується на ознаці суспільної небезпеки як основоположному ознаці Престо-полон, в літературі прийнято називати матеріальним. Формальний-ве визначення поняття злочину в якості основного його ознаки називає забороненої діяння кримінальним законом.
  Наука радянського кримінального права з моменту свого зароджуючись-ня базувалася на вченні про класову боротьбу і виходила з класового змісту кримінального права. При цьому вона подчерки-вала непримиренну протилежність понять злочину,
  1 Див: Герцензон А.А. Поняття злочину в радянському кримінальному праві. М., 1955. С. 40; Шишов О.Ф. Злочин і адміністративний про-ступок. М., 1967. С. 7.

  даються в радянській і буржуазній науці кримінального права у зв'язку з їх різної класової природою.
  Критикуючи формальне визначення злочину в буржуазія-ном кримінальному праві, радянська наука вказувала, що це визна-ня обмежувалося переважно констатацією того, що злочин - діяння, що суперечить вимозі кримінального закону або заборонене законом під страхом покарання. Так, КК Франції (1810) - один з перших буржуазних кримінальних законів - визначав злочин як «злочинне діяння, ко-лось законом карають болісним або ганебним покаранням». КК Швейцарії (1937 р.) говорить про діяння, забороненому під страхом наказания1.
  У науці радянського кримінального права загальноприйнятим був по-стулат про те, що формальне визначення злочину (його також називають нормативним) 2, сформульоване класичною
  школою буржуазного кримінального права, лише констатувало
  караність злочину, але не розкривало його внутрішню сутність. Вказувалося, що буржуазне кримінальне право, про-виголошуючи формальне рівність людей перед законом, виражає волю економічно і політично панівного класу. При цьому воно шляхом використання невизначених формулювань (при визначенні ознак конкретних злочинів), позво-ляющих вільно маніпулювати ними, дає представникам заможних верств населення можливість уникати відповідальності навіть за злочини, які заподіюють великої шкоди суспільству.
  Визначення злочину, що дається радянським кримінальним правом, було прийнято називати матеріальним. Воно виходило з суспільної небезпеки як основоположного його ознаки. Як вже зазначалося, вказівка ??на необхідність запрещенности діяння, що визнається злочином, в законі вперше появи-лось лише в Основах кримінального законодавства 1958 В керівного засадах з кримінального права РРФСР 1919 р. (ст. 6),
  1 Нормативні визначення злочину в зарубіжному праві да-ються не завжди, часто вони сформульовані в судових рішеннях і доктрині (див.: Крилова Н.Є., Серебренникова А.В. Кримінальне право зарубіжних країн (Англія, США, Франція, Німеччина). М., 1997. С. 58).
  2 Див, наприклад: Коментар до Кримінального кодексу Російської
  Федерації. У 2 т. Т. 1 / За ред. О.Ф. Шишова. М. 1998. С. 39.

  КК РРФСР 1922 р. (ст. 6) і 1926 р. (ст. 6) вказувалося на гро-
  венную небезпеку як ознака злочину. Так, ст. 6 КК РРФСР
  1922 свідчила: «Злочином називається всяке суспільно небезпечне діяння або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянської вла-стю на перехідний до комуністичного ладу період часу».
  Вчення про суспільну небезпеку злочину отримало розвиток в рамках соціологічної школи і визнається сучас-менной теорією зарубіжного кримінального права. Так, Зразковий кримінальний кодекс США у ст. 1.02 визначає злочин як
  «Поведінка, невиправдано і неізвінітельним причиняющее суще-жавного шкоду інтересам особистості або суспільства або погрожую-щее заподіянням такої шкоди» 1. Вказівка ??на заподіяння суще-ного шкоди інтересам особистості і суспільства є в даному випадку розкриттям поняття суспільної небезпеки.
  Законодавчі визначення поняття злочину в Зару-бажаних кримінальному праві - відносно рідкісне явище. Так, у ряді штатів США і в ФРН існують нормативні визначенні-ня злочину, які носять формальний характер. Напри-заходів, відповідно до § 15 КК Каліфорнії «злочином, або публічним кримінальним правопорушенням є діяння, кото-рої зробити або не зробити в порушення норми права, за-прещается або розпорядчої його вчинення, а також за яке призначається після засудження (винного ) одне з наступних покарань ... »2.
  Аналіз змісту ч. 1 ст. 14 КК дозволяє зробити висновок, що законодавець визнає рівноправними обидва основних ознаки злочину - кримінальну протиправність і гро-венную опасность3. Отже, передбачене в ст. 14 КК
  1 Примірний кримінальний кодекс США. М., 1969. С. 32.
  2 Цит. по: Крилова Н.Є., Серебренникова А.В. Кримінальне право сучасних-
  них зарубіжних країн (Англії, США, Франції, Німеччини). М., 1997. С. 59.
  3 Висловлене думку про необхідність відмови від матеріального визна-лення злочину і повернення до його формального визначення як дея-нию, забороненого кримінальним законом (Див.: Ігнатов О.М., Красиков Ю.А., Побігайло Е.Ф., Шишов Про . Ф., Пашин С.А., Палеев М.С. / / Радянська юстиція.
  1992. № 3. С. 3), в основному не знайшла підтримки в науковій літературі (див., наприклад: Російське кримінальне право. Загальна частина / За ред. В.Н. Кудряев-цева, А.В. Наумова. М., 1997. С. 77).

  визначення злочину може бути охарактеризоване як формально-матеріальне.
  КК вперше в законодавчому порядку вказав як при-знаків злочину винність і караність. Раніше ці при-знаки злочину виділялися лише наукою кримінального права.
  Кримінальне законодавство передбачає можливість настання кримінальної відповідальності, а отже, і су-ществованія в діянні особи ознак злочину лише за наявності вини. Стаття 14 КК говорить, що «злочином при-знається винне досконале суспільно небезпечне діяння».
  Дане положення закону відкидає можливість об'єктивно-го поставлення, тобто притягнення до кримінальної відповідальності без наявності вини. Винність в кримінально-правовому сенсі припускає-лага певне психічне ставлення особи до своєї пове-дению і його наслідків. Вона можлива лише за наявності тих форм вини, що визначені законом (ст. 24 КК): умисел (прямий і непрямий) - ст. 25 КК або необережність (легко-думки або недбалість) - ст. 26 КК.
  Під наказуемостью як ознакою злочину розуміють: можливість призначення покарання за вчинення кожного переступив-лення; загрозу покаранням при порушенні кримінально-правової норми.
  Разом з тим в житті можливі випадки, коли злочин з-вершити, а покарання призначено не було. Така ситуація може виникнути, по-перше, коли злочин не розкрито, по-друге, коли суд визнає можливим звільнити особу від кримінальної відпові-дальності або від покарання. Так, згідно з ч. 1 ст. 92 КК, неповнолітні, засуджений за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання з застосуванням примусових заходів виховного впливу.
  Ознака караності слід розуміти таким чином: кожний факт вчинення злочину супроводжується загрозою на-казания. Тільки такі діяння слід вважати злочинами, за які законодавець вважає за необхідне призначити кримінальне покарання. Якщо діяння не слід карати в кримінальному по-рядку, то немає необхідності визнавати його преступним1.
  1 У спеціальній літературі висловлено думку про віднесення до числа ознак злочину також аморальності (Герцензон А.А. Указ. Соч.

  Класифікуючи ознаки злочину, зазначені в ч. 1 ст. 14
  КК, слід виділити два основних - протиправність і загально-ственную небезпеку. Два інших ознаки - винність і нака-зуемость - є похідними і випливають із кримінальної протиправності.
  Так, кримінальна протиправність діяння передбачає визна-ділене психічне ставлення до нього; в Кримінальному кодексі закріплені лише ті діяння, які вчинені навмисно або з необережності.
  Караність є складовою частиною кримінальної проти-правності. Заборона діяння в кримінально-правовому сенсі означає наявність у кримінальному законі санкції за його вчинення. «Все, що в даний час входить в межі дії кримінального закону, є злочином, а караність - його необхідною властивістю» 1.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 1. Поняття та ознаки злочину"
  1.  12.1. Загальні положення
      поняття злочину. Загальна частина включає також норми, що визначають форми і види вини, обставини, що виключають кримінальну відповідальність за готування до злочину, замах на злочин, за співучасть. У загальній частині кодексу даються характеристика цілей і видів покарання і правила їх призначення і т.д. Особлива частина включає норми конкретних видів злочинів і встановлених за
  2.  3. Поняття злочинного діяння
      поняття та ознаки злочину розробляються кримінально-правовою доктриною. Нормативні визначення в даний час існують, наприклад, в Австрії, ФРН, США, Іспанії, Швейцарії, Швеції, Китаї та деяких інших державах. Такі визначення носять, як правило, формальний характер і поміщаються в розділи про тлумачення термінів. Так, згідно з КК штату Нью-Йорк злочин являє собою
  3.  § 1. Загальна характеристика відповідальності органів, посадових осіб місцевого самоврядування
      поняттю юридичної відповідальності. Одними авторами вона визначається як "міра державного примусу, заснована на юридичному і громадському осуді поведінки правопорушника і виражається у встановленні для нього певних негативних наслідків у формі обмежень особистого і майнового порядку", іншими - як "регламентоване нормами права суспільні відносини між
  4.  § 1. Загальні положення
      поняття підприємницької діяльності, законодавець у ч. 3 п. 1 ст. 2 ГК підкреслив, що підприємницька діяльність здійснюється на свій ризик. [1] У контексті визначення підприємницької діяльності, закріпленому в Законі, ризик підприємця - це не тільки можливість настання несприятливих наслідків внаслідок стихійних лих, випадкового Комерційне право. Ч. I.
  5.  § 3. Умови дійсності і види недійсних угод
      поняття рівноцінними. У зв'язку з цим у літературі іноді відзначається, що "єдиною підставою недійсності угод є невідповідність закону або іншим правовим актам (ст. 168 ГК РФ)" * (533). Це зайвий раз підкреслює умовність поділу недійсних угод на зазначені групи, зокрема виділення серед них угод з вадами змісту, які іноді називають незаконними
  6.  § 6. Похідні підстави набуття права власності
      поняття "повзуча експропріація" (creeping expropriation), тобто прихована націоналізація, коли спеціального закону не приймається, проте створюються настільки нестерпні умови для ведення бізнесу в конкретній країні, що інвестори самі шукають можливість позбутися своїх активів на користь держави. В даний час спеціальний федеральний закон про націоналізацію в Росії не прийнятий. Згідно ст.
  7.  § 1. Поняття і значення цивільно-правового договору
      понять, які позначаються терміном "договір". Так, до договору-угоди застосовуються загальні норми про умови дійсності таких договорів, складі угоди, підстави та наслідки недійсності угод і т.п. Якщо ж мова йде про договір-правовідносинах, то до нього застосовуються загальні норми про зобов'язання. До відносин з приводу договору-документа застосовні норми про форму та реквізити
  8.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      поняття суто економічне, її формальний показник - суспільно необхідні витрати праці. Вони формують суспільну вартість товару, яка, в свою чергу, впливає на його ринкову ціну. Відплатність - поняття економічне за змістом і юридичне за функціями, її формальний показник - ціна (ст. 424 ЦК). Еквівалентність обміну припускає тільки таке зустрічне надання,
  9.  § 2. Страхове правовідношення
      ознаками: - є взаємним (сіналлагматіческій) договором, оскільки обидві сторони несуть по відношенню один до одного зустрічні обов'язки. Та обставина, що обов'язок страховика до страхової виплати може не настати, не перетворює цей договір у односторонній, оскільки з його висновком страховик стає умовно зобов'язаним до здійснення страхової виплати; - являє собою
  10.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      поняття товару не обмежується і не вичерпується колом речей (предметів матеріального світу), а охоплює й інші майнові блага, здатні одночасно задовольняти суспільні потреби і обмінюватися на ринку (енергія, інформація, майнові права та інші.). До того ж хоча речі - це предмети матеріального світу, аж ніяк не всякий предмет матеріального світу повинен розумітися як