| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Порядок укладення договору транспортної експедиції |
||
|
До прийняття ГК на території Російської Федерації діяли імперативні правила, спеціально призначені для регламентації порядку укладення договорів про транспортно-експедиційне обслуговування. Зазначені правила формально не скасовані, проте повинні вважатися такими, що втратили силу з причини їх протиріччя Кодексу. Імперативний характер норм про порядок укладання договорів про транспортно-експедиційне обслуговування, що діяли в радянський час, пояснювався існуванням в той час механізму централізованого планування як перевезень вантажів, так і операцій з їх експедирування. Наприклад, механізм планування транспортно-експедиційних операцій, виконуваних автотранспортними організаціями при централізованому завезенні (вивезенні) вантажів на станції залізниць, в порти (на пристані) і аеропорти, виглядав таким чином. Вантажовідправників і вантажоодержувачів, нужденними в такому транспортно-експедиційне обслуговування, подавалися до 20 травня попереднього року відповідним автотранспортним організаціям так звані заявки-плани на виконання транспортно-експедиційних робіт на наступний рік із зазначенням орієнтовного обсягу вантажно- розвантажувальних робіт, експедиційних операцій і робіт з експлуатації складів. Автотранспортні організації розглядали зазначені заявки-плани і на їх основі розробляли проекти планів транспортно-експедиційних робіт на планований рік і направляли їх на затвердження в обласні (крайові) транспортні управління, а останні - в Міністерство автомобільного транспорту УРСР, яке визначало для підвідомчих транспортних управлінь плани транспортно-експедиційних робіт у вартісних показниках з розбивкою по кварталах. Виходячи з цих показників обласні (крайові) транспортні управління встановлювали для підвідомчих їм автотранспортних підприємств і організацій річної та квартальні плани переробки вантажів у тоннах з навантажувально-розвантажувальних, експедиційним операціями та операціями з експлуатації складів. Одночасно до автотранспортних підприємств і організацій доводилися розміри валового доходу і річного витрати прибутку по кожному з трьох видів операцій. На основі цих планових завдань автотранспортні підприємства і організації розробляли та затверджували свої транспортно-фінансові плани "*". --- "*" Див, наприклад: Андрєєв В.К. Указ. соч. С. 3 - 31. Таким чином, договори про транспортно-експедиційне обслуговування набували плановий характер, а їх висновок ставало обов'язковим як для автотранспортних організацій, так і для їх клієнтів-вантажовідправників та вантажоодержувачів. Автотранспортна організація після отримання від вищестоящої організації затверджених планових завдань по транспортно-експедиційного обслуговування була зобов'язана в десятиденний термін вислати вантажовідправнику (вантажоодержувачу) два примірники підписаного річного договору на централізовану перевезення вантажів із станцій залізниць, з портів (пристаней), аеропортів і на станції залізниць, в порти (на пристані) і аеропорти, а вантажовідправник (вантажоодержувач) повинен був підписати цей договір у строк не пізніше 10 днів з моменту його отримання і повернути один примірник автотранспортної організації. При наявності розбіжностей за договором вантажовідправник (вантажоодержувач) проте був зобов'язаний підписати договір, скласти протокол розбіжностей і направити його в двох примірниках автотранспортної організації разом з підписаним договором. У разі незгоди з зауваженнями відправника (одержувача), зазначеними в протоколі розбіжностей, автотранспортна організація була зобов'язана розглянути зазначені розбіжності спільно з вантажовідправником (вантажоодержувачем). Для цього автотранспортна організація повинна була сповістити вантажовідправника в десятиденний термін після отримання протоколу розбіжностей. При цьому якщо автотранспортна організація в зазначений строк не призначала дату спільного розгляду розбіжностей, пропозиції відправника (одержувача) вважалися прийнятими, а договір (у відповідній частині) зізнавався набрав чинності в останній редакції. Якщо ж у ході розгляду розбіжностей залишалися неузгодженими сторонами окремі умови договору, спір про ці умови договору передавався автотранспортної організацією на дозвіл відповідного державного арбітражу в десятиденний термін після розгляду розбіжностей сторін. У разі непередачі автотранспортної організацією неврегульовані розбіжності на розгляд державного арбітражу спірні умови договору вважалися набрали чинності в редакції відправника (одержувача) "*". --- "*" Див: Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом. М., 1984. С. 4, 103. Треба зауважити, що в той час державні арбітражі при розгляді переддоговірних спорів за договорами централізованої перевезення вантажів, що виникали між автотранспортними організаціями та вантажовідправниками (вантажоодержувачами), займали активну позицію і були вправі, крім власне дозволу неврегульовані розбіжності сторін, виправляти текст договору з метою приведення його у відповідність із законодавством за своєю ініціативою. Наприклад, в інструктивних вказівках Державного арбітражу РРФСР від 20 жовтня 1983 року N І-2/7 "Про розгляд спорів, пов'язаних з транспортно-експедиційним обслуговуванням вантажовідправників та вантажоодержувачів автомобільним транспортом" (п. 3) говорилося про те, що державні арбітражі при дозволі відповідних спорів повинні за своєю ініціативою виключати з договорів будь-які умови, спрямовані на необгрунтоване обмеження обов'язків автотранспортних організацій з виконання транспортно-експедиційних операцій і послуг, які відповідно до Правил транспортно-експедиційного обслуговування підприємств, організацій та установ у РРФСР входять до переліку обов'язкових операцій і послуг, які виконуються автотранспортними організаціями при централізованих перевезеннях вантажів. Однак існувала раніше система правового регулювання порядку укладення договорів, пов'язаних з транспортно-експедиційним обслуговуванням, заснована на імперативних правилах, детально регламентували як дії сторін при укладанні договорів, так і їх зміст, з прийняттям Цивільного кодексу Російської Федерації пішла в минуле. В даний час в силу відсутності спеціальних правил про укладення договору транспортної експедиції в главі 41 ГК порядок укладення цього договору повинен визначатися виходячи із загальних положень про укладення цивільно-правових договорів (глава 28 ЦК). Згідно ст. 432 ЦК договір укладається шляхом направлення оферти (пропозиції укласти договір) однієї зі сторін і її акцепту (прийняття пропозиції) іншою стороною і вважається укладеним, якщо між сторонами в необхідній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Як відомо, до істотних умов будь-якого договору належать умови про предмет договору; умови, які названі в законі або інших правових актах як істотні або необхідні для договорів даного виду; а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди . Крім того, як уже зазначалося, договір транспортної експедиції повинен бути укладений у простій письмовій формі. Отже, він може бути укладений не тільки шляхом складання одного документа і його підписання сторонами, а також шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного або іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором (п. 2 ст. 434 ЦК). Стосовно до договору транспортної експедиції законодавцем не визначений перелік умов, визнаних істотними умовами даного договору. Тому можна говорити як про істотні лише про умови даного договору, що передбачають дії сторін, що становлять предмет договору транспортної експедиції, а також про ті умови, щодо яких однією зі сторін зроблено заяву про необхідність досягти угоди. Зокрема, сторонами повинні бути включені в договір транспортної експедиції умови про конкретні послуги, пов'язаних з перевезенням вантажу, виконання яких (або організація їх виконання) покладається на експедитора, про порядок відшкодування клієнтом витрат, понесених експедитором у зв'язку з виконанням цих послуг, розмір та порядок виплати винагороди експедитору за послуги, що надаються клієнту. Правда, остання умова (про винагороду експедитора) належить до так званих визначним істотних умов договору і його відсутність в тексті конкретного договору транспортної експедиції може бути компенсовано застосуванням загального правила про визначення ціни за відплатним договором, що міститься в п. 3 ст. 424 ЦК: у випадках, коли в безкоштовне договорі ціна не передбачена і не може бути визначена виходячи з умов договору, виконання договору має бути оплачено за ціною, яка при порівнянних обставинах звичайно стягується за аналогічні товари, роботи і послуги. У всякому разі, договір транспортної експедиції, що не містить умови про розмір винагороди, що підлягає сплаті експедитору, не може бути визнано неукладеним через відсутність угоди сторін з цього істотного умовою договору. Для класифікації правовідносин сторін як договору транспортної експедиції необхідно констатувати не тільки та обставина, що між сторонами досягнуто відповідну угоду в простій письмовій формі (в тому числі шляхом обміну листами, телеграмами тощо або шляхом акцепту письмовій оферти конклюдентні діями) з усіх істотних умов договору транспортної експедиції. Слід брати до уваги і мета даного договору (забезпечення перевезення вантажу), а також дотримання вимог, що пред'являються до суб'єктного складу договору транспортної експедиції. Ілюстрацією до сказаного може служити наступний приклад з судово-арбітражної практики. Будівельна організація звернулася до арбітражного суду з позовом про стягнення з акціонерного товариства грошової суми в розмірі сплачених залізниці за відповідача залізничних тарифів за перевезення вантажів акціонерного товариства з нарахуванням на зазначену суму відсотків річних за користування чужими грошовими коштами . В обгрунтування позову будівельна організація посилалася на те, що між сторонами склалися договірні відносини з транспортної експедиції, оскільки оплата перевезень вантажів здійснювалася на підставі письмових заявок акціонерного товариства, які мають бути визнані офертою, а дії будівельної організації зі сплати відповідних сум - акцептом (конклюдентні дії). Таким чином, відповідачу на основі укладеного договору були надані послуги, пов'язані з перевезенням його вантажів. При розгляді справи з'ясувалося, що позивачем дійсно була проведена сплата залізниці тарифу за перевезення вантажів по п'яти залізничним накладним, вантажовідправником за якими виступав відповідач. Суд констатував, що відповідно до ст. 81 Транспортного статуту залізниць Російської Федерації (далі - ТУЖД) "*" плата за перевезення вантажів може вноситися експедиторами, які виступають від імені вантажовідправників чи вантажоодержувачів. Однак арбітражний суд визнав, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору транспортної експедиції і в зв'язку з цим вимоги позивача не можуть бути кваліфіковані як вимоги експедитора про відшкодування йому витрат, понесених при виконанні транспортно-експедиційних зобов'язань, що висувалося позивачем в якості предмета пред'явленого ним позову. У результаті в задоволенні позовних вимог було відмовлено . --- "*" СЗ РФ. 1998. N 2. Ст. 218. Постанова Федерального арбітражного суду Волго-Вятського округу від 29 січня 2001 р. N А28-4140/00-197/8. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4. Порядок укладення договору транспортної експедиції " |
||
|
||