| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
е) право на житло |
||
|
Конституційний Суд неодноразово звертався до питання захисту права громадян на житло (см. також стр.183-194). Заключним Конституційного Суду від 27 червня 1996 р. "Про відповідність Конституції та законам Республіки Білорусь постанови Верховної Ради від 11 червня 1993 року" Про порядок купівлі-продажу квартир (будинків) у Республіці Білорусь "і Тимчасового положення про порядок купівлі-продажу квартир (будинків), затвердженого постановою Ради Міністрів від 31 серпня 1993 р. № 589 "були визнані невідповідними Конституції і законам Республіки Білорусь пункт 1 постанови Верховної Ради Республіки Білорусь від 11 червня 1993 р." Про порядок купівлі- продажу квартир (будинків) у Республіці Білорусь "та пункти 7, 8 і 16 Тимчасового положення про порядок купівлі-продажу квартир (будинків), затвердженого постановою Ради Міністрів від 31 серпня 1993 р. № 589 в частині, що передбачає, що: право на придбання квартири у власність шляхом купівлі мають тільки громадяни Республіки Білорусь, які постійно проживають на її території; квартири можуть бути продані тільки громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті; у випадках продажу квартир на аукціонах в місті Мінську покупцями їх можуть бути тільки громадяни Республіки Білорусь, які постійно проживають в місті Мінську. У зв'язку з неоднозначним розумінням Висновку від 27 червня 1996 р. і виникаючими труднощами у правозастосовчій практиці Конституційним Судом 25 березня 1997 дано тлумачення цього Висновку. Виходячи із закріплених у Конституції свободи пересування і вибору місця проживання в межах Республіки Білорусь, права власності та права громадян на житло, Суд роз'яснив, що громадяни Республіки Білорусь, у тому числі і постійно проживають за її межами , має право придбавати квартири (будинку) за договором купівлі-продажу в будь-яких населених пунктах Республіки Білорусь незалежно від постійного місця проживання. Разом з тим, на думку Суду, законом можуть бути визначені особливості купівлі-продажу квартир (будинків) у місті Мінську, оскільки Мінськ як столиця Республіки Білорусь згідно з Конституцією має особливий статус. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території Республіки Білорусь і мають законне джерело існування, користуються нарівні з громадянами Республіки Білорусь правом придбання в порядку купівлі-продажу квартир (будинків) у Білорусі. При цьому не виключається можливість встановлення міжнародними договорами і законами Республіки Білорусь особливостей придбання ними квартир (будинків) за договорами купівлі-продажу. Згідно з чинним національним законодавством цим правом не володіють іноземні громадяни та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Республіці Білорусь. Суд також роз'яснив, що іноземні громадяни та особи без громадянства, що не проживають на території Республіки Білорусь, має право придбавати квартири (будинку) у Республіці Білорусь відповідно до міжнародних договорів і встановленої процедури реалізації норм міжнародних договорів. Відповідно до рішення Конституційного Суду про тлумачення зазначеного Висновку Національні збори Республіки Білорусь Законом від 12 листопада 1997 р. визнав постанову Верховної Ради Республіки Білорусь від 11 червня 1993 р. "Про порядок купівлі-продажу квартир (будинків) у Республіці Білорусь "таким, що втратив силу. Рада Міністрів Республіки Білорусь постановою від 22 грудня 1997 р. № 1701 вніс відповідні зміни до Тимчасового положення про порядок купівлі-продажу квартир (будинків), затверджене постановою Ради Міністрів від 31 серпня 1993 р. № 589. Зачіпає широке коло осіб рішення Конституційного Суду від 23 травня 2002 р. "Про рішення Мінського міського виконавчого комітету з приводу призупинення прийому документів на індексацію чеків" Житло ". Розглянувши на підставі статті 40, частини першої статті 116 та частини четвертої статті 122 Конституції Республіки Білорусь звернення громадян з питання законності рішень Мінського міського виконавчого комітету про призупинення прийому документів на індексацію чеків "Житло", подарованих, отриманих у спадок і набутих в установленому порядку у громадян Республіки Білорусь, Конституційний Суд встановив, що Мінгорісполком фактично призупинив дію частини першої статті 21 Закону "Про приватизацію житлового фонду в Республіці Білорусь" та частини першої пункту 4 Положення про індексацію житлової квоти (суми квот) , затвердженого постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 21 вересня 2001 р. № 1399, щодо індексації житлових квот, подарованих, отриманих у спадок і придбаних у встановленому законодавством Республіки Білорусь порядку, перевищивши тим самим свої повноваження. Визнаючи необхідність належного фінансового забезпечення будь-якого прийнятого нормативного акта, Конституційний Суд разом з тим звернув увагу на те, що Мінський міський виконавчий комітет мав вирішити питання про індексацію зазначених житлових квот не шляхом фактичного припинення дії актів законодавства , а шляхом внесення відповідних пропозицій до компетентних органів державної влади, в тому числі і пропозицій, пов'язаних із внесенням змін до Закону "Про приватизацію житлового фонду в Республіці Білорусь". Конституційний Суд зазначив, що пункт 3 рішення Мінського міського виконавчого комітету від 28 грудня 2000 р. № 1566, пункт 3 рішення Мінського міського виконавчого комітету від 30 березня 2001 р. № 374, пункт 3 рішення Мінського міського виконавчого комітету від 24 вересня 2001 р. № 1329, підпункт 9.3 пункту 9 рішення Мінського міського виконавчого комітету від 22 грудня 2001 р. № 1748 не відповідають Конституції та законам Республіки Білорусь. Запропоновано Мінському міському виконавчому комітету привести зазначені рішення у відповідність з Конституцією, законами Республіки Білорусь та рішенням Конституційного Суду, Раді Міністрів Республіки Білорусь вирішити питання про фінансове забезпечення реалізації норм Закону Республіки Білорусь "Про приватизацію житлового фонду в Республіці Білорусь ", в тому числі і шляхом направлення пропозицій Національним зборам Республіки Білорусь про внесення змін до зазначеного Закону. На виконання вищезгаданого рішення Суду Мінгорісполком звернувся до Міністерства житлово-комунального господарства республіки Білорусь з проханням внести зміни в діючі Закон «Про приватизацію житлового фонду в Республіці Білорусь», Положення про приватизацію житлових приміщень у будинках державного житлового фонду, їх експлуатації та ремонті та Положення про індексацію житлової квоти (суми квот), затверджені постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 21 вересня 2001р. № 1399, передбачивши індексацію на будівництво (купівлю) житлових приміщень тільки власне нарахованих чеків "Житло" громадян. Індексацію подарованих, отриманих у спадок і набутих в установленому порядку чеків "Житло" проводити в порядку, встановленому облвиконкомами і Мінським міськвиконкомом, за наявності коштів на спеціальному рахунку «Приватизація житла». Оскільки протягом ряду років при формуванні бюджету м. Мінська республіканськими органами не передбачалися в повному обсязі кошти на оплату проіндексованих чеків "Житло", утворилася заборгованість перед громадянами з перерахування сум проіндексованих чеків «Житло», яка з кожним роком мала тенденцію до зростання. На 1 січня 2002 р. заборгованість склала 2,1 млрд.рублей. Потреба в коштах на 2002 р. була задоволена тільки на 35%. Мінгорісполком звернувся також і до Міністерства фінансів Республіки Білорусь з проханням для забезпечення виконання рішення Конституційного Суду Республіки Білорусь виділити на 2002 рік кошти на індексацію чеків "Житло" в розрахунковій сумі 8,6 млрд. рублів. Однак, на жаль, додаткові асигнування на індексацію чеків "Житло" у 2002 році не виділені. Міністерство фінансів у своїй відповіді також висловило пропозиції про внесення змін до чинного законодавства. На виконання рішення Суду внесено зміни до рішення Мінміськвиконкому від 22 грудня 2001 р. № 1748 "Про проект бюджету м. Мінська на 2002 рік". Підпунктом 9.3. пункту 9 вищевказаного рішення Мінміськвиконкому передбачено, що після рішення Радою Міністрів Республіки Білорусь питання про фінансове забезпечення реалізації норм Закону Республіки Білорусь "Про приватизацію житлового фонду в Республіці Білорусь" Мінміськвиконкомом здійснюватиметься прийом документів на індексацію житлових квот (чеків "Житло"), подарованих, отриманих у спадок і набутих в установленому порядку на будівництво (реконструкцію), покупку житлових приміщень, погашення заборгованості за кредитами (позиками), взятим на зазначені цілі, у громадян, прийнятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов до 1 січня 1992 У зв'язку з цим Мінгорісполком звернувся до Міністерства фінансів Республіки Білорусь з проханням передбачити виділення на 2003 рік коштів на індексацію чеків "Житло" у розмірі 10,5 млрд.рублей. У проекті бюджету м. Мінська і на 2003 рік республіканськими органами передбачено спрямувати на житлове будівництво, в тій частині, що оплачується чеками "Житло", тільки 8,0 млрд. руб., Що становить 76 % від потреби м. Мінська. І все ж, хоч і частково, однак рішення Конституційного Суду виконується. 24 червня 1999 Конституційний Суд ухвалив рішення "Про деякі питання, пов'язані з регулюванням порядку та умов виплати пайових внесків у житлово-будівельних кооперативах". Вивчивши звернення громадян, в яких порушуються питання виплати пайових внесків вибулим членам житлово-будівельних кооперативів, а також спадкоємцям померлого пайовика, Конституційний Суд запропонував Раді Міністрів Республіки Білорусь вирішити питання про нормативному регулюванні порядку та умов виплати пайових внесків членам житлово-будівельних кооперативів, вибулим після завершення будівництва, і спадкоємцям пайовика, померлого після завершення будівництва. Конституційним Судом Республіки Білорусь 6 листопада 2002 розглянуто питання про конституційність зменшення банками в односторонньому порядку процентних ставок за договорами банківського вкладу (депозиту). Приводом для цього стали скарги громадян, які заперечували проти таких односторонніх дій банків, в яких знаходилися грошові вклади громадян. Треба відзначити, що чинним законодавством Республіки Білорусь, насамперед Банківським кодексом, передбачена можливість односторонньої зміни умов договору банківського вкладу, що стосуються виплати вкладникам відсотків за сумою, внесеної на депозит. Зазвичай така зміна відсотків здійснювалося у бік зменшення. Конструкція норм Банківського кодексу така, що вони дозволяють банкам змінювати розмір процентів за строковими і умовним банківськими вкладами, попередньо передбачивши таку можливість в договорі. При цьому попереднє повідомлення вкладника необхідно, якщо це передбачено в договорі. Конституційний Суд, загалом, визнав наявність законних підстав для односторонньої зміни умов договору банківського вкладу в частині виплати вкладнику відсотків за вкладом. Разом з тим їм було звернуто увагу на такі суттєві моменти. Як випливає зі статті 13 Конституції, регулювання економічної діяльності здійснюється державою в інтересах людини і суспільства, воно забезпечує спрямування та координацію державної та приватної економічної діяльності в соціальних цілях. Державою гарантується всім рівна можливість вільного використання здібностей і майна для підприємницької та іншої не забороненої законом економічної діяльності. Проаналізувавши конституційне та цивільне законодавство, Конституційний Суд звернув увагу на зміст принципу свободи договору. Свобода цивільно-правового договору не є абсолютною, при її реалізації не повинні маліти загальновизнані права і свободи. На практиці умови договору банківського вкладу визначаються банками в стандартній формі. Громадяни позбавляються можливості впливати на зміст договору, що, на думку Конституційного Суду, є обмеженням свободи договору для економічно більш слабкої сторони, якої є громадяни. Цим обумовлюється необхідність додаткового захисту прав та інтересів громадян. Адже сама по собі можливість відмови від укладення банківського договору на запропонованих умовах, у тому числі з включенням в нього права на одностороннє зменшення банком процентних ставок, не може свідчити про "свободу" договору і хоча б "зразковому" рівності сторін. Як зазначив Конституційний Суд, законодавець не має права обмежуватися суто формальним підходом, більше того, він повинен більше піклуватися про захист економічно слабкою і залежною сторони. Забезпеченню юридичної рівності має сприяти визначення в законі таких умов, при яких виключається довільне погіршення умов договору для громадянина-вкладника. Зниження процентних ставок можливе за наявності об'єктивних передумов. З урахуванням цього Конституційний Суд запропонував Парламенту визначити в Банківському кодексі допустимі випадки односторонньої зниження банками процентних ставок за вкладами, що виключають довільний підхід до вирішення даного питання. Це має сприяти зміцненню конституційності, додаткового захисту громадян як більш слабкої сторони в договорі банківського вкладу. Серед цивільно-правових договорів, укладених громадянами, в останні роки досить широкого поширення набули договори позики грошових коштів. Законодавство, а слідом за ним і практика в цілому дають однозначні відповіді в разі виникнення спорів між особами при отриманні позики в національній валюті. Однак не все настільки однозначно, якщо громадяни укладають договори позики в іноземній валюті. До Конституційного Суду надходять звернення з пропозицією оцінити правомірність таких договорів, а також законність стягнення судами в дохід держави іноземної валюти, що є предметом договорів. Нині склалася судова практика, відповідно до якої при зверненні позикодавця до судів про повернення відповідної суми з займополучателя іноземної валюти він реально нічого не отримує, так як в таких випадках суди, керуючись статтею 170 Цивільного кодексу, стягують валюту в дохід держави. Аналіз норм Цивільного кодексу та інших нормативних актів показує, що іноземна валюта може бути предметом договорів позики лише в певних випадках. Обмеження "ходіння" іноземної валюти продиктовано інтересами захисту білоруського рубля. У Цивільному і Банківському кодексах передбачено дозвільний порядок використання іноземної валюти, тобто в тому випадку, коли це прямо передбачено законодавством. Наприклад, громадяни вправі зберігати іноземну валюту в банківських вкладах, здійснювати деякі інші угоди. Національний банк Республіки Білорусь має право визначати сферу і порядок обігу на території Білорусі іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті, вирішувати деякі інші питання, пов'язані із здійсненням валютних операцій, зокрема, видавати дозволи (ліцензії) на проведення таких операцій. Декретом Президента Республіки Білорусь від 5 лютого 1997 р. № 1 "Про заходи щодо забезпечення порядку при здійсненні валютних операцій" встановлено адміністративну відповідальність за здійснення таких валютних операцій, як скупка, продаж, обмін іноземної валюти, у тому числі на білоруські рублі та інше майно , а також інше використання іноземної валюти без відповідного дозволу (ліцензії), тобто в даному випадку "інше використання" охоплює і такі угоди, як позику іноземної валюти без відповідного дозволу. Згідно з Декретом іноземна валюта та інші грошові кошти, що знаходилися у винних осіб на момент вчинення правопорушення, підлягають конфіскації і обігу в дохід республіканського бюджету. Положенням про порядок проведення валютних операцій на території Республіки Білорусь, затвердженим Правлінням Національного банку Республіки Білорусь від 25 червня 1996 р., передбачено право громадян-резидентів і нерезидентів мати у власності валютні цінності і використовувати їх на цілі, не заборонені білоруським законодавством. При цьому в Положенні встановлено заборону на надання громадянами-резидентами позик в іноземній валюті юридичним особам-резидентам (підпункт 9.11). На перший погляд може здатися, що оскільки тут не міститься заборона на вчинення таких операцій між громадянами-резидентами, то такі угоди правомірні або, принаймні, немає підстав для стягнення іноземної валюти в дохід держави. Однак нагадаємо, що заборона на позику іноземної валюти встановлений прийнятим пізніше Декретом від 5 лютого 1997 р. № 1, який визначив, що такі угоди можуть здійснюватися тільки відповідно до законодавства. Так, згідно з Правилами проведення валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу, затвердженим постановою Правління Національного банку Республіки Білорусь від 28 квітня 2001 р. № 100, фізичні особи-резиденти мають право без оформлення в Національному банку окремого дозволу на проведення певного виду валютної операції, пов'язаної з рухом капіталу, отримувати позики на термін більше 180 днів від нерезидентів. Таким чином, білоруським законодавством не передбачено право на укладення таких угод (договорів позики) між фізичними особами-резидентами. Нагадаємо, що фізичними особами-резидентами є особи, які мають постійне місце проживання на території Республіки Білорусь, в тому числі тимчасово знаходяться за межами Республіки Білорусь. До фізичних осіб-нерезидентів відносяться ті з них, чиє постійне місце проживання знаходиться за межами Республіки Білорусь, включаючи і тимчасово що у Республіці Білорусь. Таким чином, оцінюючи законодавство і практику його застосування, включаючи судову, Конституційний Суд мав усі юридичні підстави констатувати право фізичних осіб-резидентів без оформлення в Національному банку окремого дозволу на проведення валютної операції отримувати позику в іноземній валюті на термін більше 180 днів від нерезидентів. Як же бути в тій ситуації, коли у громадянина виникає необхідність отримати позику, а у позикодавця є лише іноземна валюта? (Мова при цьому йде про можливість укладення угоди між фізичними особами-резидентами, тобто тими, хто постійно проживає в Білорусі.) Відповідь на це питання дає стаття 298 ГК, відповідно до якої грошові зобов'язання повинні бути виражені в білоруських рублях; при цьому може бути передбачено, що зобов'язання підлягає виконанню в білоруських рублях у сумі, еквівалентній певній сумі в іноземній валюті або в умовних грошових одиницях. У цьому випадку підлягає оплаті в рублях сума визначається за офіційним курсом відповідної валюти або умовних грошових одиницях на день платежу, якщо інший курс або інша дата його визначення не встановлені законодавством або угодою сторін. Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що законодавець захистив інтереси позикодавця, тобто віддана в позику сума при правильному оформленні угоди не знеціниться. Аналізуючи законодавство та практику, Конституційний Суд звернув увагу на те, що правове регулювання договорів позики в іноземній валюті потребує вдосконалення, законодавство слід зробити більш однозначним і ясним, справедливим. Існуюча практика, коли звернення до суду за захистом тягне стягнення предмета договору позики в дохід держави, не сприяє цивілізованому вирішенню спору, так як в деяких випадках громадяни вдаються до інших неправомірним засобам. З цієї причини Конституційний Суд запропонував Прокуратурі Республіки Білорусь вивчити практику застосування законодавства про валютне регулювання, в тому числі при укладенні громадянами Республіки Білорусь договорів позики іноземної валюти, з метою більш повного захисту майнових прав і законних інтересів громадян. Необхідно удосконалити не тільки практику, але і законодавство. Так, на наш погляд, договір позики в іноземній валюті повинен визнаватися правомірним, якщо валюта призначена для безпосереднього використання в якості платежу відповідно до законодавства (вона може бути отримана в позику для поїздки за кордон і т.д.). Тому, відповівши однозначно на частину питання, Конституційний Суд вважає, що проблема потребує свого подальшого дозволу, в тому числі і з залученням можливостей Прокуратури. Закон повинен бути правовою, а значить - справедливим. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "е) право на житло" |
||
|
||