Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Г.А. Василевич. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ НА ЗАХИСТ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ, 2003 - перейти до змісту підручника

д) право власності


Конституційним Судом в останній період часу прийнято кілька рішень, спрямованих на захист права власності. Так, 7 лютого 2002 було прийнято Висновок "Про відповідність Конституції Республіки Білорусь Інструкції про порядок формування ставок орендної плати юридичними особами недержавної форми власності при здачі в оренду нежитлових будівель (приміщень)". І хоча мова йшла про відомчому акті, проте дозвіл даного питання в Конституційному Суді має принципово важливе значення для забезпечення закріпленого в статті 13 Конституції принципу про рівний захист і рівних умов для розвитку всіх форм власності. Зазначеною Інструкцією цей конституційний принцип порушувався.
Конституційний Суд зазначив, що розмір орендної плати при здачі в оренду будівель або споруд визначається угодою сторін при укладенні договору оренди. Визначення узгодження орендної плати не повинно зв'язуватися з формами власності на будівлі і споруди. Інструкцією Міністерства економіки орендодавці приватної форми власності ставилися в нерівне становище порівняно з орендодавцями державної форми власності. У цьому зв'язку вона була визнана неконституційною і не має юридичної сили з дня прийняття Висновків, тобто з 7 лютого 2002 р. У даний час питання про здачу в оренду нежитлових будівель (приміщень) повинен здійснюватися на основі норм Цивільного кодексу.
10 квітня 2002 прийнято рішення з питання встановлення фіксованих сум прибуткового податку при здачі внайми житлових приміщень у м. Мінську. Приводом для винесення рішення відповідно до частини першої статті 116 та частиною четвертою статті 122 Конституції стало звернення громадянина - жителя м. Мінська про застосування фіксованої ставки прибуткового податку при оподаткуванні доходів від здачі в найм кімнати в житловому приміщенні (квартирі). Конституційним Судом було встановлено, що ставки податку при здачі внайми в цілому квартир (однокімнатних, двокімнатних, трикімнатних) були встановлені компетентним органом - Мінським міським Радою депутатів, що ж стосується здачі внайми частини житлового приміщення (наприклад, кімнати в зазначених квартирах), то рішення встановити 50-відсоткову ставку від здачі в найм зазначених квартир було прийнято не Мінським міським Радою депутатів, а Мінським міським виконавчим комітетом, що не входить в його компетенцію (ст. 121 Конституції, ст. 16 Закону "Про прибутковий податок з фізичних осіб"). У зв'язку з цим названим органам влади, як зазначив Конституційний Суд, слід було слід не пізніше 1 липня 2002 привести свої рішення, що регулюють питання встановлення розмірів фіксованих сум прибуткового податку, в тому числі у випадках здачі внайми (піднайм) житлових будинків, кімнат або площі в житлових приміщеннях, у відповідність з актами, що володіють більш високою юридичною силою, в тому числі і рішенням Конституційного Суду.
Виниклий спір з приводу прийняття рішень місцевою владою, насамперед місцевими виконавчими і розпорядчими органами, є, на жаль, типовим, що свідчить про необхідність посилення конституційного контролю за конституційністю актів органів місцевого рівня.
22 квітня 2002 Конституційний Суд, реалізуючи своє право на внесення в державні органи пропозицій щодо коригування актів законодавства, направив до Палати представників Національних зборів Республіки Білорусь пропозиція врегулювати в Житловому кодексі питання надання державним підприємством своїм працівникам за договором найму житлових приміщень, не віднесених до категорії соціального житла. Рекомендовано, зокрема, передбачити вид договору (наприклад, договір купівлі-продажу), за яким має здійснюватися відчуження житлових приміщень, що належать працівнику, якому надається нове житло за договором найму, а також методику оцінки вартості відчужуваного майна.
В даний час деякі підприємства вимагають відчуження ним на безоплатній основі квартир, якщо там ніхто не залишається проживати з членів сім'ї, натомість наданого житла. Конституційний Суд запропонував, щоб компенсування громадянину вартості відчужуваного майна здійснювалося як шляхом виплати грошових коштів, так і шляхом передачі йому частки у власності на одержуване ним жиле приміщення, сумірною вартості житлового приміщення, відчужуваного підприємству. Незважаючи на те що в Парламент направлено пропозицію з метою заповнення прогалини в законодавстві, грунтуючись на принципах і нормах Цивільного кодексу, можна зробити висновок про правомірність вимоги працівника про виплату йому вартості відчужуваної підприємству квартири.
До Конституційного Суду надходять звернення фізичних та юридичних осіб, пов'язані з конфіскацією судами транспортних засобів, які є знаряддям правопорушення, але не належать особам, що їх вчинили. Правова обгрунтованість таких рішень викликає заперечення у органів прокуратури і певною мірою породжує недовіру інвесторів до чинного законодавства.
Так, до Конституційного Суду звернувся Генеральний директор Іноземного приватного унітарного транспортно-експедиційного підприємства "Вестерн-Сервіс", який повідомив, що водій названого підприємства був затриманий співробітниками інспекції державного податкового комітету з Добрушской району Гомельської області при ввезенні з території Російської Федерації на приналежному підприємству автомобілі сигарет імпортного виробництва в кількості 150 тис. штук. Акцизних марок та будь-яких супровідних документів на товар в наявності не виявилося. За дане адміністративне правопорушення судом Добрушського району водій підданий штрафу в розмірі 300 тис. рублів. Сигарети і автомобіль "МАЗ" з причепом конфісковані в дохід держави.
Автор звернення не згоден з постановою судді в частині конфіскації транспортних засобів, тому водій скоїв правопорушення самовільно з використанням що не належить йому автомобіля.
Адміністрація ІП "Вестерн-Сервіс" оскаржила згадану постанову у вищі судові інстанції та органи прокуратури.
Прокуратура Гомельської області та Прокуратура Республіки Білорусь визнали доводи, викладені у скаргах, обгрунтованими і направили протести по справі про адміністративне правопорушення відносно водія, але вони були залишені без задоволення постановами голови Гомельського обласного суду від 7 вересня 2001 р. і Голови Верховного Суду Республіки Білорусь від 8 жовтня 2001
Таке становище стало можливим через різного трактування зазначеними органами змісту пункту 1.12 Декрету Президента Республіки Білорусь від 3 серпня 1999 р. № 31 "Про додаткові заходи щодо державного регулювання виробництва та обігу алкогольної, нехарчової спиртовмісної продукції, спирту етилового з нехарчової сировини та тютюнових виробів", в якому передбачено: перевезення по території Республіки Білорусь спирту етилового, виробленого з усіх видів сировини (більше 10 літрів), алкогольної продукції (більше 10 літрів) і тютюнових виробів (понад 1 тис. сигарет), які не мають акцизних марок, спеціальних знаків або супровідних документів, що підтверджують легальність ввезення або виробництва зазначених спирту, продукції та виробів, - тягне за собою накладення штрафу: на громадян - у розмірі від 20 до 100 мінімальних заробітних плат з конфіскацією перевозяться спирту, продукції та виробів, а також з конфіскацією або без конфіскації відповідних транспортних засобів, що використовуються для їх перевезення; на посадових осіб або індивідуальних підприємців - у розмірі від 50 до 200 мінімальних заробітних плат з конфіскацією перевозяться спирту, продукції та виробів, а також з конфіскацією або без конфіскації відповідних транспортних засобів, що використовуються для їх перевезення.
Як випливає з постанови Верховного Суду Республіки Білорусь від 8 жовтня 2001 р., суди вважають, що пункт 1.12 Декрету передбачає конфіскацію транспортних засобів, що використовуються для перевезення тютюнових виробів і спиртовмісної продукції, незалежно від того, в чиїй власності вони перебувають.
З протесту Прокуратури Республіки Білорусь від 26 вересня 2001 р. № 7/Зд-2001 вбачається інша правова позиція. Прокуратура вважає, що судами було допущено порушення пункту 2.3 Декрету Президента Республіки Білорусь від 3 серпня 1999 р. № 31, яким встановлено, що провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені цим Декретом, здійснюється відповідно до Кодексу Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення. Згідно зі статтями 23 і 28 названого Кодексу конфіскація є одним із адміністративних стягнень за вчинення адміністративних правопорушень. Тому предмет, що є знаряддям вчинення адміністративного правопорушення, може бути конфіскований лише у випадку, якщо він знаходиться у власності порушника.
Позиція органів прокуратури є більш обгрунтованою, про що свідчить системне тлумачення пункту 1.12 Декрету. Санкція цієї норми свідчить, що на громадян і посадових осіб може бути накладено штраф з конфіскацією перевозяться спирту, продукції та виробів, а також з конфіскацією або без конфіскації транспортних засобів, що використовуються для їх перевезення.
У статті 28 КпАП містяться загальні положення, що стосуються змісту, характеру і порядку застосування цього виду адміністративного стягнення. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовому безоплатному зверненні цього у власність держави. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами СРСР.
Як зазначив Конституційний Суд, зазначене положення статті 28 КпАП, редакція якої приймалася ще в період існування СРСР, в цілому не суперечить статті 44 Конституції Республіки Білорусь, яка гарантує кожному право власності, недоторканність якої охороняється законом. Однак це положення в судовій практиці розуміється так, що воно може бути застосоване лише у випадках, якщо інше не передбачено законом. Разом з тим Конституційний Суд вважає, що посилання на законодавчі акти СРСР, нині не діючі в Республіці Білорусь, фактично втратила правовий зміст. Що стосується інших актів законодавства, що діють в республіці, то ні в одному з них не передбачається можливість конфіскації транспортного засобу як знаряддя вчинення адміністративного правопорушення, не належить на праві власності правопорушника. Більш того, в пункті 1.12 Декрету Президента Республіки Білорусь від 3 серпня 1999 р. № 31 передбачається альтернативна санкція у частині конфіскації транспортних засобів, що використовуються для перевезення заборонених предметів, що надає суду право вибору: застосувати або чи не застосувати зазначену міру адміністративного стягнення.
У санкціях статей Особливої частини КоАП передбачаються види адміністративних стягнень, що підлягають застосуванню за те чи інше адміністративне правопорушення. Застосовуючи в кожному конкретному випадку такі санкції, суди та інші органи, уповноважені залучати осіб до адміністративної відповідальності, повинні керуватися загальними положеннями, встановленими в Загальній частині КпАП, стосовно тієї чи іншою мірою адміністративного стягнення. Це відноситься і до тих випадків, коли заходи адміністративного стягнення передбачаються санкціями норм, що містяться в інших актах законодавства і в яких, зокрема, не передбачається можливість конфіскації транспортних засобів, незалежно від того, кому вони належать на праві власності.
На думку Конституційного Суду, складається практика з конфіскації знарядь адміністративних правопорушень, які не належать на праві власності правопорушника, суперечить статті 44 Конституції, яка гарантує кожному право власності та його захист державою, положенням статей 22, 23 КпАП, що встановлюють цілі та види адміністративних стягнень, що підлягають застосуванню лише за вчинення адміністративного правопорушення, а також загально-правових принципів особистої винної відповідальності, яке виключає залучення до такої осіб, які не винних у вчиненні правопорушення.
Для подолання зазначених суперечностей у правозастосовчій практиці Конституційний Суд направив на адресу Адміністрації Президента Республіки Білорусь пропозиція про офіційне роз'яснення норм Декрету Президента Республіки Білорусь від 3 серпня 1999 р. № 31 по викладеному питання. На жаль, такий акт поки не прийнятий, багато в чому через позицію Верховного Суду, який обстоює "правомірність" сформованої судової практики. Іншого очікувати, загалом-то, було важко. Разом з тим на даному прикладі видно, як важливо, особливо коли мова йде про юридичну відповідальність, готувати такі нормативні акти, щоб виключалося їх двояке тлумачення. Слід виключити або звести до мінімуму відсильні норми. Акти повинні містити чіткі і ясні формулювання.
До Конституційного Суду надійшли звернення громадян з питання обмеження права розпоряджатися належними їм на праві власності житловими приміщеннями у відокремлених військових містечках. В результаті розгляду звернень Конституційний Суд встановив наступне.
Відповідно до частини першої статті 23 Конституції обмеження прав і свобод особистості допускається лише у випадках, передбачених законом, в інтересах національної безпеки, громадського порядку, захисту моральності, здоров'я населення, прав і свобод інших осіб.
До таких випадків, коли допускається обмеження права власності громадян на житлові приміщення, чинне законодавство відносить знаходження житлових приміщень у відокремлених військових містечках. У той же час, на думку Конституційного Суду, це законодавство потребує вдосконалення, оскільки мають місце в даній області невирішені питання тягнуть порушення прав громадян та законних інтересів держави.
  У зв'язку з цим з метою забезпечення завдань, заради яких військовим містечкам надається статус відокремлених, а також з урахуванням встановленого статтею 23 Конституції Республіки Білорусь положення про обмеження прав і свобод особистості лише у випадках, передбачених законом, Конституційний Суд порахував можливим наявність у законі спеціальної норми про неприпустимість приватизації житлових приміщень у відокремлених військових містечках.
  На думку Конституційного Суду, представляється об'єктивно обгрунтованим заборона не тільки купівлі-продажу квартир у відокремлених військових містечках, але і всіх інших способів їх відчуження, тягнуть за собою перехід даного майна особам, які не мають відношення до службової діяльності військових частин у таких містечках. Однак, оскільки право власності громадян на квартири виникло на законній підставі, державою має бути забезпечена можливість реалізації прав власників квартир у відокремлених військових містечках, у тому числі їх правомочності розпорядження цим майном. Останнє може бути забезпечено шляхом продажу квартир державним органам, у віданні яких знаходиться житловий фонд військових містечок.
  Конституційний Суд також зазначив, що питання про неприпустимість постійного проживання у відокремлених військових містечках сторонніх осіб міг би бути вирішений шляхом переселення з цих містечок військовослужбовців, звільнених у запас (відставку), та членів їх сімей, оскільки їх проживання в таких військових містечках після припинення служби вкрай небажано. У такій ситуації держава повинна створити умови для поліпшення житлових умов за межами відокремлених військових містечок сім'ям військовослужбовців, які звільняють розташовані в них житлові приміщення.
  У цьому зв'язку Конституційний Суд запропонував Уряду Республіки Білорусь вжити заходів по внесенню в установленому порядку пропозицій про законодавче закріплення:
  неприпустимість приватизації житлових приміщень у відокремлених військових містечках, коли це диктується необхідністю збереження державної таємниці;
  права громадян, які мають у власності житлові приміщення у відокремлених військових містечках, провести їх оплатне відчуження державним органам, у віданні яких знаходиться житловий фонд військових містечок, як найбільш прийнятного способу вирішення проблеми;
  особливостей успадкування квартир особами, які не проживають разом з спадкодавцями у відокремлених військових містечках і не мають відношення до службової діяльності військових частин у цих містечках.
  На виконання доручення Ради Міністрів Республіки Білорусь у зв'язку з рішенням Конституційного Суду Міністерством оборони Республіки Білорусь спільно з Міністерством житлово-комунального господарства Республіки Білорусь і Міністерством юстиції Республіки Білорусь було розглянуто рішення Конституційного Суду з питання обмеження права громадян розпоряджатися належними їм на праві власності житловими приміщеннями, знаходяться у відокремлених військових містечках, і можливості возмездного відчуження таких приміщень державним органам, у віданні яких знаходиться житловий фонд військових містечок.
  Пропозиція Конституційного Суду Республіки Білорусь про законодавче закріплення неприпустимість приватизації житлових приміщень, що у відокремлених військових містечках, і законодавчому закріпленні прав громадян, які мають у власності житлові приміщення у відокремлених військових містечках, виробляти їх оплатне відчуження державним органам, у віданні яких знаходиться житловий фонд військових містечок , Міністерством оборони Республіки Білорусь, Міністерством житлово-комунального господарства Республіки Білорусь і Міністерством юстиції Республіки Білорусь підтримана.
  Згідно з пропозицією Міністерства юстиції Республіки Білорусь обмежити права власників в частині розпорядження житловими приміщеннями, розташованими у військових містечках, можливо шляхом внесення змін до Закону Республіки Білорусь «Про статус військовослужбовців». Передбачається, що Міністерство оборони Республіки Білорусь врахує дану пропозицію при підготовці проекту Закону Республіки Білорусь «Про внесення змін і доповнень до Закону Республіки Білорусь" Про статус військовослужбовців ».
  До Конституційного Суду Республіки Білорусь надходять численні звернення громадян, в тому числі під час особистого прийому суддів та відповідальних працівників Секретаріату Суду, щодо необхідності вдосконалення механізму компенсації втрат громадянам - власникам облігацій державної цільової безпроцентної позики СРСР 1990 року, належного виконання державою своїх позикових зобов'язань перед громадянами .
  Конституційний Суд у межах своїх повноважень неодноразово займався зазначеною проблемою, в тому числі вносив свої пропозиції щодо можливого вдосконалення механізму компенсації понесених громадянами втрат в Раду Міністрів Республіки Білорусь (лютий і грудень 1999 р.), Адміністрацію Президента Республіки Білорусь (грудень 2001 р.), інші державні органи. У щорічних посланнях Конституційного Суду Республіки Білорусь про стан конституційної законності в Республіці Білорусь відзначалася необхідність вдосконалення законодавства з метою більш повного захисту прав і законних інтересів громадян.
  Безумовно, проблема вдосконалення механізму компенсації громадянам - власникам облігацій державної позики СРСР 1990 року не може бути вирішена виключно методами правового регулювання, оскільки гарантією виконання правових приписів має виступати належне фінансове забезпечення, що в свою чергу залежить від реальних економічних можливостей держави.
  За даними ВАТ "Ощадний банк" Беларусбанк ", зазначеним банком було реалізовано населенню 78 235 облігацій на суму 152,3 млн. рублів (у цінах 1990 р.). Відповідно до постанов Ради Міністрів Республіки Білорусь від 6 квітня 1992 № 186 "Про державні цінні папери колишнього Союзу РСР" і від 5 березня 1993 р. № 125 "Про викуп облігацій цільової безпроцентної позики 1990 р. на придбання товарів тривалого користування" викуплено облігацій на суму 146,5 млн. рублів. На думку банку, облігації викуплені імовірно у 97% власників.
  Конституційний Суд неодноразово зазначав, що прийняте ним 21 червня 1995 Висновок про конституційність зазначених вище постанов Уряду не перешкоджає компетентним державним органам вжити рішення по більш повному захисту прав і законних інтересів власників облігацій. Прикладом тому може служити Указ Президента Республіки Білорусь від 21 квітня 1998 р. № 229.
  Одним з варіантів компенсації втрат власників облігацій могло б стати вивчення можливості встановлення не тільки грошових виплат, а й видачі певних товарів (зокрема, шляхом виділення на ці цілі конфіскованої продукції, використання інших джерел).
  На думку Конституційного Суду, вироблення і впровадження більш досконалого механізму розрахунків з громадянами - власниками облігацій, що передбачає реальну компенсацію втрат, здатні відновити довіру громадян до держави як позичальнику за державними позиками, дозволять використовувати державні позики в якості ефективного джерела внутрішнього інвестування, про що свідчить практика колишнього Союзу РСР, зарубіжних держав.
  25 квітня 2001 Конституційний Суд виніс рішення "Про відповідність Конституції статті 37 Кодексу Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення та практики її застосування".
  Конституційний Суд розглянув звернення Генерального прокурора Республіки Білорусь про невідповідність Конституції судової практики щодо застосування статті 37 Кодексу Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) при розгляді справ про митні правопорушення.
  У зверненні Генерального прокурора зазначено, що в Прокуратуру Республіки Білорусь постійно надходять подання прокурорів областей та начальників митниць про принесення протестів у порядку нагляду на судові постанови у справах про адміністративні митні правопорушення у зв'язку з припиненням судами провадження по них. У багатьох випадках встановлюється, що зазначені постанови судів винесені з порушенням вимог законодавства, і тому вони повинні бути скасовані. Однак протести прокурорів на такі постанови судами часто не задовольняються з посиланням на закінчення строків, передбачених частиною першою статті 37 КпАП. На думку Генерального прокурора, склалася помилкова судова практика, яка виключає можливість скасування і перегляду судових постанов про припинення провадження у справах про адміністративні митні правопорушення всупереч вимогам частини третьої статті 37 КпАП.
  Конституційний Суд визнав, що практика судів щодо розгляду справ про адміністративні митні правопорушення є суперечливою і не відповідає Конституції і законам у зв'язку з недотриманням вимог, передбачених частиною третьою статті 37 КпАП, згідно з якою зазначені у цій статті строки не поширюються на випадки конфіскації речей, що є безпосередніми об'єктами адміністративних митних правопорушень, і предметів із спеціально виготовленими тайниками, використаними для приховування речей від митного оформлення. Конфіскація таких речей і предметів проводиться незалежно від часу вчинення або виявлення адміністративного правопорушення.
  Одним із принципів правової держави є не тільки правова захищеність, але і справедливість, яка виражається у невідворотності відповідальності та пропорційності покарання скоєного правопорушення. За митні правопорушення законодавець встановив, по суті адекватне вчиненому, додаткове стягнення - конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення.
  Конституційний Суд відзначає, що в КпАП не встановлено граничні строки, протягом яких допустимо перегляд постанов по справах про адміністративні митні правопорушення із застосуванням такого виду адміністративного стягнення, як конфіскація речей, що є безпосередніми об'єктами адміністративних митних правопорушень, і предметів із спеціально виготовленими тайниками, використаними для приховування речей від митного оформлення, тобто законодавець допускає, по суті, безстроковий характер такої відповідальності.
  Конституційний Суд вважає, що такий підхід не узгоджується із загальними принципами юридичної відповідальності, для якої характерно встановлення граничних строків давності при залученні особи до адміністративної відповідальності. З метою забезпечення прав громадян законодавець міг би встановити максимальний строк, у межах якого має вирішуватися це питання. Аналіз кримінального, кримінально-процесуального, цивільного процесуального, трудового законодавства показує, що законодавцем встановлюються терміни, за межами яких винна особа не може бути притягнута до відповідальності.
  Виходячи з принципів пропорційності адміністративного правопорушення з іншими видами правопорушень, Конституційний Суд вважає, що на період до заповнення в КоАП існуючого пробілу правомірна, з точки зору загальних принципів і підходів до застосування норм про юридичну відповідальність, орієнтація на трирічний термін, встановлений статтею 197 Цивільного кодексу . Разом з тим законодавець має право встановити та інші спеціальні терміни (скорочені або більш тривалі).
  Конституційний Суд визнав, що стаття 37 Кодексу Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення в частині допустимості залучення до адміністративної відповідальності у вигляді конфіскації речей, що є безпосередніми об'єктами адміністративних митних правопорушень, і предметів із спеціально виготовленими тайниками, використаними для приховування речей від митного оформлення, після закінчення встановлених у частинах першій та другій цієї статті строків відповідає Конституції і законам Республіки Білорусь.
  На період до вирішення законодавцем питання про встановлення граничних термінів для притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді конфіскації речей і предметів за вказані правопорушення він вирішив допустимим застосування загального трирічного строку.
  Відзначено неконституційність судової практики у справах про адміністративні митні правопорушення в частині незастосування конфіскації з посиланням на витікання двомісячного терміну всупереч вимогам частини третьої статті 37 Кодексу Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення, що дозволяє накладати адміністративне стягнення у вигляді конфіскації речей, що є безпосередніми об'єктами адміністративних митних правопорушень, і предметів із спеціально виготовленими тайниками, використаними для приховування речей від митного оформлення, незалежно від часу вчинення або виявлення адміністративного правопорушення.
  Рішення Конституційного Суду загальними судами виповнюється, хоча спочатку були спроби деяких посадових осіб протидіяти цьому.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "д) право власності"
  1. § 1. Поняття комерційного права
      правом. Відродження комерційного права в Росії нерозривно пов'язане з її переходом до ринкової економіки. На рубежі 80-90-х років відбулися глибокі зміни у правовому регулюванні економічної діяльності. Було легалізовано підприємництво. Відносини, що є предметом цивільно-правового регулювання, що виникають між підприємцями [1] або з їх участю, потребували особливого
  2. § 1. Поняття і види підприємців
      правових формах: індивідуальні підприємці, господарські товариства, господарські товариства, виробничі кооперативи, державні та муніципальні унітарні підприємства. Таким чином, підприємець - це особа, яка здійснює підприємницьку діяльність. Факт здійснення особою підприємницької діяльності є підставою для визнання його особливим суб'єктом
  3. § 3. Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю
      право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 96 органи місцевого самоврядування не вправі виступати учасниками товариств з обмеженою відповідальністю. Фінансовані власником установи можуть бути учасниками товариств з обмеженою відповідальністю тільки з дозволу власника. Оскільки засновники товариства не зобов'язані
  4. § 1. Об'єкти речових прав підприємця
      правовий режим майна є одним з центральних інститутів комерційного права. Загальногромадянське розуміння майнових прав передбачає їх розподіл на права речові та зобов'язальні. До речових прав відносять такі суб'єктивні права, об'єктами яких виступають речі, до зобов'язальних же - права на вчинення певних дій або права на пред'явлення до контрагента вимог про
  5. § 2. Правовий режим речей
      право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 155 об'єктом загальногромадянського обороту і його правовий режим підпорядковується правилам загальногромадянського законодавства про речові права. Однак, якщо той же суб'єкт - некомерційна організація відповідно до своєї спеціальноюправоздатність включається в комерційну діяльність,
  6. § 4. Правовий режим цінних паперів
      право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 167 одних суб'єктів до інших. Враховуючи ж обсяги товарно-грошового обігу в сфері комерції, це означає, що саме підприємці є в більшості випадків учасниками відповідних відносин у зв'язку з видачею (емісією), зверненням і погашенням цінних паперів. Трохи інакше
  7. § 4. Забезпечення виконання зобов'язань
      право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 221 зважаючи на його неплатоспроможності. Для того, щоб зробити положення кредитора більш стійким, йому надається можливість різними способами захищати порушене право (ст. 12 ЦК). Ряд цих способів, таких, як стягнення збитків, носить загальний характер, інші, такі, як неустойка,
  8. § 1. Купівля-продаж. Мена. Рента
      правових договорів, що застосовуються в майновому обороті, зокрема у сфері підприємницької діяльності За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). Сторонами договору купівлі-продажу можуть бути будь-які фізичні
  9. § 8. Довірче управління майном
      правомочностями щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном. Але в цілому ряді випадків виникають ситуації, при яких сам власник ефективно використовувати це майно не може, наприклад, не володіє професійними знаннями, необхідними для отримання доходів при використанні таких видів майна, як цінні папери, авторські права, різні об'єкти нерухомості. У подібній
  10. § 10. Просте товариство
      правовими, проте не можна назвати підприємницькими. Сторонами договору простого товариства, що укладається для здійснення підприємницької діяльності, можуть бути тільки індивідуальні підприємці і (або) комерційні організації. Це виключає можливість існування подібних договорів, наприклад, між некомерційною організацією або громадянином, який не є
© 2014-2020  yport.inf.ua