| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6.6. Правовий режим майна у підприємницькій діяльності |
||
|
Встановлюючи цивільно-правовий режим майна, законодавець визначає межі можливої поведінки суб'єктів ринкових відносин з приводу тих чи інших матеріальних і нематеріальних благ. Правове регулювання відносин власності необхідно по ряду обставин. У сфері виробництва власник самостійно визначає напрями використання належного йому майна, у сфері споживання - вирішує, чи використовувати майно або відкласти його в очікуванні найбільш вигідних умов. По реакції власника можна оцінити ефективність тих чи інших економічних програм. З іншого боку, власник сам безпосередньо відчуває ступінь ефективності прийнятого ним ризикованого рішення. Звідси правове регулювання відносин власності має забезпечувати поєднання свободи власника у використанні його майна та інтересів суспільства, тобто законодавчо закріплюється повнота прав власника і водночас встановлюються окремі обмеження, покликані узгоджувати інтереси власника й інтереси суспільства. Так, наприклад, обмеження свободи власника пов'язані з нормами антимонопольного законодавства: власник може бути позбавлений можливості створити нове підприємство, якщо це порушить відповідну норму антимонопольного законодавства. Значні обмеження свободи власника в розпорядженні своїм майном пов'язані з вимогами екологічного законодавства: якщо використання майна заподіює шкоду навколишньому середовищу, то від власника може вимагатися зміна характеру діяльності чи її припинення. Істотно обмежує свободу власника ліцензування виробництва багатьох видів продукції в інтересах охорони здоров'я і життя споживачів. Право підприємця розпоряджатися належним йому майном в чому залежить від організаційно-правових форм підприємницької діяльності, від форм власності на майно, від видів майна. До складу майна, що належить підприємцю, входять речі і майнові права. Речі у цивільному праві - це матеріальні об'єкти, як правило, мають економічну форму товару, тобто є результатом праці. Майнові права включають, наприклад, право вимагати повернення грошей, даних в борг, право вимагати отримання дивідендів по акціях. Склад і вартість належить підприємцю майна визначають межі його відповідальності перед кредиторами, що в свою чергу гарантує його участь у ринковому обороті, оскільки відносини на ринку припускають спроможність партнерів. Разом з тим розмір майна конкретних суб'єктів ринку, ступінь обремененности цього майна боргами можуть бути різними. Тому суб'єкти підприємницької діяльності несуть крім того ризик неможливості задоволення своїх потенційних вимог до боржника, навіть якщо цей партнер володів готівковим майном в момент укладання угоди. Підприємці без утворення юридичної особи (індивідуальні підприємці) має право мати у власності будівлі, споруди, обладнання, машини, земельні ділянки, інші речі, які використовуються у виробничому процесі і в комерційній діяльності, гроші, цінні папери, нематеріальні об'єкти (промислові зразки, товарні знаки, «ноу-хау», комерційні секрети, фірмові найменування та ін.) Індивідуальний підприємець за всіма своїми зобов'язаннями (у тому числі і перед найманими працівниками) несе відповідальність всім майном, що належить йому на праві власності, на яке за чинним законодавством може бути звернено стягнення, в тому числі використовуване і яке не використовується ним у підприємницької діяльності. Виняток становить майно, вказане в Додатку № 1 до ЦПК РРФСР, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами. До складу майна індивідуального підприємця, який є учасником господарського товариства, включається також його частка в спільному капіталі такого товариства. Юридичні особи є власниками відокремленого на балансі майна, у тому числі майна, переданого в якості внесків (внесків) учасників (членів), за винятком майна унітарних підприємств та установ, яке належить на праві власності засновникам (державним чи муніципальним органам влади або управління). Залежно від прав засновників (учасників) юридичної особи на його майно всі юридичні особи поділяються на три групи. Перша група. Засновники (учасники) на майно створеного ними юридичної особи мають лише зобов'язальні права, тобто права вимоги виділу грошової частки (у тому числі при виході зі складу засновників - виділ в натурі можливий тільки, якщо це прямо передбачено установчими документами, при ліквідації - ліквідаційна квота). До першої групи належать юридичні особи - власники майна, закріпленого за ними засновниками (учасниками): господарські товариства, господарські товариства, виробничі та споживчі кооперативи. Друга група. Засновники (державні або муніципальні органи влади або управлінь) зберігають право власності на майно, закріплене за створеним ними юридичною особою. Самі юридичні особи - унітарні підприємства та установи, не володіють правом власності на закріплене майно. Їх майнові права є обмеженими і відображають перехідний характер російської економіки. Так, право господарського відання, що належить унітарному підприємству, дозволяє юридичній особі самостійно розпоряджатися доходами від своєї діяльності. Розпорядження майном, закріпленим засновником за унітарним підприємством, допускається тільки за згодою засновника. При ліквідації юридичної особи її власник отримує весь залишок майна або залишається власником при його реорганізації. Третя група. Засновники (учасники) не мають ніяких прав на майно створеного ними юридичної особи - ні зобов'язальних, ні речових. Не одержують вони ніяких прав ні при виході з організації, ні при її ліквідації. До третьої групи відносяться некомерційні організації, за винятком споживчих кооперативів. Юридична особа створюється з метою знизити ризик і відповідальність його засновників (учасників). Самостійна участь юридичної особи в ринковому обороті забезпечується закріпленням за ним відокремленого майна, яке є матеріальною гарантією задоволення вимог кредиторів юридичної особи. Цілям забезпечення майнових інтересів кредиторів юридичних осіб служить модель субсидіарної відповідальності, що дозволяє залучити в процес компенсації майно додаткових боржників. При покладанні відповідальності, зокрема, на господарські товариства субсидіарну відповідальність за боргами повного товариства або товариства на вірі несуть повні товариші (коммандітісти) всім своїм майном (ст. 69, 82 ГК РФ). При покладанні відповідальності на товариства з додатковою відповідальністю субсидіарну відповідальність за боргами товариства несуть своїм майном його учасники в однаковому для всіх кратному розмірі до вартості їх внеску. Субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи може бути покладено також при його неспроможність (банкрутство) на засновників (учасників), власників майна юридичної особи (унітарні підприємства) або на інших осіб, які вправі давати обов'язкові для цієї юридичної особи вказівки або іншим чином мають можливість визначати його дії (п. 3 ст. 56 ГК РФ). Органи юридичної особи на вимогу засновників (учасників) юридичної особи, якщо інше не передбачено законом або договором, зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними юридичній особі (п. 3 ст. 53 ГК РФ). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 6.6. Правовий режим майна у підприємницькій діяльності " |
||
|
||