| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Припинення шлюбу |
||
|
В аналогічному порядку шлюб припиняється і при оголошенні одного з подружжя померлим (п. 1 ст. 45 ЦК). День припинення шлюбу тут збігається з днем вступу в силу рішення суду про оголошення чоловіка померлим чи із зазначеним у цьому рішенні днем його передбачуваної загибелі (п. 3 ст. 45 ЦК, п. 2 ст. 67 Закону про акти громадянського стану). Смерть одного з подружжя тягне припинення стану подружжя, внаслідок чого колишній чоловік може вступити в новий шлюб. З припиненням стану подружжя зв'язується припинення відомих прав і обов'язків подружжя (наприклад, передбачених шлюбним договором права дружини на одержання утримання від чоловіка і обов'язки чоловіка з надання цього змісту - п. 3 ст. 43 СК). Згідно п. 1 ст. 46 ЦК та п. 1 ст. 26 СК у разі явки або виявлення місця перебування чоловіка, оголошеного судом померлим, суд скасовує своє рішення, після чого шлюб може бути відновлений в органі реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою подружжя. Якщо це відбувається, то майно, набуте подружжям у період роздільного проживання, як правило, визнається їх спільним сумісним майном, а народжені у дружини в цей період діти - їх спільними дітьми. Шлюб не підлягає відновленню, якщо після оголошення дружина померлим інший чоловік уклав новий шлюб (п. 2 ст. 26 СК). Припинення шлюбу за життя обох подружжя. Шлюб може припинитися в результаті укладення подружжям договору про його припинення, вчинення чоловіком односторонньої угоди, спрямованої на припинення шлюбу, а також внаслідок розірвання шлюбу судом * (332). Розглянемо докладніше кожне з цих підстав припинення шлюбу. Припинення шлюбу шляхом договору подружжя. Згідно із закріпленим у п. 3 ст. 1 СК принципом добровільності шлюбу п. 2 ст. 16 та п. 1 ст. 19 СК передбачають можливість припинення шлюбу за взаємною згодою подружжя, тобто допомогою укладення ними відповідного договору. Деякі вважають, що, виявляючи волю, спрямовану на припинення шлюбу, подружжя здійснюють належне їм право на розлучення * (333). Однак чоловік і дружина не потребують наділення їх спеціальним правом на укладення договору про припинення шлюбу, подібно до того як учасники зобов'язального договору не потребують надання їм права на укладення договору про припинення зв'язує їх зобов'язання. Сторонами договору про припинення шлюбу можуть бути тільки подружжя, що не мають спільних неповнолітніх дітей (п. 1 ст. 19 СК). Укладення цього договору можливо і за наявності між подружжям спору про поділ спільного майна або виплату коштів на утримання потребує непрацездатного чоловіка (ст. 20 СК). Фактичний склад договору про припинення шлюбу включає в себе два елементи: 1) угода подружжя про припинення шлюбу, яке саме по собі не є угодою, і 2) державну реєстрацію цієї угоди * (334). Пункти 2 і 3 ст. 33 Закону про акти громадянського стану передбачають письмову форму і спеціальний порядок укладення угоди про припинення шлюбу. Воно оформляється у вигляді єдиного документа, який підписується подружжям у присутності працівника органу реєстрації актів цивільного стану. Якщо один з подружжя не має можливості з'явитися до органу реєстрації актів цивільного стану, то волевиявлення чоловіка і дружини можуть бути оформлені окремими документами. При цьому підпис неявившегося дружина потребує нотаріального посвідчення. Державна реєстрація угоди про припинення шлюбу провадиться органом реєстрації актів цивільного стану у присутності хоча б одного з подружжя після закінчення місяця з дня укладення ними угоди (п. 3 ст. 19 СК, п. 4 ст. 33 Закону про акти громадянського стану). Правові наслідки припинення стану подружжя за договором між подружжям аналогічні наслідків, які настають з припиненням цього стану внаслідок смерті одного з подружжя. Але якщо подружжя, що укладають договір про припинення шлюбу, пов'язані невідкладно обумовленим зобов'язальним шлюбним договором, дія якого настає з моменту припинення шлюбу, то в цей момент у колишнього подружжя виникають права і обов'язки, передбачені шлюбним договором (п. 3 ст. 43 СК). Припинення шлюбу допомогою односторонньої угоди чоловіка. Пункт 2 ст. 19 СК надає дружину право припинити шлюб своєї односторонньою угодою. Це право служить засобом захисту охоронюваного законом інтересу чоловіка в припиненні шлюбу і є за своєю правовою природою охоронним суб'єктивним правом на свою поведінку. Йому кореспондує обов'язок іншого чоловіка зазнати одностороння дія уповноваженої з захисту свого охоронюваного законом інтересу * (335). Припинення шлюбу односторонньою угодою дружина здійсненно, якщо інший чоловік визнаний судом безвісно відсутнім або недієздатним * (336) або якщо він засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на термін понад три роки. Оскільки в розглянутих випадках чоловік уповноваженої особи, як правило, не здатний виконувати свої функції батька, п. 2 ст. 19 СК наказує, що шлюб може бути припинений шляхом односторонньої угоди незалежно від того, чи мають подружжя спільних неповнолітніх дітей. Припинення шлюбу допомогою цієї угоди можливо і за наявності між подружжям спору про поділ спільного майна, виплату коштів на утримання потребує непрацездатного чоловіка, а якщо один з подружжя визнаний судом недієздатним або засуджений за вчинення злочину на термін понад три роки - також і спору про дітей (ст. 20 СК). Подібно договором подружжя про припинення шлюбу розглянута одностороння угода складається з двох частин: 1) одягненого в письмову форму волевиявлення дружина про припинення шлюбу і 2) державної реєстрації цього волевиявлення органом записи актів громадянського стану (пп. 2 і 3 ст. 34 Закону про акти громадянського стану). Припинення шлюбу через односторонню угоду дружина тягне такі ж правові наслідки, що і його припинення допомогою договору між подружжям. Якщо у здійснила цю операцію дружини з припиненням шлюбу виникає вимога до чоловіка про надання утримання, то кореспондуючий цій вимозі обов'язок чоловіка, як правило, виповнюється іншою особою (наприклад, діє від його імені опікуном). Розірвання шлюбу. При недосягненні подружжям угоди про припинення шлюбу або наявності у них спільних неповнолітніх дітей (за винятком випадків, передбачених п. 2 ст. 19 СК) шлюб може бути припинений тільки в судовому порядку (ст. 18 і п. 1 ст. 21 СК). У цьому випадку стан подружжя припиняється в результаті реалізації належного дружину-позивачеві права на розірвання шлюбу, або, що одне і те ж, домагання на розлучення * (337). Право на розірвання шлюбу виникає у кожного з подружжя внаслідок фактичного розпаду шлюбу * (338). Будучи різновидом перетворювального домагання * (339), воно пов'язує уповноваженої з подружжя не з другим чоловіком, а з судом. Цьому праву кореспондує матеріально-правовий обов'язок суду припинити стан шлюбу. Питання про правову природу права на розірвання шлюбу є дискусійним. На думку М.А. Гурвича, це право являє собою не домагання, а перетворювальне правомочність на вчинення одностороннього волевиявлення, яке реалізується актом судового рішення про розірвання шлюбу; праву на розірвання шлюбу не відповідає будь-чия зустрічна обов'язок небудь вчинити або від чого-небудь утриматися; правове становище другого чоловіка тут характеризується тим, що він поставлений в необхідність підкорятися і зазнати правові зміни у своїй правовій сфері, які його осягають незалежно від його волі, згоди і яких-небудь з його боку дій * (340). Погодитися з цією думкою не можна. На відміну від права на розірвання шлюбу, єдиною і тому необхідною формою здійснення якого, за справедливим зауваженням М.А. Гурвича, служить акт судового рішення * (341), * (342), право на вчинення одностороннього волевиявлення (зокрема, належить чоловікові право припинити шлюб своєї односторонньою угодою - п. 2 ст. 19 СК) здійснюється крім і проти волі зобов'язаної особи дією самого правовласника. Тому право на розірвання шлюбу не може бути віднесено до числа прав на вчинення односторонніх волевиявлень. Воно є преосвітнім домаганням, якому кореспондує матеріально-правова обов'язок не другого чоловіка, а суду * (343). А.А. Добровольський вважає, що право на розірвання шлюбу є правомочність дружина, яке може бути здійснено їм тільки під контролем суду незалежно від згоди чи незгоди іншого чоловіка; звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, чоловік заявляє вимога до іншому дружину, щоб той визнав наявність у нього права на розірвання шлюбу; у випадку винесення рішення про розірвання шлюбу суд нічого не перетворює, а лише встановлює існування права позивача на розірвання шлюбу і санкціонує примусове здійснення цього права позивачем в органі реєстрації актів цивільного стану * (344). Наскільки цей погляд виправданий, можна судити за наступними обставинами. По-перше, всупереч думці А.А. Добровольського, при пред'явленні позову про розірвання шлюбу позивач не заявляє ніякого вимоги до відповідача, тому що необхідне позивачу перетворювальне дія може бути здійснено тільки судом. По-друге, домагання на розлучення заявляється позивачем не для того, щоб суд визнав за ним це домагання, а для того, щоб суд своїм преосвітнім рішенням припинив шлюб. По-третє, з припису п. 1 ст. 25 СК, згідно з яким днем припинення шлюбу при його розірванні служить день набрання відповідним рішенням суду законної сили, виявляється, що примусове здійснення вимоги про розлучення проводиться не позивачем, а судом. Домагання на розлучення є засобом захисту охоронюваного законом інтересу чоловіка в припиненні шлюбу (стану подружжя) * (345). Слід визнати помилковим твердження, ніби, виносячи рішення за позовом про розірвання шлюбу, суд захищає належить позивачеві право на розлучення * (346). Це право належить до домагань, які не захищаються, а здійснюються судом з метою захисту регулятивних суб'єктивних прав або охоронюваних законом інтересів. Домагання на розлучення тобто не захищається, а захищає початок, то, за допомогою чого суд здійснює захист охоронюваного законом інтересу позивача у припиненні стану шлюбу. Будучи засобом захисту охоронюваного законом інтересу, домагання на розлучення не може підлягати судовому захисту, подібно до того як не можуть виступати предметом судового захисту віндикаційний, деліктні та будь-які інші домагання * (347). Закон передбачає різний порядок розірвання шлюбу в залежності від того, заперечує відповідач проти припинення шлюбу чи ні. Якщо чоловік-відповідач висловлює свою незгоду з припиненням шлюбу, то при розгляді шлюборозлучного справи суд повинен встановити, чи можливі подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї, тобто чи відбувся фактичний розпад шлюбу (п. 1 ст. 22 СК). Ця обставина встановлюється судом шляхом оцінки доводів позивача на користь розірвання шлюбу * (348) і заперечень відповідача. У тому випадку, коли суд приходить до висновку, що шлюб розпався, він виносить рішення про розірвання шлюбу. Якщо ж, на думку суду, шлюб ще можливо зберегти, то суд може вжити заходів до примирення подружжя (наприклад, провести з ними відповідну бесіду) і (або), відклавши розгляд справи, призначити їм строк для примирення в межах трьох місяців (абз. 1 п. 2 ст. 22 СК). З ініціативи суду або будь-якого чоловіка розгляд шлюборозлучного справи може бути відкладено кілька разів. Однак при цьому загальний період часу, призначений подружжю для примирення, не повинен виходити за рамки встановленого законом тримісячного терміну. За наявності поважних причин на прохання подружжя допускається також скорочення призначеного для примирення строку * (349). Шлюб вважається фактично розпалися, якщо, незважаючи на вжиті судом заходи і (або) закінчення терміну, призначеного подружжю для примирення, хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу. У цьому випадку шлюб підлягає розірванню (абз. 2 п. 2 ст. 22 СК) * (350). Якщо чоловік-відповідач не заперечує проти припинення шлюбу, то суд розриває шлюб без з'ясування мотивів розлучення (п. 1 ст. 23 СК). При цьому не береться до уваги ту обставину, що до розгляду шлюборозлучного справи цей чоловік не бажав припинити шлюб (наприклад, відмовлявся укласти в органі реєстрації актів цивільного стану угоду про припинення шлюбу або не був без поважної причини в призначений час до органу реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації цієї угоди - п. 2 ст. 21 СК). Подружжя, які мають спільних неповнолітніх дітей, можуть подати на розгляд суду угоду про те, з ким із них після розлучення будуть проживати діти, про порядок виплати коштів на утримання дітей та про розмір цього змісту. Якщо угода про дітей відсутній або не відповідає інтересам дітей, то суд вирішує всі перелічені питання з власної ініціативи (п. 1 ст. 23, п. 1 і 2 ст. 24 СК). На вимогу чоловіка, що має право на одержання утримання від другого з подружжя, суд має визначити розмір і порядок виплати цих коштів (п. 2 ст. 24 СК). У разі заяви подружжя або одним з них вимоги про поділ общесупружеского майна суд при розгляді справи про розірвання шлюбу зобов'язаний провести поділ цього майна (п. 2 ст. 24 СК). Якщо розділ зачіпає інтереси третіх осіб (наприклад, членів селянського (фермерського) господарства, в якому беруть участь дружини), то вимога про розділ може бути виділено в окреме провадження (п. 3 ст. 24 СК) * (351). Шлюб припиняється в момент вступу в законну силу рішення суду про його розірвання (п. 1 ст. 25 СК). Припинення шлюбу за цим пунктом потребує державної реєстрації * (352). Тому суд, який виніс рішення про розірвання шлюбу, повинен протягом трьох днів направити виписку з рішення до органу реєстрації актів цивільного стану за місцем державної реєстрації укладення шлюбу (абз. 1 і 2 п. 2 ст. 25 СК). Після отримання виписки згаданий орган реєструє припинення шлюбу. Якщо місце проживання колишнього подружжя або одного з них не збігається з місцем державної реєстрації укладення шлюбу, то припинення шлюбу може бути зареєстровано в органі реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання колишнього подружжя або одного з них. У цьому випадку колишнім дружинам або одному з них необхідно звернутися до цього органу з відповідною заявою та подати виписку з рішення суду про розірвання шлюбу (абз. 1 і 2 п. 1 ст. 35 Закону про акти громадянського стану). Згідно ст. 40 КпШС РРФСР 1969 при розірванні шлюбу стан шлюбу вважалося припинилася, з дня реєстрації розірвання шлюбу в органі реєстрації актів цивільного стану, яка проводилася за заявою одного або обох подружжя. Це припис продовжує діяти і в даний час відносно шлюбів, які були розірвані до 1 травня 1996 р. (п. 3 ст. 169 СК). Однак таке вирішення питання про момент припинення шлюбу при його розірванні не можна визнати вдалим, оскільки воно призводить до дивного висновку, що вступило в силу перетворювальне рішення суду про розірвання шлюбу саме по собі нічого не перетворює. Набагато вдаліше це питання вирішено в п. 1 ст. 25 СК, розпорядчому, що шлюб, щодо якої суд виніс рішення про його розірвання, припиняється в момент вступу цього рішення в законну силу. Припинення шлюбу допомогою реалізації належного дружину домагання на розлучення тягне такі ж правові наслідки, що і припинення шлюбу з інших підстав за життя обох подружжя. Якщо подружжя уклали шлюбний договір, за яким виникнення права колишньої дружини на одержання утримання від колишнього чоловіка поставлено в залежність від тієї обставини, що ініціатором розірвання шлюбу буде чоловік, то розірвання шлюбу з ініціативи дружини не призводить до виникнення у неї права на одержання утримання. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 5. Припинення шлюбу" |
||
|
||