| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Злочини проти життя. Вбивство. Поняття і загальна характеристика вбивства |
||
|
КК 1996 р. на відміну від КК 1960 р., де поняття вбивства по-загально не розкриваються, визначає цей злочин як умиш-ленне заподіяння смерті іншій людині (ст. 105) 1. У цьому визначенні не вказується на протиправність заподіяння смерті. Однак це припускається. Інакше було б не можна провести різницю між вбивством і правомірним за-лагоджена смерті, наприклад при необхідній обороні (ч. 1 ст. 37 КК), під час військових дій. Проте вказівка на про-тівоправность позбавлення життя іншої людини слід було б передбачити у визначенні вбивства, як це зроблено в карного кодексах ряду стран2. Заподіяння смерті з необережності тепер в законі не на-ни опиняються вбивством, хоча внаслідок спільності родового і непо-безпосередніх об'єктів цей злочин залишено в главі «Злочини проти життя і здоров'я »(ст. 109 КК). Безпосереднім об'єктом аналізованих злочини ний є життя людини. Закон охороняє життя будь-якого людино незалежно від віку і стану здоров'я. З якого моменту починається людське життя? На цей, здавалося б, просте питання немає єдиної відповіді. Справа в тому, що нерідко змішувати поняття «життя як біологічний процес» і «життя 1 У минулі роки одні фахівці визначали вбивство як протиправне діяння, що заподіює смерть іншій людині (див.: Ткаченко В . І. Кваліфікація злочинів проти життя та здоров'я за радянським кримінальним правом. М., 1977. С. 5). Інші додавали до цього вказівка на винність дій (див.: Бородін С.В. Відповідальність за убий-ство: кваліфікація та покарання по російському праву. М., 1994. С. 8). Б-ли і прихильники того, що вбивством слід вважати тільки умисне заподіяння смерті (див.: Курс радянського кримінального права. У 5 т. Т. 3. Л., 1973. С. 476) . 2 Див Кримінальний кодекс України. Ч. 1. Ст. 115. Київ: Велес, 2005. Як об'єкт кримінально-правової охорони ». А їх слід розрізняти. Про початок життя як біологічного процесу можна говорити з моменту зачаття або з дещо пізнішого періоду, коли органи людського зародка повністю сформувалися. Безсумнівно, посягання на життя плода з біологічною по-зиції є посяганням на життя людини. А що стосується-ся життя як об'єкта кримінально-правової охорони, то тут питання набагато складніше. Одні автори вважають, що початковим момен-том життя як об'єкта посягання при вбивстві є початок фізіологічних родов1. Деякі подібну точку зору навіть видають як россий- ську кримінально-правову доктрину, не враховуючи наявності інших поглядів з цього вопросу2. При цьому вони займають противоре-чівую позицію. З одного боку, наводиться положення утвер-ганізацій наказом МОЗ Росії від 4 грудня 1992 Інст-рукції «Про перехід на рекомендовані Всесвітньою організацією охорони здоров'я критерії живонародження і мертвонародження», в со-відповідності з якими початком життя людини слід вважати повне вигнання або витяг продуктів зачаття з організму вагітної, коли плід відокремився від утроби породіллі, за винятком пуповини, що не перерізана, і в плода є подих або серцебиття, пульсація пуповини або вироб-вільне рух мускулатури. З іншого боку, стверджує-ся, що медичне визначення початку життя не може застосовуватися в кримінальному праві, оскільки завдання кримінального права відрізняється від завдань здравоохраненія3. Дивна, на наш погляд, логіка. І причому тут різні завдання охорони здоров'я та уголов- ного права. До речі, вони і не зовсім різні. Там і там йдеться про охорону життя і здоров'я. Різниця лише в способах подібної охорони. А що стосується тих чи інших понять, то кримінальне право широко використовує визначення, наявні в різних галузях як науки, так і права. Досить лише згадати бланкетні диспозиції. Не можна погодитися і з твердженням, що «у разі визначення початку життя за допомогою лише медичних кри- 1 Див: Бородін С.В. Відповідальність за вбивство: кваліфікація та покарання по російському праву. М., 1994. С. 91; Кримінальне право. Осо-бенная частина / За ред. Б.В. Здравомислова. М., 1995. С. 91. 2 Див Кримінальне право Росії. Особлива частина / За ред. А.І. Рарога. М.: ЕКСМО, 2007. С. 27. 3 Див там же. Теріев посягання на плід в процесі пологів (до їх остаточно-ня) не може розглядатися як злочин »1. Поки плід знаходиться в утробі матері, він є частиною її організму і при-чинение йому шкоди визнається заподіянням шкоди здоров'ю бе-ремінною жінки. І тільки після того, як він почав самостійну життя, спроби її припинити є вбивством або замахом на вбивство. Якщо ж плід вийшов з утроби матері без ознак життєдіяльності та якщо особі про це неизвест-но, то подібні дії є непридатним замахом. Навряд чи можна погодитися і з таким твердженням: «За законодавчому визначенню початком життя є на- чало фізіологічних пологів» 2 . При цьому робиться посилання на ст. 106 КК, де, зокрема, передбачено вбивство дитини під час пологів. Однак пологи починаються до народження дитини і народженням дитини ще не закінчуються. Так як пологи є складним завершальним вагітність фізіологічним процесом, то їх початок (виокрем-лення навколоплідної рідини і ритмічні скорочення ма-точної мускулатури) ще не свідчить про народження дитину-ка. Як тільки плід починає виходити назовні (досить появ-лення будь-якої його частини) і в наявності ознаки його життєдіяльності: дихання, серцебиття, руху мускулатури, з цього моменту можна говорити про народження дитини. Противники подібної думки стверджують, що нерідко при народженні відсутній перший вдих і крик дитини в силу за-тримки легеневого диханія3. Але подібне твердження не колеб- років нашої позиції, бо вказаний ознака є характер- вим, але не єдиною ознакою життєдіяльності новоро-дженого. Про це свідчить і серцебиття, руху мускулатури, інші ознаки. Після народження дитини проходить заключна стадія ро- дов: відділення плаценти від стінок матки і вигнання посліду. Що стосується насильницького припинення біологічної діяльності плода до народження дитини, то відповідальність 1 Див: Кримінальне право Росії. Особлива частина / За ред. А.І. Рарога. М.: ЕКСМО, 2007. С. 27. 2 Див там же. С. 28. 3 Див: Шарапов Р.Д. Фізичне насильство в кримінальному праві. СПб., 2001. С. 187. В цих випадках може наступати за заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю матері. В юридичній літературі висловлена думка, що посягання-ство на життя дитини, що знаходиться в утробі матері, при терміні вагітності понад 22 тижнів має визнаватися убійством1. Автор мотивує це тим, що аборт можливий, коли термін бере-менності не перевищує 22 тижнів. З цим твердженням не можна погодитися, так як дитина ще не народився. Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК подібні дії визнаються заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю матері. І тільки у разі народження дитини в ре-док передчасних або штучних пологів і подальші-ного навмисного його умертвіння можна говорити про вбивство. Відповідно до Інструкції Мінздравсоцразвітія2 смерть людини настає в результаті загибелі організму як цілого. У процесі вмирання виділяють наступні стадії: агонію, клі-нічних смерть, смерть мозку і біологічну смерть. Агонія характеризується прогресивним згасанням зовнішніх ознак життєдіяльності організму (свідомості, кровообігу, нку-ня, рухової активності). Після зупинки дихання і кровообігу настає ста-дія клінічної смерті тривалістю 5-6 хвилин. У слу-чаї охолодження цей період може збільшитися до 10 хвилин і бо-леї. При клінічної смерті патологічні зміни в усіх органах і системах носять повністю оборотний характер. Смерть мозку проявляється розвитком незворотних змін у головному мозку, а в інших органах і системах - частково або повністю оборотних. Біологічна смерть виражається посмертними зміни-ми у всіх органах і системах, які носять постійний, необ-ритмами, трупний характер. Посмертні зміни мають функціональні, біологічні та трупні ознаки: відсутність свідомості, дихання, пульсу, артеріального тиску, рефлектор-них відповідей на всі види подразників. 1 Див: Попов А.Н. Злочини проти особи за пом'якшуючих об- стоятельствах. СПб., 2001. С. 32. 2 Див: Наказ МОЗ РФ від 4 березня 2003 р. № 73 «Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв та порядку визначення моменту смерті людини, припинення реанімаційних заходів» / / Росій-ська газета. 2003. 15 квітня. Констатація смерті людини відбувається при настанні біологічної смерті. Об'єктивна сторона вбивства виражається у позбавленні життя іншої людини. Для наявності закінченого злочину необ-хідно встановити діяння, спрямоване на позбавлення життя, послід-ствие - смерть іншої людини і причинний зв'язок між ними. Діяння при вбивстві має, перш за все, форму дії. Так відбувається переважна кількість вбивств. Людина позбавляється життя шляхом застосування винним вогнепальної і холодної зброї, інших предметів, шляхом отруєння, вибуху та іншими способами. Вбивство можливо і у формі психічного воздей-наслідком на потерпілого. У літературі як приклад зазвичай призводять позбавлення життя шляхом заподіяння психічної травми особі, яка страждає захворюванням серцево-судинної системи 1. Останнім часом в результаті розширення форм і методів віз-дії на людську психіку заподіяння смерті шляхом пси-хіческого впливу здобуває ще більш широкі можливості. Вбивство можливо також і у формі бездіяльності. Як прави-ло, це може бути, коли винний з метою позбавлення життя сам створює небезпеку настання смерті і не запобігає її наступ, хоча міг і зобов'язаний був це зробити. Обов'язок винного вчинити дії по запобіганню смерті може випливати з вимог закону (батьки не годують своїх новонароджених або малолітніх дітей, які не прини-мают інших заходів для збереження їхнього життя з метою заподіяння їм смерті; то ж саме роблять дорослі діти з метою позбутися своїх старих батьків, коли останні не здатні пе-редвігаться і забезпечувати свої природні потреби). Другою ознакою об'єктивної сторони вбивства є по-наслідок у вигляді смерті потерпілого. Вбивство - злочин з матеріальним складом. Відсутність наслідки при наявності прямого умислу на позбавлення життя означає, що діяння винен-ного є замахом на вбивство. Смерть при вбивстві може настати негайно після скоєного діяння або після закінчення певного часу. Підставою для поставлення в провину наслідки є наявність причинного зв'язку між 1 Див: Курс радянського кримінального права. Т. 3. Л., 1973. С. 484. Приходу смертю і дією або бездіяльністю особи. Це означає, що за відсутності причинного зв'язку між діянням і по-наслідком особа несе відповідальність лише за вчинене діяння. При встановленні прямого умислу на заподіяння смерті має місце замах на вбивство, а за наявності непрямого умислу особа відповідає за фактично заподіяну шкоду (напри-мер, за заподіяння шкоди здоров'ю). Суб'єктивна сторона вбивства відповідно до ст. 105 КК характеризується тільки умисною виною. Умисел при вбивстві може бути як прямим, так і непрямим. При прямому умислі винний усвідомлює, що він зазіхає на життя іншої людини, передбачає, що його діяння містить реальну можливість чи неминучість настання смерті, і бажає її настання. Так, С. з прямим умислом скоїв вбивство. Обстоятельст-ва справи такі. С. і П. їхали разом у таксі. По дорозі між ними виникла сварка. С. дістав складаний ніж і, висловлюючи погрози вбити П., попросив знайомого йому водія зупинити машину. Вийшовши з таксі, С. ударив ножем П. В результаті поранення серця П. тут же скончался1. При непрямому намірі на вбивство винний усвідомлює, що своїм діянням ставить в небезпеку життя людини, передбачає, що від цього діяння може настати його смерть, не бажає її настання , але свідомо допускає або байдуже відно-сується до цього. Останнім часом широкого поширення по-мали випадки вбивства шляхом вибухів. При цьому нерідко разом з наміченою жертвою гинуть і інші особи. У цих випадках винний щодо вбивства наміченої жертви діє з прямим умислом, а щодо вбивства інших осіб - зазвичай з непрямим. Але якщо він передбачає неминучість загибелі інших осіб, то і тут у наявності прямий умисел. Встановлення відмінності між прямим і непрямим умислом має велике практичне значення. Як неодноразово під підкреслював Пленум Верховного Суду РФ, замах на вбивство можливе лише з прямим умислом, тобто тоді, коли діяння суб'єкта свідчило, що він передбачав настання смерті, 1 БВС РФ. 1992. № 4. С. 6. Бажав її настання, але цього не сталося з причин, не залежних від його волі1. Вирішуючи питання про вид умислу винного, суди повинні исхо-дить з сукупності всіх обставин вчиненого переступив-лення і враховувати, зокрема, спосіб і знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень (на-приклад, поранення життєво важливих органів людини), причини припинення винним злочинних дій і т.д., а також попереднє злочину і подальшу поведінку ві-новного, його взаємини з потерпілим. Нанесення ножових поранень у життєво важливі органи, ко-торие свідомо для винного можуть спричинити смерть потрапив-шого, свідчить, як правило, про наявність прямого умислу на позбавлення життя. Застосування вогнепальної зброї є показником серйозності намірів особи і поряд з іншими об-стоятельство є важливим доказом наявності у ві-новного умислу на вбивство. А постріли з близької відстані зазвичай відбуваються з метою вбивства. При прямому умислі особа бажає настання смерті, однак треба мати на увазі, що винний не обов'язково бажає наступ-лення тільки смерті. Його умисел може бути альтернативним, коли він передбачає можливість як настання смерті, так і заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю і однаково бажає їх настання. Якщо злочинний результат не настає з нема за-висячим від нього обставин, він повинен залучатися за замах на вбивство, бо в іншому випадку буде необосно-ванне звільнення від кримінальної відповідальності за більш тяжкий посягательство2. Так, М. під час роботи під'їхав на тракторі до кіоску і бес- причинно став приставати до громадян. Коли ті запропонували йому виїхати, пригрозивши повідомити про нього в міліцію, М., висловлюючи загрозу передавити їх, сів на трактор і став ганятися за людьми, 1 Див: постанова Пленуму Верховного Суду РФ від 27 січня 1999 № 1 «Про судову практику у справах про вбивство (ст. 105 КК РФ)» / / БВС РФ. 1999. № 3. С. 2. 2 У літературі з цього питання є й інша думка (Див.: Ра- ріг А.І. Кваліфікація злочинів за суб'єктивними ознаками. СПб., 2003. С. 162). збиваючи траплялися на шляху перешкоди. Ч. сховався за стовп. М. направив трактор в його бік і з ходу вдарив у стовп, пере-ломів його. При падінні стовпа Ч. отримав перелом стегна. Дру-гим вдалося втекти. Судом М. правильно був засуджений за поку-шення на вбивство. Попередня погроза вбивством часто поряд з іншими обставинами є важливим доказом наявності умислу на вбивство. Однак у справі необхідно з'ясувати серйозних-езность намірів особи, який висловив таку загрозу. Не завжди слова про намір скоїти вбивство відображають дійсне бажання винного, навіть якщо вони супроводжуються і деякими-ми діями, зовні схожими на реалізацію загрози. У цьому плані показовий такий приклад. Ш., будучи в нетрез-вом стані, підійшов до громадян, що сиділи у дворі і иг-равшим в карти, і став нецензурно виражатися. Громадяни сдела-ли йому зауваження, а його дружина запропонувала піти додому. У відповідь на це Ш. пішов у сарай, взяв там сокиру і підійшов до що грали в карти. Потім він підняв сокиру над одним з гравців П. і став тримати його в такому положенні. Громадяни закричали. П. обер-нулся, побачив сокиру і відбіг убік. Після цього громадяни відібрали у Ш. сокиру. Суд не побачив у діях Ш. зазіхаючи-ня на вбивство. Практика показує, що загроза вбивством нерідко пов'язана з хуліганськими діями, які вчиняються з применени-му або спробою застосування вогнепальної, холодної чи іншої зброї, а також предметів, використовуваних як ору-жия. Замах на вбивство необхідно відмежовувати від по-добних дій. Суд не визнав замахом на вбивство дії Г. Він, буду-чи в нетверезому стані, вчинив у коридорі будинку сварку з со-седямі, завдав подружжю П. і їх малолітнього сина кілька уда-рів, а потім взяв столовий ніж і погрожував їм розправою . Коли М. зажадала від нього припинити хуліганські дії, Г. схопив її, погрожуючи зарізати, і приставив ніж до живота. Потім Г. з ножем бігав за Л., в квартирі П. накинувся на К., приставив до його грудей ніж, погрожуючи виколоти очі втрутяться П., піднімав ніж на рівень його очей. Суд цілком обгрунтовано засудив його за хуліган-ство із застосуванням предметів, використовуваних як зброї. При непрямому намірі на вбивство винний передбачає ре-ально можливість настання смерті в результаті своїх дей-наслідком. У випадках коли він передбачає неминучість наслідки, мова може йти тільки про прямий умисел (ч. 2 ст. 25 КК). Най-леї істотна відмінність між цими видами умислу прохо-дит, як зазначено в законі, за вольовому елементу. Якщо при пря-мом умисел на вбивство винний бажає настання смерті, то при непрямому - не бажає, але свідомо допускає або байдуже ставиться до її настання. Термін «не бажає» треба розуміти не в сенсі «не хоче», а в сенсі «не має прямого бажання» 1. «Свідомо допускає» - означає, що винний готовий прийняти смерть як результат свого діяння »2. Суди не завжди чітко проводять відмінності між прямим і непрямим умислом. Так, Кіровським районним судом м. Омська К. був визнаний винним у замаху на вбивство. Засуджений-ний заздалегідь приготовленим ножем ударив в груди Т., заподіявши йому ушкодження, небезпечні для життя в момент нанесення. Смерть потерпілого не настала завдяки своєчасно ока-занной медичної допомоги. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду РФ вирок змінила і перекваліфікувала скоєне на умиш-ленне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого. При цьому вона вказала, що замах на вбивство можливе лише з прямим умислом, а районний суд фактично не визнав нали-чие такого умислу у К., оскільки вказав у вироку, що він, завдавши удар ножем потерпілому в життєво важливу частину тіла і не надавши допомога потерпілому, повинен був усвідомлювати по-слідства такого удару, бажаючи і допускаючи ці наслідки. У даному випадку суд не провів поділу прямого і непрямого- ного умислу за вольовому моменту3. Суб'єктом цих видів вбивств є особа, осудна, досягла віку 14 років, за винятком вбивств, передбачені- ренних ст. 106-108 КК (суб'єкт цих вбивств - особа, яка досягла 16 років). 1 Рарог А.І. Вина в радянському кримінальному праві. Саратов, 1987. С. 28. 2 Див там же. С. 27. 3 БВС РФ. 1997. № 11. С. 18. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Злочини проти життя. Вбивство. Поняття і загальна характеристика вбивства " |
||
|
||