|
« Попередня
|
|
Наступна » |
|
|
|
§ 3. Припинення договору доручення
|
|
Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договорів, тобто у зв'язку з виконанням повіреним обов'язків з реалізації повноважень.
Крім того, закон (ст. 392 ЦК УРСР, ст. 1027 нового ЦК України) встановлює інші підстави припинення договору доручення, а саме:
1) скасування договору довірителем;
2) відмова повіреного;
3) смерть довірителя або повіреного, визнання будь-якої із сторін договору недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою;
4) припинення юридичної особи, яка є стороною договору.
Нормою нового ЦК України (ч. 3. ст. 1027) врегульований порядок припинення договору доручення, в якому повіреним є підприємець. Зокрема, якщо Повіреним є підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором.
Особисто-довірчий характер взаємовідносин довірителя і повіреного зумовлює те, що угода про відмову довірителя від свого права анулювати доручення, а повіреного відмовитися від нього у будь-який час є недійсною. Це правило імперативне, воно не залежить від мотивів відмови.
Наприклад, сторони уклали договір доручення, в якому записали умову про те, що повірений не має права відмовитися від виконання доручення або довіритель не має права скасувати доручення. Ця умова угоди може бути визнана недійсною як така, що суперечить ч. 2 ст. 392 ЦК УРСР.
Якщо доручення припиняється внаслідок скасування його довірителем, то у разі потреби захисту інтересів повіреного припускається, що доручення зберігає чинність, поки повірений не дізнався або повинен був дізнатися про припинення доручення (ч. З ст. 392 ЦК УРСР).
Якщо повірений відмовився від договору за умов, коли довіритель позбавлений можливості замінити його чи інакше забезпечити свої інтереси, то повірений зобов'язаний відшкодувати збитки (ч. 4 ст. 392 ЦК УРСР, ч. З ст. 1028 ЦК України), завдані припиненням договору.
Враховуючи можливість припинення частково виконаного договору доручення, закон передбачає механізми захисту інтересів сторін.
У разі припинення частково виконаного договору доручення довіритель збов'язаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи, якщо винагороду передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами, а також до зазначених умов відшкодувати збитки.
Але якщо повірений узнав чи повинен був узнати про припинення доручення, довіритель не виплачує винагороду і не відшкодовує збитки, якщо повірений продовжує виконувати доручення.
Характерною ознакою договору доручення є те, що закон встановлює обов'язок щодо спадкоємців померлого повіреного, а також щодо ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним (ст. 394 ЦК УРСР, ст. 1029 нового ЦК України).
У разі смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані повідомити довірителя про припинення договору доручення і вжити заходів щодо охорони майна довірителя.
Такий самий обов'язок покладається на ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним.
Особисто-довірчий характер взаємовідносин довірителя і повіреного впливає на наслідки його припинення. Неможливим є правонаступництво за зобов'язаннями повіреного і довірителя. Якщо спадкоємці фізичної особи, сторони в договорі доручення або правонаступники такої юридичної особи виявлять бажання продовжити відносини відповідно до договору доручення - продовження неможливе. В цьому разі необхідно укладати новий договір.
|
| « Попередня |
|
Наступна » |
|
= Перейти до змісту підручника = |
|
|
Информация, релевантная "§ 3. Припинення договору доручення" |
- § 6. Договір доручення
Інститут договору доручення безпосередньо врегульований і.т. 68 ІДК, а також загальними положеннями гл. 17 Кодексу щодо представництва. Відносини комерційного представництва (ст. 243 ЦК), що оформлюються різновидом договору доручення - агентськими договорами, - регулюються гл. 31 ГК і розглядаються у цій книзі окремо. Правила посвідчення нотаріусами договорів доручення встановлені Законом "Про
- Які особливості договору доручення?
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії. Отже, сторонами цього договору виступають повірений і довіритель. Повірений - особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, а довіритель - - особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юридичні
- Права та обов'язки сторін договору доручення
. Довіритель зобов'язаний: 1) чітко визначити юридичні дії, які належить вчинити повіреному, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України); 2) видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ч. 1 ст. 1007 ЦК України). Повіреному доводиться для виконання обов'язків, по-кладених на нього договором доручення,
- Спадкові правовідносини
. Відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб'єктами їхніх спадкових прав, у цивілістичній науці називають спадковими правовідносинами. II. Оскільки спадкові правовідносини є видом цивільно-правових відносин, вони характеризуються загальними закономірностями, які притаманні цивільним правовідносинам взагалі. Але як засіб регулювання особливої групи суспільних відносин,
- 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
- 3.2. ЦК УРСР 1963 р
ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
- § 2. Акти цивільного законодавства України
Характеризуючи акти цивільного законодавства України, слід звернути увагу на те, що ЦК розрізняє: основу цивільного законодавства України (Конституція) і акти власне цивільного законодавства як такого. Конституція не є актом цивільного законодавства у безпосередньому значенні, оскільки є основою усього законодавства України і містить норми різного характеру, визначаючи основи не лише
- 5.2. Класифікація юридичних фактів
Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій. Натомість ч. 2 ст. 11 чинного ЦК містить в цілому достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до того, що був наведений свого часу у ст. 4 ЦК 1963 р. Разом із тим, акценти дещо зміщені і наголошується на
- § 12. Опіка та піклування
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК). Разом з тим, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі стосовно 2 груп осіб, права й інтереси
- § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин).
Речі приватного права. Види речей приватного права
Традиційно речі розглядаються як головний, найпоширеніший об'єкт цивільних прав'. Відлуння цього підходу помітне іі у вітчизняному цивільному законодавстві. Наприклад, розділ III Загальної частини ЦК 1922 р. називався "Об'єкти права (майно)" і, ототожнюючи поняття "об'єкти права" та "майно", містив виключно норми, присвячені речам (майну). У розділі III книги 1 ЦК 2003 р. "Об'єкти цивільних прав"
|