| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Співвідношення вимог про повернення безпідставного збагачення з іншими вимогами про захист цивільних прав |
||
|
1. Питання про роль інституту зобов'язань з безпідставного збагачення в системі цивільного права і співвідношенні вимог про повернення безпідставного збагачення з іншими вимогами про захист цивільних прав завжди був і раніше залишається предметом пильної уваги науки цивільного права. Справа в тому, що безпідставне збагачення відбувається у всіх випадках, коли одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави. Тому безпідставне збагачення є родовим поняттям по відношенню до всіх зобов'язань повернути таке майно. Ознаки безпідставного збагачення є як у випадку збагачення заподіювача шкоди за рахунок заподіяної потерпілому шкоди, так і при незаконному заволодінні чужою річчю, при виконанні недійсною угоди, а також при здійсненні майнового надання однією зі сторін договору за рамками його умов. У кожному з цих випадків відносини сторін можуть регулюватися спеціальними правилами, і насправді такі правила встановлені в нормах ГК про захист права власності, про наслідки недійсності угоди, про зобов'язання із заподіяння шкоди. Правила про повернення безпідставного збагачення містяться і в складі основних положень ЦК (ч. 2 п. 2 ст. 15 ЦК), а також загальних положень про зобов'язання (ст. 395 ЦК). Водночас повернення безпідставного збагачення та відшкодування заподіяної шкоди, реституція і віндикація являють собою спеціальні види такого загального способу захисту цивільних прав, як відновлення становища, яке існувало до порушення права (ст. 12 ЦК). Виходячи з основних принципів застосування норм права при наявності загальної та спеціальної норми, кожна з яких може бути застосована до відповідних відносин, застосовується спеціальна норма. 2. У всіх перерахованих випадках у відповідних нормах ЦК містяться правила, з різною в кожному випадку повнотою вирішальні питання про долю безпідставного збагачення. Так, найбільш повно це питання вирішено в ст. 301, 303 ГК, що містять правила про повернення індивідуально визначеної речі та повернення або відшкодування доходів від її використання. Вирішено в ст. 303 ГК і питання про момент, з якого отримані доходи підлягають поверненню. У п. 2 ст. 167 ЦК встановлено правило про основний майновий наслідку недійсною угоди - двосторонньої реституції, але питання про долю доходів, отриманих в результаті безпідставного використання отриманого за угодою, не вирішене. Аналогічна ситуація має місце і з нормами гл. 59 ГК про зобов'язання із заподіяння шкоди. Зазначені прогалини були заповнені законодавцем за допомогою ст. 1104 ЦК, де вперше на рівні закону вирішено питання про співвідношення вимог про повернення безпідставного збагачення з іншими вимогами про захист цивільних прав. Відповідно до цієї норми правила про безпідставне збагачення застосовуються також до вимог: про повернення виконаного за недійсним правочином; про витребування майна власником з чужого незаконного володіння; одного боку в зобов'язанні до іншої про повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням; про відшкодування шкоди, в тому числі заподіяної недобросовісною поведінкою збагатився особи. Таким чином, інститут безпідставного збагачення може застосовуватися самостійно, паралельно з іншими способами захисту цивільних прав. До вимоги про повернення виконаного за недійсним двосторонній угоді застосовні правила ст. 1104 ЦК з урахуванням того, що кожна зі сторін виконаної обома сторонами недійсною угоди розглядається одночасно як безпідставний набувач того, що ця сторона отримала за угодою, і як потерпілий у відношенні того, що вказана сторона надала іншій стороні на виконання угоди. Якщо повернення майна в натурі неможливий жодній зі сторін, вимоги кожної зі сторін зводяться до відшкодування вартості отриманого за угодою, що робить допустимим повне або часткове припинення реституційного зобов'язання зарахуванням (ст. 410 ЦК). 3. Необхідно зауважити, що правило п. 2 ст. 167 ГК, як випливає з тексту цієї норми, а також правила інших норм гл. 9 ГК про додаткові наслідки недійсності угод застосовні лише до двох-або багатостороннім угодам. Стаття 1103 ЦК, вдало доповнюючи вищевказані норми, дозволяє врегулювати наслідки придбання майна за недійсним односторонній угоді (наприклад, прийняття спадщини за недійсним заповітом). Слід також звернути увагу на більш загальний позитивний ефект включення в ст. 1103 ЦК вимоги про повернення виконаного за недійсним правочином. Справа в тому, що порівняно з ст. 133 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік, ст. 473 ЦК 1964 р. та ст. 399 ДК 1922 р. поняття зобов'язання з безпідставного збагачення піддалося в п. 1 ст. 1102 ЦК вельми істотного і, як видається, невдалому зміні. Виявилось це зміна у відсутності в п. 1 ст. 1102 ЦК вказівки на обов'язок набувача повернути майно, отримане за отпавшему згодом основи. Стаття 1103 ЦК значною мірою заповнює зазначений явний дефект, оскільки поширює свою дію на всі недійсні угоди, як нікчемні, так таоспорімие. На відміну від нікчемного правочину, яка спочатку не може розглядатися в якості підстави для придбання майна, оспоримая угода в момент придбання майна, безсумнівно, є належним правовою підставою. Однак це підстава відпадає згодом, причому із зворотною силою, оскільки за загальним правилом п. 1 ст. 167 ГК оспоримая угода визнається недійсною з моменту її вчинення. Тут же доречно висловити жаль про те, що російський законодавець не використав можливість удосконалити інститут безпідставного збагачення на основі аналізу зарубіжного законодавства, зокрема Німецького Цивільного уложення (ГГУ), де крім вказівки на обов'язок повернення отриманого безпідставно або за отпавшему згодом основи міститься вказівка на обов'язок повернення отриманого за угодою в разі ненастання результату, який обумовлений змістом угоди. Наявність подібного правила в п. 1 ст. 1102 ЦК дозволило б Вищому Арбітражному Суду РФ уникнути включення в п. 1 Огляду правильного по суті, але вельми непереконливого в силу відсутності належного підкріплення законом тези про те, що положення п. 4 ст. 453 ГК, згідно з яким сторони не вправі вимагати повернення виконаного ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, не виключають можливості витребувати в якості безпідставного збагачення отримані до розірвання договору грошові кошти, якщо зустрічне задоволення отримала їх стороною не було надано і обов'язок його надати відпала , оскільки при іншому підході на стороні відповідача мала б місце необгрунтована вигода. 4. Обмеження застосування норм про безпідставно збагаченні може бути встановлено законом або іншими правовими актами чи може випливати з істоти відповідного зобов'язання. Так, правило ст. 1103 ЦК про застосування інституту безпідставного збагачення при повернення виконаного за недійсним правочином не може застосовуватися до наслідків недійсності угоди, укладеної з метою, суперечною основам правопорядку і моральності (ст. 169 ЦК), коли виконане за такою угодою стягується в доход держави, т.е . наслідки недійсності угоди носять не реституційний, а конфіскаційний характер. На перший погляд, може викликати сумніви питання про можливість застосування до повернення виконаного за угодою правил про додаткові наслідки безпідставного збагачення, встановлених в п. 2 ст. 1104 ЦК (відповідальність за нестачу або погіршення безпідставно придбаного майна) та ст. 1107 ЦК (відшкодування неодержаних доходів). Сумніви можуть бути пов'язані з наявністю в ст. 171, 172, 175 - 179 ГК спеціальних правил про додаткові наслідки недійсності угоди у вигляді відшкодування реального збитку, понесеного однієї зі сторін. Підставою відшкодування реального збитку в перерахованих нормах є вина однієї зі сторін (за винятком ст. 178 ГК, де помиляються з не залежних від неї обставин сторона, не зумівши довести провину іншого боку, зобов'язана відшкодувати останньої заподіяну їй реальний збиток). 5. Чи не слід вважати встановлення додаткових наслідків недійсності правочину лише для певних видів угод (причому, як правило, з метою підвищеної захисту інтересів слабкої сторони) перешкодою для застосування до всіх недійсних угодах додаткових наслідків безпідставного збагачення? Не усуне чи таке застосування підвищений рівень захисту інтересів слабкої сторони? Адже такий ефект, безсумнівно, слід було б вважати неприпустимим і, в силу цього, що виключає в розглянутому випадку застосування згаданих норм про безпідставно збагаченні. Однак при найближчому розгляді сумніви можуть бути усунені. Слід звернути увагу, що ст. 1103 ЦК передбачає застосування норм про безпідставно збагаченні на додаток до вимоги про повернення виконаного за угодою. Вимога про відшкодування реального збитку як наслідку недійсності правочину в цій частині ст. 1103 ЦК не згадується. Що стосується застосовності ст. 1107 ЦК, то тут мова йде про повернення втраченої вигоди, що лише доповнює вимогу про відшкодування реального збитку, але не конкурує з ним. Тому підвищений рівень захисту інтересів слабкої сторони зберігається, колізії між ст. 1107 ЦК та нормами про недійсність угод не вбачається, що усуває сумніви в застосовності ст. 1107 ЦК до повернення виконаного за угодою. Щодо п. 2 ст. 1104 ЦК, то тут можна запропонувати наступне рішення питання про можливість застосування цієї норми до вимоги про повернення виконаного за угодою. У ст. 171, 172 (нікчемні угоди), 175 - 179 ЦК (оспорювані правочини) йдеться: а) про відшкодування всіх видів реального збитку, тобто зроблених витрат і втрати або пошкодження майна, причому не лише майна, переданого іншій стороні, але і будь-якого іншого майна потерпілої сторони, б) про відшкодування реального збитку, понесеного з моменту здійснення операції; в) про обов'язок відшкодування збитку як санкції за винна укладення угоди , суперечить закону. У п. 2 ст. 1104 ЦК йдеться: а) про відшкодування реального збитку лише в частині втрати або погіршення безпідставно придбаного майна, б) про обов'язок відшкодування шкоди, що з'явилася внаслідок винного невиконання обов'язку повернути безпідставне збагачення, що стосовно до нікчемними угодами означає відшкодування збитку, понесеного з моменту настання обізнаності набувача про наявність непереборних перешкод до здійснення угоди (про малолітстві сторони угоди або наявності рішення суду про визнання її недійсною), а до оспорімих угодами - з моменту вступу в силу рішення суду про визнання їх недійсними. Таким чином, в аналізованих нормах встановлено різні правила відшкодування збитку, викликаного двома абсолютно різними неправомірними винними діяннями (у першому випадку - дія, у другому - бездіяльність). Проаналізуємо далі, як буде відбуватися відшкодування збитку для розглянутих видів нікчемних і оспорімих угод окремо. 6. Якщо сторона нікчемного правочину - відповідач здійснив операцію невинно, то санкція за її вчинення (абз. 3 п. 1 ст. 171 ЦК) до нього взагалі не застосовується, а санкція за неповернення безпідставно придбаного майна (п. 2 ст. 1104 ЦК) застосовується з моменту його обізнаності про перешкоди до здійснення угоди. Якщо ж відповідач винен у скоєнні нікчемного правочину, то моменти початку застосування обох санкцій збігаються (це момент здійснення операції), причому за обсягом перше санкція повністю поглинає другого. Якщо сторона заперечної операції - відповідач вчинив її невинно, то перша санкція до нього взагалі не застосовується, а друга застосовується з моменту його обізнаності про набуття чинності рішення суду про визнання заперечної операції недійсною. Якщо ж відповідач винен у скоєнні заперечної операції (у разі ст. 179 ГК інший варіант виключається), то перша санкція застосовується з моменту здійснення операції (оскільки оспоримая угода визнається недійсною з моменту її вчинення), а друга - з моменту обізнаності відповідача про вступ до сили рішенням суду, причому за обсягом перше санкція повністю поглинає другого. У всіх інших випадках вчинення недійсних як нікчемних, так і оспорімих угод перша санкція не застосовується. Друга санкція застосовується або з моменту здійснення операції - у разі вчинення нікчемного правочину, оскільки нікчемність угоди в загальному випадку настає внаслідок невідповідності її закону (ст. 168 ЦК), а закони повинні передбачатися відомими кожному (в той час як малолітство або недієздатність далеко не завжди можуть бути очевидні), або - у випадку оспорімості угоди - з моменту обізнаності набувача про набуття чинності рішення суду про визнання заперечної операції недійсною. Як можна бачити з проведеного аналізу, застосування п. 2 ст. 1104 ЦК не позбавляє слабкі сторони недійсних угод підвищеного рівня захисту і не суперечить будь-яким іншим правилам і нормам ЦК про недійсність угод, що дозволяє зробити висновок про відсутність перешкод до застосування відносно повернення виконаного за недійсним правочином як ст. 1107, так і п. 2 ст. 1104 ЦК. 7. Переходячи до питання про співвідношення вимог про повернення безпідставного збагачення з віндикаційним вимогою, слід в першу чергу зазначити, що виндикационное вимога направлена на повернення власнику володіння індивідуально певною річчю, в той час як при безпідставно збагаченні вимога про його повернення передбачає повернення не того ж самого майна , а рівної кількості однорідних речей. Крім того, ст. 302 ЦК передбачає ряд підстав відмови в задоволенні віндикаційного позову (сумлінність набувача, умови вибуття речі з володіння власника), наявність яких не впливає на долю позову про повернення безпідставного збагачення. При витребування майна з чужого незаконного володіння розрахунки між сторонами здійснюються у відповідності зі спеціальними правилами ст. 303 ГК, а не правилами п. 1 ст. 1107 і ст. 1108 ЦК про відшкодування неотриманих доходів від майна, що підлягає поверненню, і витрат на таке майно. У той же час до виндикационному вимогу допустимо застосування п. 2 ст. 1104 ЦК про відповідальність набувача (незаконного власника) за втрату або погіршення безпідставно придбаного майна, оскільки це питання не врегульоване правилами ст. 301 - 303 ЦК. Якщо повернення майна з чужого незаконного володіння неможливий юридично чи фізично (наприклад, у зв'язку з відмовою в задоволенні віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав ст. 302 ЦК у зв'язку із загибеллю речі тощо), то речове правовідносини припиняється, а замість нього виникає зобов'язальнеправовідносини, змістом якого є право потерпілого вимагати відшкодування вартості безпідставного збагачення за правилами ст. 1105 ЦК та обов'язок набувача призвести таке відшкодування. 8. Співвідношення вимог про відшкодування шкоди і повернення безпідставного збагачення визначається відмінностями в підставах виникнення відповідних зобов'язань, їх зміст і суб'єктний склад. На відміну від зобов'язань із заподіяння шкоди зобов'язання з безпідставного збагачення, як випливає з п. 2 ст. 1102 ЦК, виникає незалежно від того, чи було таке збагачення результатом поведінки набувача майна, самого потерпілого, третіх осіб або відбулося поза їх волею. Як зазначалося вище, в якості підстав виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення можуть виступати як правомірні і неправомірні дії, так і події (стихійні лиха та інші природні явища і т.п.), в той час як необхідною умовою виникнення зобов'язання з заподіяння шкоди є по загальним правилом ст. 1064 ЦК протиправне і винна дію заподіювача шкоди. Разом з тим зобов'язання з заподіяння шкоди виникає незалежно від наявності збагачення на стороні заподіювача шкоди, тоді як зобов'язання з безпідставного збагачення не може виникнути в відсутність збагачення потерпілого. Відповідальність за заподіяння шкоди може бути покладена не на безпосереднього заподіювача шкоди, а на іншу особу (абз. 2 п. 1 ст. 1064 ЦК), у той час як вимога про повернення безпідставного збагачення може бути пред'явлено самому безпідставно збагативши особі. Оскільки склад підстав виникнення зобов'язання з заподіяння шкоди не охоплює всіх підстав виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення, і навпаки, немає достатніх підстав вважати один з цих складів спеціальним по відношенню до іншого. Тому, якщо заподіяння майнової шкоди тягне збагачення заподіювача шкоди (наприклад, розкрадання), слід вважати можливим одночасне існування обох зобов'язань. Розмір заподіяної шкоди може перевищувати розмір безпідставного збагачення - наприклад, при розкраданні коштовностей зі зломом сейфа, де вони зберігалися, збиток буде виражатися в пошкодженні сейфа і втрати коштовностей, в той час як безпідставне збагачення становитимуть тільки викрадені коштовності. Тому виконання обов'язку щодо повного відшкодування завданої майнової шкоди завжди припиняє обидва зобов'язання (деликтное і кондикционного), в той час як повне повернення безпідставного збагачення не завжди припиняє зобов'язання з заподіяння шкоди. У зв'язку із зазначеним обставиною при можливе існування обох зобов'язань повернення правопорушником отриманих ним внаслідок вчинення правопорушення доходів у частині, що перевищує збитки потерпілого, здійснюється на підставі ст. 1103 ЦК. Повернення зазначеної частини доходів правопорушника заснований на правилі абз. 2 п. 2 ст. 15 ГК і являє собою спеціальний випадок повернення безпідставного збагачення, кваліфікованого законом як особливого різновиду упущеної потерпілим вигоди. 9. Щодо застосування норм про безпідставно збагаченні до вимог одного боку в зобов'язанні до іншої про повернення помилково виконаного за договором слід сказати, що виконання, вироблене стороною зобов'язання за рамками його умов, завжди тягне безпідставне збагачення. У відсутність спеціального правового регулювання долі безпідставного збагачення до відносин сторін з приводу такого збагачення підлягають застосуванню в повному обсязі норми гл. 60 ГК. Так, при розгляді спору про повернення коштів, надміру сплачених орендарем за договором оренди, суд зазначив, що оплата була проведена у зв'язку з договором, але не на його основі, бо як договором не передбачалася обов'язок орендаря відшкодовувати включені в рахунок витрати. Оскільки особливих правил про повернення надміру сплачених за договором оренди сум законодавство не передбачає і з істоти розглянутих відносин неможливість застосування правил про безпідставне збагачення не випливає, суд обгрунтовано керувався положеннями ст. 1102 ЦК та задовольнив позов (п. 4 Огляду). У той же час для окремих видів зобов'язань у ЦК або інших правових актах можуть бути встановлені спеціальні правила про повернення безпідставного збагачення. Наприклад, таке спеціальне правило встановлено в загальних положеннях про купівлю-продаж (ст. 466 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Співвідношення вимог про повернення безпідставного збагачення з іншими вимогами про захист цивільних прав " |
||
|
||