|
1. Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.
2. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.
1. Кожна сім'я має певний обсяг майна, яке призначене для задоволення потреб її членів. Як правило, основна його частина набувається батьками в результаті вчинення різних цивільно-правових правочинів. У силу свого віку діти не мають неповний обсяг дієздатності і відповідно не можуть укладати широке коло правочинів. Разом з тим вони можуть набути майно у власність за тими чи іншими правовими підставами (за договором дарування, у спадщину, в процесі приватизації тощо).
В юридичному розумінні батьки та діти є самостійними учасниками майнових відносин. При цьому не має значення, проживають вони спільно або ні. Не зважаючи на свій вік, дитина у цивільних та сімейних правовідносинах виступає як окремий суб'єкт - самостійний власник майна. Майно дитини відокремлене від майна її батьків, інших членів сім'ї та будь-яких інших осіб. Батьки управляють майном малолітньої дитини, проте вони діють виключно в її інтересах. В процесі управляння батьки реалізують не свої майнові права, а права дитини. Неповнолітні діти управляють своїм майном самостійно, у випадках, передбачених законом, - за згодою батьків (ст. 32 ЦК України).
Майнові відносини батьків та дітей складаються щодо різних видів майна. По-перше, це майно, яке було набуте батьками спеціально для дитини, тобто майно, яке призначене для розвитку, навчання та виховання дитини (ст. 174 СК України). По-друге, - майно, набуте за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків та дітей (ст. 175 СК України). По-третє, майно, набуте за різними правовими підставами малолітніми та неповнолітніми дітьми (спадкування, одержання дарунку, за договором купівлі-продажу, міни тощо). По-четверте, майно, набуте батьками для спільного користування батьків та дітей.
2. Сімейне законодавство послідовно закріплює принцип роздільності майна батьків і дітей. Згідно ч. 1 ст. 173 СК батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Це означає, що незалежно від тривалості спільного проживання та спільного користування роздільним майном, яке належить батькам або дитині, воно зберігає свій первісний правовий режим. Якщо дитина проживає в будинку (квартирі), що належить на праві власності її батькам або одному з них, вона набуває щодо нього лише право користування (сервітут) (див. ст. 176 СК України і коментар до неї). І, навпаки, якщо дитина отримала у власність житловий будинок або квартиру, в якій вона проживає разом із своїми батьками, останні не набувають щодо нього права власності і залишаються користувачами майна незалежно від тривалості свого проживання в цьому приміщенні.
3. СК України вперше закріплює презумпцію права власності батьків на спірне майно. Відповідно до ч. 2 ст. 173 СК України при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Обов'язок доведення протилежного покладається на особу, яка представляє інтереси малолітньої дитини або на неповнолітню дитину, яка звернулася з позовом до суду (ч. 1 ст. 18 СК України). Виключення з цього правила стосується речей, які придбані батьками чи одним з них для забезпечення розвитку, навчання й виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо). Ст. 174 СК України прямо закріплює право власності дитини на таке майно. Що ж стосується інших речей, якими користується дитина (наприклад, аудіо - , відеоапаратура, меблевий гарнітур тощо), то належність їх дитині на праві приватної власності має бути доведена в суді. Наприклад, судом може бути встановлено, що певна річ була подарована саме дитині на день її народження.
|
- 2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків.
Норми, присв'ячені правам неповнолітніх дітей, є новими для українського законодавства. У 1990 р. Україна стала учасницею Конвенції ООН "Про права дитини", у зв'язку з чим вона прийняла на себе зобов'язання привести діюче сімейне законодавство у відповідність з вимогами зазначеної Конвенції Дитиною визнається особа, що не досягла віку вісімнадцяти років (повноліття). Дане визначення відповідає
- § 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійсненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я. З урахуванням цих критеріїв можна виокремити декілька видів дієздатності фізичних осіб: 1) повну дієздатність; 2) часткову дієздатність; 3) неповну дієздатність. Повна дієздатність
- 8.2. Правочини з дефектами волі
Одним з видів дефектів волі є тимчасовий стан, за якого людина внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явиш не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Правочин, укладений у такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення цивільних прав і обов'язків. Стан, за якого особа не
- 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
При вступі до шлюбу закон (ст.19 КпШС України) надає подружжю право залишати кожному з них дошлюбне прізвище. За їх взаємною згодою, вони мають право вибирати спільне прізвище, яке повинно бути прізвищем одного з них. Вибір іншого прізвища законодавцем не допускається. Кожний з подружжя не має будь-яких переваг у виборі спільного прізвища, питання про вибір прізвища вирішується ними спільно. В
- Висновки до розділу
У новому Сімейному кодексі, в якому вміщено нормативний матеріал, що стосується сімейного права, мається на меті відобразити особливості правового регулювання сімейних відносин, показати їхню пов'язаність з відносинами майновими і немайновими, які регулюються цивільним правом. Суттєвих змін у зазнало регулювання деяких питань, пов'язаних зі шлюбом. Шлюб визначено як зареєстрований у державних
- Стаття 32. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів
Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. 2. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки
- Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
- Стаття 174. Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав
174.1. Об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на: а) об'єкт нерухомості; б) об'єкт рухомого майна, зокрема: предмет антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого
- § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип дістав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР)', зберіг свою життєздатність і в чинному
- § 4. Ім'я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану
Ім'я громадянина. Право на ім'я є особистим правом громадянина. Громадянин набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке включає прізвище, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або національного звичаю. Не можна навіть уявити собі, щоб цивільні правовідносини виникали між громадянами, які б не мали чіткого уявлення про того, з ким саме вони вступають у
|