| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном |
||
|
1. Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. 2. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом. 1. В коментованій статті визначаються загальні правила щодо користування батьками та дітьми належним їм майном, зокрема житлом. В житті батьки та діти нерідко користуються майном, що є власністю когось з них і яке не належить до їхнього спільного майна. При цьому сторони зазвичай не усвідомлюють юридичну складову таких відносин. Проте такі відносини мають і правове визначення. В СК України вперше закріплено обов'язок батьків передати у користування дитини майно, необхідне для забезпечення її виховання та розвитку. Це може бути як рухоме, так і нерухоме майно, яке задовольняє потреби дитини в проживанні, відпочинку, духовному, інтелектуальному та фізичному розвитку, підготовці до дорослого життя. Хоча коментована стаття має назву «права батьків та дітей», в ній в першу чергу закріплюються саме обов'язки батьків щодо дитини. Такий підхід є традиційним, оскільки дитина потребує підвищеного захисту її інтересів. Обов'язку батьків щодо передання майна дитині кореспондує відповідне право дитини на одержання такого майна у користування. Проте більш коректним було б визначити в назві ст. 176 СК України «Права та обов'язки батьків та дітей щодо користування майном». 2. Первинною умовою нормального розвитку дитини є забезпечення її житлових умов. Необхідний рівень житлових умов надає можливість дитині повноцінно розвиватися, навчатися, відпочивати та відновлювати свої сили. Тому невипадково, що законодавство детально визначає це питання. В ч. 2 коментованої статті міститься відсилочна норма - права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом. Це питання вирішується не сімейним, а цивільним та житловим законодавством. Зокрема в ч. 1 ст. 405 ЦК України вказано, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири) (ч. 1 ст. 156 ЖК України). Діти - члени сім'ї власника житлового приміщення - мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником (ч. 2 ст. 18 Закону України № 2402-Ш від 26.04.2001 р. «Про охорону дитинства»). Таким чином, якщо дитина проживає в житловому будинку (квартирі), що належить на праві приватної власності її батькам або одному з них, вона набуває право користування цим житлом (сервітут). Такий сервітут встановлюється законом, тому для його виникнення не потрібне укладення батьками та дітьми спеціального договору про користування житлом (ч. 1 ст. 402 ЦК України). Аналогічне право належить і батькам, які проживають в житловому будинку (квартирі), власником якого є малолітня дитина. Така ситуація може виникнути, якщо дитина одержала житло у спадщину, за договором дарування, міни тощо. Батьки не набувають права власності щодо цього житлового приміщення, проте вони мають право на проживання в ньому (сервітут). Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 3 ст. 403 ЦК України). За користування житлом членами сім'ї власника житла закон внесення плати не передбачає. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Закон встановлює, що лише повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенні ремонту (ч. 2 ст. 156 ЖК України). Таким чином, щодо малолітніх та неповнолітніх дітей участь у витратах по утриманню будинку (квартири), що належить їх батькам, не вимагається. 3. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (ч. 5 ст. 403 ЦК України). Тому як батьки, так і дитина, які є власниками житла, продовжують зберігати права щодо нього, незалежно від того, що в приміщенні проживають інші члени сім'ї. Власник житлового будинку (квартири) має також право продати це майно. Якщо сервітут належить дитині, то батьки у разі продажу будинку (квартири) мають діяти з урахуванням її прав та інтересів. В ч. 2 ст. 59 СК України вказано, що при розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які мають право користування ним (див. п. 5 коментаря до ст. 59 СК України). Якщо ч. 2 ст. 59 СК України містить загальну норму щодо врахування інтересів дитини при здійсненні батьками правочинів із своїм майном, то в ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» встановлено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Ця настанова закону викликала на практиці багато запитань. Основна проблема полягає у нечіткості нормативних приписів. По-перше, не зовсім зрозуміло, щодо якого майна правочини можуть укладатися лише при наявності попередньої згоди органів опіки та піклування - нерухомого майна в цілому або лише житлових приміщень, якими діти користуються. По-друге, закон не надає визначення майна, по відношенню до якого діти мають право користування. Розглянемо перше питання. Зрозуміло, що воно виникло не випадково. Корінь проблеми є очевидним - це невдале формулювання ст. 12 Закону «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». В назві, ч. ч. 2, З ст. 12 Закону йдеться про правочини щодо житлових приміщень, у той час як в ч. ч. 1, 4 ст. 12 Закону вказано про правочини щодо нерухомого майна дітей взагалі. Зрозуміло, що «нерухоме майно» є більш широким поняттям, ніж «житло». При логічному тлумаченні Закону «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» його основну ідею можна визначити як захист саме житлових прав дитини, а не майнових прав взагалі. Проживати на земельній ділянці або в гаражі при нормальному розвитку подій дитина не може, тому Закон має на увазі неможливість відчуження саме житла. В іншому випадку дитина залишиться на вулиці і стане безпритульною, тобто опиниться в ситуації, на запобігання якої саме і спрямований Закон. Тому в ч. ч. 1, 4 ст. 12 Закону необхідне внесення відповідних уточнень - замість «нерухоме майно» необхідно закріпити термін «житлові приміщення». Друге питання полягає у визначенні майна, по відношенню до якого діти мають право користування. Будь-якого формального способу встановити усі види такого майна, зокрема житла, закон не передбачає. Діти мають право користуватися майном батьків, у тому числі і житлом незалежно від реєстрації. Вони можуть постійно проживати з одним із батьків і тимчасово користуватися квартирою другого з батьків. Ситуація може бути іншою. Власником квартири може бути один з подружжя, який не має своїх дітей. Разом з ним в цьому ж приміщенні може проживати другий з подружжя (не власник) та рідна дитина другого з подружжя. Навіть у такому випадку - при відсутності у власника своїх дітей, - є дитина, яка має право на проживання в квартирі. Тому і у випадку відсутності дітей у власника житла ми не можемо виключати можливість того, що є інші діти, які мають право на проживання в квартирі, тобто користування таким майном. Для хоча б мінімального вирішення цього питання Міністерство юстиції України в листі від 25.07.2006 р. № 19-50-556 вказало, що дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житла необхідний лише у випадку, якщо дитина: а) є власником (співвласником); б) має право на користування житловим приміщенням, що відчужується. При цьому право власності або право користування дитиною житлом має вбачатися: а) зі змісту правовстановлюючого документу; б) довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини. Очевидно, що такий підхід є вужчим у порівнянні з тим, що закріплений в законодавстві, оскільки зводить житлові приміщення, якими може користуватися дитина, лише до тих, де зареєстроване місце її проживання або місце перебування. Проте саме з ним необхідно погодитися, оскільки без формалізації цього моменту обійтися не можна. Треба встановити, на підставі яких документів можна зробити висновок про користування дитиною тим чи іншим житлом. Встановити усі житлові приміщення, якими дитина має право користуватися в силу закону або за згодою власника, неможливо. Остаточно проблема, що виникла внаслідок прийняття нового Закону «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», може бути вирішена лише на законодавчому рівні. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном" |
||
|
||