| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 101. Порядок укладання, виконання, зміни, розірвання та визнання недійсною угоди про сплату аліментів |
||
|
1. Стаття, що містить систему загальних і спеціальних норм. У п. 1 даної статті міститься відсилання до норм ГК, що регулює укладення, виконання, зміна, розірвання і визнання недійсними цивільно-правових угод. Маються на увазі не будь-які цивільно-правові угоди, а договори. Що стосується норм про виконання цивільно-правових угод, то мова йде про норми, що регулюють виконання цивільно-правових зобов'язань, заснованих на договорах, оскільки між учасниками угоди виникає алиментное зобов'язання. В аспекті сказаного слід визнати неточною редакцію п. 1 цієї статті. На угоду про сплату аліментів поширюються загальні норми гл. 28 ГК. Йдеться про місце укладення договору, про вступ його в силу, про момент виникнення прав та обов'язків сторін. Місцем укладення угоди є місце проживання сторін (ст. 444 ЦК), а при їх проживанні в різних населених пунктах - місце, де вона була підписана та нотаріально посвідчено, а якщо ці місця є різними, то угода вважається укладеною в місці його нотаріального посвідчення. Угода носить односторонньо-зобов'язуючий характер і полягає, як правило, на майбутній час. Тому права одержувача аліментів та обов'язки їх платника виникають з моменту досягнення ними угоди про умови, розмір, порядок і способи сплати аліментів (ст. 433 ЦК), тобто дана угода є консенсуальной угодою. Угода набуває чинності з дати його підписання і нотаріального посвідчення, а якщо ці дати різні - з дати облечения його в необхідну законом форму, тобто з дати його нотаріального посвідчення. Однак у тексті угоди сторони вправі обумовити іншу дату чи інша подія, з яким вони пов'язують вступ його в силу (ст. 425 ЦК). Наприклад, якщо угода про сплату аліментів є частиною шлюбного договору та укладено на випадок розлучення, воно набуває чинності тільки після розірвання шлюбу (див. коментар до ст. 25 СК). Якщо в тексті угоди відсутні умови про порядок і способах сплати аліментів, а визначено лише їх розмір, то застосовуються правила про належне виконання зобов'язань, передбачені гол. 22 ГК. Відповідно до вимог даної глави зобов'язання має бути виконане особисто платником аліментів; переведення боргу та покладання виконання на третю особу не допускаються (ст. 313 ЦК). Аліменти мають бути вручені особисто одержувачу, якщо він не назвав іншу особу, якій вони повинні бути вручені. Однак вручити виконання третій особі на вимогу одержувача можна лише в конкретних випадках; поступка вимоги в аліментних зобов'язаннях не допускається (ст. 312 ЦК). Аліменти мають бути вручені за місцем проживання їх отримувача (ст. 316 ЦК), а при зміні ним місця проживання без повідомлення про це платника вони можуть бути внесені в депозит нотаріуса з віднесенням витрат на одержувача аліментів (ст. 327 ЦК). Якщо аліменти виплачуються не за правилами, передбаченими ст. 109-111 СК, а самим платником шляхом особистого вручення або переказу грошових сум, то із суті зобов'язання випливає, що виплати повинні носити періодичний характер і вироблятися рівномірно через певний період. За відсутності в угоді термінів періодичної виплати повинні застосовуватися правила, що містяться в ст. 83, 85, 87, 91, 98 СК, що передбачають щомісячну виплату аліментів. Правила про дострокове виконанні застосовуються до аліментних зобов'язань досить обмежено, в основному при виплаті одноразових сум і при передачі майна. До зазначених випадків застосовуються також правила про спосіб виконання зобов'язань, що означають, що обумовлена в угоді сума або підлягає передачі конкретне майно повинні бути передані в цілому, а не по частинах (ст. 311 ЦК). 2. Так само як і цивільно-правовий договір, угоду про сплату аліментів відповідно до п. 2 коментованої статті може бути змінено або розірвано за взаємною згодою сторін. Зміна або розірвання угоди має бути вироблено в тій же формі, в якій воно має бути укладена (ст. 452 ЦК). Таким чином, угода про зміну або розірвання угоди про сплату аліментів, як і сама ця угода, має бути складено в письмовій формі у вигляді одного документа, підписаного сторонами, і нотаріально посвідчена; в іншому випадку за наявності спору застосовується раніше укладену угоду про сплату аліментів . Однак при зміні угоди доцільно скласти його нову редакцію з вказівкою на те, що колишня редакція угоди (вказати дату і номер) втрачає чинність з моменту підписання і нотаріального посвідчення новій редакції. 3. Пункт 3 коментованої статті відтворює стосовно угоди про сплату аліментів загальну норму про неприпустимість односторонньої відмови від виконання договору і односторонньої зміни його умов (ст. 310 ЦК). При порушенні цього правила платником аліментів для їх отримувача створюється досить несприятлива ситуація: з одного боку, угоду або зовсім не виконується, або виконується на інших умовах, що порушує інтереси одержувача. З іншого боку, наявність угоди перешкоджає зверненню до суду для примусового стягнення аліментів. У таких випадках одержувач аліментів має право або передати угоду судовому приставу-виконавцю для примусового виконання, або звернутися до суду з позовом про розірвання угоди через істотного порушення його умов платником аліментів (ч. 1 ст. 9 Закону про виконавче провадження). З урахуванням того що угода про сплату аліментів, маючи договірну природу, проте не є цивільно-правовим договором, сторони при його укладенні (насамперед платник аліментів) не мають на ніяких майнових вигод. Основна мета угоди - впорядкувати відносини з добровільної сплати аліментів, уникнути непотрібних суперечок. Тому при зверненні до суду з позовом про розірвання угоди за вказаною підставі одержувач аліментів не зобов'язаний доводити, що порушення платником умов угоди завдало йому такий збиток, при якому він значною мірою позбавляється того, на що мав право розраховувати при укладенні угоди (ст. 450 ЦК). Для розірвання угоди через істотного порушення його умов іншою стороною досить встановити факт істотного порушення інтересів одержувача аліментів. 4. Пункт 4 коментованої статті передбачає спеціальну підставу зміни або розірвання угоди про сплату аліментів, відмінне від положення, що міститься в ст. 451 ГК. Таким підставою є не істотна зміна обставин, за яких було укладено договір, а суттєва зміна матеріального або сімейного стану сторін. Таким чином, правила ст. 451 ГК не повинні застосовуватися, а тому сторони не повинні доводити, що вони не могли передбачити істотної зміни матеріального становища свого або іншого боку, що не можуть його подолати, що ризик такої зміни не несе зацікавлена сторона і що продовження виконання угоди спричинить для кого- небудь з них значний матеріальний збиток. Важливо встановити, що зміна матеріального чи сімейного стану є істотним (вступ у шлюб, народження дитини, виникнення житлової проблеми, майновий збиток від стихійного лиха, втрата роботи тощо). При цьому суд має право врахувати будь вартий уваги інтерес сторін. Важливо також встановити, що самі сторони не досягли угоди з приводу зміни або розірвання угоди про сплату аліментів. При вирішенні питання про те, чи слід у подібних випадках змінити або розірвати угоду про сплату аліментів, необхідно мати на увазі, що примусове зміна умов угоди суперечить самому змістом і мети укладання угоди про добровільну сплату аліментів. Тому доцільно виносити рішення про розірвання угоди і створити одержувачу аліментів можливість для звернення до суду. Слід також враховувати, що при зміні редакції угоди сторонам належить тривала і складна процедура: повторне нотаріальне посвідчення угоди і звернення до судового пристава-виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження, припиненого у зв'язку із зверненням до суду з позовом про зміну умов угоди. У зв'язку з цим доцільно виключити зі ст. 101 СК вказівки на можливість зміни судом угоди про сплату аліментів. (Про визнання угод про сплату аліментів недійсними див. коментар до ст. 102 СК.) |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Стаття 101. Порядок укладання, виконання, зміни, розірвання та визнання недійсною угоди про сплату аліментів" |
||
|
||