| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Умови охорони ноу-хау |
||
|
- технічна, фінансова чи інша інформація становить реальну або гіпотетичну комерційну цінність; - ця інформація, в тому числі так звані "секрети виробництва", невідома третім особам, тобто є конфіденційною; - до неї у третіх осіб немає вільного доступу на законній підставі; - власник інформації вживає необхідних заходів до охорони її конфіденційності. Іншими словами, ноу-хау як правова категорія існує, а законні інтереси його власника захищаються лише доти, поки зберігаються всі ці умови. При цьому важливо враховувати, що відповідно до п. п. 3, 4 і 5 ст. 3 Закону "Про комерційну таємницю" режим комерційної таємниці утворюють правові, організаційні, технічні та інші заходи щодо охорони конфіденційності інформації, що приймаються власником інформації, що становить комерційну таємницю. Відповідно, власником такої інформації визнається тільки особа, яка не просто володіє нею на законній підставі, але яке обмежило доступ до цієї інформації і встановило щодо її режим комерційної таємниці. У свою чергу, під доступом до інформації, що становить комерційну таємницю, розуміється ознайомлення певних осіб з подібною інформацією за згодою її власника або на іншій законній підставі за умови збереження конфіденційності цієї інформації. Пункт 2 ст. 139 ГК говорить про захист інформації, що становить службову або комерційну таємницю, способами, передбаченими ГК та іншими законами. Це формулювання породжує суперечливі погляди на правове регулювання відносин, пов'язаних з ноу-хау. Кажуть про охорону ноу-хау, про право на ноу-хау, про виняткових і невиключних ліцензіях на ноу-хау (1). Не завжди однаково трактується і зміст ноу-хау. Часом до ноу-хау відносять тільки технічні досягнення. Інші автори розуміють ноу-хау як будь-яку інформацію як технічного, так і нетехнического характеру (організаційного, фінансового, комерційного, правового та іншого). --- (1) Див: Міжнародна передача технології: правове регулювання / Відп. ред. М.М. Богуславський. М., 1985. С. 16, 17, 164, 170. 2. Сутність та заходи охорони ноу-хау Тим часом на відміну від охороняється патентом винаходу на ноу-хау не існує виключного права, а є лише фактична монополія. Ноу-хау - це без охорони конфіденційна науково-технічна, комерційна, фінансова та інша інформація, що володіє комерційною цінністю, а також різні виробничі навички та досвід їх застосування, тобто інформація, існуюча тільки у її живого носія. Ноу-хау на відміну від запатентованого винаходу не можна використовувати, не отримавши його від розробника (творця) або іншого його власника, наприклад від особи, яка отримала якесь ноу-хау від розробника за договором про передачу ноу-хау з правом його подальшої передачі третім особам. Розробник ноу-хау має тільки право на його нерозголошення незаконними методами, тобто крім його волі. А це, зрозуміло, зовсім інше, ніж виняткове право на використання результату інтелектуальної діяльності, що захищається від усіх третіх осіб і передане на договірній чи іншій легальній основі. Тому ст. 4 Закону "Про комерційну таємницю" говорить про право володаря конфіденційної інформації не на саму дану інформацію, а на віднесення її до інформації, що становить комерційну таємницю, а також на визначення переліку та складу такої інформації. Справа в тому, що інформація, самостійно отримана особою при здійсненні досліджень, систематичних спостережень або іншої діяльності, вважається отриманою законним способом, незважаючи на те що зміст зазначеної інформації може збігатися зі змістом інформації, що становить комерційну таємницю іншої особи. Таким чином, правовий режим ноу-хау полягає не в його охороні, а в правовому забезпеченні засобами різних галузей права майнових інтересів володаря (розробника, набувача) ноу-хау (1). Автори, що стоять на позиції правової охорони ноу-хау, нерідко самі себе спростовують, підтверджуючи, що ноу-хау не є об'єктом виключного права: будь-яка фізична або юридична особа визнається правомочним власником ноу-хау, якщо самостійно, своїми силами і засобами його розробило або сумлінно придбало у іншого власника (2). В даний час це прямо закріплено в п. 2 ст. 4 Закону "Про комерційну таємницю". --- (1) Детальніше див: Зенін І.А. Правовий режим ноу-хау / / Основи цивільного права Росії. М., 1993. С. 208 - 215.; Зенін І.А., Князєв О.К. Правові проблеми використання та передачі ноу-хау (на прикладі Франції та ФРН) / / Теорія і практика винахідництва, раціоналізації і патентно-ліцензійної роботи. М., 1986. С. 110 - 115. (2) Див, наприклад: Добринін О.В. Особливості правової регламентації ноу-хау: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук. М., 2003. С. 8. Не випадково і в зарубіжних країнах, і в Росії відсутнє спеціальне законодавство про охорону ноу-хау, подібне тому, яке є відносно винаходів, промислових зразків і ряду інших об'єктів промислової власності. Так званий захист ноу-хау (за термінологією ст. 139 ЦК) фактично зводиться до забезпечення на основі норм цивільного, трудового і навіть кримінального права майнових інтересів володаря ноу-хау. Йдеться, зокрема, про законодавство, направленому на боротьбу з недобросовісною конкуренцією, про законодавство по договірному або деліктним праву. Саме про це законодавстві нерідко і пишуть автори, коли аналізують так звану охорону ноу-хау. У даному законодавстві передбачається майнова та інша відповідальність: за незаконні дії з придбання промислової та комерційної інформації, наприклад за крадіжку документів, підкуп службовців тощо; за порушення працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку фірм і норм, що встановлюють відповідальність робітників і службовців за розголошення відомостей, здатних скласти таємницю наймача. Мається на увазі таємниця, що відноситься до розробленим у фірмі технічним рішенням, комерційним відомостями і секретам виробництва в буквальному сенсі слова. Тому сенс правового забезпечення майнових інтересів власника інформації, що становить комерційну таємницю, тобто ноу-хау, полягає не в створенні спеціальної охорони ноу-хау, а в розробці ефективних правових засобів охорони конфіденційності інформації та недопущення або припинення зазіхань на майнові інтереси фактичного володаря ноу-хау у вигляді його недозволеного запозичення або використання в порушення умов договору про передачу ноу -хау або іншого цивільно-правового договору. Інакше кажучи, під правовим забезпеченням майнових інтересів володаря ноу-хау слід розуміти комплекс правових засобів, що сприяють, по-перше, створення режиму комерційної таємниці та, по-друге, огорожі майнової сфери фактичного володаря ноу-хау від третіх осіб, включаючи контрагента за договором . Першу функцію виконує Закон "Про комерційну таємницю", а другий - ГК, КК, Трудовий кодекс і відповідні підзаконні нормативні правові акти. В даний час в число зазначених правових засобів входять кримінально-правові санкції за промислове шпигунство; майнова (цивільно-правова) відповідальність у формі відшкодування збитків; санкції, що застосовуються за законодавством про недобросовісну конкуренцію (переважно також у вигляді відшкодування збитків) та відповідальність працівників за трудовим законодавством. Одним з ефективних приватноправових засобів служить договір про передачу ноу-хау, що приводить у рух весь механізм зобов'язально-правового захисту майнових інтересів обох учасників договору і насамперед власника інформації, що становить комерційну таємницю, тобто ноу-хау. Головною правовою передумовою цього договору служить фактична монополія на ноу-хау його розробника. За аналогією з авторськими договорами та патентними ліцензіями ноу-хау може передаватися за договором на виняткових і невиключних умовах. Правовий режим комерційної таємниці регламентують ст. ст. 5 - 13 Закону "Про комерційну таємницю". Відповідно до цього Закону визначається коло відомостей, які не можуть становити комерційну таємницю. Режим комерційної таємниці не може бути встановлений особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, щодо, зокрема, відомостей: містяться в установчих документах юридичної особи; документах, що дають право на здійснення підприємницької діяльності; про забруднення навколишнього середовища ; про чисельність, склад працівників, систему оплати і умов праці, про показники виробничого травматизму; про розміри та структуру доходів некомерційних організацій, про їх витрати, про чисельність і про оплату праці їх працівників; про використання безоплатного праці громадян у діяльності некомерційної організації. Заходи щодо охорони конфіденційної інформації, що приймаються її володарем, повинні включати в себе, зокрема: визначення переліку інформації, що становить комерційну таємницю; обмеження доступу до неї шляхом встановлення порядку поводження з цією інформацією і контролю за дотриманням такого порядку; облік осіб, які отримали доступ до інформації; нанесення на матеріальні носії (документи) грифу "Комерційна таємниця" із зазначенням власника цієї інформації (для юридичних осіб - повне найменування та місцезнаходження, для індивідуальних підприємців - прізвище, ім'я, по батькові громадянина, що є індивідуальним підприємцем, і місце проживання). Поряд з перерахованими заходами власник інформації, що становить комерційну таємницю, вправі застосовувати при необхідності засоби і методи технічного захисту конфіденційності цієї інформації, а також інші заходи, що не суперечать законодавству Російської Федерації. Заходи щодо охорони конфіденційності інформації визнаються розумно достатніми, якщо: виключається доступ до інформації, що становить комерційну таємницю, будь-яких осіб без згоди її власника; забезпечується можливість використання такої інформації працівниками і передачі її контрагентам без порушення режиму комерційної таємниці. Режим комерційної таємниці не може бути використаний в цілях, що суперечать вимогам захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави. Володарем інформації, що становить комерційну таємницю, отриманої в рамках трудових відносин, є роботодавець. З метою охорони конфіденційності інформації роботодавець зобов'язаний: ознайомити під розписку працівника, доступ якого до інформації, що становить комерційну таємницю, необхідний для виконання ним своїх трудових обов'язків, з переліком інформації, що становить комерційну таємницю, власниками якої є роботодавець і його контрагенти; ознайомити під розписку працівника з встановленим роботодавцем режимом комерційної таємниці і з заходами відповідальності за його порушення; створити працівникові необхідні умови для дотримання ним встановленого роботодавцем режиму комерційної таємниці. З метою охорони конфіденційності інформації працівник зобов'язаний, зокрема: виконувати встановлений роботодавцем режим комерційної таємниці; не розголошувати інформацію як у період роботи, так і після припинення трудового договору протягом терміну, встановлюваного відповідно до закону або договором; відшкодувати заподіяну роботодавцеві збиток, якщо працівник винен у розголошенні інформації. Завдані збитки або збитки не відшкодовуються працівником або припинив трудові відносини особою, якщо розголошення інформації, що становить комерційну таємницю, стало наслідком непереборної сили, крайньої необхідності або невиконання роботодавцем обов'язку щодо забезпечення режиму комерційної таємниці. Відносини між власником інформації, що становить комерційну таємницю, і його контрагентом в частині, що стосується охорони конфіденційності інформації, регулюються законом та договором. У договорі повинні бути визначені умови охорони конфіденційності інформації, в тому числі у разі реорганізації або ліквідації однієї із сторін договору відповідно до цивільного законодавства, а також обов'язок контрагента по відшкодуванню збитків при розголошенні їм цієї інформації всупереч договору. Володар інформації, що становить комерційну таємницю, на вмотивовану вимогу органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування надає їм на безоплатній основі інформацію, що становить комерційну таємницю. У разі відмови власника інформації дані органи мають право зажадати цю інформацію в судовому порядку. При цьому вони зобов'язані створити умови, що забезпечують охорону конфіденційності інформації, наданої їм юридичними особами або індивідуальними підприємцями. Права власника інформації, що становить комерційну таємницю, виникають з моменту встановлення їм відносно такої інформації режиму комерційної таємниці. Володар інформації має, зокрема, право: встановлювати, змінювати і скасовувати в письмовій формі режим комерційної таємниці відповідно до закону та цивільно-правовим договором; використовувати інформацію для власних потреб; дозволяти або забороняти доступ до неї; визначати порядок і умови доступу; вводити інформацію в цивільний оборот на підставі договорів. Володар інформації має право також вимагати від юридичних, фізичних осіб та різних органів, що отримали доступ до неї, дотримання обов'язків з охорони її конфіденційності; захищати в установленому законом порядку свої права у разі розголошення, незаконного отримання або незаконного використання третіми особами інформації, що становить комерційну таємницю, в тому числі вимагати відшкодування збитків, завданих у зв'язку з порушенням його прав. Порушення вимог Закону "Про комерційну таємницю" тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства Російської Федерації. При цьому особа, яке використовувало інформацію, що становить комерційну таємницю, і не мало достатніх підстав вважати її використання незаконним, у тому числі отримало доступ до неї в результаті випадковості або помилки, не може відповідно до закону бути притягнуто до відповідальності. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Умови охорони ноу-хау" |
||
|
||