| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Умови і принципи спадкування за законом |
||
|
Вказаному розумінню права спадкування, правомочностей і способів його здійснення відповідає таке законодавче регулювання підстав спадкування, при якому пріоритет віддається волі спадкодавця, вираженої в заповіті * (697) (що відповідає цивільно-правовою природою права спадкування) . Тому передбачене гл. 63 ГК спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом, а також в інших випадках, прямо встановлених ГК (абз. 2 ст. 1111 ЦК). Разом з тим це не означає, що у разі закликання до спадкоємства за законом воля спадкодавця не враховується. Різниця полягає в тому, що спадкування за заповітом грунтується на явно вираженому волевиявленні спадкодавця, оформленому належним чином. У разі ж відсутності з яких-небудь причин розпоряджень щодо долі майна або його частини або невідповідності цих розпоряджень вимогам законодавства має місце спадкування за законом, засноване на неявної волі спадкодавця та облік общесоциальной спрямованості права на спадкування. Інакше кажучи, передбачається, що якби спадкодавець безпосередньо і усвідомлено висловив свою волю, то він рівним чином розподілив би своє майно між членами своєї сім'ї (батьками, чоловіком, дітьми, внуками) або за відсутності останніх залишив його близьким родичам або свойственникам * (698). Сказане не коливає обставина, що покликання до спадкоємства за законом можливо навіть тоді, коли спадкодавцем складено заповіт, але якщо це прямо передбачено законом (наприклад, при недотриманні правил про обов'язкову частку - ст. 1149 ЦК * (699). Наявність подібних нормативних положень , що є винятком із встановленого пріоритету явно вираженої волі спадкодавця, обумовлено притаманною правом спадкування орієнтованістю на вирішення соціально значущих завдань. Однак будь-які винятки лише підтверджують дію загального правила. Співвідношення інститутів спадкування за заповітом і за законом, а також необхідність максимально можливого відповідності передбачуваній волі спадкодавця його дійсним бажанням обумовлюють наступну специфіку застосування норм глави 63 ЦК: покликання до спадкоємства здійснюється тільки за наявності зазначених Цивільним кодексом умов, а законодавчі правила не підлягають розширювальному тлумаченню і застосовуються з урахуванням принципів спадкування за законом. Так, спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом, а також в інших випадках, передбачених Цивільним кодексом. З точки зору умов застосування норм глави 63 ЦК це означає, що покликання до спадкоємства за законом здійснюється, якщо є хоча б одна обставина з двох нижчеперелічених груп: 1) спадкодавець не виразив свою волю щодо долі всього майна, тобто заповіт відсутній (ст. 1111 ЦК), або скасовано без складання нового заповіту (ст. 1130 ЦК), або в ньому визначена доля лише частини майна (ст. 1120 ЦК), або зміст заповіту вичерпується вказівкою на позбавлення окремих спадкоємців права на спадщину (абз. 1 п. 1 ст. 1119 ЦК), або спадкодавець висловив зазначену волю неналежним чином, тобто заповіт визнано недійсним повністю або в частині (ст. 1131 ЦК), і (або) 2) наявність передбачених у законі обставин, які беруться до уваги незалежно від того, висловив Чи спадкодавець свою волю в заповіті * (700), тобто недотримання правил про обов'язкову частку (абз. 2 п. 1 ст. 1119 ЦК), або неприйняття спадкоємцями за заповітом спадщини (з різних причин: наприклад, зважаючи смерті (припинення існування) (для юридичних осіб) до відкриття спадщини або одночасно з заповідачем, або після відкриття спадщини, якщо вони не встигли його прийняти), або відмова зазначених спадкоємців від спадщини (ст. 1157, 1158 ЦК), або позбавлення їх права успадковувати або відсторонення від спадкування як недостойних (ст. 1117 ЦК), або відсутність Підпризначення спадкоємців або невжиття ними спадщини, відмова від нього, відсторонення від спадкування тощо (П. 2 ст. 1121 ЦК). Принципи спадкування за законом, що визначають зміст і тлумачення відповідних норм, виводяться на основі логічного і систематичного аналізу положень глави 63 ЦК. Існують деякі різночитання у визначенні назв і кількості цих принципів * (701). Однак оскільки такі відмінності не носять істотного характеру, основні початку спадкування за законом можна умовно позначити таким чином: 1) сімейний (кровно-споріднений) принцип; 2) принцип черговості; 3) принцип рівності спадкових часток. Зміст сімейного (кровно-родинного) принципу полягає в тому, що до числа спадкоємців за законом віднесені лише ті особи, які пов'язані з спадкодавцем сімейними узами, чоловік, усиновителі й усиновлені, вітчим / мачуха і пасинки / падчерки (свояки), непрацездатні утриманці, і (або) кровною спорідненістю, тобто найближчі родичі. Спорідненість визначається по лініях і ступеня. В цілому, розрізняють пряму висхідну (предки спадкодавця) і спадну (нащадки спадкоємці) лінію, а також бічну (що не походять один від одного родичі, які мають спільного предка) лінію, яка також може бути висхідній і низхідній. Ступінь споріднення визначається числом народжень, що відокремлюють спадкоємця від спадкодавця, не рахуючи народження останнього (абз. 2 п. 1 ст. 1145 ЦК). У випадку з бічними лініями ступінь споріднення визначається підсумовуванням числа народжень, що відокремлюють спадкодавця від загального предка, з числом народжень, що відокремлюють цього предка від родича. Наприклад, батьки для спадкодавця є родичами по прямій висхідній лінії першого ступеня споріднення, внуки - родичами по прямій низхідній лінії другого ступеня споріднення, брати і сестри - родичами по бічній лінії другого ступеня споріднення, дядьки й тітки - родичами по бічній висхідній лінії третього ступеня споріднення ; племінники і племінниці - родичами по бічній низхідній лінії третього ступеня спорідненості і т.д. * (702) Зрозуміло, наведене вище поділ сімейних і кровно-родинних відносин носить досить умовний характер, особливо зважаючи на відсутність в законодавстві визначення сім'ї для цілей спадкового права. Воно покликане звернути увагу лише на те, що до числа спадкоємців за законом віднесені не тільки особи, пов'язані з спадкодавцем зважаючи факту свого народження, а й ті, хто перебуває у відносинах із спадкодавцем в силу соціально значущих юридичних фактів (наприклад, реєстрації шлюбу, усиновлення , фактичного виховання, перебування на утриманні). Принциповим є те, що перелік можливих спадкоємців за законом сформульовано в ст. 1142-1148 ГК вичерпним чином. Відповідно, наявність сімейних і кровно-родинних відносин для цілей закликання до спадкоємства за законом має значення лише тоді, коли особи належать до вказаних у законі членам сім'ї, родичам і свойственникам. Цим забезпечується захист інтересів осіб, які відповідно до передбачуваної волею спадкодавця є для нього найближчими * (703). Крім того, особи, які претендують на прийняття спадщини, зобов'язані довести наявність відповідних сімейних і кровно-родинних відносин із спадкодавцем. Цивільний кодекс не встановлює будь-якого переліку можливих доказів. Зазвичай на практиці в якості доказів приймаються документи, видані на посвідчення актів цивільного стану органами ЗАГС (зокрема, свідоцтва про народження, укладення чи розірвання шлюбу, про усиновлення, встановлення батьківства, про зміну імені) і (або) компетентними органами іноземних держав (при наявності легалізації таких документів) * (704); метричні свідоцтва (засвідчують відомості про шлюб, народження тощо, внесені в метричні книги до 1917 р.); набрали законної сили рішення суду про встановлення факту сімейних чи родинних відносин (у разі неможливості іншого документального підтвердження актів цивільного стану) * (705), а також, якщо вони в сукупності з іншими документами підтверджують відповідні відносини спадкоємців із спадкодавцем (принцип комплексності оцінки), довідки про родинні чи інших відносинах, видані організаціями за місцем роботи або проживання ; записи в паспортах про дітей, про чоловіка; довідки органів соціального захисту про призначення пенсії з нагоди втрати годувальника тощо * (706) Разом з тим пред'явлення подібних доказів не потрібно при наявності посвідченого нотаріусом заяви про згоду всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали такі докази, на включення до числа спадкоємців осіб, які позбавлені можливості підтвердити наявність відносин, є підставою для закликання до спадкоємства за законом * (707). З сімейних і кровно-родинним початком у спадкуванні за законом нерозривно пов'язаний принцип черговості (абз. 1 п. 1 ст. 1141 ЦК), який полягає у встановленні своєрідного пріоритету в покликанні до спадкоємства одних можливих спадкоємців за законом перед іншими. В даний час законодавцем встановлено вісім спадкових черг (ст. 1142-1148 ЦК). Кожна чергу представляє собою опис кола осіб з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, який заснований на припущенні про те, що спадкодавець, найімовірніше, залишив би своє майно тим особам, які складали з ним одну сім'ю, перебували на утриманні та (або) були родичами найближчій ступеня споріднення (наприклад, до числа спадкоємців першої черги віднесені чоловік і родичі першого ступеня споріднення - ст. 1142 ЦК, а п'яту чергу складають спадкоємці четвертого ступеня спорідненості - п. 2 ст. 1145 ЦК) . Склад кожної черги визначається за допомогою буквального тлумачення положень відповідних норм, що відповідає принципу захисту інтересів найбільш близьких для спадкодавця людей. Тому до числа спадкоємців за законом тієї чи іншої черги не можуть бути віднесені прямо не зазначені в Цивільному кодексі особи * (708). Спадкоємці кожної наступної черги спадкують, якщо немає спадкоємців попередніх черг (у тому числі осіб, які успадковують за правом представлення), тобто якщо спадкоємці попередніх черг відсутні, або ніхто з них не має права успадковувати, або всі вони відсторонені від спадкування, або позбавлені спадщини, або ніхто з них не прийняв спадщини, або всі вони відмовилися від спадщини (абз. 2 п. 1 ст. 1141 ЦК). Інакше кажучи, спадкоємці всіх наступних черг усуваються від покликання до спадкоємства, якщо є хоча б одна особа, віднесене до попередньої черги, і якщо ця особа не позбавлене з яких-небудь причин права спадкування і має намір його реалізувати. Наявність так званої ковзної черги, яку складають непрацездатні утриманці (ст. 1148 ЦК), є своєрідним винятком з правила про пріоритетність попередньої черги перед наступною. Так, спадкоємці ковзної черги, яка вважається восьмий за умови, що немає спадкоємців попередніх черг, успадковують поряд і нарівні з спадкоємцями будь-якій черзі, якщо вони закликаються до спадкування. Зміст третього принципу рівності спадкових часток полягає в тому, що спадкоємці в рамках однієї черги успадковують в рівних частках (п. 2 ст. 1141 ЦК). Наявність такого правила покликане забезпечити рівність прав усіх учасників спадкового правовідносини. Спадкової часткою є не конкретне майно, а виражена в арифметичній формі (дробом або у відсотках) частка у праві на всю спадкову масу. Наприклад, у разі закликання до спадкоємства обох батьків спадкодавця, дружина і дитини частка кожного спадкоємця становитиме? (25%) у праві на все майно спадкодавця. У Цивільному кодексі вказано, що правило про рівність спадкових часток не поширюється на спадкоємців за правом представлення (п. 2 ст. 1141 ЦК). Однак це виняток досить умовно і викликано особливостями спадкування за правом представлення, які розглядаються в § 2 цієї глави. З точки зору прав безпосередніх спадкоємців тієї чи іншої черги, покликаної до спадкоємства, рівність часток зберігається, оскільки між собою спадкоємці за правом представлення ділять, причому теж порівну, лише ту частку, яка належала б їх родичу, померлому до відкриття спадщини або одночасно з спадкодавцем (п. 1 ст. 1146 ЦК). Разом з тим загальне правило про рівність спадкових часток може бути змінено в установленому порядку з волі самих спадкоємців, покликаних до спадкоємства. Так, якщо мова не йде про обов'язкову частку, спадкоємець має право відмовитися від спадщини на користь інших осіб з числа спадкоємців за заповітом або спадкоємців за законом будь-якій черзі, не позбавлених спадщини, в тому числі на користь тих, які покликані до спадкоємства за правом представлення або в порядку спадкової трансмісії (пп. 1, 2 ст. 1158 ЦК). Таке законодавче регулювання представляється виправданим, оскільки засноване на обліку цивільно-правової природи права спадкування. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Умови і принципи спадкування за законом" |
||
|
||