| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Спадкові черги |
||
|
Пережив чоловік, які мають право успадковувати, визнається лише та особа, яке складалося в законному, тобто зареєстрованому в органах РАЦС (п. 1 ст. 10 СК) або у встановлених випадках - у дипломатичних представництвах і консульських установах (ст. 157 СК), шлюб із спадкодавцем на день відкриття спадщини. Тривалість шлюбу до смерті спадкодавця не має значення. Головне, щоб на дату відкриття спадщини була проведена державна реєстрація шлюбу, з якої виникають права та обов'язки подружжя (п. 2 ст. 10, п. 2 ст. 11 СК). Фактичне співжиття (тобто не зареєстровані належним чином відносини) не породжує прав спадкоємця першої черги, якщо тільки інше прямо не встановлено законом. Так, як виняток у тих випадках, коли фактичні шлюбні відносини, що існували до видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 г. * (709), не можуть бути зареєстровані внаслідок смерті чи внаслідок зникнення безвісти на фронті однієї з осіб, що перебували в таких відносинах, інша сторона, якщо вона одночасно, тобто до факту смерті або пропажі, не перебувала в інших зареєстрованих відносинах, має право звернутися до суду із заявою про визнання її чоловіком померлого або зниклого безвісти особи на підставі раніше діючого законодавства * (710). Крім того, правило про визнання юридичної сили лише за законним шлюбом не застосовується до шлюбів громадян Російської Федерації, досконалим з релігійних обрядів на окупованих територіях, що входили до складу СРСР у період Великої Вітчизняної війни, до відновлення на цих територіях органів реєстрації актів цивільного стану (п. 7 ст. 169 СК). Подальша державна реєстрація таких шлюбів не потрібно (п. 3 ст. 3 Закону про акти громадянського стану). Припинення шлюбу внаслідок смерті або оголошення померлим одного з подружжя не впливає на право успадкування пережив чоловіка, оскільки є юридичним фактом, що обумовлює відкриття спадщини. Висновок пережили чоловіком після смерті другого з подружжя нового шлюбу жодним чином не позначається на його спадкових правах щодо померлого чоловіка, що пояснюється відсутністю правового зв'язку між цими подіями. Однак припинення шлюбу позбавляє пережив чоловіка спадкових прав, якщо шлюб був розірваний (в органах РАЦС або у судовому порядку) до дати відкриття спадщини або визнано недійсним як до, так і після відкриття спадщини (п. 2 ст. 16 СК). Обумовлено це тим, що умовою закликання до спадкоємства дружина є саме шлюбні відносини. Відповідно, якщо вони припинилися до смерті спадкодавця (при розірванні шлюбу) або так і не виникли (при визнання шлюбу недійсним), то немає правової підстави спадкування * (711). Спадкові права дітей грунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку (ст. 47 СК). По суті, йдеться про те, що дитина є спадкоємцем, якщо спадкодавець пов'язаний з ним відносинами материнства чи батьківства. Тому саме по собі народження дитини у шлюбі чи поза ним, а також припинення шлюбу, визнання його недійсним не позначаються на спадкових права дитини. Інша справа, що в окремих випадках потрібен особливий порядок встановлення походження дитини від того чи іншого особи * (712). Єдиною умовою закликання до спадкоємства батьків спадкодавця, не рахуючи, звичайно, загальної вимоги про знаходження спадкоємця в живих на дату відкриття спадщини, є встановлений факт кровного споріднення (а рівним чином відносин усиновлення, прирівняних до споріднених відносин). Відсутність або наявність спільного проживання, вік і працездатність (непрацездатність) юридичного значення не мають. Разом з тим не спадкують за законом як недостойні спадкоємці батьки після дітей, щодо яких батьки були в судовому порядку позбавлені батьківських прав і не поновлені в них до дня відкриття спадщини, а також батьки, відсторонені на вимогу зацікавленої особи від спадкування за законом, якщо вони злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню (абз. 1 п. 1, п. 2 ст. 1117 ЦК) * (713). Вище зазначалося, що усиновителі й усиновлені (тобто особи, щодо яких набрало законної сили рішення суду про встановлення усиновлення (п. 3 ст. 125 СК)) прирівнюються у своїх правах до кровним родичам (п. 1 ст. 1147 ЦК). З цього загального правила випливає і ряд інших правових наслідків. Зокрема, нащадки усиновлених також набувають спадкові права (наприклад, діти усиновлених можуть успадковувати за правом представлення) * (714). На усиновлених і усиновителів поширюються зазначені вище норми про недостойних спадкоємців і про відсторонення від спадкування. У свою чергу, якщо до дати відкриття спадщини відбувається скасування усиновлення, це веде до припинення спадкових прав усиновителів та усиновленої і до відновлення прав у відносинах з кровними родичами (ст. 143 СК) * (715). Прирівняних до кревним родичам правовий статус усиновителів та усиновленої обумовлює правило п. 2 ст. 1147 ЦК про те, що усиновлений та його нащадки не успадкують за законом після смерті батьків усиновленого та інших його родичів за походженням, а батьки усиновленого та інші його родичі за походженням не успадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків (див. також пп. 1, 2 ст. 137 СК). Однак у випадку коли у відповідності з сімейним законодавством усиновлений зберігає за рішенням суду відносини з одним з батьків або іншими родича за походженням (наприклад, при усиновленні тільки однією особою - п. 3 ст. 137 СК), усиновлений та його нащадки спадкують за законом після смерті цих родичів, а останні спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків * (716). При цьому таке спадкування за родичами за походженням не виключає спадкування усиновлювачів та усиновлених (п. 3 ст. 1147 ЦК) * (717). Якщо немає спадкоємців першої черги, спадкоємцями другої черги за законом є повнорідні та неповнорідні брати і сестри спадкодавця, його дідусь і бабуся як з боку батька, так і з боку матері, а також успадковують за правом представлення племінники і племінниці спадкодавця (ст. 1143 ЦК). Спадкоємцями вважаються лише ті брати і сестри, які є для спадкодавця кровними родичами першої бічної лінії другого ступеня споріднення. Повнорідними визнаються брати і сестри, які мають з спадкодавцем обох спільних батьків (батька і матір), а неповнорідними - ті, які мають з спадкодавцем або спільну матір (єдиноутробні), або спільного батька (єдинокровні). Відповідно, не входять до числа спадкоємців другої черги як кревні родичі другий (двоюрідні), третьої (троюрідні) і т.п. бічних ліній, так і свояки, тобто зведені брати і сестри (що не мають хоча б одного спільного кровного предка і при цьому не усиновлені) * (718). Інше б означало розширювальне тлумачення положень ст. 1143 ЦК, що не відповідає принципам спадкування за законом і, зокрема, ущемляє інтереси найбільш близьких родичів * (719). Бабусі / дідуся по відношенню до онука-спадкодавцеві є родичами по прямій висхідній лінії другого ступеня споріднення і закликаються до спадкування при підтвердженні своєї спорідненості. У разі відсутності спадкоємців першої та другої черги спадкоємцями третьої черги за законом є дядьки і тітки спадкодавця, а також успадковують за правом представлення двоюрідні брати та сестри спадкодавця (ст. 1144 ЦК) * (720). Дяді й тьоті (тобто спадкоємці по бічній висхідній лінії третього ступеня споріднення) є рідними та зведеними братами і сестрами батьків спадкодавця. Згідно п. 2 ст. 1145 ЦК до числа спадкоємців трьох наступних черг відносяться родичі: а) прямій висхідній лінії третього ступеня спорідненості, тобто прадідусі та прабабусі спадкодавця (четверта черга); б) боковий низхідній і висхідній ліній четвертого ступеня спорідненості, тобто відповідно (1) двоюрідні онуки та онучки, є дітьми рідних племінників і племінниць спадкодавця, і (2) двоюрідні дідусі та бабусі, які є рідними братами і сестрами дідусів і бабусь спадкодавця (п'ята черга); в) бічний низхідній і висхідній ліній п'ятого ступеня спорідненості, тобто відповідно (1) двоюрідні правнуки та правнучки, які є дітьми двоюрідних онуків та онучок спадкодавця, (2) двоюрідні племінники і племінниці, які є дітьми двоюрідних братів і сестер спадкодавця, і (3) двоюрідні дядьки і тітки, які є дітьми двоюрідних дідусів і бабусь спадкодавця (шоста черга). Якщо відсутні спадкоємці попередніх черг, до спадкування в рамках сьомої черги за законом призиваються вітчим / мачуха і пасинки / падчерки спадкодавця (п. 3 ст. 1145 ЦК). Зазначені спадкоємці не пов'язані з спадкодавцем кровною спорідненістю і є свойственниками. Законодавство не містить формальних ознак властивості?, Що створює ряд труднощів при визначенні складу черги і умов покликання відповідних осіб до спадкоємства. Вважається, що вітчим / мачуха - особа, яка перебуває в законному шлюбі з іншою особою, у якого є діти від попереднього шлюбу або народжені поза шлюбом від іншої особи, і при цьому зазначені діти не усиновлені відповідним чоловіком . У свою чергу, пасинком / падчеркою є рідна дитина одного з подружжя (від колишнього шлюбу або народжений поза шлюбом) по відношенню до іншого члена подружжя, з яким дитина не пов'язаний ні відносинами материнства / батьківства, ні відносинами усиновлення * (721). Інакше кажучи, формально включення в число спадкоємців сьомої черги можливе лише за умови, що існує законний шлюб і при цьому відсутні відносини спорідненості / усиновлення між одним з подружжя та рідною дитиною другого з подружжя * (722). Отже, не виникає спадкових прав вітчима / мачухи і пасинка / падчерки, якщо шлюбні відносини носили фактичний характер, а також у випадку з прийомною сім'єю і при інших формах влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків * (723). У подібних ситуаціях спадкування відповідними особами можливе тільки в якості непрацездатних утриманців (див. докладніше нижче). Зі сказаного випливає висновок, що у разі усиновлення вітчимом / мачухою пасинка / падчерки до дати відкриття спадщини зазначені особи набувають права спадкоємців першої черги. Якщо ж шлюб, в рамках якого існували зазначені вище відносини властивості?, Припинився не з причини смерті або визнання померлим одного з подружжя (у цьому випадку якраз і відбувається покликання до спадкоємства за відсутності спадкоємців попередніх черг), а зважаючи на його розірвання (до моменту відкриття спадщини) або визнання недійсним (як до, так і після моменту відкриття спадщини), то, як видається, спадкових прав також не виникає * (724). У літературі висловлено думку про те, що коли після припинення шлюбу зважаючи смерті або визнання померлим одного з подружжя інший чоловік укладає новий шлюб, пасинок / пасербиця позбавляються спадкових прав щодо померлого (померлої) вітчима / мачухи * (725). Якщо звертатися до положень сімейного законодавства, то можна звернути увагу і на інші проблеми при застосуванні норми п. 3 ст. 1145 ЦК. Так, із ст. 97 СК випливає, що майнові права фактичних вихователів (до числа яких відносяться вітчим / мачуха) на надання змісту виникають тільки в тому випадку, якщо фактичне виховання тривало не менше п'яти років і здійснювалося належним чином. Закономірне питання, чи потрібне дотримання цих умов при покликанні до спадкоємства в рамках сьомої черги? Якщо враховувати принципи спадкування за законом і, зокрема, правило про буквальному тлумаченні, то слід відповісти, що ні. Однак для однозначного вирішення цього питання потрібно гармонізація положень сімейного та спадкового законодавства. Правове становище непрацездатних утриманців володіє рядом особливостей як з огляду специфічних вимог, відповідність яким необхідно для віднесення до числа утриманців, так і через можливість успадковувати або в якості спадкоємців восьмий черги (п. 3 ст. 1148 ЦК), або в якості спадкоємців так званої ковзної (плаваючою) черги (пп. 1, 2 ст. 1148 ЦК). Дана чергу об'єднує тих осіб, які в силу різних причин, не були покликані до спадкоємства (наприклад, через те, що до спадкування покликана передує чергу, або громадянин в принципі не відноситься до числа спадкоємців перших семи черг). З урахуванням цього законодавцем створені правові передумови для закликання до спадкоємства таких осіб, але за умови, що вони відповідають додатковим вимогам. Тому всі непрацездатні утриманці розділені на дві групи: 1) громадяни, які формально відносяться до числа спадкоємців будь-який з попередніх черг, за винятком першої * (726), але при цьому не увійшли до кола спадкоємців тієї черзі, яка була покликана до спадкоємства. Такі особи завжди успадковують як спадкоємці ковзної черги * (727) (тобто нарівні і поряд із спадкоємцями покликаної до спадкоємства черги), але тільки в тому випадку, коли вони були: (а) непрацездатні до дня відкриття спадщини і одночасно з цим (б) не менше року до смерті спадкодавця перебували на його утриманні незалежно від того, проживали вони разом зі спадкодавцем чи ні (п. 1 ст. 1148 ЦК) (непрацездатні утриманці першої групи); 2) громадяни, які взагалі не входять до кола спадкоємців-якої з семи перерахованих вище черг. Вони можуть наслідувати і в рамках ковзної черги (якщо до спадкування покликані спадкоємці якої попередньої черги за законом), і самостійно як спадкоємці восьмий черги, коли немає спадкоємців попередніх черг. Однак у кожному з випадків покликання до спадкоємства можливо лише тоді, коли до дня відкриття спадщини зазначені особи були: (а) непрацездатними, одночасно з цим (б) не менше року до смерті спадкодавця перебували на його утриманні і притому (в) проживали спільно з ним (п. 2 ст. 1148 ЦК) (непрацездатні утриманці другої групи). Регулювання правового становища утриманців достатньо убоге, що створює ряд не мають однозначного вирішення проблем у правозастосовчій практиці при забезпеченні реалізації спадкових прав утриманців. Так, в спадковому законодавстві прямо не визначається, що розуміється під позначеними вище умовами, необхідними для закликання до спадкоємства (нагадаємо, що спільними для утриманців обох груп є критерії непрацездатності та утримання, а для утриманців другої групи додатково потрібно спільне проживання). Тому зміст кожної вимоги розкривається на основі логічного і систематичного тлумачення і підходів, вироблених судами. Поняття непрацездатності прийнято визначати, грунтуючись на положеннях цивільного та пенсійного законодавства, за допомогою суто формальних критеріїв віку та стану здоров'я. Зокрема, непрацездатними вважаються: а) діти, які не досягли повнолітнього віку, б) особи, які досягли пенсійного віку (жінки - 55 років, чоловіки - 60 років), в) інваліди (з дитинства, I, II, III груп), що мають обмеження здатності до трудової діяльності * (728). Судова практика не визнає непрацездатними тих осіб, яким пенсія призначена на пільгових умовах, тобто до досягнення загального пенсійного віку (наприклад, військовослужбовців, осіб, що проживають в районах Крайньої Півночі, зайнятих на шкідливих виробництвах і т.п.). Не можна сказати, що подібна практика є бездоганною і послідовна. Якщо згадати, що критерій віку формальний, через що, зокрема, для визнання непрацездатними неповнолітніх або осіб, які досягли загального пенсійного віку, не має значення, чи здійснюють вони трудову діяльність, то чому в разі скорочення пенсійного віку відповідні громадяни не можуть бути визнані непрацездатними для цілей спадкового права? Цивільний кодекс не встановлює будь-яких додаткових вимог до наявності непрацездатності (з точки зору її тривалості, отримання пенсій у зв'язку з непрацездатністю і т.д.). Тому необхідно і достатньо встановлення самого факту непрацездатності на дату відкриття спадщини, який виникає або зважаючи досягнення відповідного віку, або на підставі визнання органами державної медико-соціальної експертизи інвалідності з обмеженням до здійснення трудової діяльності. Що стосується перебування на утриманні, то під ним зазвичай розуміється надання спадкодавцем повного змісту або такої допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування * (729). Причому знаходження на утриманні набуває юридичне значення для цілей успадкування, якщо тільки воно тривало не менше одного року до дати відкриття спадщини. Не можна не відзначити, що при уявній простоті встановлення факту перебування на утриманні пов'язане з безліччю спірних питань. Так, поняття "повний зміст", "основна і постійна допомога" не визначені в законодавстві та є оціночними. Ні однакових критеріїв визначення того, коли той чи інший перерву в наданні змісту порочить факт перебування на утриманні протягом року через відсутність сталості і т.д. Представляється, що встановлення факту перебування на утриманні має здійснюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх заслуговують уваги обставин. При цьому, як справедливо відзначається в літературі і підтримується судовою практикою, отримання особою доходів з інших джерел (пенсій, зарплати, тощо) саме по собі не скасовує факту утримання, якщо такі доходи незначні за розміром в зіставленні з допомогою від спадкодавця та (або) не є регулярними * (730). Крім того, не має надаватися юридичного значення тих джерел доходу, які з'явилися у утриманця після моменту відкриття спадщини. Особливої уваги заслуговує питання про те, чи породжує відносини утриманні надання допомоги в силу прийнятих на себе обов'язків. Можна погодитися з думкою про те, що в разі прийняття такого обов'язку за договором (наприклад, шлюбним, договором ренти і т.д.) не виникає відносин утриманні для цілей спадкового права * (731). Така позиція цілком логічна, оскільки договір - окремий юридичний факт, що втілює волевиявлення сторін і який породжує самостійні юридичні наслідки. Відповідно, постановка питання про знаходження на утриманні обгрунтована, якщо обов'язок за змістом була обумовлена вимогами закону (наприклад, виплата аліментів) або будь-якими моральними міркуваннями (тобто обставинами, яким не надається юридичного утриманні). У разі закликання до спадкоємства утриманців другої групи правове значення набуває додаткову умову - спільне проживання з спадкодавцем. Формулювання п. 2 ст. 1148 ЦК досить невдала, оскільки допускає двояке тлумачення. Так, на основі граматичного аналізу (з'єднувальний союз "і") можна стверджувати, що спільне проживання також повинно тривати не менше одного року до дати відкриття спадщини. Однак якщо врахувати, що всі норми про спадкування за законом мають тлумачитися буквально (на що звертав увагу Конституційний Суд РФ - див. вище), рівним чином можна говорити, що в тексті п. 2 ст. 1148 ЦК вказівку на період часу в один рік міститься тільки щодо перебування на утриманні. Видається, що саме перші тлумачення відповідає дійсному змісту, оскільки спільне проживання характеризує наявність близьких відносин між спадкодавцем та утриманцем і в своєму роді компенсує відсутність сімейних і кровно-родинних відносин в тому сенсі, яке їм додає сімейне законодавство. Однак у цьому випадку виникають вже інші проблеми "технічного характеру": чи повинна бути спільне проживання безперервним або можуть бути будь-які періоди окремого проживання (наприклад, через проведення роздільного відпустки), чи потрібне дотримання формальностей у вигляді реєстрації за місцем проживання (видається, що ні, але тоді очевидні складнощі в доведенні факту спільного проживання) і т.п. На завершення не можна не звернути увагу на суперечки щодо віднесення конкретних осіб до тієї чи іншої групи утриманців * (732), а також на питання про конкуренцію різних підстав закликання до спадкоємства. Так, висловлено думку, що спадкоємці за правом представлення (онуки та їхні нащадки, племінники і племінниці, двоюрідні брати і сестри), які закликаються до спадкування в рамках відповідно перших трьох черг лише в тому випадку, якщо до дати відкриття спадщини або одночасно з спадкодавцем помер їх предок, що входить до числа безпосередніх спадкоємців тієї чи іншої черги, повинні бути віднесені до числа утриманців першої групи. Така позиція заснована на буквальному тлумаченні п. 1 ст. 1148 ЦК, в якому міститься відсилання до всіх спадкоємців за законом, віднесеним до попередніх черг * (733). Згідно протилежній точці зору спадкоємці за правом представлення можуть успадковувати тільки в якості утриманців другої групи, якщо вони не були покликані за правом представлення. Пояснюється це тим, що самі по собі спадкоємці за правом представлення не є безпосередніми спадкоємцями конкретної черги (в тому сенсі, що для закликання за правом представлення потрібно не просто відсутність спадкоємців попередніх черг, а особлива обставина - смерть предка, який був би спадкоємцем тієї чи інший черги) * (734). Беручи до уваги особливості спадкування за правом представлення (особливий порядок закликання до спадкоємства, тобто щось схоже Підпризначення спадкоємця * (735), слід погодитися з другим думкою. У літературі і на практиці обговорюється проблема можливої конкуренції підстав спадкування, якщо особа формально одночасно задовольняє ознаками як спадкоємця якої попередньої черги, так і непрацездатного утриманця. У силу принципу черговості стосовно утриманців першої групи конкуренція підстав закликання до спадкоємства виключена, оскільки визнання входять в цю категорію громадян спадкоємцями відбувається лише тоді, коли вони не були покликані до спадкоємства в рамках якої попередньої черги (за винятком першої). Інакше кажучи, якщо до спадкування, наприклад, покликана друга черга і входить до неї брат спадкодавця одночасно є непрацездатним утриманцем, визнання за зазначеною особою права на дві частки в спадковому майні суперечило б закону. Крім того, не можна говорити і про можливість вибору таким спадкоємцем підстави покликання (як спадкоємець другої черги або, як непрацездатний утриманець), оскільки покликання до спадкоємства в рамках попередньою черги автоматично виключає постановку питання про додання юридичного значення фактам непрацездатності та утриманні і не створює передумов для застосування п. 1 ст. 1148 ЦК * (736). Що стосується утриманців другої групи, то потенційна конкуренція вбачається тільки відносно спадкоємців за правом представлення (якщо дотримуватися думки, що вони відносяться саме до зазначеного виду утриманців) * (737). Уявімо ситуацію, при якій племінник покликаний до спадкоємства за правом представлення і при цьому є непрацездатним утриманцем, які проживали разом із спадкодавцем. Чи варто в цьому випадку говорить, що такий племінник наслідувати в рамках ковзної черзі не може або, принаймні, повинен вибрати одну з підстав закликання до спадкоємства? Якщо взяти до уваги особливості спадкування за правом представлення, за яким спадкоємець як би заступає місце свого нащадка і успадковує ту частку, яка належала б останньому, то, на наш погляд, слід визнати, що спадкування за правом представлення і покликання в якості безпосереднього спадкоємця є самостійними паралельно існуючими підставами спадкування. Отже, в таких випадках допустимо одночасне спадкування і за правом представлення, і в рамках ковзної черги * (738). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Спадкові черги" |
||
|
||