| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Вопрос_10. Реорганізація юридичних осіб: поняття, форми і види. Юридичні наслідки |
||
|
Поняття "реорганізація" закон не розкриває, проте загальний її зміст полягає в тому, що дана юридична процедура має на меті створення одних і припинення інших юридичних осіб, як правило, пов'язуючи між собою ці процеси і обумовлюючи одне (створення) іншим (припиненням). Тому реорганізація, з одного боку, - альтернатива первісним виникненню (установі) юридичних осіб, з іншого - один зі способів припинення одного (декількох) юридичних осіб. Реорганізація можлива у п'яти формах (які для зручності можна представити у вигляді наступних формул з мінімальним набором символів): а) злиття (A + B = C); б) приєднання (A + B = A); в) поділ (A = B + C); г) виділення (A = A + B); д) перетворення (A -> B). Наведені формули дозволяють розділити процеси реорганізації на три групи. У першій групі процеси виникнення і припинення одного (декількох) юридичних осіб протікають паралельно. Так, при злитті замість що припиняє існування A і B виникає C, при поділі - замість припиняє існування A виникають B і C, нарешті, при перетворенні замість припиняє існування A виникає B. У другій групі (до якої відноситься тільки приєднання, інакше - поглинання, вливання) процес припинення юридичної особи (B) не сполучений з виникненням якого-небудь юридичної особи, а тому приєднання - тільки спосіб припинення юридичних осіб. У третій групі (до якої відноситься тільки виділення) процес виникнення юридичної особи (B) не сполучений із припиненням будь-якого юридичної особи, а тому виділення - це тільки спосіб виникнення юридичних осіб. Ніякі інші форми реорганізації (крім п'яти названих) неможливі, проте можливі комбінації різних форм реорганізації. Так, ст. 19.1 Закону про АТ особливо регулює випадки поділу або виділення, здійснювані спільно зі злиттям або з приєднанням. Всі зазначені форми реорганізації здійснюються добровільно, тобто за власним бажанням засновників (учасників) та їх рішенням або за рішенням уповноваженого органу юридичної особи (п. 1 ст. 57 ЦК). Водночас поділ і виділення можливі також за рішенням уповноважених державних органів або суду (наприклад, за приписом антимонопольного органу щодо комерційних організацій і некомерційних організацій, що здійснюють діяльність, що приносить їм дохід, у випадку якщо вони займають домінуюче положення і систематично здійснюють монополістичну діяльність * (227)). Згідно абз. 2 п. 2 ст. 57 ГК реорганізація юридичної особи за рішенням державного органу може (і повинна) бути здійснена засновниками (учасниками), уповноваженим ними органом або органом юридичної особи, уповноваженим на реорганізацію установчими документами (вимушена реорганізація), в іншому випадку її здійснює зовнішній керуючий - особа, спеціально призначене судом за позовом державного органу для реорганізації юридичної особи (примусова реорганізація). Злиття, приєднання та перетворення не можуть здійснюватися примусово, але іноді вимагають узгодження з уповноваженими державними органами, зокрема антимонопольними (п. 3 ст. 57 ЦК). Крім того, злиття, приєднання, поділ та виділення можливі тільки в умовах дотримання чистоти організаційно-правової форми. Це означає, що, наприклад, акціонерне товариство може злитися тільки з іншим акціонерним товариством (або приєднатися до іншого акціонерного товариства), а результатом поділу виробничого кооперативу (або виділення з нього) можуть бути тільки інші - один або кілька виробничих кооперативів і ніякі інші форми. Перетворення передбачає зміну однієї організаційно-правової форми на іншу (п. 5 ст. 58 ЦК), наприклад акціонування унітарного підприємства, тобто перетворення унітарного підприємства в акціонерне товариство. Свобода перетворення обмежується законом (ст. 68, п. 2 ст. 92, п. 2 ст. 104, п. 2 ст. 112 ЦК, ст. 17 Закону про некомерційні організації), при цьому іноді закон забороняє перетворення однієї форми комерційної організації в іншу, іноді ж дозволяє перетворення комерційної організації в некомерційну і навпаки. Так, господарські товариства не можуть перетворитися у господарські товариства (ст. 68, п. 2 ст. 92, п. 2 ст. 104 ЦК), однак акціонерне товариство може перетворитися в некомерційне партнерство (п. 1 ст. 20 Закону про АТ) , унітарне підприємство - в установу (ст. 34 Закону про УП), некомерційне партнерство і приватна установа - в господарське товариство, а об'єднання юридичних осіб (асоціація або союз) - у господарське товариство або спілку (див. пп. 1, 2, 4 ст. 17 Закону про некомерційні організації). Зрозуміло, що перетворення комерційної організації в некомерційну пов'язане з переходом від універсальної (за загальним правилом) правоздатності до спеціальної, а перетворення некомерційної організації в комерційну - з переходом від спеціальної правоздатності до універсальної (за загальним правилом). Специфічною рисою всякої реорганізації незалежно від її форми є універсальне правонаступництво, тобто процес переходу прав і обов'язків як єдиного цілого від однієї юридичної особи (правопредшественника) до іншої юридичної особи (правонаступнику). Правонаступництво охоплює всі права і обов'язки юридичної особи, а не тільки випливають із зобов'язань з його участю (як це може помилково здатися виходячи з п. 1 ст. 59 ЦК). При злитті юридичних осіб права й обов'язки кожного з них переходять до знову виник юридичній особі. При поділі юридичної особи її права та обов'язки переходять до оплати юридичним особам. При приєднанні однієї юридичної особи до іншої права і обов'язки першого переходять до другого. При виділенні зі складу юридичної особи одного або декількох юридичних осіб до кожного з них переходять права та обов'язки реорганізованого юридичної особи. Нарешті, при перетворенні юридичної особи до знову виник юридичної особи переходять права та обов'язки реорганізованого юридичної особи (ст. 58 ЦК). Формально правонаступництво документують: передавальний акт (при злитті, приєднання та перетворення) або розподільчий баланс (при поділі і виділенні) (п. 1 ст. 59 ЦК). Якщо поділ або виділення відбувається одночасно зі злиттям або з приєднанням, розподільчий баланс виконує функції передавального акта (п. 8 ст. 19.1 Закону про АТ). Згідно абз. 2 п. 2 ст. 59 ГК (і з урахуванням пп. 1, 2 ст. 57 ЦК) при реорганізації юридичної особи добровільної передавальний акт або розподільчий баланс затверджуються його засновниками (учасниками), при вимушеній - уповноваженим державним органом, що прийняв рішення про реорганізацію, при примусовій - судом. Передавальний акт або розподільчий баланс представляються разом з установчими документами для державної реєстрації знову виниклих юридичних осіб або внесення змін до установчих документів існуючих юридичних осіб. Їх ненадання (так само як і відсутність в них положень про правонаступництво за зобов'язаннями реорганізованого юридичної особи) тягнуть відмову в державній реєстрації знову виниклих юридичних осіб (п. 2 ст. 59 ЦК). Дане наслідок може стосуватися тільки тих чотирьох з п'яти форм реорганізації, при яких виникають нові юридичні особи (воно не стосується приєднання). У свою чергу, неякісне документування правонаступництва не є безумовним перешкодою для правонаступництва як такого, що підтверджує правило п. 3 ст. 60 ГК. Крім передавального акта та розподільчого балансу, передбачено укладення договору про злиття (між сливающимися товариствами) або приєднання (між приєднуваних суспільством і суспільством, до якого відбувається приєднання) для відповідних форм реорганізації. Договори про злиття і приєднання, а також рішення про реорганізацію із інших форм повинні містити ряд істотних умов, які визначаються законом (п. 3 ст. 16, п. 3 ст. 17, п. 3 ст. 18, п. 3 ст. 19 , п. 3 ст. 20 Закону про АТ). У товариствах з обмеженою відповідальністю (а в силу п. 3 ст. 95 ЦК - і в товариствах з додатковою відповідальністю) договір про злиття замінює установчий договір і визнається установчим документом товариства, що створюється шляхом злиття (див. п. 3 ст. 52 Закону про ТОВ). Процес реорганізації юридичної особи зачіпає інтереси його кредиторів. 1. Згідно п. 1 ст. 60 ГК особи, що прийняли рішення про реорганізацію юридичної особи, зобов'язані письмово повідомити про це його кредиторів. Їм небайдужі будь-які форми реорганізації - будь то злиття, в результаті якого виникає одне велике, але зовсім не обов'язково "економічно благополучне" юридична особа, або поділ, в результаті якого виникають кілька дрібних юридичних осіб. Реорганізація юридичної особи у будь-якій її формі сполучена з універсальним правонаступництвом, тобто переходом всіх прав та обов'язків як єдиного цілого від одного суб'єкта до іншого. Оскільки в цьому випадку не застосовується правило про необхідність узгодження кредитором угоди з перекладу боржником свого боргу на іншу особу (п. 1 ст. 391 ЦК), і, отже, кредитор не може перешкодити переведенню боргу (а також самої реорганізації боржника), згідно п . 2 ст. 60 ГК до реорганізації боржника кредитор має право вимагати від нього або припинення зобов'язання (гл. 26 ЦК), або дострокового його виконання, а крім того - відшкодування збитків, інакше кредитору доведеться "мати справу" не з самим боржником, а з його правонаступником. Оскільки закон не регулює наслідки невиконання реорганізовується юридичною особою обов'язку щодо повідомлення кредиторів про майбутню реорганізацію, в літературі зазначається доцільність надання права на судове оскарження реорганізації та визнання її не відбулася (при неповідомленні всіх або більшості кредиторів) або права вимоги дострокового виконання (припинення) зобов'язання від будь-якого або всіх правонаступників боржника у порядку солідарітета за аналогією з правилом п. 3 ст. 60 ГК (при неповідомленні окремих кредиторів) * (228). 2. При злитті юридичних осіб всі права та обов'язки кожного з них переходять до юридичної особи, створеного в результаті злиття. При приєднанні однієї юридичної особи до іншого до останнього також переходять усі права та обов'язки приєднаного юридичної особи. Нарешті, при перетворенні однієї юридичної особи в інше всі права та обов'язки першого переходять до другого. Особливих питань тут не виникає, достатньо, щоб передавальний акт відбивав інформацію по всіх перехідним в порядку правонаступництва зобов'язаннями, в тому числі спірним (п. 1 ст. 59 ЦК). Складніше йде справа при поділі і виділенні. Складовою у таких випадках розподільчий баланс, так само як і передавальний акт, повинен містити інформацію про всіх які у порядку правонаступництва зобов'язаннях, у тому числі спірних (п. 1 ст. 59 ЦК). Якщо він не дозволяє визначити правонаступника реорганізованого юридичної особи, знову виниклі юридичні особи несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями перед його кредиторами (п. 3 ст. 60 ЦК). Однак справа тут не стільки в цьому, скільки в тому, що при поділі і виділенні права та обов'язки юридичної особи підлягають розподілу між двома і більше юридичними особами. Оскільки закон не встановлює жодних принципів і правил розподілу прав і обов'язків, можна припустити, що відповідний механізм встановлюють самі особи, зацікавлені в реорганізації юридичної особи, або публічні суб'єкти - компетентні державні органи чи суд (абз. 1 п. 2 ст. 57 ЦК) . Але навіть в умовах настільки очевидною свободи розподілу майнової маси навряд чи можна погодитися з тієї крайньої ситуацією, коли б при поділі або виділенні одна юридична особа отримала тільки права, а інша - тільки обов'язки. В останньому випадку можуть постраждати треті особи (кредитори). Саме тому, зважаючи на основоположні цивільно-правові принципи добросовісності, розумності та справедливості (п. 2 ст. 6 ЦК) і неприпустимість зловживання правом при його здійсненні (ст. 10 ЦК), при реалізації права на реорганізацію юридичної особи та розподілі прав і обов'язків у порядку правонаступництва при поділі або виділенні доцільно керуватися правилом пропорційності (тобто наділення великим обсягом прав повинно поєднуватися з покладанням відповідного обсягу обов'язків, і навпаки). Такий підхід забезпечуватиме інтереси тих кредиторів, які з якихось причин не скористалися правом, передбаченим п. 2 ст. 60 ГК. Крім того, саме цей підхід відповідає ідеї універсального правонаступництва, згідно з яким права та обов'язки переходять як єдине ціле від однієї юридичної особи до іншої. Процедура реорганізації супроводжується і завершується внесенням до єдиного державного реєстру юридичних осіб відповідних відомостей про виниклі і припинили існування юридичних особах. Реорганізацію слід відрізняти від ряду інших заходів, з якими так чи інакше пов'язана зміна організаційної та (або) майнової складової юридичної особи. Так, її слід відрізняти: від зміни складу учасників юридичної особи (у тому числі зміни власника його майна); зміни складу і розміру майнових внесків учасників у майно юридичної особи; зміни внутрішньої структури (пристрої) юридичної особи (злиття або поділу цехів, бригад, виробництв, у тому числі філій та представництв і т.п.); зміни органів юридичної особи (наприклад, формування в господарському товаристві відсутній перш ради директорів або відмови від директора на користь керуючого або керуючої організації); створення товариством чи суспільством дочірнього товариства за принципом одночленной компанії; комплексного відчуження майна юридичної особи. Всі ці заходи відрізняються від реорганізації тим, що зміни (складу учасників, розміру або структури майна, підрозділів, органів і т.п.) відбуваються в рамках одного і того ж існуючого суб'єкта при відсутності будь-якого іншого суб'єкта-правонаступника, а іноді - за відсутності необхідного для реорганізації ознаки універсального правонаступництва (наприклад, дочірнє товариство наділяється засновником тільки майновими "активами", але не "пасивами", а в таких умовах говорити можливо тільки про сингулярному правонаступництво). При комплексному відчуженні майна юридичної особи і зовсім мають місце два різних суб'єкта - відчужувач і набувач (майна), пов'язані між собою отчуждательной угодою (зокрема, договором продажу підприємства - ст. 559-566 ЦК), причому ні той ні інший не припиняються і не виникають знову (як того вимагає реорганізація). Складніше співвіднести реорганізацію у формі перетворення і зміна виду юридичної особи в рамках єдиної форми (наприклад, перехід від закритого акціонерного товариства до відкритого або від казенного підприємства до підприємства, заснованого на праві господарського відання). Оскільки сам законодавець явно змішує вигляд і форму преутвореного юридичної особи (п. 5 ст. 58 ЦК), говорить про перетворення закритого акціонерного товариства у відкрите (абз. 3 п. 3 ст. 7 Закону про АТ) і про те, що "не є реорганізацією зміна виду (курсив авт.) унітарного підприємства ", про перетворення казенного підприємства в звичайне (соотв. п. 4 і абз. 2 п. 5 ст. 29 Закону про УП), остільки саме перетворення (і поєднане з ним правонаступництво) можна розглядати двояко: у зв'язку з реорганізацією як одну з її форм; поза зв'язку з реорганізацією як просте видозміна, що відбувається в рамках єдиної організаційно-правової форми. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Вопрос_10. Реорганізація юридичних осіб: поняття, форми і види. Юридичні наслідки" |
||
|
||