| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Вищі органи законодавчої і виконавчої влади Союзу |
||
|
Обидві палати індійського парламенту складаються насамперед з порівняно багатих, освічених людей, зазвичай принад-лежать до вищих каст. Загальна кількість депутатів Народної палати не повинно перевищувати 525 представників від штатів, плюс 20 представників союзних територій (ст. 81) і 2 представника англо-індійської громади, призначуваних президентом (ст. 331). Причому з цього числа за найбільш відсталими верствами населення, відомими в Індії як спискові, або зарегіст-рировать племена і касти, резервуються, відповідно, 38 і 78 місць. Це говорить про прагнення представити згадані групи населення у вищих органах законодавчої влади, що, безсумнівно, є прогресивним. Головує на засіданнях Народної палати спікер, який обирається депутатами цієї палати з її складу. На відміну від Народної палати Рада штатів не може бути достроково розпущений. Його реальне значення в політичному житті країни невелика. Користуючись правом відкладеного вето, Рада штатів може затримати законопроекти, прийняті На-рідний палатою (крім фінансових) на термін до 6 місяців. Він може також вносити до законопроектів поправки і повертати їх в нижню палату. Залежно від партійної приналежності депутати обох палат групуються за партійним фракціям. Кожна з них має свого лідера і "батогів", тобто партійних організаторів, забезпечують партійну дисципліну, явку на засідання палат, в яких фракція зацікавлена, і однакове голосування. Кворум у кожній з палат складає 1/10 всього складу палати. Законопроект проходить в кожній з палат три стадії, які називаються читаннями, після чого він прямує президенту для схвалення. Якщо ж у другій палаті законопроект піддається змінам, то він знову повертається в палату, прийняла його пер-виття. У разі її згоди із запропонованими поправками білль вважається прийнятим обома палатами і передається на підпис президенту. У разі незгоди із запропонованими поправками палати намагаються дійти згоди за допомогою переговорів, а при їх неуспіху - за рішенням президента - спільним голосуванням депутатів обох палат. Остання процедура, правда, явно вигідніше для Народної палати, чисельність якої більш ніж в два рази перевищує число членів Ради штатів. Для проходження в парламенті фінансового законодавства передбачено особливий порядок. Прийнятий Народної палатою фінансовий законопроект направляється до Ради штатів. Верхня палата зобов'язана протягом 14 днів повернути його зі своїми рекомендаціями, які не носять обов'язкового характеру. Парламент, а точніше - Народна палата, здійснює контроль над урядом, який несе перед ним колективну відповідальність. Ця функція може здійснюватися нею за допомогою використання депутатами Народної палати права запиту, права обговорення політики уряду, а також можливості винести уряду вотум недовіри. Президент Індії обирається строком на 5 років за системою "єдиного переданого голосу" особливої виборчою колегією, що складається з виборних членів обох палат парламенту і обраних депутатів легислатур штатів. Кількість голосів всіх виборців-членів центрального парламенту дорівнює числу голосів, яку мають виборщики від штатів. Такий порядок як би зрівнює вплив, який може чинитися на вибори глави держави центральним парламентом і законодавчими органами усіх штатів. Президентом може бути обраний громадянин Індії, який досяг 35-річного віку та відповідає вимогам, пред'яв-ляем до депутатів Народної палати (ст. 58). Президент не повинен займати платну посаду в уряді федерації або штату чи в підконтрольних їм органах, а також бути членом парламенту або легіслатури штату. Він може переобратися неодноразово (ст. 57). Президент Індії є главою держави і формально наділений великою виконавчою владою (ст. 58). Однак, відповідно до 42-ї та 44-й поправками до конституції, він зобов'язаний дотримуватися порад уряду (ст. 74). В результаті прак-тично всі основні повноваження президента здійснюються від його імені Радою міністрів, а точніше - прем'єр-міністром. Президент призначає уряд, скликає і розпускає сесії парламенту, збирає обидві палати для вирішення розбіжностей між ними, може достроково розпускати Народну палату. Він має великі законодавчі повноваження. Так, ст. 111 надає главі держави право як вибіркового вето, так і відкладального, коли він може зажадати від парламенту вторинного розгляду законопроекту. Деякі закони можуть вноситися в парламент або легіслатури штату тільки за згодою президента. Глава держави промульгирует закони. Укази президента мають силу закону (ч. 2 ст. 123). Якщо протягом 6 тижнів з початку найближчої сесії парламенту ці укази не будуть затверджені, вони втрачають сипу. Глава держави володіє правом оголошення надзвичайного стану (ст. 352), введення президентського правління в штатах (ст. 356) і оголошення надзвичайного стану в галузі фінансів (ст. 360). Відповідно до конституції президент формально є главою виконавчої влади (ст. 53), главно-командувачем збройними силами, невід'ємною складовою частиною парламенту. Він призначає губернаторів штатів, головного суддю та інших членів Верховного суду та Вищих судів штатів. Генерального прокурора. Генерального аудитора і багатьох вищих державних службовців. Він володіє правом помилування. У зовнішньополітичних відносинах президент здійснює представницькі функції. На відміну від Великобританії, акти глави держави в Індії не вимагають контрасигнатури в якості необхідної умови їх дійсності. За порушення конституції президент може бути підданий процедурі імпічменту (ст. 61). Віце-президент обирається строком на 5 пет таємним голосуванням спеціальною колегією вибірників, що складається з чле-нів обох палат парламенту, скликаних на спільне засідання, відповідно до системи пропорційного представ-тва на основі "єдиного переданого голоси "(ч. 1 ст. 66). Віце-президент не може обіймати платну посаду в органах уряду федерації або штату. Віце-президентом може стати громадянин старше 35 років, що володіє квали-фікації, необхідної для обрання в якості члена Ради штатів (ст. 66), оскільки він виступає перш за все як голови цієї палати парламенту. Віце-президент за посадою є головою Ради штатів парламенту і заміщає президента в періоди його відсутності, хвороби або в разі вакантності місця президента до обрання нового глави держави. Провідну роль у практичному здійсненні державної влади в Індії відіграє Рада міністрів - колективний орган виконавчої влади, що з прем'єр-міністра і міністрів, що призначаються президентом країни. У відпо-вії з конституційним звичаєм президент зобов'язаний призначити прем'єр-міністром лідера партії, що перемогла на виборах в Народну палату. Прем'єр-міністр формує уряд з керівних діячів фракції більшості в нижній палаті парламенту. Він розподіляє міністерські портфелі і визначає функції та повноваження цих міністрів (ч. 1 ст. 75). Формуючи уряд, прем'єр-міністр прагне до того, щоб у ньому були представлені основні національності, ре-лігіозние громади, касти, найбільші штати і т.д. Незважаючи на гадану строкатість складу уряду, більшість його членів є представниками імущих класів і належать до вищих каст індійського суспільства. Прем'єр-міністр може зі схвалення президента змінювати склад уряду і звільняти міністрів. У роки незалежності відбувався процес персоналізації влади в руках прем'єр-міністра, піком якого стали 42-я і 44-я поправки, що призвели до конституційного закріплення переважання прем'єр-міністра над президентом і інституціоналізації кабінету. В результаті фактично склалося і конституційно оформилося явище, яке за аналогією з терміном "президенціалізму" можна назвати "прем'єр-міністерізмом" (або, як влучно зазначив професор Х.Радж, "прем'єр-міністерська форма правління"), з тією лише відмінністю, що замість концентрації влади в руках глави держави суперпрезидентської республіки, вона майже з тим же ефектом опинилася в руках глави уряду парламентарної республіки. Правда, розстановка сил, що склалася після виборів 1989 р., призвела до деякого ослаблення реальної влади прем'єр-міністра коаліційного уряду меншості В. П.Сінгха, а згодом Нарасімха Рао, про що говорить навіть поява посади заступника прем'єр-міністра. Міністр повинен бути депутатом будь-якої з палат парламенту або стати їм протягом 6 місяців з моменту призначення (ч. 5 ст. 75). Рада міністрів відповідальний перед Народною палатою і в разі вираження останньої вотуму недовіри уряду може бути розпущений президентом. Однак, президент за порадою прем'єр-міністра може в цьому випадку достроково розпустити нижню палату. Чисельний склад Ради міністрів нараховує від 50 до 60 осіб. В Індії Рада міністрів дуже рідко збирається у повному складі. Всі питання керівництва країною вирішуються кабінетом - вузьким складом уряду, куди входять керівни-ка найбільш важливих галузей управління числом в 15-20 чоловік. Як Рада міністрів, так і кабінет очолюються прем'єр-міністром, який скликає на засідання ці органи і керує їх роботою. Зазвичай рішення приймаються з про-ного згоди без формального голосування. Велика частина роботи кабінету здійснюється через створювані всередині нього спеціалізовані комітети: з політичних питань , обороні, бюджету, законодавству, економічну політику і інтеграції, зайнятості, парламентських справ, нових призначень тощо Вельми істотну роль в діяльності уряду відіграє секретаріат, тобто апарат радників і помічників при главі уряду. Керівники менш важливих відомств, які не є членами кабінету, називаються державними міністрами. Мі-Ністру, що не мають закріплених за ними міністерств і виконують окремі важливі доручення, називаються мініст-рами без портфеля. Вони можуть бути членами кабінету. До Ради міністрів входять також заступники міністрів. Міністерства контактують з парламентом через міністрів-парламентаріїв кабінету. До Ради міністрів входять також заступники міністрів. Міністерства контактують з парламентом через міністрів-парламентаріїв чи парламентських секретарів. Конституція не визначає конкретні функції і повноваження уряду, але з обов'язки президента слідувати со-ветам останнього (ч. 1 ст. 74) випливає, що майже всі, крім чисто представницьких, повноваження президента здійснюють-ся Радою міністрів. Отже, виконавча влада формально закріплена за президентом, на ділі здійснюється урядом. Майже всіма основними повноваженнями президента на практиці користується кабінет. Будучи порівняно вузьким, оперативним і постійно працюючим органом, кабінет на чолі з прем'єр-міністром на ділі здійснює управління країною. Уряд перетворився на головне джерело законодавчої ініціативи і справляє визначальний вплив на весь законодавчий процес. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Вищі органи законодавчої і виконавчої влади Союзу" |
||
|
||