Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеорія права і держави → 
« Попередня Наступна »
М.Н. Марченко, Е.М. Дерябіна. Право європейського союзу. Питання історії і теорії, 2010 - перейти до змісту підручника

§ 1. Зародження і розвиток ідей об'єднаної Європи в період з XI по XIX в.


1. Глибоке і всебічне вивчення права Європейського союзу, так само як і всього європейського права в цілому, з неминучістю передбачає розгляд його не тільки в тому вигляді, в якому воно склалося до теперішнього часу, а й у тому стані, в якому воно знаходилося раніше.
Що супроводжувало його освіті, а що перешкоджало? Які ідеї лежали в основі його споконвічного освіти і подальшого функціонування? Які з них були в тій чи іншій мірі реалізовані на практиці, а які залишилися лише на рівні теорії?
Ці та інші їм подібні питання стосуються не тільки і навіть не стільки суто правових теорій і ідей, які відіграли певну роль у процесі становлення та розвитку об'єднаної Європи та її права, скільки політичних, соціально-економічних, ідеологічних та інших соціально значущих поглядів та ідей * (1). Бо якими б значущими в реальному житті не були чи якими б важливими не здавалися ті чи інші правові ідеї і виникаючі на їх основі правові інститути, політичні, соціально-економічні та інші ідеї й інститути у вирішенні таких питань, як формування та розвиток об'єднаної Європи та її правової системи, незмінно грали домінуючу роль. Про це свідчать як досвід минулих століть, так і соціально-політична практика наших днів * (2).
Основна причина подібної "субординації" правових, політичних та інших ідей і інститутів полягає не в них самих як таких або ж у їх первозданній природі, а в Супідрядність характері "закладених" і відображених у них відповідних інтересів .
Невипадково у зв'язку з цим відомий німецький історик і філософ О. Шпенглер при розгляді проблем співвідношення права і "політичних питань влади" вказував ще на початку XX в. на те, що "було б великою помилкою вважати, що взагалі може існувати право, повністю незалежне від політико-економічних інтересів і немов витає над речами". Його можна собі лише уявити, міркував автор, "і люди, які брали зображення політичних можливостей за політичну діяльність, були завжди" * (3). Однак "це нічого не змінює в тому факті, що такого абстрактного права, що має абстрактне походження, в історичній реальності не існувало". Кожне право, укладав вчений, "містить у собі в абстрактній формі відбиток світогляду своїх творців, а будь-який історичний образ містить політико-економічну тенденцію, які залежать не від теоретичних вишукувань, а від практичної волі стани, який тримає в руках справжню владу і тим самим правотворчість" * (4).
Виходячи з цього стосовно до процесу формування і розвитку об'єднаної Європи та функціонуючої в її межах правової системи можна сказати, що даний процес - це справа рук не тільки і навіть не стільки права, правових ідей та інститутів, скільки політики, економіки, а почасти - культури та ідеології.
Саме політичні, економічні та інші тісно пов'язані з ними інтереси і відображають їх ідеї протягом багатьох сторіч були і продовжують залишатися в основі всього процесу освіти та розвитку об'єднаної Європи та її правової системи. Саме вони в першу чергу постійно робили і продовжують нині робити на Європейському континенті, втім, як і в інших частинах світу, всю соціально-політичну погоду і спрямовувати процес розвитку європейських країн у міру дозрівання відповідних умов в одне об'єднавче русло.
Це не означає, зрозуміло, наявності яких би то не було спроб протиставлення політичних та інших інтересів і ідей, їх ролі і значення в процесі становлення та розвитку об'єднаної Європи та її правової системи чисто юридичним інтересам та ідеям , бо найчастіше досить важко, а часом взагалі неможливо відокремити одні від інших.
Мова йде лише про те, що в процесі становлення та розвитку об'єднаної Європи та її правової системи домінуючу роль незмінно виконували обумовлені відповідними інтересами ідеї, доктрини та інститути соціально-політичного та економічного, а не суто юридичного характеру і що перші нерідко дуже тісно були пов'язані і перепліталися з другими.
У зв'язку з цим у сучасній науковій та навчальній літературі цілком обгрунтовано констатується, що "формування Європейських співтовариств та європейського права - це одноразовий і тісно взаємопов'язаний процес" * (5). Відомо, що формування і розвиток Європейських співтовариств здійснювалося на певній юридичній основі, бо за допомогою права визначалися їх цілі і завдання, їх структура, а також умови і порядок їх діяльності. У свою чергу, завдяки існуванню "організаційних структур, що утворюють як би матеріальну субстанцію самого європейського права", неможливо було б створення єдиної системи європейського права. Інакше кажучи, "становлення європейського права немислимо без утворення Європейських співтовариств, а його функціонування і розвиток неможливі поза Європейських співтовариств" * (6).
Цілком резонно стверджується також, що "було б некоректно ставити питання про те, що чому передувало - виникнення європейського права утворення спільнот або навпаки". Адже йдеться "про взаємодоповнюючі доданків, без яких неможливий розвиток процесу європейської інтеграції" * (7).
Погоджуючись з авторами щодо некоректності подібної постановки питання стосовно до загальноєвропейським інститутам, не можна в той же час не помітити, що ця "некоректність" має свої межі і не поширюється на ідеї, теорії та доктрини виникнення і розвитку об'єднаної Європи та її права, в яких відображаються найрізноманітніші політичні, соціальні, економічні та інші інтереси.
Як свідчить накопичилася протягом багатьох сторіч громадська практика, політичні, соціально-економічні та ідеологічні ідеї, теорії та доктрини і що відображаються у них інтереси в своїй появі, як правило, значно випереджали всі інші їм подібні феномени * (8). І, зрозуміло, ця обставина не можна не враховувати при розгляді питань, що стосуються зародження і розвитку ідей об'єднаної Європи та її права як на ранніх, так і на всіх наступних етапах еволюції західно-європейської спільноти.
2. Говорячи про характер і часу появи найраніших ідей об'єднання народів Європи в єдине ціле, дослідники даної проблематики висловлюють далеко не однакові думки.
Так, одні з них апелюють до Юлія Цезаря (100-44 р. до н.е.), представляючи його чи не в якості первинного джерела, справжнього автора ідеї об'єднання не тільки народів Західної Європи в одне ціле і консолідації їх навколо Римської імперії * (9), а й народів, які проживають в інших частинах світу. За свідченням Плутарха, Цезар "готувався до війни з парфянами (в Месопотамії), а після підкорення їх мав намір, пройшовши вздовж південного узбережжя Каспійського моря і Кавказу, обійти Понт (Чорне море) і вторгнутися в Скіфію (Північне Причорномор'я), потім напасти на Німеччину і сусідні з нею країни і повернутися до Італії через Галію (сучасна Франція), зімкнувши коло римських володінь таким чином, щоб з усіх боків імперія була оточена водними просторами "* (10).
Інші вчені-історики і філософи дотримуються іншої думки. Висловлюються, наприклад, судження щодо того, що "уявлення про Європу як особливому світі, особливої ??сім'ї роду людського" почали формуватися тільки в ранньому Середньовіччі і стали досить чітко простежуватися лише в XI в. * (11) Стверджується також поряд з висловленими думками, що ідея "єдиної Європи" як сукупності держав сягає часів Карла Великого (768-814 рр..), який за роки свого правління завоював Ломбардію в Італії, підкорив собі саксів і Баварію. Пояснюється, що в його "величезну імперію увійшов весь християнський світ", за винятком Іспанії та Британських островів, і що "це були перші спроби об'єднати європейські країни військовим шляхом і створити загальноєвропейське єдність у вигляді церковного держави" * (12).
Крім названих думок, що стосуються появи перших ідей об'єднання народів Європи в одне ціле співтовариство, в науковій, переважно історичної, літературі з цього приводу висловлюються й інші, що не збігаються з раніше наведеними, судження. Однак за великим рахунком не в них зараз справа, оскільки встановлення точної дати появи перших загальноєвропейських об'єднавчих ідей не має принципового значення.
Головне при цьому полягає, по-перше, в тому, що такого роду ідеї, як справедливо відзначається в західних наукових джерелах, аж ніяк не є новими для сучасної Європи * (13): зародження і розвиток їх простежується вже на ранніх етапах еволюції європейської спільноти.
По-друге, що на всьому протязі розвитку європейського суспільства мала місце свого роду природна спадкоємність об'єднавчих ідей. Не можна не помітити, заявляють з цього приводу дослідники, що "всякий раз, коли Європа ставала ареною кровопролитних конфліктів, зіткнень і протистояння", як реакція на ці події виникали і отримували додатковий імпульс ідея миру і єднання, висувалися конкретні проекти та пропозиції загальноєвропейського врегулювання. Так було і в далекі епохи Столітньої і Тридцятилітньої воєн, так було і на початку XX в. Причому, констатують автори, чим більш запеклий і кровопролитний характер носили конфлікти, тим більш активну відповідну реакцію вони викликали * (14). І, по-третє, що на всіх етапах розвитку західноєвропейських країн об'єднавчі ідеї чинили постійний і все більш зростаюче в міру еволюції європейської цивілізації вплив на процес формування відповідної громадської думки і правосвідомості населення.
Незважаючи на те що "було б помилковим розглядати сучасний розвиток європейської інтеграції, - міркують з цього приводу західні автори, - як прямий вплив на даний процес найбільш ранніх об'єднавчих ідей і пропозицій", - проте було б невірним також заперечувати значимість цих ідей для формування об'єднаної Європи і не помічати наступності в розвитку даних об'єднавчих починань. Цілком очевидним в цьому плані, констатують дослідники, є, зокрема, той факт, що "сучасна модель об'єднаної Європи, створена не шляхом насильства і завоювання, а шляхом загального устремління європейських народів до досягнення таких високих цілей, як мир, процвітання і стабільність, привертала увагу відомих всьому світу мислителів ще в Середні століття "* (15).
3. Відома спадкоємність і вплив об'єднавчих ідей раннього періоду розвитку європейських країн і народів на їх еволюцію в Середні століття і пізніше знайшли своє безпосереднє вираження в поглядах і судженнях цілого ряду політичних і громадських діячів того часу: філософів, письменників, персон, які стояли біля влади або наближених до ній.
Серед останніх сучасні дослідники називають, зокрема, П. Дюбуа - легісти французького короля Філіпа Красивого (XIV ст.), Чеського короля Й. Подебрада (XV ст.), Радника англійського короля Генріха IV ( XVI-XVII ст.) герцога Сюллі, французького абата Сен-П'єра (VIII ст.) та ін * (16)
У числі відомих письменників розглянутого періоду, затрагивавших або розвивали у своїй творчості ідеї єднання країн і народів Європи, виділяється В. Гюго, який, за свідченням дослідників, був одним з перших, хто для вираження своїх об'єднавчих ідей використовував (1849 р.) термін "Сполучені Штати Європи" * (17).
Що ж до відомих мислителів, філософів та інших, за висловом сучасних авторів, "знаменитих інтелектуалів", в тій чи іншій мірі зачіпали проблеми об'єднання країн і народів Європи, особливо в епоху Просвітництва, то серед них називаються Кант, Бентам, Руссо, Вольтер, Сен-Симон, Лейбніц та багато інших * (18).
У своїх роздумах "До вічного миру" (1795) про долю європейських та інших народів Іммануїл Кант закликав, наприклад, до створення федерації всіх "вільних держав". Міжнародне право, доводив філософ, "має бути засноване на федералізмі вільних держав" * (19). Можна показати, міркував мислитель, "здійсненність (об'єктивну реальність) цієї ідеї федерації, яка повинна поступово охопити всі держави і привести таким чином до вічного миру". "Якби з волі доль, - укладав автор, - який-небудь могутній і освічений народ мав можливість утворити республіку (яка за своєю природою має тяжіти до вічного миру), то така республіка служила б центром федеративного об'єднання інших держав, які примкнули б до ній, щоб відповідно з ідеєю міжнародного права забезпечити таким чином свою свободу, і за допомогою багатьох таких приєднань все ширше і ширше розсовувалися б кордону союзу "* (20).
У своєму "соціальному вченні" Сен-Симон слідом за іншими мислителями, зайнятими пошуками "вічного миру", єднання і рівноваги на Європейському континенті, виходив з необхідності об'єднання народів Європи "однією спільною метою".
До тих пір, розмірковував він, поки не настане такий час, коли у людей буде спільна мета, "члени великої європейської сім'ї, сповнені взаємної недовіри, цілком зайняті собою, ворожі якої влади, яка не бажає зв'язати себе з їх долею (якої не знають, але шукають), що не будуть себе відчувати пов'язаними, як у часи духовного братства християн, одним і тим же боргом, одним і тим же моральним законом "* (21).
Аналогічні ідеї єднання європейських народів і країн розвивали та інші відомі мислителі розглянутого періоду. Однак у даний час, незважаючи на посилені пошуки загальної, об'єднуючої всі європейські народи і країни в одне ціле ідеї, спроби формування такого цілого не мали, та й не могли мати в силу відсутності необхідних для створення єдиної Європи історичних умов і відповідних рушійних сил скільки- небудь відчутного успіху * (22).
  Більш відчутний і "більш конкретний прогрес" у плані об'єднання Європи був досягнутий, згідно з дослідженнями західних фахівців в даній області, набагато пізніше, в період раннього капіталізму, коли в економічній сфері більш чітко позначилися не тільки такі процеси, як "трансформація засобів виробництва і рух в сторону індустріалізації, а й такі, як процес інтеграції національних ринків, який часто проходив паралельно з процесом формування політичних союзів і зміцнення національного політичного єдності "* (23).
  У розглянутий же період мали місце хоча і нерідкі, але проте лише вельми розрізнені висловлювання і своєрідні, навіяні духом часу проекти, а часто і явні прожекти об'єднання держав і народів Європи в єдиний союз або навіть в єдину державу.
  Так, П. Дюбуа в 1306 р. виношував проект створення на європейському континенті "Християнської республіки". Вважається, що це був історично перший проект об'єднання держав і народів Європи * (24).
  Через століття І. Бентам (1748-1832) пропонував свій варіант об'єднання Європи: з єдиними органами влади, зокрема єдиним парламентом (Європейської асамблеєю), єдиною армією, загальним законодавством. "Предметом законодавства, - писав він у широко відомій праці" Принципи законодавства ", - повинно бути суспільне благо: загальна користь повинна бути основою всякого міркування в області законодавства. Наука полягає в тому, щоб знати, в чому полягає благо даного суспільства, мистецтво в тому, щоб знайти кошти для здійснення цього блага "* (25).
  Наприкінці XIX в., А точніше - в 1878 р. зі своїм планом об'єднання Європи виступав відомий швейцарський правознавець, видатний представник органічної школи права І. Блюнчлі. У статті "Організація європейського союзу держав" він обгрунтовував ідею створення в майбутньому на базі європейських держав такого «політичного союзу», який представляв би інтереси всього європейського співтовариства і управлявся б виборними загальноєвропейськими органами у вигляді Федерального ради і Сенату * (26).
  Поряд з названими аналогічні "об'єднавчі" проекти та ідеї формування єдиної Європи висувалися і по-своєму обгрунтовувалися у розглянутий період і іншими вченими, філософами, державними і громадськими діячами * (27). Однак при всій їх важливості та соціальної значущості вони мали досить спорадичний характер і були дуже далекими від того, що іменується загальним підходом до вирішення тієї чи іншої, в даному випадку загальноєвропейської, об'єднавчої проблеми.
  4. Просте зіставлення і порівняння пропонувалися в той період об'єднавчих проектів та ідей з усією очевидністю показує, що вони, будучи зовні подібними між собою, в той же час досить значно відрізнялися один від одного як за формою передбачуваного об'єднання, так і за його задумом і змістом, а також по пропонованих методів формування загальноєвропейського співтовариства.
  Так, якщо одні автори і прихильники ідеї об'єднання держав і народів Європи в єдине ціле (Руссо, Бентам та інші мислителі епохи Просвітництва) виходили з необхідності і допустимості формування такого об'єднання тільки мирним шляхом, то інші "об'єднувачі" Європи сподівалися лише на грубу силу, на насильство. Такими були в давнину спроби насильницької "консолідації" народів, що проживають на європейській території, навколо "величезної Римської імперії" * (28). Таким же насильницьким шляхом намагався в XIX в. створити "велику Європейську імперію" Наполеон, а в XX ст. щось подібне у вигляді тисячолітнього Рейху - Гітлер * (29). Якщо мирний шлях, згідно з поглядами авторів-просвітителів, мав базуватися на принципах добровільності участі в об'єднавчому процесі народів і країн, що будують "загальноєвропейський дім", та взаємоповаги, то насильницький шлях базується на основі принципів (якщо їх можна назвати такими) зарозумілості і зневажливого відносини одних держав - суб'єктів об'єднання - до інших держав - об'єктам об'єднання.
  Переконатися в цьому неважко, звернувшись до роздумів і відгуками такого роду "об'єднувачів" та їхніх соратників про тих чи інших європейських країнах і народах, а головне - до такого роду "об'єднавчої" практиці. "Швейцарія, - писав, наприклад, у березні 1945 р. про цю благословенній країні один з підручних Гітлера Й. Геббельс, - жалюгідне державне утворення, що зберігає національний суверенітет тільки в газетних статтях" * (30). Дана і подібного роду записи * (31) про Швейцарії з'явилися в щоденниках головного ідеолога фашизму лише після того, як Швейцарія "під натиском англо-американців" наклала заборону на транзитне сполучення з Німеччиною. Однак подібне зневажливе ставлення лідерів фашистської Німеччини до інших країн і народів було закладено спочатку в їх "об'єднавчих" ідеях і в цілому в самій фашистської ідеології.
  Зрозуміло, прихильники насильницьких, так само як і ненасильницьких методів об'єднання європейських країн і народів у єдине ціле завжди мали надію, висловлюючись сучасною мовою, не тільки на успішне здійснення своїх проектів, а й на міцність і довготривалість існування об'єднаної Європи.
  Однак, як показує багатовіковий суспільний досвід, подібного "об'єднанню" Європи, навіть у його зародковому стані, не судилося довго жити.
  С "об'єднавчої" місією Гітлера, закабалити всі європейські народи, покінчив, як відомо, Радянський Союз. З аналогічним проектом Наполеона "розібралася" царська Росія.
  Що ж стосується "величезної", фактично охопила більшу частину європейської території, Римської імперії, то вона звалилася як в силу внутрішніх, так і зовнішніх причин. Три основні причини, зауважує у зв'язку з цим Зб. Бжезинський, привели в кінцевому рахунку до краху Римської імперії. Це, по-перше, її величезна територія, що не дозволяла більше керувати з єдиного центру, а поділ її на Західну і Східну підірвало і "автоматично знищило монополістичний характер її влади". По-друге, породжений "тривалим періодом імперського зарозумілості" культурний гедонізм, який "поступово підірвав прагнення політичної еліти до величі". І, по-третє, існування в країні "тривалої інфляції", також підірвала здатність системи підтримувати себе "без принесення соціальних жертв, до яких громадяни більше не були готові" * (32). "Культурна деградація, політичний розділ, фінансова інфляція, - резюмує автор, - в сукупності зробили Рим вразливим навіть для варварів з прилеглих до кордонів імперії районів" * (33).
  Розбіжності в пропонувалися методах добровільного формування, з одного боку, і використання силових засобів у процесі створення свого роду "об'єднаної Європи", з іншого, традиційно доповнювалися далеко не співпадаючими між собою ідеями та поглядами різних авторів щодо форм і, відповідно, рівнів такого об'єднання.
  В принципі вірним є твердження про те, що кожному історичному періоду були властиві свої певні уявлення про європейський єдності, які залежали "від рівня розвитку суспільства і переважної влади (сильна церква - ідеї об'єднання країн під егідою церкви, сильна імператорська влада - виникнення теорій об'єднання європейських країн під егідою імператора) "* (34). Хоча більш точним і більш конкретним було б твердження про те, що кожному історичному періоду були властиві свої власні уявлення не тільки і навіть не стільки про європейській єдності взагалі як такому, скільки про характер і потенційні можливості черговий "об'єднавчої" сили (релігія, влада монарха і т.п.), а також про форми, рівнях і засобах досягнення цієї єдності.
  Залежно від тих чи інших етапів розвитку європейського суспільства різними авторами розроблялися і пропонувалися такі форми державного устрою, як федерація (Кант тощо) і конфедерація (Гюго - "Сполучені Штати Європи" та ін) в межах Європи, з одного боку, і унітарна державне утворення у вигляді "Християнської республіки" (Дюбуа) або "Християнської всесвітньої монархії", ідея створення якої з'явилася в період правління Карла V (1500-1558), з іншого * (35).
  Відповідно до форм державного устрою в різний час розроблялися і пропонувалися також різні - монархічні або республіканські - форми правління.
  Справедливості заради слід зауважити, що протягом всієї історії існування та розвитку об'єднавчих європейських ідей все що пропонувалися для об'єднаної Європи за аналогією з державними форми правління найчастіше викликали вельми різке відторгнення з боку ряду країн і народів, оскільки завжди існували побоювання з приводу того, що на місці незалежних європейських держав буде створено одне, різко обмежує або повністю позбавляє їх самостійності "супердержава". Такі побоювання цілком природно існували на ранніх стадіях виникнення і розвитку ідей об'єднання європейських країн і народів. Подібні побоювання існують у ряду європейських держав і на нинішньому етапі їх розвитку.
  В даний час, як свідчать експерти, побоювання виникнення "супердержави" 27 країн - членів Євросоюзу - розділяють не тільки нові члени Євросоюзу - так звані молоді демократії, на зразок Польщі, але і ряд інших європейських країн - "старих демократій", зокрема Великобританія * (36).
  Проте ніякі побоювання або ж відторгнення тих чи інших форм правління стосовно до об'єднаної Європи "не скасовують" і не можуть "скасувати" того факту, що на різних етапах розвитку європейського суспільства розроблялися і пропонувалися не тільки загальні ідеї та доктрини, а й форми правління державного , а точніше - політико-правового, пристрої об'єднаної Європи. Безсумнівно, що поряд із загальними об'єднавчими ідеями та доктринами, що виникли на ранніх стадіях розвитку європейського суспільства, вони мали певне теоретичне, а почасти - політико-правове значення і для всіх наступних його етапів.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 1. Зародження і розвиток ідей об'єднаної Європи в період з XI по XIX в."
  1.  1.2. Основні фактори, що обумовлюють уніфікацію права міжнародних контрактів
      зародження даної ідеї та розгляд основних факторів, що обумовили рух за уніфікацію приватного права, насамперед права міжнародної торгівлі. Історія еволюції ідеї уніфікації приватного права знову підтверджує справедливість одного з основних постулатів теорії права - про вторинність права і його службової ролі по відношенню до економічних і державним відносинам. Сто - сто
  2.  Глава 5. ДУАЛІЗМ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА І ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
      зародження суспільства, на підсвідомому рівні ". --- Ця залежність мала насамперед релігійні форми, адже поряд з універсальною "презумпцією існування єдиного, незмінного власника, яким визнається юридична фікція - божество або дух предка", вся архаїчна релігійна та юридична практика виходила також з "визнання існування
  3.  § 3. Теоретичні основи побудови моделі взаємовідносин державної влади та місцевого самоврядування
      зародження місцевого самоврядування обгрунтувати (не стільки на науковому, скільки виключно на практичному рівні) право місцевого самоврядування на автономне існування поряд з органами державної влади, право населення на самоврядування на окремій території, право на різноманітність місцевого самоврядування в силу відмінностей місцевих інтересів, звичаїв і традицій . Виходячи з цього, А.А.
  4.  § 1. Економічна основа місцевого самоврядування
      зародження, або, точніше, відродження, оскільки раніше, в дореволюційній Росії він широко використовувався в практиці російських муніципалітетів. За допомогою муніципальної позики фінансові ресурси залучаються на порівняно сприятливих умовах, оскільки ставка прибутковості по ним зазвичай невисока, а термін обігу, як правило, тривалий. Виконавчий орган місцевого самоврядування або його
  5.  1.1. Історичні аспекти уніфікації права міжнародних комерційних контрактів
      зародження і розвитку цивільного права, а в канонічному праві - основу кримінальної, сімейного, спадкового права. Він виділяє три основні періоди розвитку права в Європі: стародавні часи, середньовіччя, новий час. --- Див: Аннерс Е. Історія європейського права. М.: Наука, 1996. С. 190 - 191. Оперуючи глобальними категоріями, що відображають входження США в
  6.  1. Становлення європейського права
      розвитку європейської цивілізації. Історія європейського права - це історія правових інститутів, норм та ідей, що набули поширення в такому регіоні світу, як Європа. «Європа, - зазначає шведський юрист Е. Аннерс, - являє собою в географічному плані невелику ділянку суші величезній євразійській території. Але правотворчість на цьому обмеженій ділянці землі справило значний
  7.  1. Історія узбецького права: плюралізм юридичних традицій
      розвитку своєї державності і права, релігії та культури, мови та літератури. Але Туран, Мавераннахр і Туркестан - не єдині назви, під якими Узбекистан відомий у світовій історії. Цю багату країну ремесел, землеробства, торгівлі по Великому Шовковому шляху, країну «тисячі міст» Олександр Македонський назвав Согдіаной. На нинішній території Узбекистану виникла одна з
  8.  § 2. Практика профілактики негативних девіантних проявів у сучасному світі
      розвитку концепції «community policing» та її реалізації в США є Чикаго. Можливо, це пов'язано з традиціями Чиказької школи в кримінології. У всякому разі, і сучасні розробки орієнтовані на ретельний екологічний аналіз міста. Крім того, досліджуються взаємини між населенням міста і поліцією, можливості їхньої співпраці у профілактиці злочинів, а також у
  9.  Тема 1.1. Поняття про право і правові явища
      розвитку. Розгляд суспільства як сукупності суспільних відносин дозволяє, по-перше, підходити до нього з конкретно-історичних позицій (виділяти різні суспільні формації, розрізняти етапи розвитку суспільства), по-друге, виявляти специфіку головних сфер суспільного життя (економічній, політичній, духовній), по-третє, визначати суб'єктів соціального спілкування (особистість, сім'я,
  10.  Джерела римського приватного права
      розвитку римського приватного права. З формального боку джерела класичного римського права відрізняються лише тим, що панівне місце серед законів займають тепер сенатусконсульти, незабаром самі стали не більше ніж втіленням промов, виголошених Прінцеп-сом в сенаті (orationes principis in senatu). Важлива, однак, не формальна сторона, а то, що по суті являв собою склад