загрузка...

трусы женские х/б
« Попередня Наступна »

32.1. Реорганізація системи центральних органів управління соціально-культурною сферою в контексті адміністративної реформи

Статті 1, 3 Конституції України проголошують її соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Соціальна політика держави - це цілеспрямована діяльність відповідних державних органів з управління соціально-культурною сферою суспільства - освітою, наукою, культурою, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням, фізкультурою, спортом і туризмом, спрямована на максимальне забезпечення її потреб , підвищення благоустрою народу й дотримання основних принципів соціальної справедливості.
Соціально-культурна діяльність Української держави - складна і багатогранна сфера суспільного життя. Тому цілком справедливо до основних функцій державного управління соціально-культурною сферою відносять: створення сприятливих умов для відтворення населення країни; збереження здоров'я і працездатності населення; організацію професійної підготовки кадрів для народного господарства; зміцнення сім'ї і турботу про підростаюче покоління; збереження і примноження культурного надбання; організацію відпочинку, дозвілля населення; створення сприятливих умов для заняття наукою, туризмом, спортом і т. п.
Після більше десяти років незалежності Українська держава має певні досягнення в соціально-куль-

турной сфері: перехід на нову структуру, термін і зміст навчання, сприяння розвитку обдарованої молоді, визначення пріоритетних напрямків розвитку вітчизняної науки, відродження культури і мистецтва, розвиток фізичної культури, спорту і туризму.
Характерною особливістю соціально-культурної сфери є те, що вона пов'язана не тільки з матеріальними цінностями, а й значною мірою з духовними потребами громадян. Законодавство у цій сфері покликано забезпечити естетичне і моральне виховання людини, її навчання, охорону здоров'я, задоволення соціально-культурних потреб. Спільність галузей законодавства в сфері соціально-культурного будівництва проявляється в єдності мети, принципів, методів правового регулювання, у єдиній їх службовій ролі в суспільстві.
У структурно-функціональному плані соціально-культурне будівництво можна охарактеризувати як систему, що об'єднує в собі різні напрямки державної діяльності. Це - діяльність щодо збереження та зміцнення здоров'я людей, задоволення їх інтелектуальних, естетичних та інших духовних потреб, їх соціальний захист, формування особи, її навчання і виховання, підготовка і перепідготовка кадрів для різних сфер економіки і т. п.
В організаційно-правовому аспекті розрізняються галузі (підгалузі) управління соціально-культурною діяльністю: загальною середньою освітою, вищою освітою, професійно-технічною освітою; мистецтвом і культурно-просвітницькою роботою, кінематографією, телебаченням і радіомовленням; видавничою справою, поліграфією і книжковою торгівлею; охороною здоров'я, фізичною культурою і спортом, туризмом, соціальним захистом населення.
Процеси державотворення в Україні вимагають подальшого підвищення якості державного керівництва соціально-культурним будівництвом, формування на основі найсучасніших досліджень стилю цього керівництва, розвитку методів управління з урахуванням специфіки цієї сфери суспільних відносин.
Можна визначити такий зміст державного керівництва соціально-культурним будівництвом в Україні:
- правове регулювання відносин шляхом прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної політики у цій сфері;
- створення системи центральних та місцевих органів управління конкретними областями соціально-культурного будівництва, визначення їх структури та компетенції;

- проведення організаційних та інших заходів з удосконалення структури та поліпшення організації, підвищення ефективності роботи;
- розгляд Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів найважливіших питань соціально-культурного будівництва, визначення пріоритетів державної політики у цій сфері в конкретний період розвитку держави шляхом розробки та реалізації цільових комплексних програм; створення системи соціальних гарантій охорони та захисту прав громадян у конкретних галузях соціально-культурного будівництва;
- здійснення фінансування та матеріально-технічного забезпечення соціально-культурної сфери; виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної політики в конкретних галузях соціально-культурного будівництва, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, які функціонують у соціально-культурній сфері;
- створення достатньої мережі державних соціально -культурних закладів та установ широкого й різноманітного призначення з урахуванням специфіки того чи іншого регіону (економічної та соціальної структури, традицій, демографічного складу населення, особливостей географічного та кліматичного характеру і т. п.);
- утворення спеціальних фондів.
Одним з головних завдань сучасного державного будівництва в Україні є радикальна зміна неефективної системи державного управління, який вимагає проведення широкомасштабної адміністративної реформи. Її метою є перетворення існуючої адміністративної системи з гальма об'єктивно обумовлених економічних і соціальних процесів в один з головних чинників їх прискорення.
Проведення адміністративної реформи є одним з найважливіших напрямів розвитку державних інститутів і реформування правової системи.
У Посланні Президента України до Верховної Ради України 2000 року «Україна - поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.. »Зазначається, що основна увага виконавчої та законодавчої влади, органів місцевого самоврядування повинна бути звернена до реалізації цілісної системи заходів, спрямованих на посилення дієздатності держави, поглиблення адміністративної реформи.
Центральний напрямок адміністративної реформи пов'язано з необхідністю приведення в порядок системи централь-

них органів виконавчої влади, підвищення ефективності їх функціонування, посилення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів вироблення і реалізації державної політики у відповідних областях і сферах діяльності.
Зміст державного управління розвитком в соціально-культурній сфері полягає в регулюванні за допомогою адміністративно-правових важелів соціально важливими процесами в цій сфері.
Радикальні зміни в системі управління економікою об'єктивно ведуть до аналогічних змін у системі управління соціально-культурним будівництвом.
Перші кроки з реформування системи центральних органів виконавчої влади в соціально-культурній сфері були зроблені ще в 1991 р. після проголошення незалежності України. Указом Президента України від 12 грудня 1991 р. № 2 були ліквідовані Міністерство народної освіти України і Міністерство вищої освіти України, а на їх базі утворено Міністерство освіти України.
Наступним Указом Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 на виконання Постанови Верховної Ради України від 7 лютого 1992 р. щодо внесення змін до структури Уряду України та з метою удосконалення системи центральних органів виконавчої влади України було встановлено, що до системи центральних органів виконавчої влади України, зокрема в соціально-культурній сфері, відносяться такі міністерства:
- Міністерство культури України,
- Міністерство освіти Україна,
- Міністерство охорони здоров'я України,
- Міністерство соціального забезпечення України,
- Міністерство України у справах молоді та спорту.
25 лютого 1992 Указом Президента України N ° 100 з метою забезпечення управління атестацією наукових і науково-педагогічних кадрів, пов'язаної з присудженням наукових ступенів і присвоєнням вчених звань в Україні, була створена Вища атестаційна комісія України (ВАК).
Указом Президента України від 13 листопада 1992 р. № 566 Міністерство соціального забезпечення України було ліквідовано, а на його базі створено Міністерство соціального захисту населення України.
Указом Президента України від 26 вересня 1995 р. № 882 Міністерство культури ліквідовано і на його базі створено Міністерство культури і мистецтв України.
Указом Президента України від 26 липня 1996 р. «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» з метою удосконалення структури управління

економікою і соціальною сферою були, в Зокрема, утворені: Міністерство інформації України - на базі Міністерства України у справах друку та інформації, Українського національного інформаційного агентства при Кабінеті Міністрів; Міністерство України у справах науки і технологій - на базі Державного комітету України з питань науки, техніки та промислової політики, Національного агентства морських досліджень і технологій при Кабінеті Міністрів та Державної служби України з питань спеціальної інформації та критичних технологій; Державний Комітет України з питань державних секретів та технічного захисту інформації - на базі Державного комітету України з питань технічного захисту інформації; Державний комітет України з фізичної культури і спорту . Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей підпорядкована Міністерству культури і мистецтв.
Міністерство України у справах молоді та спорту ліквідовано.
З метою удосконалення системи державного управління, підвищення ефективності функціонування органів виконавчої влади, посилення провідної ролі міністрів як головних суб'єктів створення і реалізації державної політики у відповідних областях і сферах діяльності та поетапного впровадження адміністративної реформи в Україні 13 березня 1999 Президент України видав Указ № 250/99 «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України».
Особливістю цього Указу є те, що він спрощує систему управління на вищому рівні, передбачає укрупнення центральних органів виконавчої влади, яке відбувається шляхом злиття декількох з них, та створення на їх базі нового виконавчого органу або приєднання до вже існуючого. Президенту вдалося певним чином зробити важливий крок на шляху адміністративної реформи - посилити роль міністерств як головних суб'єктів створення і реалізації державної політики шляхом:
- скорочення їх кількості - з 21 існуючого міністерства залишилося 18 (в основному завдяки перетворенню деяких з них в комітети);
- затвердження Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, яка передбачає координацію і напрямок деякими міністерствами діяльності комітетів та інших органів виконавчої влади.
Зміни торкнулися і систему центральних органів управління соціально-культурної (гуманітарної) сферою. Утворені:

Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності - на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і громадським правам, які ліквідовані;
Державний комітет інформаційної політики України - на базі Міністерства інформації України, яку ліквідовано;
Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України перейменовано в Головне архівне управління України;
Державний комітет України з питань державних секретів та технічного захисту інформації було ліквідовано з передачею його функцій і повноважень Службі безпеки України.
Цим же Указом затверджено Схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади.
Новий крок у реформуванні центральних органів управління соціально-культурною сферою пов'язаний з Указами Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади», № 1573/99 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади »та № 1574/99« Про склад Кабінету Міністрів України », прийнятими в рамках поетапного здійснення адміністративної реформи в Україні.
Цими указами було ліквідовано або трансформовано багато ланок виконавчої влади, з 89 існуючих в нашій державі органів центральної виконавчої влади залишилося лише 35, підвищилася керованість і відповідальність посадових осіб, зменшилися витрати на утримання держапарату.
У соціально-культурній (гуманітарної) сфері, зокрема, були утворені:
- Міністерство освіти і науки України - на базі ліквідованих Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності;
  - Державний комітет архівів України - на базі Головного архівного управління України, яку ліквідовано;
  - Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України - на базі Державного комітету інформаційної політики України та Державного комітету України з телебачення і радіомовлення.
  Була ліквідована Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей, з покладанням її функцій на Міністерство культури і мистецтв України.

  Указом Президента України від 22 листопада 2001 р. «Про реорганізацію Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України» 1 з метою підвищення ефективності реалізації державної політики стосовно сім'ї, молоді, спорту і туризму та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України був реорганізований Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України до Державного комітету України у справах сім'ї та молоді і Державний комітет України з питань фізичної культури та спорту, підтримана ініціатива Кабінету Міністрів України щодо утворення Державної акціонерної компанії з організації туристичної діяльності «Укртур».
  Указом Президента України від 14 грудня 2001 р. «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері туризму» 2 з метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері туризму та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України, для часткової зміни статті 1 Указу Президента України від 22 листопада 2001 року № 2132 «Про реорганізацію Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України» був реорганізований Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України до Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту та Державну туристичну адміністрацію України.
  Указом Президента України від 31 січня 2003 року «Про перейменування Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України» 3 Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України було перейменовано в Державний комітет телебачення і радіомовлення України.
  Таким чином, тепер державне управління у соціально-культурній сфері здійснюють такі центральні органи виконавчої влади, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України: Міністерство культури і мистецтв України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони здоров'я України. Крім міністерств, соціально-культурним будівництвом керують: Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Державний комітет України з питань фізичної культури та спорту, Державної податкової-
  1 Офіційний вісник України. - 2001. - № 48. - Ст. 2132.
  2 Там же. - 2001. - № 51. - Ст. 2266.
  3 Там же. - 2003. - № 6. - Ст. 220.

  ственная туристична адміністрація України. Певні питання управління окремими областями соціально-культурного будівництва вирішує Вища атестаційна комісія України.
  Зміни в системі центральних органів виконавчої влади, нові функції міністерств і відомств, переосмислення їх ролі у сфері управління соціально-культурним будівництвом викликають необхідність внесення відповідних змін до положення, що регламентують роботу цих органів, розробку нових положень про відповідні міністерства і відомствах, забезпечення перерозподілу функціональних повноважень між керівними особами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, передбачивши оптимізацію кількості зазначених посад. Актуальною проблемою залишається раціоналізація структури апарату управління (створення нових структурних підрозділів, ліквідація старих, їх злиття і т. п.).
  Важливий етап реалізації положень Концепції адміністративної реформи щодо удосконалення організації роботи Кабінету Міністрів України пов'язаний із створенням урядових комітетів. Цією Концепцією урядові комітети визначені організаційними формами роботи Кабінету Міністрів, що забезпечують виконання певних функцій Кабінету Міністрів України.
  Основним призначенням цих комітетів, по Концепції адміністративної реформи, є сприяння Прем'єр-міністрові у здійсненні ним координації діяльності міністерств щодо реалізації розробленої політики Уряду, попереднього усунення розбіжностей та узгодження проектів урядових рішень міжвідомчого характеру, а також проектів законодавчих актів.
  Метою установи урядових комітетів є: а) зменшення навантаження на Прем'єр-міністра та Кабінет Міністрів в цілому шляхом делегування попереднього розгляду питань та проектів в урядові комітети. Кабінет Міністрів в цілому може приймати рішення щодо остаточного схвалення всіх рішень урядових комітетів. Робота урядових комітетів надасть сприяння більш ефективному вирішенню питань, які виносяться на розгляд Кабінету Міністрів в цілому.
  (В подальшій перспективі Концепція адміністративної реформи передбачає можливість внесення змін до Конституції України, яка дозволить надати згаданим комітетам право остаточного схвалення рішень з обмеженим законами колом питань);

  б) підвищення рівня колегіальності в роботі Уряду шляхом запобігання надмірного впливу окремих міністрів на розробку і здійснення політики Уряду та надання рівних можливостей всім міністрам спільно формувати і проводити цю політику;
  в) чітке визначення місця і ролі віце-прем'єр-міністрів в
  процесі формування та реалізації політики Уряду.
  Відповідно до п. 1 Загального положення про Урядовому комітеті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2000 N ° 339 «Про урядові комітети», Урядовий комітет визначено робочим органом Кабінету Міністрів України, основним завданням якого є формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно зі стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України.
  Урядовий комітет:
  - Розглядає і схвалює концепції проектів нормативно-правових актів та інших документів, що підлягають розробці;
  - Розглядає, регулює розбіжності і схвалює проекти нормативно-правових актів та інших документів, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України згідно із встановленим регламентом;
  - Розглядає інші питання, пов'язані з формуванням і реалізацією державної політики у відповідній сфері.
  Урядовий комітет має право:
  1) створювати в разі потреби підкомітети, експертні комісії та робочі групи для розгляду окремих питань, що належать до його компетенції;
  2) одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади необхідну для його роботи інформацію.
  З метою підвищення ефективності діяльності Уряду та координації роботи центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики у соціально-культурній сфері Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2000 р. № 339 «Про урядові комітети» був створений Урядовий комітет соціального та гуманітарного розвитку. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2001 р. № 1165 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України» від 17 лютого 2000 р. № 339 він був перейменований в Урядовий комітет соціального, науково-технічного та гуманітарного розвитку. До його складу увійшли:

  - Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань - голова Урядового комітету;
  - Міністр культури і мистецтв;
  - Міністр освіти і науки;
  - Міністр охорони здоров'я;
  - Міністр праці та соціальної політики;
  - Перший заступник Міністра економіки та з питань європейської інтеграції;
  - Перший заступник Міністра фінансів;
  - Голова правління Пенсійного фонду;
  - Голова Державного комітету з питань фізичної культури і спорту;
  - Голова Державного комітету у справах сім'ї та молоді;
  - Голова Держкомтелерадіомовлення.
  Процеси подальшого проведення адміністративної реформи щодо розбудови центральних органів виконавчої влади в соціально-культурній сфері вимагають, зокрема, спрощення системи державного управління цією сферою, ліквідації її неефективних ланок, запровадження уніфікованих структур апаратів центральних органів виконавчої влади, приведення в порядок і підвищення рівня заробітної плати державних службовців, маючи на меті створення реальних умов для здійснення відбору державних службовців на конкурсній основі і т. п. 
загрузка...
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "32.1. Реорганізація системи центральних органів управління соціально-культурною сферою в контексті адміністративної реформи"
  1.  § 1. Цивільне законодавство в системі нормативного (публічного) регулювання цивільних відносин
      реорганізації, ліквідації, правове положення акціонерних товариств, права та обов'язки акціонерів, забезпечує захист їх прав. Однак правове положення акціонерних товариств, створених шляхом приватизації державних і муніципальних підприємств, додатково визначається законодавством про приватизацію. Подібне зауваження стосується правового становища акціонерних товариств в банківській,
  2.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      реорганізації та ліквідації юридичної особи, придбання права власності членом кооперативу при повній виплаті пайового внеску. Вони складають предмет спеціального вивчення в інших розділах підручника або в рамках інших навчальних дисциплін. * (768) Наприклад, придбання трофеїв, контрибуцій, репарацій, має власне, швидше міжнародне і до того ж публічно-правове, регулювання. Див
  3.  5.2. Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади
      реорганізації, ліквідації, підконтрольності, а також призначення і звільнення керівників, вирішення інших питань. Даний орган очолює голова. Відповідно з вищеназваним указом, до таких органів належать, зокрема: Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Служба безпеки України, Фонд державного
  4.  32.2. Правове забезпечення управління в соціально-культурній сфері
      реорганізації та ліквідації бібліотек; бібліотечні фонди; обов'язки та права бібліотек; права і обов'язки громадян, підприємств, установ і організацій на бібліотечне обслуговування; управління бібліотечною справою; фінансування, матеріально-технічне забезпечення та майнові права бібліотек; соціальні гарантії працівників бібліотек; міжнародне співробітництво в галузі бібліотечної
  5.  1. Правові основи інтеграції країн - учасниць Європейського союзу
      реорганізації торгових товариств. Третя директива встановлює два можливі способи об'єднання акціонерних товариств: приєднання, при якому всі права та обов'язки компанії передаються іншій компанії, і злиття, коли кілька компаній припиняють свою діяльність без проходження процедури ліквідації, а їх права та обов'язки передаються новій компанії. Додатково
  6.  Примітки
      реорганізації відповідних органів, створених в рамках Договору від 29 березня 1996 р. і Договору від 26 лютого 1999 465 Кількість голосів кожного з учасників відповідає внеску до бюджету ЄврАзЕС і становить (ст. 13 Договору): Республіка Білорусь - 20 голосів; Республіка Казахстан - 20 голосів; Киргизька Республіка - 10 голосів; Російська Федерація - 40
  7.  Глава 7. СУТЬ ВЛАСНОСТІ
      системі відміни часу, уявним пануванням над народженням і смертю ... Речі повідомляє особливу цінність вже самий факт того, що вона колись належала комусь знаменитому або могутньому ... це чарівність сотворення (а стало бути, унікальності, оскільки момент творення неповернення) ... Таким чином, пошуки справжності збігаються з пошуками ... іно-буття "(Бодрійяр Ж. Система речей. С. 85
  8.  Глава 16. Набувальна давність
      системи праці ":" Така праця - також і у формі дозвілля - заполоняє все наше життя як необхідність постійно чимось займатися під час і в місці, приписаних всюдисущим кодом. Але така праця не є продуктивним ". Ж. Бодрійяр відзначає також, що пропаганда праці сама по собі передбачає коренящийся в культурі пріоритет дозвілля. Дійсно, дозвілля не потребує пропаганди.
  9.  Глава 17. Про ПОНЯТТІ ВОЛОДІННЯ
      системи права. Арнольд Гелен писав: "... право, власність, моногамна сім'я, певний розподіл праці, - саме вони сформували, піднесли наші інстинкти і схильності до того високого, що вимагає винятковості і спрямованого відбору рівня, який заслуговує назви культури. Такі інститути, як право , моногамна сім'я, власність самі жодною мірою не є
  10.  § 4. Реформи місцевої влади кінця ХХ - початку XXI ст.
      реорганізації наявних муніципальних інститутів, забезпечення наступності дореформеної і пореформеної муніципальної влади. Муніципальна реформа спрямована на конкретизацію фінансової основи місцевого самоврядування, наближення муніципальної влади до населення, уточнення правового статусу, насамперед повноважень, видів муніципальних утворень, формалізацію декількох моделей місцевого
загрузка...

загрузка...
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка