| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Договір роздрібної купівлі-продажу та кваліфікуючі його ознаки |
||
|
1. Продавець в договорі роздрібної купівлі-продажу - особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, причому не всяку, а саме з продажу товарів у роздріб. Звідси роздрібний продавець - спеціалізований підприємець (роздрібний торговець). По-перше, продавець за договором роздрібної купівлі-продажу - громадянин, зареєстрований як підприємець (див. ст. 23 ЦК), або будь-яка комерційна організація. Громадянин, який не зареєстрований в цій якості, продавцем за договором роздрібної купівлі-продажу бути не може, але в силу п. 4 ст. 23 ЦК суд може застосувати до зроблених ним операцій правила про зобов'язання, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності (у тому числі § 2 гл. 30 ЦК). Продавцем за даним договором може бути і некомерційна організація, що здійснює підприємницьку діяльність відповідно до абз. 2 п. 3 ст. 50 ГК. Справа в тому, що: a) обмеження, встановлене в абз. 2 п. 3 ст. 50 ГК щодо підприємницької діяльності некомерційних організацій, саме по собі не виключає їх з кола роздрібних продавців (і з п. 1 ст. 492 ЦК), б) сам п. 1 ст. 492 ЦК не дає приводу для ототожнення роздрібних продавців з громадянами-підприємцями та комерційними організаціями: він говорить про здійснення підприємницької діяльності, а вона може здійснюватися в тому числі і некомерційними організаціями (наприклад, громадськими або релігійними організаціями (об'єднаннями), які можуть продавати спеціальну літературу , атрибутику тощо); в) ч. 6 преамбули Закону про захист прав споживачів * (41), що регулює значну частину роздрібної купівлі-продажу (див. п. 3 ст. 492 ЦК), визначає, що продавець - організація незалежно від її форми, а також індивідуальний підприємець. Як видно, немає ніяких формальних причин для виключення з кола роздрібних продавців некомерційних організацій. І все ж комерційна сутність торгівлі знаходиться у відомому протиріччі з їх сутністю і тією сферою, в якій вони головним чином створюються і діють, отже, виступ на боці роздрібного продавця некомерційної організації - не поширене явище і не загальне правило, а виключення; по-друге, в умовах наявності у більшості підприємців універсальної правоздатності та частого ведення ними різного бізнесу сфера роздрібної торгівлі повинна бути виключною діяльністю або одним з видів діяльності підприємця. Навпаки, ведення підприємцем хоча б і торговельної діяльності, але за межами роздробу (оптова торгівля машинами, обладнанням, продукцією промислового призначення, хімічного виробництва тощо), профільне здійснення неторговой діяльності (будівництво, перевезення тощо), а тим більше заняття такими видами неторговой діяльності, які закон визнає винятковими (страхові, банківські послуги), виключають наявність спеціального статусу роздрібного торговця. Звідси правила § 2 гл. 30 ЦК не поширюються на відносини купівлі-продажу з участю оптових продавців (за винятком дрібних оптовиків, які торгують у тому числі і в роздріб), а також на відносини купівлі-продажу, які мають разовий і (або) непрофільний характер (продаж застарілих автомобілів автогосподарством , офісного обладнання банком тощо); по-третє, оскільки на стороні роздрібного продавця завжди виступає спеціалізований підприємець (роздрібний торговець), роздрібної торгівлі притаманні всі ті ознаки, які взагалі притаманні підприємницької діяльності , в тому числі спрямованість на систематичне отримання прибутку від продажу товарів у роздріб (див. абз. 3 п. 1 ст. 2 ЦК). 2. Роздрібний покупець не повинен бути підприємцем. Це випливає з вказівки закону: купується в роздріб товар не може і не повинен використовуватися у підприємницькій діяльності. Тому можна припустити, що роздрібним покупцем можуть бути тільки фізичні особи та некомерційні організації. Детальніше про це - далі. Суб'єктний склад на стороні роздрібних покупців неоднорідний. Якщо роздрібним покупцем є громадянин, то він має спеціальний статус споживача і тільки щодо його застосовується законодавство про захист прав споживачів. Згідно ч. 3 преамбули цього Закону споживач - громадянин, що має намір замовити або придбати або замовляє, що купує або використовує товари (роботи, послуги) виключно для особистих, сімейних, домашніх і інших потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Некомерційні організації можуть бути роздрібними покупцями, але при цьому споживачами не є. Тому придбання товарів у роздріб громадянами регулюють § 2 гл. 30 ГК та спеціальне (споживче) законодавство, а придбання товарів у роздріб некомерційними організаціями - тільки § 2 гл. 30 ЦК (див. п. 3 ст. 492 ЦК). Роздрібним покупцем може бути громадянин, однак якщо громадянин, який не має статусу підприємця, купує товар для здійснення підприємницької діяльності, саме по собі відсутність у нього статусу підприємця не робить його споживачем автоматично. Навпаки, бажання використовувати товар не в побутових, а в підприємницьких цілях позбавляє його статусу споживача. Звідси при характеристиці роздрібного покупця суб'єктний ознака повинна розглядатися в обов'язковій зв'язку з ознакою мети придбання товару. Немає жодних перешкод вважати громадянина-підприємця споживачем у тих випадках, коли купівля товару здійснюється ним виключно для задоволення особистих, сімейних, домашніх (тобто побутових) потреб (див. ч. 3 преамбули Закону про захист прав споживачів). Навпаки, набуття громадянином-підприємцем товарів, призначених не для побутового використання, а у зв'язку з здійснюваної ним підприємницької діяльністю (в офіс, у виробниче приміщення і т.п.), однозначно виключає роздріб. Кваліфікацію договору купівлі-продажу з участю на боці покупця громадянина-підприємця нерідко ускладнюють дві обставини: a) спільність особистого майна громадянина-підприємця та його майна, використовуваного при веденні бізнесу, б) складність визначення того, в якій сфері - особистої або підприємницькою - використовується придбаний ним товар. Нерідкі випадки, коли основна частина роботи, складова предмет бізнесу громадянина-підприємця, здійснюється ним не в офісі, а вдома або коли куплений ним автомобіль використовується для поїздок з сім'єю на дачу, а також в офіс, в банк, до партнерів по бізнесу. Тим часом відповідно до ч. 3 преамбули Закону про захист прав споживачів громадянин-підприємець вважається споживачем, якщо має намір придбати (набуває) товар виключно для особистих, сімейних, домашніх і інших потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Звідси при виникненні сумнівів щодо статусу громадянина-підприємця, який купує товар, принаймні, випливає, що: a) тягар доведення статусу споживача лежить на громадянина, б) громадянин повинен довести, що придбаний товар призначений виключно (а не в тому числі для задоволення його побутових потреб), в) будь-які сумніви в ході і з приводу предмета доказування повинні перешкоджати визнанню за громадянином статусу споживача і виключати застосування правил § 2 гл. 30 ЦК та спеціального законодавства * (42). Комерційні організації, що купують товари, на відміну від громадян-підприємців, не можуть бути роздрібним і покупцями. Купуючи товари, вони об'єктивно не можуть задовольняти побутові (особисті, сімейні, домашні) потреби за відсутністю таких. Навіть якщо їм вдасться довести, що куплений товар призначався для некомерційного використання, наприклад для благодійної акції (а зробити це не просто, зважаючи на універсальну правоздатність більшості комерційних організацій і все що випливають звідси наслідки), угода щодо його придбання може і повинна кваліфікуватися як звичайний договір купівлі-продажу або договір поставки. Аналогічний висновок справедливий і щодо тих некомерційних організацій, які здійснюють підприємницьку діяльність у порядку абз. 2 п. 3 ст. 50 ГК. Примітно, що багато некомерційні організації досить активно здійснюють комерційну діяльність, обсяг якої часом набагато перевищує обсяг їх аналогічної некомерційної діяльності. Тому однозначно встановити, наприклад, комерційне або некомерційне призначення придбаних освітньою установою парт для оснащення ними аудиторного фонду (враховуючи, що парти використовуються для підготовки та студентів-бюджетників, і навчаються на платній основі) неможливо. Ясно одне: некомерційна діяльність такої установи не є винятковою. І хоча п. 1 ст. 492 ЦК та інші правила § 2 гл. 30 ЦК не вимагають прямо винятковості некомерційної діяльності для визнання організації роздрібним покупцем, відсутність такої винятковості за аналогією з правилом ч. 3 преамбули Закону про захист прав споживачів повинно перешкоджати визнанню за організацією статусу роздрібного покупця. Тому роздрібними покупцями можуть бути ті некомерційні організації, які не здійснюють підприємницьку діяльність відповідно до абз. 2 п. 3 ст. 50 ГК (у тому числі через прямих заборон з боку закону) і для яких купівля товару носить виключно некомерційний характер. При виникненні сумнівів щодо статусу некомерційної організації, яка виступає в якості покупця (як і у випадку з громадянином-підприємцем), знову-таки: a) тягар доведення статусу роздрібного покупця лежить на некомерційній організації (зацікавленій особі), б) некомерційна організація, доводячи наявність статусу роздрібного покупця, повинна довести, що придбаний товар призначений для задоволення її некомерційних цілей виключно (а не в тому числі), в) будь-які сумніви в ході і з приводу предмета доказування повинні перешкоджати визнанню за некомерційною організацією статусу роздрібного покупця і виключати застосування правил § 2 гл. 30 ГК * (43). Отже, роздрібним покупцем можуть бути тільки громадяни та некомерційні організації, при цьому придбання ними товару в роздріб за будь-яких обставин не повинно переслідувати комерційних цілей (точніше - бути виключно некомерційним). Визнання статусу роздрібного покупця без достатніх підстав за громадянином і некомерційною організацією і вже у всякому разі за організацією комерційної - неприпустимо, оскільки потягне: a) девальвацію спеціальних правил, встановлених щодо роздрібного покупця (у тому числі споживача) і покликаних захистити економічно слабких учасників цивільного обороту; б) необгрунтовану і неприпустиму конкуренцію між роздрібом і постачанням. 3. Учасниками договору роздрібної купівлі-продажу (причому на стороні як продавця, так і покупця) не можуть бути публічні освіти (див. гл. 5 ЦК). Публічні освіти: a) здійснюють підприємницьку діяльність не самостійно, а через створювані для цієї мети комерційні організації (і за допомогою участі в таких організаціях), а тому самі не можуть мати необхідного для роздробу статусу роздрібного продавця; б) купуючи товари через свої органи, діють в публічних інтересах (тобто в інтересах населення відповідної території), для чого в законодавстві є спеціальний інститут - поставки товарів для державних і муніципальних потреб (див. § 4 гл. 30 ЦК). Інша справа, якщо товари набувають публічні органи, які при цьому діють не як представники публічного освіти (див. ст. 125 ЦК), а як некомерційні організації для задоволення власних - некомерційних - потреб (купівля оргтехніки, канцтоварів тощо). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Договір роздрібної купівлі-продажу та кваліфікуючі його ознаки " |
||
|
||