| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Договір транспортної експедиції з Основ цивільного законодавства 1991 р. |
||
|
Правда, в той час відбулася одна подія, яка по суті залишилося непоміченим в юридичній літературі, але справило значний вплив на розробку механізму правового регулювання транспортної експедиції. Асоціацією міжнародних експедиторів СРСР були підготовлені Загальні умови діяльності радянських експедиторів, які були рекомендовані Торгово-промисловою палатою СРСР до застосування "*". Зазначені Загальні умови були покликані врегулювати взаємовідносини експедиторів та замовників при організації перевезень і транспортно-експедиційне обслуговування різних вантажів при здійсненні міжнародних економічних зв'язків. При цьому в якості експедиторів могли виступати радянські організації, уповноважені здійснювати транспортно-експедиційну діяльність, а замовником визнавалося російське або іноземна юридична або фізична особа, що уклала з експедитором договір транспортної експедиції або яка видала експедитору доручення на транспортно-експедиційне обслуговування певних вантажів. --- "*" Рішення Президії Торгово-промислової палати СРСР від 18 січня 1990 р., протокол N 91 (12.2). Згідно Загальним умовам за договором транспортної експедиції експедитор зобов'язується від імені та за рахунок замовника або від свого імені, але за рахунок замовника організувати перевезення вантажів будь-яким видом транспорту в прямому і змішаному сполученні, забезпечити транспортно-експедиторське вантажів у процесі їх переміщення від відправника до одержувача відповідно до доручення, а замовник зобов'язується відшкодувати експедитору витрати, понесені в ході виконання договору, та сплатити йому узгоджену винагороду. Договір транспортної експедиції повинен бути укладений у письмовій формі і містити конкретний перелік транспортно-експедиційних послуг, що надаються замовникові з боку експедитора. Вельми цікавим є регулювання в Загальних умовах так званого експедиторського доручення, в якості якого визнається документ, що видається замовником експедитору на організацію перевезення і транспортно-експедиційне обслуговування вантажу замовника. Експедиторське доручення може мати разовий характер або видаватися в рамках раніше укладеного договору транспортної експедиції. В останньому випадку (при наявності між експедитором та замовником договору транспортної експедиції) експедиторське доручення має бути прийнято експедитором до виконання негайно після його отримання. Якщо ж експедиторське доручення видається замовником, які не мають договору транспортної експедиції з експедитором, в якості окремого (разового) завдання, то необхідно підтвердження експедитора на його виконання. Підтверджене експедитором експедиторське доручення розглядається як укладений договір транспортної експедиції. Таким чином, разове експедиторське доручення розглядається в якості оферти, яка потребує акцепт з боку експедитора. Звідси і особливі вимоги, пропоновані до форми та порядку подання експедиторського доручення. Експедиторське доручення видається в письмовій формі; телексні і телеграфні повідомлення, а також експедиторські доручення, передані у вигляді телефонограм, вважаються виданими в письмовій формі. При необхідності виконання термінового експедиторського доручення експедитор може прийняти і усне доручення, передане по телефону, за умови обов'язкової видачі надалі зазначеного експедиторського доручення в письмовій формі. До надання експедитору підтвердження експедиторського доручення на замовника покладається ризик, пов'язаний з неправильною або неповною передачею доручення в усній формі. Видане експедитору доручення має містити всі дані, необхідні для його належного виконання експедитором. Будь-які зміни і доповнення експедиторських доручень повинні проводитися тільки в письмовій формі. Відносно вантажів, які можуть заподіяти шкоду іншим вантажам (небезпечні вантажі), а також швидкопсувних вантажів експедиторські доручення не можуть передаватися по телефону з наступним письмовим підтвердженням. Такі вантажі не приймаються експедитором за відсутності письмового експедиторського доручення. Експедитор не повинен перевіряти вагу і кількість місць вантажу, що приймається перевізником безпосередньо від замовника або замовником безпосередньо від перевізника, якщо такий обов'язок експедитора не передбачена угодою сторін. Однак у тих випадках, коли вантаж приймається на склад експедитора або відвантажується зі складу експедитора, здійснення перевірки кількості місць вантажу для експедитора є обов'язковим. Прийом вантажу на склад експедитора засвідчується складської розпискою. При прийомі вантажу експедитором від замовника для його подальшого перевезення експедитор видає йому експедиторську розписку. Загальними умовами передбачено різні варіанти виконання експедиторського доручення. У цих цілях експедитор, зокрема, має право залучати для виконання доручення замовника третіх осіб або здійснювати перевезення власним транспортом. В останньому випадку в доповнення до договору транспортної експедиції між експедитором та замовником має бути укладений договір перевезення вантажу. Експедитор може запропонувати замовнику змішаний спосіб перевезення і виступати в якості оператора такої змішаної перевезення. На експедитора покладаються такі обов'язки: виконати прийняте ним доручення з необхідною ретельністю в інтересах замовника; точно слідувати вказівкам замовника. Якщо вказівка замовника перешкоджає економічної та безпечної доставки вантажу, експедитор повинен негайно звернути на це увагу замовника, проте в разі повторення замовником свого вказівки експедитор повинен виконати його доручення з віднесенням усіх ризиків на замовника. Якщо експедитор не в змозі повністю або частково виконати доручення з незалежних від нього причин, то виконання пропорційно відсувається на час дії цих причин. Експедитор зобов'язаний негайно інформувати замовника про неможливість виконання експедиторського доручення. Замовник як контрагент зобов'язаної сторони вправі вимагати від експедитора виконання прийнятого останнім експедиторського доручення належним чином і у встановлений термін. Замовник також наділяється правом відкликати раніше видане доручення з обов'язковим відшкодуванням експедитору виниклих у нього фактичних витрат по виконанню доручення. На замовника за договором транспортної експедиції покладаються такі обов'язки: повідомити експедитору всю необхідну для здійснення перевезення інформацію про вантаж і способі перевезення і своєчасно надати в розпорядження експедитора всі документи, необхідні для виконання експедиторського доручення; при видачі експедитору доручення зазначити особливі властивості вантажу, внаслідок яких може бути завдано шкоди іншим вантажам, людям або навколишньому середовищу, а також вантажу, який піддається швидкого псування; відшкодувати всі понесені експедитором витрати при виконанні доручення і сплатити експедитору узгоджену винагороду відповідно до договору. Виконуючи останню обов'язок, замовник повинен відшкодувати експедитору виникли у нього витрати на підставі діючих на момент виконання доручення тарифів або встановлених договором ставок, а також сплатити експедитору узгоджене винагороду. У двох випадках експедитор має право вимагати відшкодування виниклих у нього витрат і отримання відповідної винагороди до завершення виконання експедиторського доручення. Такий порядок розрахунків можливий, якщо раніше видане замовником і прийняте експедитором до виконання доручення змінюється або доповнюється замовником умовами, що приводять до неможливості виконання зазначеного доручення, або доручення анулюється замовником. У цих випадках замовник повинен відшкодувати витрати експедитора і виплатити йому винагороду стосовно фактично виконаним операцій та послуг. Відповідно до Загальними умовами при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань, що випливають з договору транспортної експедиції, експедитор і замовник несуть відповідальність, обмежену як за розміром, так і по колу порушень умов договору. Наприклад, на експедитора може бути покладена відповідальність лише за дійсну шкоду, завдану замовнику неналежним виконанням доручення, якщо це сталося з його вини. Крім того, спеціально обмовляється, що експедитор не несе відповідальності за недотримання встановлених строків доставки вантажу, якщо це не передбачено експедиторським дорученням. Замовник може бути притягнутий до відповідальності за такі порушення зобов'язань: передачу експедитору неправильної та несвоєчасної інформації щодо властивостей вантажу і правил його перевезення; можливі наслідки надання неправильних або неповних даних за виданим експедитору дорученням; простій транспортних засобів під навантаженням або вивантаженням або в очікуванні навантаження (вивантаження), викликаний неправомірними діями або бездіяльністю замовника, а також несвоєчасним прийняттям або вивезенням вантажів зі складів експедитора в розмірі штрафів, пред'явлених перевізником до експедитора. Як бачимо, Загальні умови діяльності радянських експедиторів, розроблені Асоціацією міжнародних експедиторів СРСР, досить детально регламентували відносини між замовником і експедиторами, що виникають при укладенні та виконанні договорів транспортної експедиції. Враховуючи факт, що відбувся їх схвалення з боку Торгово-промислової палати СРСР, зазначені Загальні умови могли застосовуватися в практичній діяльності експедиторських організацій як звичаїв ділового обороту. Що ж стосується підготовки норм про договір транспортної експедиції для включення їх до проекту нових Основ цивільного законодавства, то Загальні умови, безумовно, могли служити фундаментом для такої роботи. Однак у першому варіанті проекту Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік, опублікованого у пресі для широкого обговорення "*", серед цивільно-правових договорів, регульованих Основами, договір транспортної експедиції був відсутній. Дана обставина послужила причиною звернення ряду міністерств, відомств і організацій до Верховної Ради СРСР з проханням про включення в проект Основ цивільного законодавства норм, що регулюють договір транспортної експедиції в якості самостійного цивільно-правового договору. --- "*" Известия. 1991. 19 січня. Так, Асоціація міжнародних експедиторів СРСР звертала увагу депутатів на те, що експедиторська діяльність займає важливе місце у світовій торгівлі. Ще в 1880 р. на першому конгресі в м. Лейпцігу була утворена Міжнародна федерація експедиторських асоціацій, яка в 1990 р. об'єднувала експедиторські організації з 130 країн. За даними зазначеної Міжнародної федерації до 80% всіх вантажних перевезень в світі здійснювалося за участю експедиторів "*". --- "*" Лист Асоціації міжнародних експедиторів СРСР від 29 квітня 1991 р. N АМЕ/0357712-1/49, адресований Верховній Раді СРСР. Економічна доцільність здійснення перевізного процесу за допомогою експедитора, як зазначалося у зверненні Асоціації міжнародних експедиторів СРСР до Верховної Ради СРСР, обумовлена тим, що експедитор, маючи в своєму розпорядженні пропозиції як вантажовласника, так і перевізника, може вибирати найбільш раціональні шляхи переміщення вантажів, координувати перевезення різними видами транспорту, забезпечувати повне завантаження транспортних засобів, впливати на прискорення розрахунків між продавцем і покупцем, отримувати для вантажовласників знижки по транспортним тарифами за рахунок зосередження в своїх руках великих обсягів вантажів. Діяльність експедиторів покращує також правове становище виробників товарів, оскільки експедитор представляє їх інтереси за договором транспортної експедиції перед перевізником і, за певних умов, приймає на себе відповідальність за весь транспортний процес, звільняючи тим самим товаровиробників від невластивих їм функцій. Відсутність належного правового регулювання договору транспортної експедиції, на думку Асоціації міжнародних експедиторів СРСР, не тільки стримувало розвиток експедиційних відносин, а й допускало довільне тлумачення понять "експедитор", "експедирування", "договір транспортної експедиції" . До відповідних правовідносин на практиці нерідко застосовувалися норми, які стосуються вантажовідправнику, перевізнику і вантажоодержувачу, що перешкоджало нормальному розвитку зовнішньоторговельних зв'язків. Особливості договору транспортної експедиції, які повинні були знайти відображення в Основах цивільного законодавства, полягають у тому, що зазначений договір, перебуваючи в тісному зв'язку з договором перевезення, містить в собі також елементи договорів доручення, комісії, підряду, зберігання, що надає йому комплексний характер і виділяє його в самостійний договір з числа договорів з надання послуг. У зв'язку з цим пропонувалося включити в проект Основ цивільного законодавства норми про договір транспортної експедиції в якості самостійного цивільно-правового договору, що стало б міцною основою для діяльності експедиторів та створення стрункої системи відносин між вантажовласниками і перевізниками в системі формуються ринкових відносин. Міністерство морського флоту СРСР також наполягало на включенні в проект Основ цивільного законодавства окремої глави, присвяченій договору транспортної експедиції як самостійного цивільно-правовим договором. Наголошувалося на необхідності врахування досвіду зарубіжних країн, які за рахунок гнучкого правового регулювання експедиції дозволили існувати поряд з великими експедиторськими організаціями середнім і дрібним експедиторам. В результаті експедитор став реальним конкурентом перевізнику. Зазначалося, що в Німеччині функціонує близько 4500 експедиторських організацій, у Франції - близько 2 тисяч, а в США більше 1 тисячі експедиторських фірм обслуговують 85% американського експорту. Зверталася також увага на юридико-технічну невідповідність, виявлене в проекті Основ цивільного законодавства, в розділ про міжнародне приватне право яких була включена колізійна норма, що відсилає до права країни експедитора, і де в той же час не містилися правила, що регулюють договір транспортної експедиції "* ". --- "*" Лист Міністерства морського флоту СРСР від 29 березня 1991 р. N СМ-18/728, адресований Верховній Раді СРСР. Аналогічну позицію займала і Асоціація радянських морських торговельних портів, також звернулася до Верховної Ради СРСР з відповідними пропозиціями. При цьому підкреслювалося, що відсутність законодавчого регулювання договору транспортної експедиції призводить до того, що при наданні експедиційних послуг різні організації керуються підзаконними актами, довільно трактуючи їх у відповідності зі своїми відомчими інтересами "*". --- "*" Лист Асоціації радянських морських торговельних портів від 21 лютого 1991 р. N А-331/9, адресований Верховній Раді СРСР. Названі та деякі інші звернення до Верховної Ради СРСР міністерств, відомств і організацій зіграли свою роль: у проекті Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік з'явилися норми, що регулюють договір транспортної експедиції в якості самостійного цивільно-правового договору, які після прийняття Основ стали чинними правилами, регламентуючими відповідні договірні зобов'язання. Йдеться про норми, зосереджених в ст. 105 Основ цивільного законодавства, яка має назву "Договір транспортної експедиції". Кілька забігаючи вперед, відзначимо, що вироблені при підготовці Основ поняття, основні ознаки договору транспортної експедиції, предмет відповідного зобов'язання, а також основні параметри його правового регулювання, за деякими винятками були збережені і в процесі роботи над проектом Цивільного кодексу Російської Федерації. Іншими словами, саме при підготовці Основ цивільного законодавства склалася діє й нині конструкція договору транспортної експедиції. Отже, відповідно до Основ цивільного законодавства 1991 р. (ст. 105) за договором транспортної експедиції експедитор зобов'язується за винагороду і за рахунок відправника вантажу укласти від його або свого імені один або кілька договорів перевезення вантажу і виконати або організувати виконання визначених договором додаткових послуг, пов'язаних з перевезенням. В якості додаткових послуг договором експедиції може бути передбачено здійснення таких необхідних для доставки вантажу операцій, як одержання потрібних для експорту або імпорту документів, виконання митних та інших формальностей, перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мит, зборів та інших витрат , покладених на відправника, зберігання вантажу, його одержання у пункті призначення. Як бачимо, договір транспортної експедиції з точки зору його предмета (дії експедитора за висновком одного або декількох договорів перевезення вантажу, виконання чи організації виконання додаткових послуг, пов'язаних з перевезенням, а також дії відправника вантажу з відшкодування експедитору понесених витрат та виплаті передбаченого договором винагороди) дійсно може претендувати на роль самостійного договору. Правда, звертає на себе увагу обмеження суб'єктного складу договору транспортної експедиції за рахунок його "прихильності" тільки до відправника вантажу і в зв'язку з цим деяка невідповідність між діями відправника вантажу (в якості "одержувача" транспортно-експедиційних послуг) та характером деяких додаткових послуг, надаваних експедитором, наприклад, перевіркою кількості і стану вантажу, його вивантаженням, отриманням вантажу в пункті призначення. Очевидно, що такого роду послуги покликані задовольняти потреби швидше одержувача вантажу, а не вантажовідправника. Представляється також, що обмеження кола контрагентів експедитора за договором транспортної експедиції лише відправниками вантажів мало своїм наслідком невиправдане звуження сфери застосування зазначеного договору. Дана обставина можна пояснити тим, що в якості обов'язкового елемента предмета зобов'язання експедитора визнавалося укладення договору (або декількох договорів) перевезення вантажу, а, як відомо, сторонами договору перевезення виступають перевізник і вантажовідправник. Тому у випадку, коли експедитор укладає договір перевезення від імені свого клієнта, в цій якості може виступати лише відправник вантажу. Підтвердженням цих слів може служити також розташування статті про договір транспортної експедиції в структурі Основ цивільного законодавства 1991 р.: зазначена стаття (ст. 105) поміщена в главі 13, присвяченій саме договору перевезення. Це не єдине свідчення непослідовності законодавця в його відношенні до договору транспортної експедиції як до самостійного гружданско-правовим договором. Встановлюючи порядок правового регулювання зобов'язань, що випливають з договору транспортної експедиції, законодавець "забув" про те, що мова йде про самостійне цивільно-правовому договорі. Згідно п. 2 ст. 105 Основ цивільного законодавства до відносин за договором експедиції відповідно застосовуються положення глави 16 Основ (договір доручення), якщо експедитор за умовами договору діє від імені відправника, і положення глави 17 Основ (договір комісії), якщо він діє від свого імені. Більше того, відповідно до п. 3 ст. 105 Основ відповідальність за невиконання та неналежне виконання обов'язків, що становлять зміст додаткових послуг, надання яких прийняв на себе експедитор, визначається законодавством про відповідний договір (підряду, зберігання тощо) та умовами договору експедиції. Таким чином, договір транспортної експедиції з точки зору схеми правового регулювання відповідних правовідносин являє собою майнове об'єднання різних договірних зобов'язань, що зберігають своє самостійне правове значення і підпадають під дію норм, що регламентують відповідні договори. Однак при такому підході втрачає практичний сенс і саме виділення договору транспортної експедиції в якості самостійного цивільно-правового договору, який в процесі регулювання відповідних правовідносин "розсипається" на окремі види самостійних, добре відомих зобов'язань. Яка ж тоді роль самого регулятора цих правовідносин - договору транспортної експедиції? Особливим чином в Основах цивільного законодавства 1991 р. вирішується питання про відповідальність експедитора перед відправником вантажу за порушення договору перевезення, укладеного експедитором з перевізником на виконання зобов'язань, що випливають з договору транспортної експедиції. Згідно п. 4 ст. 105 Основ договором експедиції, за умовами якого експедитор діє від свого імені, може бути передбачена відповідальність експедитора за неналежне виконання договорів перевезення, укладених ним з метою забезпечити доставку вантажу. Така відповідальність експедитора визначається тими ж правилами, за якими перед ним відповідає відповідний перевізник, якщо договором експедиції не передбачена підвищена відповідальність експедитора. Перш за все, звертає на себе увагу диспозитивний характер цієї норми: на експедитора може бути покладена відповідальність за неналежне виконання договору перевезення лише в тому випадку, якщо це буде передбачено договором транспортної експедиції. Виходить, що законодавцем допускаються, а краще сказати - передбачаються (адже експедитор, швидше за все, не погодиться на включення в договір умови про свою відповідальність за договором перевезення) ситуації, коли експедитор не може бути притягнутий до відповідальності за порушення, допущені при перевезенні вантажу (наприклад, нестачу, пошкодження або псування вантажу). Такий підхід не може не викликати подиву. Адже, укладаючи згідно з договором транспортної експедиції договір перевезення вантажу від свого імені, експедитор тим самим позбавляє самого відправника вантажу можливості пред'являти які-небудь вимоги до перевізника вантажу, оскільки з претензіями і позовами, що випливають з перевезення вантажу, до перевізника можуть звертатися тільки вантажовідправники і вантажоодержувачі. Більше того, сам експедитор, виступаючи в якості вантажовідправника, розташовує правом залучення перевізника до відповідальності за неналежне виконання договору перевезення. Тим більше незрозуміла позиція законодавця, що допускає можливість звільнення експедитора від аналогічної відповідальності перед відправником вантажу. Мабуть, вся справа в тому, що, за версією Основ, в обов'язки експедитора (ні в якості основних, ні в якості додаткових послуг) не входять організація перевезення вантажу або забезпечення його доставки в пункт призначення. Основи цивільного законодавства (п. 1 ст. 105) говорять лише про обов'язок експедитора укласти від імені відправника вантажу або від свого імені один або кілька договорів перевезення вантажу і виконати або організувати виконання визначених договором додаткових послуг, пов'язаних з перевезенням, які являють собою лише деякі операції, притаманні окремим стадіям перевізного процесу. Разом з тим при такому підході важко пояснити правило, що міститься в п. 4 ст. 105 Основ, згідно з яким відповідальність за неналежне виконання договору перевезення все ж може бути покладена на експедитора, якщо це передбачено договором транспортної експедиції. Більш того, розмір такої відповідальності може виходити за рамки відповідальності, яку несе перед експедитором (як вантажовідправником) перевізник вантажу. Адже забезпечення перевезення вантажу і його доставки в пункт призначення не входить в зобов'язання експедитора за договором транспортної експедиції, а необхідним підставою цивільно-правової відповідальності в зобов'язального права, як відомо, визнається невиконання або неналежне виконання боржником своїх зобов'язань. Загалом складається враження, що, вирішивши в принциповому плані питання про включення в текст Основ цивільного законодавства норм про договір транспортної експедиції як самостійному цивільно-правовому договорі, законодавець зупинився на півдорозі. Про це говорить необгрунтоване обмеження кола можливих суб'єктів договору транспортної експедиції на стороні особи, щодо якого можуть надаватися транспортно-експедиційні послуги, - відправника вантажу (характерна деталь - контрагент експедитора навіть не мав власного найменування, як це має місце у відношенні сторін всякого цивільно- правового договору). Про половинчастою позиції законодавця свідчить усічений предмет зобов'язання експедитора, що випливає з договору транспортної експедиції, яка не простягається далі укладення експедитором договорів перевезення і надання додаткових послуг на окремих стадіях перевізного процесу, хоча в юридичній літературі переважала думка про те, що договір транспортної експедиції повинен передбачати повне транспортно-експедиційне обслуговування клієнтів, коли експедитор приймає на себе обов'язок забезпечення доставки вантажу "від дверей до дверей", повністю звільняючи вантажовідправників та вантажоодержувачів від невластивих їм функцій з транспортування товарно-матеріальних цінностей. Головна ж проблема полягала в тому, що обрана законодавцем схема правового регулювання відносин, що випливають з договору транспортної експедиції, суперечила концепції цього договору як самостійного цивільно-правового договору. З точки зору правового регулювання договір транспортної експедиції (або окремі його частини) в одних випадках визнавався договором доручення, а в інших - договором комісії залежно від того, від свого чи імені діяв експедитор або від імені відправника вантажу, укладаючи договір перевезення цього вантажу з перевізником. Причому відповідні норми про застосування до зобов'язань транспортної експедиції правил про договори доручення і комісії (п. 2 ст. 105 Основ) були сформульовані як імперативні, що саме по собі виключало можливість для сторін врегулювати свої відносини за договором транспортної експедиції інакше, ніж це передбачено відповідно главою 16 (договір доручення) і главою 17 (договір комісії) Основ цивільного законодавства. При цьому мова йшла не про субсидіарний застосуванні відповідних норм, а про їх прямому, безпосередньому дії. Що стосується додаткових послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, які експедитор повинен надавати відправнику вантажу, то і тут законодавець передбачив у частині відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання необхідність застосування законодавства про відповідний договір (зберігання, підряду тощо), довершуючи руйнування створеної ним самим концепції договору транспортної експедиції як самостійного цивільно-правового договору. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "4. Договір транспортної експедиції з Основ цивільного законодавства 1991 р. " |
||
|
||